Поняття і види фінансово-правових відносин

Фінансові правовідносини – відносини, що формуються під впливом правових засобів, вони являють собою нерозривну єдність правової форми та матеріальної дійсності. Фінансові правовідносини мають особливі риси:

1. Це суспільний двобічний зв’язок, що виникає на підставі фінансово-правових норм, коли загальні вимоги норми конкретизуються стосовно конкретних суб’єктів.

2. Одним суб’єктом завжди виступає орган держави або місцевого самоврядування, який наділений владними повноваженнями.

3. Вони виникають виключно за законом (ex lege).

Розрізняють юридичний і фактичний зміст відносин. Фактичний зміст – це самі дії, в яких реалізуються права і обов’язки суб’єктів, юридичний зміст – це можливість дій уповноваженого публічного органу і необхідність дій зобов’язаного суб’єкта (юридичні права та обов’язки). Суб’єктивне право в цих відносинах належить публічному органу, тобто для нього встановлюється міра можливої поведінки (міра можливих владних дій). Уповноважена державою сторона може звернутися за захистом до компетентних органів, а юридичний обов’язок лежить на іншій стороні – міра необхідної поведінки особи (гарантія реалізації суб’єктивного права публічного владного органу).

Юридичний обов’язок зводиться:

1. До необхідності виконання дій, які вимагаються першою стороною, або утримання від них.

2. До необхідності реагування на звернення до нього з законною вимогою з фінансових питань.

3. До необхідності нести юридичну відповідальність за невиконання цих вимог.

4. Не заважати іншій стороні користуватися своїм правом.

Різниця між правом і обов’язком полягає в тому, що суб’єктивне право покликано задовольняти публічний фінансовий інтерес держави або іншого владного органу, а обов’язок – це задоволення не своїх інтересів, а тільки публічних. Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, для формування яких встановлюються взаємні права і обов’язки сторін.

У фінансових правовідносинах беруть участь суб’єкти, що наділені правоздатністю, тобто закріплена у нормах фінансового права і гарантована ними здатність суб’єкта брати участь у фінансових правовідносинах. Суб’єктами фінансового права є особи, які володіють правосуб’єктністю, тобто потенціально спроможні.

Виникнення, зміна і припинення фінансових правовідносин пов’язані з юридичними фактами, конкретними життєвими обставинами, діями і подіями. Юридичні дії – це вольова поведінка людей, зовнішнє відбиття волі і свідомості суб’єктів фінансових правовідносин. А юридичні події – це обставини, що не залежать від волі людей. Дії поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні дії – це юридичні вчинки та юридичні акти. Юридичні вчинки – це дії, що зумовлюють юридичні наслідки.

А нормативні акти можуть бути правовими? Так, але вони не правові, а нормативні.

Джерела фінансового права

Конституція – основне джерело фінансового права. Конституція визначає основи правового регулювання фінансових відносин на всій території України і розмежовує повноваження між державою і місцевими органами в галузі фінансів, між представницькими та виконавчими органами, але не замінює всього нормативно-правового регулювання фінансових відносин. Норми Конституції поділяються на 2 групи:

· Норми прямої дії – безпосередньо регулює фінансові відносини і визначає повноваження суб’єктів державних і місцевих органів у галузі фінансів. Ст. 67 КУ – про сплату податку. Хоче змінити цю статтю. Ст.ст. 85, 92, 95, 96, 97, 98,99, 100, 106, 116.

· Норми, що не регулюються фінансових відносин, але пов’язані з ними. Вони є базою для фінансового законодавства. Закони, постанови КМУ, правила, затверджені постановами КМУ, відомчі нормативні акти, інструкції Мінфіну.

Правові основи фінансового контролю

Фінансовий контроль призначений:

1. Для реалізації фінансової політики держави

2. Створення умов для стабілізації фінансів. У першу чергу контролюється використання бюджетних коштів. А в не бюджетних ПУО перевіряється цільове використання кредитних ресурсів та надходження коштів у бюджет.

Державний фінансовий контроль включає в себе контроль за виконанням бюджетів всієї бюджетної системи, бюджетних та позабюджетних фондів, організацією грошового обігу, використання кредитних ресурсів, станом державного боргу, державними бюджетними фондами, а також надання різних пільг та переваг.

