Поняття фінансів. Їх необхідність для кожної держави

Поняття фінансів. Їх необхідність для кожної держави

Фінанси (лат. «строк сплати» - finish). За сутністю фінанси є об’єктивною економічною категорією. Вихідними засадами існування фінансів є товарно-грошові відносини. А зміст цих відносин обумовлюється дією економічних законів і в першу чергу закону вартості. За допомогою фінансів кожна держава розподіляє та перерозподіляє ВВП і за їх же допомогою йде рух коштів (ресурсів).

Аналіз фінансових ресурсів, які кожна держава використовує через фонди, дає можливість виділити фінанси як економічну категорію, оскільки вони та пов’язані з ними відносини завжди пов’язані з формування фінансових ресурсів і утворенням та використанням грошових фондів цільового використання. Це невід’ємна частина грошових відносин.

Від грошей фінанси відрізняються і змістом, і функціями.

Гроші – загальний еквівалент, яким вимірюються витрати праці всіх робітників.

Фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу ВВП.

Відтворення (стадії):

ü Виробництво

ü Обмін

ü Розподіл (лише державою)

ü Споживання

Механізм розподілу вимагає:

ü Первинний розподіл доданої вартості - формує первинні доходи суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП:

o Зарплата фізичних осіб;

o Прибутки юридичних осіб;

o Прибуток держави через державний сектор економіки

ü Перерозподіл полягає у створенні і використанні централізованих фондів держави і місцевих органів і місцевих фондів самоврядування,

ü Вторинний розподіл – завершальна стадія реалізації розподілу фінансів (здійснюється через механізм бюджетного фінансування),

Головне призначення фінансів – це утворення публічних доходів у публічних фондах і забезпечення потреб держави у коштах, а також контролювання руху фінансів. Фінанси – невід’ємна частина ринкових відносин, і, разом із тим, інструмент реалізації фінансової політики держави. За своєю сутністю, фінанси є однією з економічних категорій, яка є у будь-якій державі з різними громадсько-політичними режимами. Вони виникають з появою держави. Інші грошові категорії (зарплата, прибуток, ціна) – це породження економіки, а не держави. Вони походять не з наявності держави, а з наявності виробництва і товарно-грошових відносин. Фінансові відносини виникають поза виробничої сфери. Після появи держави, яка формує фонди, необхідне існування публічних органів і здійснення покладених на них повноважень. Ці фонди мають назву «публічні фінанси».

Таким чином, фінанси – це економічні грошові відносини по формуванню, розподілу та використанню фондів коштів, необхідних для розширеного відтворення і соціальних потреб, у процесі яких відбувається розподіл і перерозподіл суспільного продукту для задоволення потреб суспільства. Фінанси не охоплюють всієї сфери грошових відносин. Змістом фінансів є тільки грошові відносини, завдяки яким створюють централізовані та децентралізовані фонди коштів, необхідних для функціонування держави (в широкому розумінні). За матеріальним і юридичним змістом фінанси – це фонди коштів, що формуються і використовуються на підставі правових норм для задоволення фінансових інтересів держави, муніципальних органів і інших публічних утворень, які дозволені державою. Фонди, які утворюються державою, мають виключне цільове призначення, свій порядок використання і органи, що ними розпоряджаються. Гроші у фондах можуть мати різну форму власності, і тому вони керуються різними органами.

Фінансова система держави

За порядком формування публічні фонди поділяються на:

· Централізовані – тільки державні фонди;

· Децентралізовані фонди – це фонди підприємств різних форм власності, які їм надаються для своїх потреб.

За юридичною природою є цільові фонди, які утворюються:

1. У відповідності до законів, указів Президента та рішень інших компетентних органів.

2. В силу вимог законів (Пенсійний фонд).

Вони відбивають певну сферу виробничих відносин і належать до базисної категорії. Необхідною умовою функціонування кожної держави є управління фінансами. Фінанси обслуговують економіку і соціальну сферу і складаються з кількох гілок, або інститутів, які є сукупністю сфер фінансової діяльності, в процесі яких утворюються і використовуються різні грошові фонди.

Фінансова система поділяється на дві підсистеми:

1. Державні та муніципальні фінанси.

