Поняття та зміст бюджетного процесу та його стадій

У процесі виконання бюджету реалізуються всі акти, які оформлюють планування його доходів, видатків, тобто виконується воля представницького органу, що затвердив бюджет. Бюджетний процес поділяється на 4 стадії. Стадія – це етап діяльності державних органів або органів місцевого самоврядування, внаслідок якої бюджет набуває нових якостей. Причому кожна стадія закінчується прийняттям акту.

1. Складання проекту бюджету (ст. 19 БКУ) – повноваження виконавчих органів.

2. Розгляд та прийняття закону про державний бюджет (рішення про місцевий бюджет). Державний бюджет – багато документів, а закон про бюджет – один. Всі представницькі органи місцевого самоврядування також затверджують рішення про бюджет.

Бюджетний процес можна визначити як заснована на нормативно-правових актах діяльність державних і муніципальних органів по складанню і прогнозуванню проектів відповідних бюджетів, затвердженню бюджетів представницькими органами (ВРУ та місцевими радами), складанню і затвердженню основних напрямів бюджетної політики, складанню проектів бюджетів виконавчими органами, розгляду проектів бюджетів, затвердження бюджетів і актів про бюджет виключно радами, виконання бюджету, складання звіту про виконання бюджету. Бюджетний вотум – показник, який затверджується представницьким органом.

Ст. 85 КУ встановила, що державний бюджет затверджується і вносяться в нього зміни під час його виконання виключно ВРУ у вигляді закону. Ст. 116 КУ зазначає, що КМУ розробляє проект бюджету і забезпечує його виконання,подає звіт про виконання закону (неправильно). Разом із проектом бюджету та наступний рік Верховній Раді подається доповідь про хід цьогорічного бюджету, і КМУ подає звіт про виконання закону про державний бюджет.

Учасниками бюджетного процесу є посадові особи, що наділені бюджетними повноваженнями, що визначають права та обов’язки в галузі бюджетної діяльності (представницькі органи всіх рівнів, виконавчі органи всіх рівнів, організаційна та методична робота покладена на Міністерство фінансів, а виконує бюджет розпорядник бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня. Кошти з бюджету, які отримують юридичні та фізичні особи, що не мають статусу бюджетної установи, можуть надаватися тільки через розпорядників бюджетних коштів.

До головних розпорядників (ст. 22 БКУ)належать керівники міністерств, відомств та інших центральних органів виконавчої влади, керівники національної академії наук, галузевих академій наук, а по місцевих бюджетах – керівники відділів, виконкомів. Головні розпорядники призначаються актами про бюджет, де їм виділяються асигнування.

Складанню бюджету передує розробка основних прогнозних макроекономічних показників на плановий рік з виділенням показників об’єму валового внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і видатків населення, платіжного і валютного балансу.

Стадії бюджетного процесу

Складання проекту бюджету. Міністр фінансів відповідає за складання проекту бюджету, а керівники фінансових органів місцевого самоврядування за складання проекту місцевих бюджетів, визначає основні методичні засади бюджетного планування, що використовуються для підтримки бюджетних запитів, що йдуть від розпорядників бюджетних коштів, а також розробляє проект бюджету і закону про державний бюджет. НБУ до 15 березня подає до ВРУ та КМУ проект основних завдань грошово-кредитної політки на наступний бюджетний період і кошторис НБУ на наступний бюджетний період, що затверджений Радою НБУ. КМУ доводить всі ці документи до АРК та інших органів місцевого самоврядування. Складанню проекту бюджету передує розробка прогнозу економічного та соціального розвитку країни та зведеного балансу фінансових ресурсів. Під прогнозом бюджету розуміють комплекс вірогідних оцінок можливих шляхів розвитку його доходною та видаткової частин, а річні показники розробляються на базі прямих розрахунків економічних показників, а прогнозні на основі перспективних оцінок соціально-економічних умов розвитку країни. У проекті основних напрямів бюджетної політики на майбутній бюджетний період вміщуються граничний розмір дефіциту бюджету у процентах до прогнозного обсягу ВВП; по-друге, частка прогнозного річного обсягу ВВП, що розподіляється через бюджет, граничний розмір державного боргу та його структуру, обґрунтування та розрахунки обсягів міжбюджетних трансфертів і видатків місцевих бюджетів. там також обов’язково вказується питома вага капітальних вкладень через державний бюджет. Також визначається необхідність розподілення бюджету на загальний та особливий фонд, встановлюється розмір мінімальної зарплати та рівень прожиткового мінімуму. Мінфін розробляє і доводить до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, тобто документів з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності. Головні розпорядники бюджетних коштів розглядають ці пропозиції Мінфіну та складають свої пропозиції про необхідність виділення їм коштів у строки, що встановлюються Мінфіном. Мінфін на будь-якому етапі складання і розгляду проекту бюджету проводить аналіз бюджетних запитів і готує проект закону про державний бюджет. Мінфін також готує попередній баланс доходів і видатків, а потім зведений баланс доводить до відома головних розпорядників коштів. Мінфін повинен розглянути ці розбіжності і прийняти рішення. Якщо розпорядники бюджетних коштів не погоджуються з рішенням Мінфіну, то Мінфін подає КМУ сутність цих розбіжностей, і КМУ вирішує їх. Кабінет Міністрів не пізніше 1 квітня, що передує плановому року, розглядає і схвалює проект основних напрямів бюджетної політики на наступний рік і у триденний строк подає цей документ ВРУ. Ось у цих напрямках містяться пропозиції КМУ щодо граничного розміру дефіциту, граничний розмір державного боргу та його структуру, питому вагу міжбюджетних трансфертів до видатку державного бюджету, а також капітальні вкладення. Обов’язково визначаються взаємовідносини державного та місцевих бюджетів, дає перелік основних розпорядників бюджетних коштів і захищених статей видатків.