Існування фінансового контролю об’єктивно зумовлюється наявністю контрольних функцій, що належать фінансам при розподілі ВВП по відповідних фондах. Фінансовий контроль здійснюється на наступних принципах:

· Законність

· Гласність – обов’язковість парламентських дебатів за кожну правову норму.

· Принцип публічності – обов’язковість доведення до відома будь-якого бажаючого змісту цих норм.

· Прозорість – можливість бачити діяльність фінансових органів.

· Плановість

· Незалежність

· Об’єктивність

Види контролю:

1. За часом проведення:

а. Попередній

б. Поточний (щоденний)

в. Наступний

2. За суб’єктами:

а. Державний:

i. Загальнодержавний

ii. Надвідомчий

iii. Внутрішньовідомчий

б. Муніципальний

в. Внутрішньогосподарський

г. Аудиторський

Правовою формою фінансового контролю є правове регулювання як специфічна управлінська діяльність, де її форми органічно пов’язані із правовими формами державної діяльності. З одного боку, це організаційно-юридичний засіб забезпечення законності в управлінській діяльності, а з другого боку – вид управлінської діяльності. Фінансовий контроль має правові засоби впливу на фінансову діяльність у вигляді коригування, соціальної превенції та право охорони. Контроль виявляє відхилення, встановлює причини та визначає шляхи коригування. Як правова форма, контрольна діяльність є складовою частиною управляючого механізму правореалізації. Контроль є бар’єром на шляху приписів держави. Він виявляє відповідність діяльності органів, посадових осіб при реалізації актів, складених контрольними органами, в яких накреслені заходи ліквідації правопорушень, допущених цими організаціями. Функція право охорони полягає в тому, щоб попереджати дії та притягати до відповідальності, тобто застосовувати до правопорушників засоби державного впливу. Контрольні органи повинні користуватися трьома групами норм:

1. Норми, що закріплюють систему контрольних органів, їх компетенцію і завдання

2. Процесуальні норми, що визначають організацію діяльності контрольних органів, порядок застосування заходів відповідальності і порядок виконання приписів контрольних органів

3. Норми самої контрольної діяльності, оскільки контролери повсякденно перевіряють як підконтрольні об’єкти, виконують приписи держави, досягаючи ліквідації таких дій.

Операції з нормами права в контрольному процесі провадять тільки органи, призначені для цього. Законодавство визначає коло контролюючих суб’єктів і коло контрольованих суб’єктів. Контроль важливий при формуванні органів, плануванні їх діяльності та при правозастосовній діяльності, але ж він має і самостійну роль в системі заходів здійснення державного керівництва суспільством і має свої функції. Фінансовий контроль є засобом забезпечення законності у фінансовій сфері. Завдяки йому існує зворотній зв’язок.

Реалізуючи свою компетенцію контрольні органи та їх посадові особи приймають рішення, які мають форму правового документу. Таким чином, фінансовий контроль є регламентованою правовими нормами діяльністю державних, муніципальних, громадських та інших господарюючих суб’єктів по перевірці своєчасності та точності надходжень доходів у відповідні бюджети, правильності та ефективності їх використання.

Види форм контролю

За регламентом:

1. Обов’язковий

2. Ініціативний

Суб’єктами контролю є законодавчі органи і органи місцевого самоврядування, виконавчі органи влади, бухгалтери, а об’єктами контролю є бюджетні кошти та відносини, позабюджетні цільові фонди, податки, валютні відносини, кредитні відносини, страхові і інвестиційні.

До основних завдань фінансово-контрольних органів належить:

· Забезпечення дотримання фінансового законодавства у сфері оподаткування

· Забезпечення правильності ведення бухгалтерського обліку

· Складання та виконання бюджетів

· Перевірка стану та ефективності використання публічних фінансових ресурсів

В усіх державах до фінансових контролерів висувається вимога одержання спеціальної освіти та стаж роботи, складання іспитів за програмами, що затверджуються КМУ.

Принципи діяльності фінансових органів – Лімська декларація. Україна приєдналася до неї:

· Законність

· Об’єктивність

· Незалежність

· Публічність

· Неспівпадіння строку діяльності контрольного органу із строком діяльності парламенту, тобто парламент не може формувати цей контрольний орган на строк своєї діяльності.