2. Фінанси господарюючих суб’єктів.

Перша підсистема – це публічні, державні та муніципальні фінанси. У цю підсистему входять:

1. централізовані фонди держави і органів місцевого самоврядування;

2. публічні централізовані цільові державні позабюджетні фонди. До них входять:

а. Пенсійний фонд,

б. фонд загальнообов’язкового державного страхування з тимчасової втрати працездатності,

в. фонд соціального страхування на випадок безробіття,

г. фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві,

д. фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який створюється за рахунок внесків комерційними банками.

3. державний і муніципальний кредит;

4. державне обов’язкове особисте і майнове страхування;

5. фонди державних кредитних установ, крім НБУ (Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, Родовідбанк, Промкредитбанк).

6. децентралізовані державні та муніципальні фонди, створювані державними і муніципальними підприємствами, яким було передано державне і муніципальне майно.

Фінансисти додають ще два фонди:

1. фонд пенсійного забезпечення працівників бюджетних установ, але ж він входить до спеціального фонду бюджету;

2. фонд соціального забезпечення інвалідів.

Друга підсистема – це фінанси господарюючих суб’єктів.

Ланки:

1. фонди підприємств різної форми власності, що займаються комерційною діяльністю;

2. фонди фінансових посередників (комерційних банків, приватних страхових організацій, недержавних пенсійних фондів);

3. фонди некомерційних (неприбуткових) організацій;

4. фінанси домашніх господарств, тобто доходи і видатки населення.

Держава за допомогою фінансово-правових норм регулює розподільні відносини і може дозволяти існування публічних органів разом із фондами. Все це свідчить про те, що публічними є не тільки державні та муніципальні фонди, але всі вони створюються з метою задоволення публічних фінансових інтересів.

Таким чином, фінансова система держави – це сукупність фінансових ланок, об’єднаних за ознакою спільності форм і методів організації, розподілу і використання публічних фондів коштів за ознакою їх правового регулювання.

Об’єктивна необхідність фінансів для будь-якої держави пояснюється:

1) дією закону вартості і існуванням товарно-грошових відносин;

2) використанням механізму розподілу ВВП для забезпечення функціонування держави і всіх публічних органів;

3) використанням фінансів для контролю за господарською діяльністю суб’єктів будь-якої форми власності.

Губерська Наталія Леонідівна – 245 ауд. – доцент кафедри фінансового права.

Орлюк – гарний підручник))

ПЕРЕПИСАТИ КОНСПЕКТ

Фінансово-правові норми, фінансово-правові відносини

Неімперативних правових норм не буває (не погоджуюся). Вони всі є загальнообов’язкові і забезпечені державним примусом. Норми фінансового права встановлюють порядок формування фондів коштів і надають владні повноваження певним органам. Фінансово-правові норми також надають владним органам право видавати юридичні акти (нормативні та індивідуальні приписи). Владний орган обов’язково наділяється фінансовими ресурсами для можливості виконання закріплених за ними повноважень шляхом розпорядження цими ресурсами. Фінансово-правова норма – не просто правило поведінки, а владний припис, веління компетентного органу, але у фінансово-правовій нормі імперативний характер виражений в категоричній формі. Фінансово-правові норми завжди є публічно правовими і регулюють відносини, які мають загальний публічний характер.

Методи фінансового контролю

1. Перевірка

2. Обстеження

3. Нагляд

4. Аналіз фінансового стану

Контроль – так, де підпорядкування. Де немає – нагляд.

5. Ревізія – метод документального контролю за фінансовою діяльністю ПУО, за достовірністю фінансового обліку та звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей. За наслідками ревізії складається акт. Правила ведення касових операцій.

Перевірки бувають планові та позапланові. Позапланова перевірка – перевірка, що не передбачена в планах контролюючого органу та провадиться за наявності хоча б однієї з обставин:

· Якщо СПД не подав в установлений строк документів обов’язкової звітності

· Якщо виявлені недостовірні дані в документах обов’язкової звітності

· Якщо СПД подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами під час планової або позапланової перевірки

· Виникла потреба перевірити відомості, які одержані від особи, яка мала правовідносини з цим суб’єктом, і якщо він не дав пояснень

· Коли проводиться реорганізація підприємства.

