Країни Заходу на зламі епох:

Країни Заходу на зламі епох:

Радикально змінилось усвідомлення зх к-ри: до 1918 – раціоналізм, після – перехід до ірраціонального способу перебудови сус-ва. Змінились людські ідеали і переконання. Наукові дослідж Енштейна, Фройда. В інтелектуальному житті – період перманентного пошуку; поширення радіо, кіно. Вирівнювання прав класів і статей – поява «масової людини».

Війна покінчила з пануванням оптимізму і викликала моральну кризу. Люди вже звикли до миру (ост війна в Європі 1870-1871).

Поява тоталітаризму.

Після війни сподівались відновлення демократії – вона проявилась лише в зменшенні монархій і республік.

Зміна балансу сил на міжнародній арені і початок краху принципу європоцентризму.

Науково-технічні поступи.

Усунення старого капіталізму вільної конкуренції і становлення на його місці соціально орієнтованого капіталізму.

Політична соціалізація широких верств населення.

Рішення Вашингтонської кон 1921-1922

12 листопада 1921 - 06 лютого 1922 Вашингтон - США, Британська імп (ВБ, домініони та Індія), Китай, Фр, Італ, Япон, Нідерланди, Бельгяї та Португалія - розглядали питання про обмеження морських озброєнь, тихоокеанські та далекосхідні проблеми. Зафіксувала співвідношення сил держав в азійсько-тихоокеанському регіоні, яке скла­лося після Першої світової війни 1914-18, де провідну роль почали відігравати США. 13 грудня 1921 - Договір чотирьох держав (США, ВБ, Фр та Яп) - на 10років - спільний захист прав та острівних володінь і територій на Тихому океані (після ратифікації цього документу втрачав силу брит.-япон. союзний договір 1902). Договір п'яти держав (США, ВБ, Фр, Італ, Яп) про обмеження морських озброєнь. пропорція макс тоннажу лінійного флоту: США - 5, ВБ-5, Яп-З, Фр- 1,75, Італ - 1,75. Для лінкорів загальна тоннажність: США і ВБ - по 525 тис. т, Яп -315 тис. т, Іт і Фр - 175 тис. т. Обмеження були встановлені для тоннажу авіаносців, калібру корабельної артилерії тощо. Заборонялося будівництво нових військ.-мор. баз на Тихому океані, засуджувалося застосування під час війни хімічної зброї та ін. 6 лютого 1922 - Договір дев'яти держав (всі учасники) - принцип поваги суверенітету, незалежності, територ та адмін. недоторканності Китаю, рівні можливості для торгівлі та підприємництва «всім націям на всій території Китаю» і зобов'язував всіх його учасників відмовитися від створення сфер впливу на певних частинах кит. території. прийнято низку документів, які зміцнювали суверенітет Китаю (схвалили резолюцію про можливість скасувати права екстериторіальності, а 04.02.1922 підписали Вашингтонську угоду - зобов'язувала Яп вивести війська із Китаю (з провін. Шандунь), повернути залізницю Циндао-Цзинань і територію Цзяоджоу). Отже, Вашинг.к закріпила панівну роль у світі США і мала надати світові додаткові гарантії нового глобального конфлікту.

Завершення ПСВ. Плани вел держ

Наміри та програми головних держав-переможниць. США, завоювавши світове економічне лідерство та перетворивши провідні європейські країни у своїх боржників, намагалися забезпечити собі пол гегемонію у світі, що суперечило інтересам і планам ВБ та Франції. Програма миру, яку запропонував В.Вільсон, дістала назву «14-пунктів». Окрім статей, що віддзеркалювали особливі пріоритети США, а саме: свободу судноплавства, усунення економічних бар'єрів у торгівлі, інші пропонували демократичний варіант післявоєнного мирного врегулювання, навіть нову систему міжнародних відносин, проголошувалось скорочення нац. озброєнь, звільнення рос територій та право Росії на власний вибір пол розвитку, повернення Фр Ельзасу та Лотарінгії, виправлення за нац ознакою кордонів Італії, автономію народам Австро-Угорщини, суверенітет турецьких територій, створення польської держави та Ліги Націй. Мирна програма В.Вільсона була в кращому разі відображенням його ідеалістичного сприйняття тодішніх світових інтересів. Європа чинила опір «месіанству» Америки. Франція та її програма були найбільш рішучими та непримиренними. Вона зазнала найбільших втрат з-поміж країн-переможниць. Свіжою була в пам'яті трагедія у франко-прусській війні 1870-1871. Тепер Фр, будучи в ролі переможниці, прагнула взяти реванш і забезпечити собі спокій на майбутнє. Вона вимагала суду над винуватцями війни на чолі з кайзером, поділу Нім на окремі держави, передачі їй Саарської обл, ліквідації нім збройних сил, стовідсоткового відшкодування збитків.    ВБ  дотримувалась традиційної політики - грати роль арбітра та домагатися балансу сил у Європі. Вона виступала проти максимального ослаблення Нім, проти зміцнення позицій Фр та надмірних репарацій, зате наполягала на обмеженні нім флоту та поділу нім колоній. Інтереси Італії зосереджувались на Балканах і на Середземномор’ї (захоплецня територій, що входили до складу Австро-Угорщини, перетворення Середземного моря в «Італійське озеро»); Японія прагнула утримати за собою нім колонії на Далекому Сході (Каролінські, Маршалові та Маріанські острови), а також сфери впливу у Китаї. Таким чином, програми та плани провідних держав на Паризькій конференції великого мірою суперечили одна одній, що завадило їм досягти взаємопорозуміння, утвердити міцний мир на планеті та відвернути загрозу нової світової війни.