Англосаксонський та монократична структура контрольних органів. У них створені ієрархічно організовані установи під керівництвом Президента або Генерального аудитора, які обираються прямими виборами або призначаються за узгодженням законодавчих і виконавчих органів. Є другий шлях – континентальний. Рахункові палати там створюються Парламентом і після цього вони стають самостійними органами. Вони побудовані на колегіальному принципі, для якого характерним є децентралізація прийняття рішень і наявності органів, що приймають ці рішення. Вони приймаються більшістю голосів.

Фінансовий контроль здійснюється ВРУ, ПУ, КМУ, ВР АРК, РМ АРК, МДА, тобто тими органами, які поряд із функціями, якими вони наділені Конституцією, здійснюють і контрольну функцію саме за витрачанням бюджетних коштів, але в державі існують спеціальні органи.

Міністерство фінансів, Державне казначейство

Рахункова палата

Особливий орган, що утворюється на засіданні ВРУ. ВРУ затверджує Голову РП, Першого заступника, заступника, головних контролерів і Секретаря РП. Всі вони обираються таємним голосуванням, і вважаються призначеними на 7 років, якщо за них проголосувала більшість народних депутатів від конституційного складу ВРУ. Зарплата членів РП на 30% вище, ніж зарплата державних службовців такого ж рангу. У Голови РП на 75%. Члени РП не мають права бути народними депутатами, членами уряду, займатися господарською діяльністю, працювати за сумісництвом, крім науково-дослідницької діяльності.

До членів РП виставляються високі вимоги:

· Громадянство України

· Вища економічна чи юридична освіта

· Досвід професійної діяльності в галузі державного управління

· Всі свої знання повинні підтвердити під час співбесіди перед обранням

· Знання державної мови

Повноваження РП розповсюджуються на ВРУ, органи виконавчої влади, НБУ, АМК, ФДМ, інші державні органи та установи, створені відповідно до законодавства України. РП має право контролювати також місцеві державні адміністрації, підприємства будь-якої форми власності, господарські товариства і будь-які організації, які одержують та перераховують до бюджету якісь платежі, а а також ті організації, яким законодавством надано митні та податкові пільги. Мають право контролювати об’єднання громадян, недержавні фонди та некомерційні організації. вони мають право оперативного контролю. Мають провадити комплексні ревізії та тематичні перевірки за окремими розділами та статтями бюджету. Вони проводять дослідження порушень і відхилень у бюджетному процесі і роблять підготовку доповідних записок до ВРУ. Вони зобов’язані вести підготовку та внесення висновків до ВРУ як по затверджених бюджетах, так і по внесених пропозиціях депутатів. Членів РП не можна звільняти до кінця строку повноважень.

Методи фінансового контролю

1. Перевірка

2. Обстеження

3. Нагляд

4. Аналіз фінансового стану

Контроль – так, де підпорядкування. Де немає – нагляд.

5. Ревізія – метод документального контролю за фінансовою діяльністю ПУО, за достовірністю фінансового обліку та звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей. За наслідками ревізії складається акт. Правила ведення касових операцій.

Перевірки бувають планові та позапланові. Позапланова перевірка – перевірка, що не передбачена в планах контролюючого органу та провадиться за наявності хоча б однієї з обставин:

· Якщо СПД не подав в установлений строк документів обов’язкової звітності

· Якщо виявлені недостовірні дані в документах обов’язкової звітності

· Якщо СПД подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами під час планової або позапланової перевірки

· Виникла потреба перевірити відомості, які одержані від особи, яка мала правовідносини з цим суб’єктом, і якщо він не дав пояснень

· Коли проводиться реорганізація підприємства.

Жодна перевірка не може тривати більше 30 робочих днів. Винятком є підприємства з річним сукупним доходом більше 20 млн. грн. Для продовження перевірки необхідно одержати дозвіл керівника ДПА.

За наслідками ревізії складається документ, який називається актом, і його підписують ревізор, керівник підприємства, головний бухгалтер. Якщо підприємство не згодні з актом, що написали перевіряючі, вони протягом 5 днів подають письмове пояснення, про що робиться відмітка на першому примірнику.