Жодна перевірка не може тривати більше 30 робочих днів. Винятком є підприємства з річним сукупним доходом більше 20 млн. грн. Для продовження перевірки необхідно одержати дозвіл керівника ДПА.

За наслідками ревізії складається документ, який називається актом, і його підписують ревізор, керівник підприємства, головний бухгалтер. Якщо підприємство не згодні з актом, що написали перевіряючі, вони протягом 5 днів подають письмове пояснення, про що робиться відмітка на першому примірнику.

Аудит

Незалежний фінансовий контроль, але зараз з’явився державний аудит. Аудит – незалежна експертиза фінансової звітності ПУО на основі перевірки ведення бухгалтерського обліку і відповідність господарських і фінансових операцій законодавству України. Експертизи закінчуються аудиторським висновком. Аудиторська діяльність провадиться юридичними та фізичними особами. Зовнішній аудит – проводять фірми за договором з ДПА або іншим органом. Їх завданням є встановлення відповідності фінансової звітності при перевірці об’єкту та розробці рекомендацій по усуненню недоліків. Внутрішній аудит – здійснюється аудиторською службою на рівні фірми, філіалу, банку. Завданням є перевірка дотримання принципів і правил бухгалтерського обліку, вірність і надійність фінансової інформації, виявлення резервів економії коштів, консультації керівництва.

Принципи аудиторської діяльності:

· Незалежність

· Об’єктивність

· Плановість

· Конфіденціальність

· Тайність

· Законність

Аудитором не може бути особа, що має судимість за корисні злочини.

Під аудиторською діяльністю розуміють незалежну перевірку аудиторами бухгалтерської звітності та інших документів господарюючих суб’єктів. Аудитори надають підприємствам послуги по аналізу їх фінансово-господарської діяльності, складанню звітності, розрахунків та інші послуги, дозволені законом. Вищим органом для аудиторської служби є аудиторська палата – незалежний самостійний орган, побудований на принципах окупності. Аудиторська палата є юридичною особою з моменту реєстрації її в Мін’юсті на підставі заяви та статуту, підписаного 2/3 голосів від загальної кількості палат (20). Аудиторська палата складається шляхом делегування до неї 5 представників від профспілок, громадських організаторів – аудиторів, а також по 1 представникові від Мінфіну, ДПА, НБУ, Мін’юсту та окремих фахівців від наукових установ.

Аудитор повинен пройти сертифікацію в аудиторської палати, де він повинен скласти іспит. Якщо з першого разу не склав – то наступний раз лише через 1 рік. А потім не можна складати 5 років.

особлива частина. правовий режим публічних та місцевих фондів коштів

Правовий режим – особливий порядок фінансово-правового регулювання, який виражається у певному об’єднанні юридичних засобів і створює конкретні позитивні або негативні умови для задоволення фінансових інтересів суб’єктів фінансового права.

Термін «бюджет» почав використовуватися у Великобританії, коли Парламент затвердив Акт про оподаткування. В кінці 18 ст. бюджет мають всі європейські держави, але в багатьох країнах перші бюджети були засекречені. У 1802 році цар Олександр І створює Міністерство Фінансів. «Бюджет» - норманське слово, що означало портфель чи сумку. Відкриття бюджету – коли доставали із сумки Акт про бюджет.

«Бюджет – це ні що інше, як кошторис можливих доходів і видатків»

К. Маркс

Поняття «бюджет» зараз розглядається як економічна категорія, тобто сукупність грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання централізованих фондів коштів державою і органами місцевого самоврядування, необхідних їм для виконання завдань і функцій.

Як матеріальна категорія «бюджет» - це централізований фонд коштів, який дає можливість компетентним органам держави та місцевого самоврядування використовувати їх для виконання функцій.

Як юридична категорія «бюджет» - це закон або акт органу місцевого самоврядування, яким затверджується основний фінансовий план держави або певною адміністративно-територіальної одиниці та права й обов’язки учасників бюджетного процесу.

Ознаки:

1. Бюджет є універсальним фінансовим планом, оскільки його показники охоплюють практично усі галузі і сфери економічного та соціального розвитку держави.