Віктор Андрійович посилав Верховну Раду, але вони не реагували

 

На головних розпорядників бюджетних коштів кладуть… повноваження.

На підставі основних напрямів бюджетної політики, які практично узгоджують показники Мінфіну, до них додаються доповнено, розроблені в комітетах ВРУ, КМУ видає постанову про порядок і строки складання проекту бюджету. У проекті закону про державний бюджет (з додатками) додається пояснювальна записка, що вміщує інформацію про економічний стан держави, оцінку доходів, які надійдуть у державний бюджет, пояснення щодо видатків, включених у проект бюджету, інформацію про врахування в основних напрямах бюджетної політики, які внесені ВРУ. Також розкриваються особливості міжбюджетних відносин, інформація про борг, включаються показники зведеного бюджету, зведений бюджет, перелік пільг з обов’язкових платежів і розрахунок втрат у зв’язку з їх застосуванням (пільг). Також включаються видатки майбутніх періодів, якщо буде затверджена довгострокова програма. Зведення боргу та гарантій, що надаються державою, перелік інвестиційних програм, під які можуть надаватися гарантії, доповідь про хід виконання бюджету у поточному бюджетному періоді. У цій пояснювальній записці також вміщуються проекти кошторисів всіх державних цільових фондів, які утворюються за рахунок обов’язкових платежів і пояснення головних розпорядників кредитів та інші матеріали. Комітет із питань бюджету не пізніше 15 жовтня спільно з представниками КМУ, Мінфіну розглядають ці пропозиції депутатів та складають таблицю відхилень. Порівняльна таблиця передається всім депутатам не пізніше, ніж за два дні до строку чергового засідання. Не пізніше 5 днів після подання КМУ проекту закону про державний бюджет Міністр фінансів представляє ці документи на пленарному засіданні ВРУ. Голова комітету з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону і проекту бюджету основним напрямкам та пропозиціям депутатів, що були висловлені. На підготовку до першого слухання у депутатів є біля 10 днів. Після чого депутати, ознайомившись із цими документами, можуть вносити поправки, що можуть бути за змістом такими: скоротити статтю видатків, збільшити статтю доходів, виключити статтю видатків, збільшити статтю видатків. Розгляд і затвердження і бюджету, і закону про державний бюджет відбуваються за спеціальною процедурою, яка встановлена Регламентом ВРУ. Протягом 3 днів після прийняття ВРУ проекту закону про державний бюджет уряд подає Президенту обґрунтування і розрахунки щодо бюджетних показників, особливо тих, які змінені ВРУ. Якщо Президент повертає до ВРУ ці матеріали для повторного розгляду, то Міністерство фінансів доопрацьовує бюджет. КМУ, прийнявши ці зауваження Президента… Результатом першого читання є висновок і пропозиції щодо проекту закону і таблиці пропозицій суб’єктів бюджетної ініціативи, які повинні прийняти. Перше читання, відповідно до Регламенту, повинно відбутися до 25 жовтня. Схвалені ВРУ висновки набувають статусу бюджетних висновків ВРУ. Друге читання починається з доповіді Міністра фінансів щодо доопрацьованих показників з урахуванням бюджетних висновків ВРУ. Голова комітету з питань бюджету доповідає, які висновки були враховані КМУ, а які – ні. Не підлягають на третє читання загальний обсяг дефіциту, загальний обсяг доходів і видатків, обсяг міжбюджетних трансфертів, що виділяються органам місцевого самоврядування, а інші можуть бути не прийняті на другому читанні, тобто на третьому читанні затверджують показники, які не були затверджені при другому читанні. Якщо бюджет своєчасно не прийнятий, то можна витрачати 1/12 частину минулорічних витрат, якщо вони передбачені і в проекті закону, що ще не прийнятий. Але не можна фінансувати витрати на капітальні вкладення, надання кредитів, державні запозичення можна лише в обсязі витрат на погашення боргу, не можна надавати гарантії.