Аудит

Незалежний фінансовий контроль, але зараз з’явився державний аудит. Аудит – незалежна експертиза фінансової звітності ПУО на основі перевірки ведення бухгалтерського обліку і відповідність господарських і фінансових операцій законодавству України. Експертизи закінчуються аудиторським висновком. Аудиторська діяльність провадиться юридичними та фізичними особами. Зовнішній аудит – проводять фірми за договором з ДПА або іншим органом. Їх завданням є встановлення відповідності фінансової звітності при перевірці об’єкту та розробці рекомендацій по усуненню недоліків. Внутрішній аудит – здійснюється аудиторською службою на рівні фірми, філіалу, банку. Завданням є перевірка дотримання принципів і правил бухгалтерського обліку, вірність і надійність фінансової інформації, виявлення резервів економії коштів, консультації керівництва.

Принципи аудиторської діяльності:

· Незалежність

· Об’єктивність

· Плановість

· Конфіденціальність

· Тайність

· Законність

Аудитором не може бути особа, що має судимість за корисні злочини.

Під аудиторською діяльністю розуміють незалежну перевірку аудиторами бухгалтерської звітності та інших документів господарюючих суб’єктів. Аудитори надають підприємствам послуги по аналізу їх фінансово-господарської діяльності, складанню звітності, розрахунків та інші послуги, дозволені законом. Вищим органом для аудиторської служби є аудиторська палата – незалежний самостійний орган, побудований на принципах окупності. Аудиторська палата є юридичною особою з моменту реєстрації її в Мін’юсті на підставі заяви та статуту, підписаного 2/3 голосів від загальної кількості палат (20). Аудиторська палата складається шляхом делегування до неї 5 представників від профспілок, громадських організаторів – аудиторів, а також по 1 представникові від Мінфіну, ДПА, НБУ, Мін’юсту та окремих фахівців від наукових установ.

Аудитор повинен пройти сертифікацію в аудиторської палати, де він повинен скласти іспит. Якщо з першого разу не склав – то наступний раз лише через 1 рік. А потім не можна складати 5 років.

особлива частина. правовий режим публічних та місцевих фондів коштів

Правовий режим – особливий порядок фінансово-правового регулювання, який виражається у певному об’єднанні юридичних засобів і створює конкретні позитивні або негативні умови для задоволення фінансових інтересів суб’єктів фінансового права.

Термін «бюджет» почав використовуватися у Великобританії, коли Парламент затвердив Акт про оподаткування. В кінці 18 ст. бюджет мають всі європейські держави, але в багатьох країнах перші бюджети були засекречені. У 1802 році цар Олександр І створює Міністерство Фінансів. «Бюджет» - норманське слово, що означало портфель чи сумку. Відкриття бюджету – коли доставали із сумки Акт про бюджет.

«Бюджет – це ні що інше, як кошторис можливих доходів і видатків»

К. Маркс

Поняття «бюджет» зараз розглядається як економічна категорія, тобто сукупність грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання централізованих фондів коштів державою і органами місцевого самоврядування, необхідних їм для виконання завдань і функцій.

Як матеріальна категорія «бюджет» - це централізований фонд коштів, який дає можливість компетентним органам держави та місцевого самоврядування використовувати їх для виконання функцій.

Як юридична категорія «бюджет» - це закон або акт органу місцевого самоврядування, яким затверджується основний фінансовий план держави або певною адміністративно-територіальної одиниці та права й обов’язки учасників бюджетного процесу.

Ознаки:

1. Бюджет є універсальним фінансовим планом, оскільки його показники охоплюють практично усі галузі і сфери економічного та соціального розвитку держави.

2. Є координуючим планом.

Бюджет у кожній державі приймається у певній правовій формі. Державний бюджет у всіх країнах приймається у формі закону, а місцеві бюджети – актами органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 96 КУ, державний бюджет України затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня. А за особливих обставин – на інший період. Період дії Закону про бюджет має назву бюджетного періоду.

Для остаточного використання всіх коштів, що були визначені на минулий бюджетний період, законодавство країн встановлює пільгові строки (але зараз їх ще немає). Сума цих періодів називається рахунковим періодом.