2. Є координуючим планом.

Бюджет у кожній державі приймається у певній правовій формі. Державний бюджет у всіх країнах приймається у формі закону, а місцеві бюджети – актами органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 96 КУ, державний бюджет України затверджується щорічно на період з 1 січня по 31 грудня. А за особливих обставин – на інший період. Період дії Закону про бюджет має назву бюджетного періоду.

Для остаточного використання всіх коштів, що були визначені на минулий бюджетний період, законодавство країн встановлює пільгові строки (але зараз їх ще немає). Сума цих періодів називається рахунковим періодом.

Бюджетний цикл – час складання, розгляду і затвердження бюджету; бюджетний період – період дії закону про бюджет; звітність до моменту її затвердження.

Поняття бюджетного права

Бюджетне право – це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють суспільні (фінансові) відносини, що виникають у зв’язку з утворенням, розподілом і використанням державного і місцевого бюджетів на території України. До них належать відносини при встановленні бюджетного устрою і бюджетної системи, з установленням доходів і видатків бюджетів і розподілом їх між ланками бюджетної системи, а також з розмежуванням бюджетної компетенції між державою, органами місцевого самоврядування, організацією бюджетного процесу та контролю за виконанням бюджету.

Бюджетні правовідносини – вид фінансових правовідносин.

У них бере участь більш вузьке коло суб’єктів, ніж у всіх інших видах фінансових правовідносин. Суб’єктів правовідносин можна об’єднати в 3 групи (держава та адміністративно-територіальні утворення; представницькі та виконавчі органи державної влади та місцевого самоврядування; державні та комунальні організації, підприємства, установи).

Суб’єкти бюджетних правовідносин обов’язково беруть участь:

1. В розподілі доходів і видатків між бюджетами

2. В бюджетному процесі (будь-якій стадії)

3. Мають зв’язок із бюджетом із приводу фінансування власних потреб

Ще однією особливістю бюджетних відносин є те, що вони є періодичними. Існують лише протягом бюджетного циклу.

Для бюджетного права характерний той самий метод правового регулювання – імперативний, оскільки це публічні відносини. Бюджетні відносини пов’язані з утворенням та використанням централізованих і муніципальних державних фондів. Права і обов’язки суб’єктів обумовлені формуванням і використанням бюджету.

Бюджетні відносини мають безперервний характер, бо щорічно повторюються.

ДОПИШИ КОНСПЕТ, СРОЧНО!

Норми бюджетного права поділяються на матеріальні та процесуальні.

Бюджетний устрій – це визначена правовими нормами та адміністративно-територіальним устроєм система бюджетів, що діють на території України, розподіл доходів і видатків між ними і повноваження органів представницької і виконавчої влади усіх рівнів у сфері бюджету.

В Україні діє дворівнева бюджетна система – державний бюджет і місцеві бюджети (бюджет АРК, обласні, районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, тобто бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань).

Про наші дома можна знімати фільм, який всі дивилися

12 111 – місцеві бюджети. Бюджети можуть мати лише державні та місцеві органи.

Зведені/консолідовані бюджети утворюються на державному рівні, на рівні області, міста з районним поділом, або районним бюджетом.

Консолідований бюджет – це сукупність показників бюджетів, що використовуються для повсякденного аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави.

Зведений бюджет держави включає в себе державний бюджет + зведений бюджет АРК, 24 зведених бюджетів областей, 2 зведених бюджетів міст з особливим статусом.

Зведений бюджет області включає в себе обласний бюджет + зведені бюджети районів, бюджети міст з районним поділом.

Зведений бюджет району включає районний бюджет + бюджети міст районного підпорядкування, сільський і селищний.

Зведені бюджети використовуються для розрахунків мінімальних соціальних і фінансових норм і нормативів, необхідних при бюджетному плануванні і при аналізі ефективного використання бюджетних коштів, і підставою надання допомоги нижчестоящих бюджетів з вищестоящих.

Мінімальний розмір місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які розробляються КМУ і затверджуються ВРУ. Мінімальний бюджет – це розрахунковий об’єм доходів відповідного зведеного бюджету, який покриває гарантовані відповідним вищестоящим органом влади мінімальні витрати, частина яких у випадках недостатності об’єму закріплених доходів при бюджетному регулюванні.