Пан’європейський рух.

Розвиток ідей про Панєвропу Ріхардом Коденгофом-Калерг і Своє бачення об’єднаної Європи він виклав у статті «Панєвропа - пропозиція»(15.11 1922). В 1923 у замку Вюртінг він написав свою програмну книгу «Пан-Європа» «Не народи Європи є гнилими, а її політична система» Він аналізує європейську сучасність та наголошує на об’єднанні Європи, як на стратегії виживання: «Європейське питання може бути вирішене тільки через об’єднання її народів. Таке об’єднання може відбутись або добровільно – через утвор. Панєвропейського державного об’єднання, або через насильницьке завоювання Росією»

Панєвропейський заклик Калергі швидко знайшов прихильників. До них належали Максиміліан Гарден, (час від часу) Генріх та Томас Манн, Стефан Цвейг, Райнер Марія Рільке, Франс Верфель, Зиґмунд Фройд, Ернст Бенедикт, Георг Бернгард. В Австрії президентом Панєвропейської унії став бундесканцлер Ігнац Зайпель. Австр. уряд надав у розпорядження Панєвропейській унії приміщення у віденському Гофбурз і, які були цн офісом до приєднання в 1938. В Австр і Нім рух швидко знайшов прибічників. У квітні 1924 вперше з’явився щомісячний журнал «Панєвропа», як офіційний орган Панєвропейської унії. 3-6 жовтня він скликав перший Конгрес Панєвропи у Відні, в якому взяли участь 2000 осіб 24 націй. Калергі був обраний Міжнародним Президентом шляхом акламації. В 1927 почесним президентом Міжнародної Панєвропейської унії став мін зак справ Фр Арістид Бріан, який під час своєї промови перед Женевським народним зібранням запропонував утворення Федерації європейських націй. Проте вже в жовтні 1929 через смерть мін зак справ Нім Штреземана та через світову екон кризу змінилась пол ситуація. Після зростання рейтингу націонал-соціалістів в Нім та падіння Бріана у Фр остаточно провалилась спроба об’єднання. Б-ба проти Гітлера та бій за післявоєнний порядок: 1933-45. Щоб протидіяти успіху Гітлера в Німеччині, Панєвропейська унія скликала свій другий конгрес на 17 травня 1930. У роки перед захопленням влади Гітлером Панєропейська унія працювала для нім-фр примирення та часткового перегляду Паризьких домовленостей. Під час третього конгресу у жовтні 1932 у Базелі Калергі наголосив знову ж таки на безкомпромісному неприйнятті Гітлера та Сталіна: «Сталін готує громадянську війну, Гітлер – війну народів.» Калергі робить свою останню доповідь 30 січня 1933, коли Гітлера призначають рейхсканцлером. Одразу в тому ж році в Нім забороняють будь-яку панєропейську літературу.

Рух з 1933 сильно зосередився на Австрії. Бундесканцлер Енгельберт Дольфус перейняв почесне президентство Панєвропейської унії Австрії. Його наступник, Курт фон Шушніг-  в 1935 у Віденському Парламенті засідав IV Панєвропейський Конгрес, «великий міжнародний протест націонал-соціалізму». Калергі в 1934-1938. намагався створити об’єднання між Австр, Фр та Італ, з цією метою вів переговори з Муссоліні. Безпосередньо після «приєднання» Австрії у 1938 керівництво Панєвропи було окуповано у Віденському Гофбурзі. Калергі переніс свою діяльність в Швейцарію та Париж.

Доба проспериті і США.

Правління Куліджа (1923 -29), який керувався принципом невтручання в економіку, було досить успішним. Штати переживали бурхливе економічне зростання («Процвітання», «Двадцяті, що ревуть»), яке породило теорію «просперіті» - вічного економ. процвітання, на ділі виявилася ілюзією.