Бюджетний цикл – час складання, розгляду і затвердження бюджету; бюджетний період – період дії закону про бюджет; звітність до моменту її затвердження.

Поняття бюджетного права

Бюджетне право – це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні (фінансові) відносини, що виникають у зв’язку з утворенням, розподілом і використанням державного і місцевого бюджетів на території України. До них належать відносини при встановленні бюджетного устрою і бюджетної системи, з установленням доходів і видатків бюджетів і розподілом їх між ланками бюджетної системи, а також з розмежуванням бюджетної компетенції між державою, органами місцевого самоврядування, організацією бюджетного процесу та контролю за виконанням бюджету.

Бюджетні правовідносини – вид фінансових правовідносин.

У них бере участь більш вузьке коло суб’єктів, ніж у всіх інших видах фінансових правовідносин. Суб’єктів правовідносин можна об’єднати в 3 групи (держава та адміністративно-територіальні утворення; представницькі та виконавчі органи державної влади та місцевого самоврядування; державні та комунальні організації, підприємства, установи).

Суб’єкти бюджетних правовідносин обов’язково беруть участь:

1. В розподілі доходів і видатків між бюджетами

2. В бюджетному процесі (будь-якій стадії)

3. Мають зв’язок із бюджетом із приводу фінансування власних потреб

Ще однією особливістю бюджетних відносин є те, що вони є періодичними. Існують лише протягом бюджетного циклу.

Для бюджетного права характерний той самий метод правового регулювання – імперативний, оскільки це публічні відносини. Бюджетні відносини пов’язані з утворенням та використанням централізованих і муніципальних державних фондів. Права і обов’язки суб’єктів обумовлені формуванням і використанням бюджету.

Бюджетні відносини мають безперервний характер, бо щорічно повторюються.

ДОПИШИ КОНСПЕТ, СРОЧНО!

Норми бюджетного права поділяються на матеріальні та процесуальні.

Бюджетний устрій – це визначена правовими нормами та адміністративно-територіальним устроєм система бюджетів, що діють на території України, розподіл доходів і видатків між ними і повноваження органів представницької і виконавчої влади усіх рівнів у сфері бюджету.

В Україні діє дворівнева бюджетна система – державний бюджет і місцеві бюджети (бюджет АРК, обласні, районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, тобто бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань).

Про наші дома можна знімати фільм, який всі дивилися

12 111 – місцеві бюджети. Бюджети можуть мати лише державні та місцеві органи.

Зведені/консолідовані бюджети утворюються на державному рівні, на рівні області, міста з районним поділом, або районним бюджетом.

Консолідований бюджет – це сукупність показників бюджетів, що використовуються для повсякденного аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет держави включає в себе державний бюджет + зведений бюджет АРК, 24 зведених бюджетів областей, 2 зведених бюджетів міст з особливим статусом.

Зведений бюджет області включає в себе обласний бюджет + зведені бюджети районів, бюджети міст з районним поділом.

Зведений бюджет району включає районний бюджет + бюджети міст районного підпорядкування, сільський і селищний.

Зведені бюджети використовуються для розрахунків мінімальних соціальних і фінансових норм і нормативів, необхідних при бюджетному плануванні і при аналізі ефективного використання бюджетних коштів, і підставою надання допомоги нижчестоящих бюджетів з вищестоящих.

Мінімальний розмір місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які розробляються КМУ і затверджуються ВРУ. Мінімальний бюджет – це розрахунковий об’єм доходів відповідного зведеного бюджету, який покриває гарантовані відповідним вищестоящим органом влади мінімальні витрати, частина яких у випадках недостатності об’єму закріплених доходів при бюджетному регулюванні.

Ст. 7 або 12 БКУ встановлює принципи бюджетної системи:

· Єдність;

· Збалансованість;

· Принцип повноти;

· Принцип ефективності;

· Принцип обґрунтованості;

· Субсидіарність – найбільш зручне розташування органів біля мешканців.

· Самостійність;

· Прозорість;

· Публічність – доведення до відома населення.