Ст. 7 або 12 БКУ встановлює принципи бюджетної системи:

· Єдність;

· Збалансованість;

· Принцип повноти;

· Принцип ефективності;

· Принцип обґрунтованості;

· Субсидіарність – найбільш зручне розташування органів біля мешканців.

· Самостійність;

· Прозорість;

· Публічність – доведення до відома населення.

Друга складова частина бюджетного устрою – це бюджетні повноваження (права та обов’язки органів влади та управління). Вони встановлюються конституцією, ЗУ «Про місцеве самоврядування», законом про державний бюджет, в рішеннях місцевих органах влади.

Розподіл бюджетних прав за вертикаллю заснований на конституційних нормах, що розмежовують повноваження органів держави та органів місцевого самоврядування. Розподіл бюджетних прав між представницькими та виконавчими органами одного рівня засновано на конституційних нормах про розподіл компетенції між гілками влади. Повноваження держави в галузі бюджету об’єднуються в три групи:

1. Повноваження в галузі зведеного бюджету держави;

2. Повноваження в галузі державного бюджету;

3. Повноваження в галузі місцевих бюджетів вищого рівня (обласні).

Ст. 20 БКУ: реалізуючи бюджетні повноваження Україна в галузі зведеного бюджету:

1. Встановлює види бюджетів, порядок і принципи їх об’єднання в бюджетній системі і визначає основні напрями бюджетної політики; визначає види видатків, які включаються в державний та місцеві бюджети (87 ст.),визначає склад і джерела доходів; встановлює загальний порядок формування видаткової частини бюджетів різного рівня, затверджує єдину бюджетну класифікацію, встановлює принципи та основи бюджетного процесу, незалежно від рівня його здійснення, встановлює основи бюджетних прав органів місцевого самоврядування, здійснює методичне керівництво бюджетною діяльністю та контроль за дотриманням бюджетного законодавства, встановлює загальну систему заходів по збалансуванню бюджетів і керує складанням зведеного бюджету України.

2. Повноваження по формуванню, розподілу і використанню державного бюджету. До них належить право на свій бюджет, право на одержання закріплених доходів, дарунків і грантів держави, право на визначення направлень бюджетних асигнувань та їх розмірів за призначенням, право на організацію та здійснення бюджетного процесу, право на визначення межі дефіциту державного бюджету і визначення шляхів (заходів) на його скорочення під час виконання бюджету. Вони також мають право на затвердження оборотного залишку бюджетних коштів в складі державного бюджету, але не більше 2% об’єму видаткової частини бюджету.

3. Право на створення резервного фонду у складі державного бюджету, право на законодавче регулювання усіх питань по формуванню, розподілу та використанню державного бюджету, право на затвердження порядку реалізації стадій бюджетного процесу на державному рівні; затвердження диференційованих або єдиних нормативів відрахувань від регулюючих доходів для обласних та місцевих АРК та міських Києва та Севастополя бюджетів; право на визначення переліку регулюючих джерел у складі доходів державного бюджету; право на уточнення статей доходів і видатків по державному бюджету в процесі його виконання; право на затвердження звіту при виконанні державного бюджету та проведення контролю на всіх стадіях бюджетного процесу за додержанням бюджетного законодавства.

Субвенція – це часткова участь вищестоящого органу влади у фінансуванні бюджету нижчестоящого органу. Вона надається завжди тільки за рішенням представницького органу і завжди має цільове призначення.

Доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені, які враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів, і на власні, що не враховуються при визначенні. У місцевих бюджетах закріпленими доходами є такі, що одержуються від об’єктів комунальної власності, а доходи від об’єктів державної форми власності за порядком включення їх об’єднуються в закріплені на певний строк (або назавжди) та регулюючі, що визначаються щороку.

Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки у межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про державний бюджет або рішення про місцевий бюджет. Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на цю мету.

Фінансування різних видатків провадиться з різних ланок бюджетної системи, але кожна установа або захід фінансується тільки з одного бюджету, при розмежуванні видатків виходять:

1. З компетенції органу, якому виділяються асигнування;

2. Його підпорядкованості;

3. Територіального розміщення.