Бюджетний кодекс у ст. 40 встановлює предмет регулювання законом про державний бюджет. в законі про державний бюджет визначається:

· Загальна сума доходів;

· Затверджується видаткова частина та кредитування державного бюджету;

· Загальні та спеціальні фонди;

· Граничний обсяг річного дефіциту бюджету;

· Доходи та видатки за бюджетною класифікацією;

· Бюджетні призначення головним розпорядникам бюджетних коштів;

· Розмір міжбюджетних трансфертів;

· Розмір оборотного залишку коштів бюджету;

· Розмір мінімальної заробітної плати;

· Розмір прожиткового мінімуму.

Кожний закон про державний бюджет має додаткові положення, що регламентують бюджетний процес. Закон про державний бюджет є обов’язковим для всіх, але доводити конкретні завдання до виконавців цього бюджету будуть КМУ, Мінфін.

Акти про бюджет

Законодавча форма бюджету встановлена ст. 96 КУ і БКУ. В юридичній науці є дискусійним питання про визнання акту про бюджет справжнім законом і рішень про місцеві бюджети. Теоретики вважають, що закон про державний бюджет не є справжнім законом, він лише має його форму та назву. Будь-який закон – це нормативне відбиття представницького органу, обраного народом, що видається тільки законодавчим органом. Вони регулюють найбільш важливі відносини, будь-який закон має вищу юридичну силу, тому йому повинні відповідати інші акти з цього питання.

Закони діють щоденно, а приписи актів про бюджет схожі на них лише в тих випадках, коли діють щодня.

Особливості деяких статей полягають в тому, що юридичними фактами для їх дії є платежі, що виникають щодня.

Правове призначення бюджету полягає в тому, що він дає представницькому органу, що його затвердив, право постійно керувати фінансовою діяльністю, здійснювати загальний постійний контроль за виконанням бюджету.

Закон про державний бюджет повинен бути прийнятий до 1 грудня.

Виконання бюджету

Ця стадія починається з того, що Міністр фінансів підписує бюджетний розпис. Цей розпис роздається розпорядникам бюджетних коштів і в Державну казначейську службу, яка забезпечує обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку. Казначейство передбачає розрахунково-касове обслуговування і провадить контроль за здійсненням повноважень розпорядників коштів, причому і при одержанні коштів, і при взятті бюджетних зобов’язань бюджетними установами, здійснює ведення бухгалтерського обліку та виконує інші операції з бюджетними коштами. В Казначействі всім бюджетним установам відкриваються рахунки в установленому законодавством порядку, а обслуговування бюджетних установ за кордоном регулюється порядком, встановленим КМУ.

Державна казначейська служба по домовленості з Міністерством фінансів має право залучати кошти єдиного казначейського рахунку для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, а також при касових розривах Пенсійного фонду надавати кошти також і йому, але тимчасово. Касові розриви місцевих бюджетів, що пов’язані із забезпеченням захищених статей бюджету по загальному фонду обов’язково покриваються Казначейством в межах поточного бюджетного періоду. Порядок надання цих коштів визначається урядом.

Головні розпорядники складають кошториси для бюджетних установ на підставі затверджених бюджетів і відповідно до функціональної та економічної класифікації видатків бюджету з поквартальною розбивкою.

Ст. 45 БКУ присвячена порядку виконання бюджету за доходами. Мінфін здійснює прогнозування та аналіз доходів і погодження рішень центрального державного органу про розстрочку чи відстрочку податкових обов’язків на терміни, що виходять за межі бюджетного періоду, а податки та інші доходи визначаються зарахованими в бюджет лише після їх надходження на єдиний казначейський рахунок. Забороняється проведення розрахунків із бюджетом у не грошовій формі, в тому числі шляхом взаємозаліку, векселями, бартерними операціями та зарахування зустрічних вимог, але за винятком операцій, пов’язаних із державним бюджетом.

До 1 січня адреса стає старою.

За будь-яким способом фінансування застосовуються 5 послідовних процедур санкціонування видатків:

1. Складання та виконання бюджетного розпису. У цьому розпису вказуються функціональний та економічний зміст видатків за всіма предметними статтями та проводиться квартальний розподіл.

2. Затвердження та доведення повідомлень про бюджетні асигнування до нижчестоящих розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, а також затвердження кошторисів доходів розпорядникам бюджетних коштів.

3. Затвердження та доведення повідомлень про ліміти бюджетних зобов’язань до розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

4. Прийняття бюджетних зобов’язань одержувачами бюджетних коштів.