Друга складова частина бюджетного устрою – це бюджетні повноваження (права та обов’язки органів влади та управління). Вони встановлюються конституцією, ЗУ «Про місцеве самоврядування», законом про державний бюджет, в рішеннях місцевих органах влади.

Розподіл бюджетних прав за вертикаллю заснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження органів держави та органів місцевого самоврядування. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня засновано на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Повноваження держави в галузі бюджету об’єднуються в три групи:

1. Повноваження в галузі зведеного бюджету держави;

2. Повноваження в галузі державного бюджету;

3. Повноваження в галузі місцевих бюджетів вищого рівня (обласні).

Ст. 20 БКУ: реалізуючи бюджетні повноваження Україна в галузі зведеного бюджету:

1. Встановлює види бюджетів, порядок і принципи їх об’єднання в бюджетній системі і визначає основні напрями бюджетної політики; визначає види видатків, які включаються в державний та місцеві бюджети (87 ст.),визначає склад і джерела доходів; встановлює загальний порядок формування видаткової частини бюджетів різного рівня, затверджує єдину бюджетну класифікацію, встановлює принципи та основи бюджетного процесу, незалежно від рівня його здійснення, встановлює основи бюджетних прав органів місцевого самоврядування, здійснює методичне керівництво бюджетною діяльністю та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, встановлює загальну систему заходів по збалансуванню бюджетів і керує складанням зведеного бюджету України.

2. Повноваження по формуванню, розподілу і використанню державного бюджету. До них належить право на свій бюджет, право на одержання закріплених доходів, дарунків і грантів держави, право на визначення направлень бюджетних асигнувань та їх розмірів за призначенням, право на організацію та здійснення бюджетного процесу, право на визначення межі дефіциту державного бюджету і визначення шляхів (заходів) на його скорочення під час виконання бюджету. Вони також мають право на затвердження оборотного залишку бюджетних коштів в складі державного бюджету, але не більше 2% об’єму видаткової частини бюджету.

3. Право на створення резервного фонду у складі державного бюджету, право на законодавче регулювання усіх питань по формуванню, розподілу та використанню державного бюджету, право на затвердження порядку реалізації стадій бюджетного процесу на державному рівні; затвердження диференційованих або єдиних нормативів відрахувань від регулюючих доходів для обласних та місцевих АРК та міських Києва та Севастополя бюджетів; право на визначення переліку регулюючих джерел у складі доходів державного бюджету; право на уточнення статей доходів і видатків по державному бюджету в процесі його виконання; право на затвердження звіту при виконанні державного бюджету та проведення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу за додержанням бюджетного законодавства.

Субвенція – це часткова участь вищестоящого органу влади у фінансуванні бюджету нижчестоящого органу. Вона надається завжди тільки за рішенням представницького органу і завжди має цільове призначення.

Доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені, які враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів, і на власні, що не враховуються при визначенні. У місцевих бюджетах закріпленими доходами є такі, що одержуються від об’єктів комунальної власності, а доходи від об’єктів державної форми власності за порядком включення їх об’єднуються в закріплені на певний строк (або назавжди) та регулюючі, що визначаються щороку.

Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки у межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про державний бюджет або рішення про місцевий бюджет. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на цю мету.

Фінансування різних видатків провадиться з різних ланок бюджетної системи, але кожна установа або захід фінансується тільки з одного бюджету, при розмежуванні видатків виходять:

1. З компетенції органу, якому виділяються асигнування;

2. Його підпорядкованості;

3. Територіального розміщення.

Видатки бюджету – це прямі планові витрати держави та органів місцевого самоврядування, що забезпечують їх безперебійне функціонування і відбивають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини чистого доходу, що концентрується в бюджеті.

Видатки бюджетів відбивають значну частину витрат, які здійснюють держава та органи місцевого самоврядування, але розмір видатків завжди визначає міру свободи виконавчого органу.

Видатки – це витрати, пов’язані з виконанням першочергових завдань. В державному бюджеті до основних витрат належать витрати на фінансування мережі підприємств, установ і організацій, що діють на початок бюджетного періоду, а також витрати на фінансування інвестиційних та інноваційних заходів, на видачу субвенцій та інші видатки, що входять у розширене відтворення. У загальному фонді видатки місцевих бюджетів поділяються на виконання власних повноважень і виконання делегованих повноважень.