Видатки бюджету – це прямі планові витрати держави та органів місцевого самоврядування, що забезпечують їх безперебійне функціонування і відбивають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини чистого доходу, що концентрується в бюджеті.

Видатки бюджетів відбивають значну частину витрат, які здійснюють держава та органи місцевого самоврядування, але розмір видатків завжди визначає міру свободи виконавчого органу.

Видатки – це витрати, пов’язані з виконанням першочергових завдань. В державному бюджеті до основних витрат належать витрати на фінансування мережі підприємств, установ і організацій, що діють на початок бюджетного періоду, а також витрати на фінансування інвестиційних та інноваційних заходів, на видачу субвенцій та інші видатки, що входять у розширене відтворення. У загальному фонді видатки місцевих бюджетів поділяються на виконання власних повноважень і виконання делегованих повноважень.

Видатки на фінансування власних повноважень можна поділити на обов’язкові та необов’язкові.

До обов’язкових витрат:

· Утримання установ освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, молодіжні центри, спортивні споруди комунальної власності;

· Ремонт і утримання доріг, фінансування житлово-комунального господарства;

· Благоустрій території, утримання кладовищ;

· Збирання та утилізація побутового сміття;

· Видатки на бюджет розвитку.

Обов’язкові – 90% витрат.

До необов’язкових:

· Допомога правоохоронним органам;

· Соціальні потреби;

· Допомога підприємствам, установам та організаціям, що надають соціально важливі послуги.

Органи місцевого самоврядування не можуть фінансувати видатки, які виходять за межі комунальної форми власності. Їм також заборонено здійснювати витрати на оборону та безпеку, зовнішню політику та дипломатичні витрати, фінансування політичних рухів і організацій, приватних інтересів.

Видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (ст.91):

1. Місцева пожежна охорона;

2. Позашкільна освіта;

3. Місцеві програми стосовно дітей, жінок, житлового господарства, благоустрою міст;

4. Кінофікація;

5. Місцевий транспорт, дороги місцевого значення;

6. Обслуговування боргу;

7. Управління комунальним майном.

Якщо нижчестоящі органи передають свої повноваження вищестоящим органам, то вони повинні передати кошти на ці заходи та навпаки.

Бюджетний кодекс дозволяє об’єднувати бюджетні доходи і передавати на підставі спільних рішень відповідним радам, але розмір коштів має бути пропорційним кількості користувачів послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органів влади, якім делегуються ці повноваження.

Загальний обсяг фінансових ресурсів, що передаються на фінансування державних програм, розподіляється на кількість мешканців або користувачів програми, але такі рішення мають прийматися до 1 серпня. Нормативи встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Передача коштів між загальним і спеціальним фондами на стадії виконання бюджету забороняється. Платежі за рахунок спеціального фонду виділяються тільки в межах надходжень на цю мету.

Захищені статті видатків – видатки на оплату праці, нарахування на зарплату (платежі від імені підприємства на своїх працівників), придбання медикаментів і перев’язочних матеріалів, забезпечення продуктами харчування особам, яким вони видаються, виплата процентів за державний борг, трансферти населенню, трансферти місцевим бюджетам, оплата комунальних послуг й енергоресурсів, підготовку кадрів у закладах І-ІІ рівнів акредитації, забезпечення інвалідів засобами реабілітації та індивідуального користування, фундаментальні дослідження, провідні наукові та науково-технічні розробки.

Дотації вирівнювання надаються з державного бюджету. Їх обсяг затверджується окремо для АРК, обласним бюджетам та Києву і Севастополю. При їх плануванні і розподілі застосовується формула: фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, кількість мешканців і споживачів послуг, індекс відносної податкової платоспроможності, тобто рівень податків у цьому адміністративно-територіальному районі у порівнянні по Україні, прогнозний кошик доходів.

Індекс відносної податкоспроможності – кількість податків на одного жителя.

У спеціальних фондах місцевих фондів виділяється бюджет розвитку. Ст. 71 БКУ зазначає, що включається до бюджетів розвитку:

· Кошти від відчуження майна комунальної власності;

· Дивіденди на акції господарюючих суб’єктів комунальної власності;

· Кошти від повернення позик і процентів від них.

