Сталий розвиток - гармонія природи та суспільства

 

Наприкінці минулого століття сформувалася нова парадигма глобального масштабу - сталий розвиток.

«Сталий розвиток має на увазі задоволення потреб сучасного покоління, не загрожуючи можливості майбутніх поколінь задовольняти власні потреби» - такий принцип сталого розвитку був схвалений міжнародною комісією ООН в 1987 р. Таке трактування включає дві групи понять:

потреби й можливості, необхідні для існування, тобто для збереження й розвитку;

обмеження, обумовлені станом технологій і організацією суспільства, що накладаються на можливості задовольняти потреби.

У цьому визначенні звертається увага на те, що повинне зберігатися й що повинне змінюватися: збереженню підлягає ріст можливості задовольняти потреби як сьогодні, так і в майбутньому; зміні підлягають: експлуатація ресурсів; технологічне вдосконалювання; напрямки інвестицій; якість управління.

Згідно «Декларації Ріо» сталий розвиток включає ще наступні складові: визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою; охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього; зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться 1/7 частина світового доходу.

Ідея сталого розвитку з'явилася як альтернатива двом крайностям у сучасних техноекономічних орієнтаціях: продовженню безконтрольного росту екстенсивного природокористування, виробництва, споживання й, навпроти, заморожуванню росту через екологічні небезпеки й ресурсні обмеження [17].

Можна ставити під сумнів конструктивність класичного визначення, що належить Комісії Брундтланд, проте, яким би не було точне визначення, ми бачимо, що нинішній розвиток нашої цивілізації, безперечно, не має перспективи.

Результати численних досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, проведених за останні два десятиріччя, доводять, що загальні тенденції у світі в області збереження стійкого розвитку зараз є гіршими, аніж у 1992 році; вживані заходи не дають необхідного ефекту [26].

Глобальні характеристики відверто гнітючі: мільйони людей помирають з голоду, сотні мільйонів голодують, мільярди не здобувають достатньої освіти і не мають можливості мати мінімально гідний рівень життя. Відбувається явне погіршення стану довкілля, зокрема, кожні декілька років подвоюються і без того гігантські викиди в атмосферу. Негативні тенденції розвиваються на тлі неухильного зростання контрастів. Борги країн, що розвиваються, подвоюються кожні сім років.

Світ знаходиться в глобальній системній кризі; більшість глобальних погроз і проблем пов'язана не з нестачею ресурсів, а з прямим або непрямим, усвідомленим або неусвідомленим порушенням загальних законів природи і, передусім, збереження і розвитку життя як космопланетарного явища.

У багатьох роботах були зроблені висновки, що природа і суспільство - єдине ціле, але розвиток частин цього цілого не є узгодженим; саме докорінна розбіжність розвитку частин єдиного цілого є причиною різних проблем, конфліктів, кризових ситуацій як на макро-, мезо-, так і на мікрорівні.

Таким чином, наростаюча криза нашої цивілізації породила ще один глобальний термін - «нестійкість». Якщо нічого не зміниться в світі, то це може бути передостанньою новітньою глобальною парадигмою - «нестійкість цивілізаційного розвитку».

Розробник стратегії сталого розвитку одного з підрозділів ООН Д.Я. Левин стверджує, що «нестійкість» - це загальносистемна криза: вона не може бути подоланою без добре збалансованої стратегії розвитку об'єктивно взаємозв'язаних суб'єктів і об'єктів світового процесу [28].

Один з варіантів пояснення кризового характеру загальносистемного розвитку сучасної світової спільноти заснований на аналізі механізму реалізації прогресу як все більш повного задоволення потреб людини на основі технологічного розвитку. Такого роду механізм фактично має наступну структуру:

• споживчі стандарти мільярдів людей постійно стимулюють інтенсивність технологічних інновацій;

• нові технології створюють ілюзорну додаткову ефективність і сумарно призводять до постійного зростання витрати енергії і ресурсів;

• необхідність компенсувати колосальні витрати деструктивного впливу чергового витка впровадження нових технологій потребує чергових нових технологій;

• цей процес потребує постійного нарощування динаміки усього життя: все більше число людей і соціальних інститутів не можуть пристосуватися до занадто високої швидкості інновацій;

• пріоритет технологічної динаміки призводить до систематичної маргіналізації особи і культури, поступової ерозії і заперечення усього духовного виміру.

«Фактично ми бачимо те, - вказує Д.Я. Левин - що на сучасному жаргоні зветься турбо - механізмом, правила гри якого примушують витягати миттєву вигоду і сплачувати за це все більшу і більшу ціну. Деякі елементи роботи такого механізму наводять на думку, що Земля є скоріше підприємством що ліквідується, ніж системою, що перебуває в стані сталого розвитку. В рамках такого впливу представляється перспективним відхід від кількісної парадигми прогресу» [28].

За мотивами роботи Д.Я. Левина і Брюса Липтона була створена система «ПРИРОДА - СУСПІЛЬСТВО - ЛЮДИНА» (рис. 1.2) [14].

Можна відмітити деякі головні аспекти запропонованої моделі. Вона має складну багаторівневу структуру і є цілісною; в той же час є елементом більш вищої за ієрархією цілісної системи, але й кожна її складова (природа, людина, суспільство, наука, економіка) уявляється такою ж складною системою: тотожною самій собі і системі, до якої вона входить. Трактовку цієї моделі можна доповнити тим, що «гравцями» з проблеми сталості системи є три головні елементи - природа, людина і суспільство.

Елемент моделі що розглядається - «людина», як видно зі схеми на рисунку 1.2, розміщено вгорі на центральному місті як головний суб’єкт і об’єкт мети сталого розвитку: збереження людства як виду задля глобального еволюційного розвитку кожної окремої ЛЮДИНИ і ВСЕСВІТУ в цілому.

Такі елементи моделі, як наука, технології та економіка - визнаються як засоби чи механізми досягнення сталості всієї системи. Щодо їх характеристики, то традиційно найбільш динамічними є технології; найважче піддаються модифікаціям соціальні структури; набагато консервативнішими є економічні механізми».

 

Рис. 1.2. Система «ПРИРОДА - СУСПІЛЬСТВО - ЛЮДИНА»

З одного боку, велика кількість робіт і документів різних рівнів обґрунтованості з проблем сталого розвитку дозволяє плекати надію на можливість їх успішного вирішення, а з іншого боку, не можна не погодитися з думкою вченого - філософа Н.С. Розова: «Словосполучення «сталий розвиток» є вже вельми поширеним, що, як правило, загрожує виродженням ідеї в порожній публіцистичний штамп. Здолати цю небезпеку можна тільки за допомогою чіткого понятійного опрацьовування ідеї і наступного розроблення конкретніших цілей, принципів і критеріїв оцінки подальшого цивілізаційного руху» [17].