Видатки на фінансування власних повноважень можна поділити на обов’язкові та необов’язкові.

До обов’язкових витрат:

· Утримання установ освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, молодіжні центри, спортивні споруди комунальної власності;

· Ремонт і утримання доріг, фінансування житлово-комунального господарства;

· Благоустрій території, утримання кладовищ;

· Збирання та утилізація побутового сміття;

· Видатки на бюджет розвитку.

Обов’язкові – 90% витрат.

До необов’язкових:

· Допомога правоохоронним органам;

· Соціальні потреби;

· Допомога підприємствам, установам та організаціям, що надають соціально важливі послуги.

Органи місцевого самоврядування не можуть фінансувати видатки, які виходять за межі комунальної форми власності. Їм також заборонено здійснювати витрати на оборону та безпеку, зовнішню політику та дипломатичні витрати, фінансування політичних рухів і організацій, приватних інтересів.

Видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (ст.91):

1. Місцева пожежна охорона;

2. Позашкільна освіта;

3. Місцеві програми стосовно дітей, жінок, житлового господарства, благоустрою міст;

4. Кінофікація;

5. Місцевий транспорт, дороги місцевого значення;

6. Обслуговування боргу;

7. Управління комунальним майном.

Якщо нижчестоящі органи передають свої повноваження вищестоящим органам, то вони повинні передати кошти на ці заходи та навпаки.

Бюджетний кодекс дозволяє об’єднувати бюджетні доходи і передавати на підставі спільних рішень відповідним радам, але розмір коштів має бути пропорційним кількості користувачів послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органів влади, якім делегуються ці повноваження.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що передаються на фінансування державних програм, розподіляється на кількість мешканців або користувачів програми, але такі рішення мають прийматися до 1 серпня. Нормативи встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Передача коштів між загальним і спеціальним фондами на стадії виконання бюджету забороняється. Платежі за рахунок спеціального фонду виділяються тільки в межах надходжень на цю мету.

Захищені статті видатків – видатки на оплату праці, нарахування на зарплату (платежі від імені підприємства на своїх працівників), придбання медикаментів і перев’язочних матеріалів, забезпечення продуктами харчування особам, яким вони видаються, виплата процентів за державний борг, трансферти населенню, трансферти місцевим бюджетам, оплата комунальних послуг й енергоресурсів, підготовку кадрів у закладах І-ІІ рівнів акредитації, забезпечення інвалідів засобами реабілітації та індивідуального користування, фундаментальні дослідження, провідні наукові та науково-технічні розробки.

Дотації вирівнювання надаються з державного бюджету. Їх обсяг затверджується окремо для АРК, обласним бюджетам та Києву і Севастополю. При їх плануванні і розподілі застосовується формула: фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, кількість мешканців і споживачів послуг, індекс відносної податкової платоспроможності, тобто рівень податків у цьому адміністративно-територіальному районі у порівнянні по Україні, прогнозний кошик доходів.

Індекс відносної податкоспроможності – кількість податків на одного жителя.

У спеціальних фондах місцевих фондів виділяється бюджет розвитку. Ст. 71 БКУ зазначає, що включається до бюджетів розвитку:

· Кошти від відчуження майна комунальної власності;

· Дивіденди на акції господарюючих суб’єктів комунальної власності;

· Кошти від повернення позик і процентів від них.

Що фінансується з бюджету розвитку:

· Погашення з основної частини боргу;

· Капітальні вкладення;

· Внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів господарської діяльності.

Видатки на виконання повноважень, що виконуються за рахунок бюджетних коштів включають:

1. Видатки на забезпечення конституційного ладу держави та суверенітету; незалежне судочинство; видатки, що не можуть бути передані на місцеві бюджети;

2. На освіту дошкільну, загальноосвітню, денну/вечірню, дитячі садки, допомога громадянам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, на первинну медичну допомогу, клуби, бібліотеки, палаци культури.

3. Видатки на утримання бюджетних установ, що забезпечують гарантовані державні послуги для окремих категорій громадян.

Таємні видатки. Порядок контролю за ними встановлює ВРУ та РП.

Бюджетний процес