Що фінансується з бюджету розвитку:

· Погашення з основної частини боргу;

· Капітальні вкладення;

· Внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб’єктів господарської діяльності.

Видатки на виконання повноважень, що виконуються за рахунок бюджетних коштів включають:

1. Видатки на забезпечення конституційного ладу держави та суверенітету; незалежне судочинство; видатки, що не можуть бути передані на місцеві бюджети;

2. На освіту дошкільну, загальноосвітню, денну/вечірню, дитячі садки, допомога громадянам, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, на первинну медичну допомогу, клуби, бібліотеки, палаци культури.

3. Видатки на утримання бюджетних установ, що забезпечують гарантовані державні послуги для окремих категорій громадян.

Таємні видатки. Порядок контролю за ними встановлює ВРУ та РП.

Бюджетний процес

Стадії бюджетного процесу

Складання проекту бюджету. Міністр фінансів відповідає за складання проекту бюджету, а керівники фінансових органів місцевого самоврядування за складання проекту місцевих бюджетів, визначає основні методичні засади бюджетного планування, що використовуються для підтримки бюджетних запитів, що йдуть від розпорядників бюджетних коштів, а також розробляє проект бюджету і закону про державний бюджет. НБУ до 15 березня подає до ВРУ та КМУ проект основних завдань грошово-кредитної політки на наступний бюджетний період і кошторис НБУ на наступний бюджетний період, що затверджений Радою НБУ. КМУ доводить всі ці документи до АРК та інших органів місцевого самоврядування. Складанню проекту бюджету передує розробка прогнозу економічного та соціального розвитку країни та зведеного балансу фінансових ресурсів. Під прогнозом бюджету розуміють комплекс вірогідних оцінок можливих шляхів розвитку його доходною та видаткової частин, а річні показники розробляються на базі прямих розрахунків економічних показників, а прогнозні на основі перспективних оцінок соціально-економічних умов розвитку країни. У проекті основних напрямів бюджетної політики на майбутній бюджетний період вміщуються граничний розмір дефіциту бюджету у процентах до прогнозного обсягу ВВП; по-друге, частка прогнозного річного обсягу ВВП, що розподіляється через бюджет, граничний розмір державного боргу та його структуру, обґрунтування та розрахунки обсягів міжбюджетних трансфертів і видатків місцевих бюджетів. там також обов’язково вказується питома вага капітальних вкладень через державний бюджет. Також визначається необхідність розподілення бюджету на загальний та особливий фонд, встановлюється розмір мінімальної зарплати та рівень прожиткового мінімуму. Мінфін розробляє і доводить до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, тобто документів з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності. Головні розпорядники бюджетних коштів розглядають ці пропозиції Мінфіну та складають свої пропозиції про необхідність виділення їм коштів у строки, що встановлюються Мінфіном. Мінфін на будь-якому етапі складання і розгляду проекту бюджету проводить аналіз бюджетних запитів і готує проект закону про державний бюджет. Мінфін також готує попередній баланс доходів і видатків, а потім зведений баланс доводить до відома головних розпорядників коштів. Мінфін повинен розглянути ці розбіжності і прийняти рішення. Якщо розпорядники бюджетних коштів не погоджуються з рішенням Мінфіну, то Мінфін подає КМУ сутність цих розбіжностей, і КМУ вирішує їх. Кабінет Міністрів не пізніше 1 квітня, що передує плановому року, розглядає і схвалює проект основних напрямів бюджетної політики на наступний рік і у триденний строк подає цей документ ВРУ. Ось у цих напрямках містяться пропозиції КМУ щодо граничного розміру дефіциту, граничний розмір державного боргу та його структуру, питому вагу міжбюджетних трансфертів до видатку державного бюджету, а також капітальні вкладення. Обов’язково визначаються взаємовідносини державного та місцевих бюджетів, дає перелік основних розпорядників бюджетних коштів і захищених статей видатків.

Віктор Андрійович посилав Верховну Раду, але вони не реагували

 

На головних розпорядників бюджетних коштів кладуть… повноваження.