5. Підтвердження і вивірка виконання бюджетних зобов’язань.

Ст. 48 БКУ: «Розпорядники беруть зобов’язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених у кошторисах. Зобов’язання, що беруться без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених БКУ та ЗУ про бюджет, не вважаються бюджетними зобов’язаннями та не підлягають оплаті. Якщо до розпорядників бюджетних коштів заявляються претензії від фізичних та юридичних осіб про відшкодування збитків, тоді кошти стягуються з усіх винних у прийнятті таких зобов’язань.

Кабінет Міністрів забезпечує формування бюджетних видатків з тим, щоб забезпечити фінансування загальнодержавних програм для економічного зростання, забезпечення своєчасної виплати зарплат, пенсій, допомог та надання окремих послуг за плату, щоби провадити конкурсний відбір об’єктів фінансування розширенням позабюджетних коштів, видатки на оборону. З урахуванням подальшого реформування армії та правоохоронних органів, а також методів захисту військовослужбовців.

Відповідно до розпису розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Органи державної казначейської системи контролюють відповідність кошторисів бюджетних установ розподілу видатків, які вміщуються в розпис бюджету.

Державні видатки – це одна зі сторін фінансової діяльності країни. Вони фінансуються безперервно, шляхом використання державою тих доходів, що надходять у бюджет. Розмір видатків визначається державними завданнями, які дають прогнозні цільові програми. Кожний вид видатків проявляється як кількісно, так і якісно. Якісна характеристика видатків – це те, на що вони видаються. А кількісна – скільки.

Бюджетна класифікація слугує здійсненню контролю за виконанням бюджету і проведенню аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків.

Бюджетна класифікація становить єдине систематизоване групування доходів, видатків та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності та організаційного устрою. Регламентація джерел доходів і визначення бюджетних видатків є обов’язковою умовою бюджетного процесу, бо групування доходів і видатків дає можливість здійснювати фінансовий контроль в економічних і соціальних сферах і забезпечувати бюджетну дисципліну.

Бюджетна класифікація становить групування доходів, видатків бюджету, а також джерел фінансування бюджетного дефіциту за однорідними ознаками, які розташовані і закодовані у певному порядку і обов’язково використовуються при складанні та виконанні бюджету.

Бюджетна класифікація складається з 4 частин:

1. Класифікація доходів;

2. Класифікація видатків;

3. Класифікація фінансування бюджету;

4. Класифікація боргу.

Класифікація доходів бюджетів України є групуванням доходів бюджетів усіх рівнів (від державного бюджету до сільського) та базується на законодавчих актах, які визначають джерела формування доходів бюджетів усіх рівнів. Групи доходів складаються зі статей, які об’єднують конкретні види доходів за джерелами та способами їх одержання.

Класифікація доходів встановлює 4 види доходів:

1. Податкові надходження;

2. Неподаткові надходження;

3. Доходи від операцій із капіталом;

4. Трансферти.

Податкові надходження – це обов’язкові платежі. До них належать податки на доходи, податки на власність, збори за використання природних ресурсів, внутрішні податки (ПДВ, акцизні збори, плата за ліцензії, за торговий патент та погашення податкової заборгованості), місцеві податки.

Неподаткові надходження – доходи від власності та підприємницької діяльності державних і комунальних органів, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (реалізація конфіскованого, спадкового майна), доходи від операцій з капіталом (від продажу основного капіталу, від продажу державних запасів, від продажу землі), офіційні трансферти.

Класифікація видатків:

1. За функціями, з виконанням яких пов’язані ці видатки (функціональна);

2. За економічним характером операцій, при проведенні яких здійснюються ці операції (економічна);

3. За ознакою головного розпорядника коштів (відомча);

4. За бюджетними програмами, якщо вони є.

Функціональна класифікація – це групування видатків бюджетів усіх рівнів, що показує направлення коштів на виконання основних функцій держави (загальнодержавні функції, оборона країни, охорона громадського порядку, безпеки та судової влади, економічна діяльність, охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, на охорону здоров’я, духовний і фізичний розвиток, освіту, соціальний захист і забезпечення).

Економічна класифікація – групування видатків бюджетів усіх рівнів за їх економічним змістом. Поділяються на поточні та капітальні.

Поточні видатки – видатки на придбання товарів, оплату послуг, зарплату, на відрядження.

Капітальні видатки – це придбання основного матеріалу, реконструкція виробництва, створення запасів і резервів, придбання землі та капітальні видатки.

Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів для покриття дефіциту бюджету з метою конкретизації напрямів і обсягів запозичених коштів, а також напряму витрачання ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів над видатками. Класифікація фінансування бюджету поділяється на класифікацію кредиторів (власників боргових зобов’язань), тобто внутрішнє фінансування та зовнішнє фінансування.