У 1920-х економіка США перебувала на підйомі, з 1925-го по 1929 ВВП країни зріс на 14,3%, з'явилися нові, «інноваційні» види товарів - автомобілі, радіоприймачі, літаки, розвивалися автомобільна, хімічна, електротехнічна, радіотехнічна галузі. Розвиток економіки призвів до зростання життєвого рівня населення, підвищення обсягу його заощаджень, що також позитивно вплинув на розвиток фондового ринку. Інфляція була незначною. В економічній ідеології того часу домінувала доктрина невтручання держави в економіку.

До 1928 р. екон зростання стало сповільнюватися - зниження споживчого попиту і скорочення капіталовкладень в економіку. Незважаючи на стрімке зростання нових галузей промисловості, в деяких традиційних - легкої, вугледобувної промисловості, сільському господарстві - стали проявлятися ознаки надвиробництва. Найбільші проблеми були в аграрному секторі.

Тривав процес концентрації виробництва, при якому тисячі дрібних і середніх підприємств поглинали більш великими. Близько 200 найбільших корпорацій, серед яких виділялися фінансові групи Рокфеллера, Моргана, Меллона, Дюпон, контролювали до 50% національного багатства США.

Біржовий кредит був досить доступний. Зростанню спекуляцій сприяла доступна процентна ставка по кредиту, що складала для брокерів близько 12%. Інвестори активно будували «піраміди»: закладаючи куплені акції, на отриманий кредит купувалися нові акції і т. д. Деякі з акцій були по суті «пустишками», не забезпечені реальними активами.

Тоді ж стали з'являтися інвестиційні компанії, купували акції на кошти пайовиків. Широкий масштаб взяло маніпулювання цінами і змови між спекулянтами. Перетворюючи ринок на інструмент отримання легких доходів, гравці поступово підривали його стабільність. Зростання фондового ринку породжувало ілюзію екон процвітання, През Гувер (1929 -33) заявив, що у нього немає побоювань за майбутнє країни. Незважаючи на ряд попереджень, фінансова еліта того часу в основній масі давала позитивні прогнози. Провідні фінансові газети продовжували «заряджати» обивателя, підтримуючи ілюзії «вічного двигуна».

 

 

Радянсько-фінська війна

Лист 1939 - 13 бер 1940

Тривалий час між Фінляндією та СРСР велися переговори, в ході яких Радянський Союз вимагав від фінської сторони перенести кордон на Карельському перешийку на 35 км від Ленінграда в обмін на інші території, що ніяк не компенсувало втрати стратегічно важливої «лінії Маннергейма» - системи фінської оборони, спорудженої в 1927-1939; передати 6 островів у фінській протоці в оренду, оренда пів-ва Ханко Уряд Фінляндії 13 лист відмовився задовольнити радянські вимоги. 26 листоп – «Майнільський інцидент», 28 лист СРСР денонсував пакт про ненапад 1932, 30 листопада Червона армія(ЧА) вдерлася на фінську територію. Щоб прикрити акт агресії, було сформовано фінський маріонетковий уряд О. Куусінена (т. зв. «уряд Теріокі»). 3 грудня новий фінський уряд, очолений Рюті, з Таннером на посту мін зак справ, звернувся до Ліги Націй, яка            14 грудня виключила СРСР зі свого складу. 5 лютого – рішення про висадку корпусу (100-тис. фр.,брит, польських солдат, однак воювати мали лише 15 тис. поляків).           11 лютого 1940 почався черговий наступ ЧА, який завершився проривом «лінії Мареннгейма».    25 лютого 1940 скандинавські держави заявили про свій нейтралітет, Нім дотримувалась пакту Ріббентропа - Молотова і не втручалася. ЧА здобула перемогу над Фінляндією, підписала Московський договір 12 березня 1940, за яким Фінляндія остаточно віддала СРСР Карельський перешийок з Виборгом і надала в оренду на 30 років півострів Ханко за 8 млн фінських марок.

Вересня - 6 жовтня 1939

24 жовня 1938 Ріббентроп запропонував пол. послу у Нім Ліпському план повернення деяких територій (типу рахунок за участь Пол у поділі ЧС - Данциг, відкрити «польський коридор», приєднання до Антикомінтернівського пакту).     19 листопада 1938 мін зак справ Пол Юзеф Бек відмовився від пропозиції. 28 березня 1939 Гітлер розірвав Пакт про ненапад (укладений у січні 1934). Польщі надали гарантії ВБ і Фр (15 травня 39 пол-фр угода, 25 серпня Угода про взаємну допомогу з ВБ). Після зникненя ЧС Пол з трьох сторін оточена Нім. В квітні 39 – Нім - план «Вайс». Польський план – «Захід».

Формальним приводом до нім-пол в став інсценований 31 серпня 39 німцями напад поляків на нім радіостанцію в Ґлейвіці (в ефір відразу вигуки польською - «пришов час війни Польщі проти Німеччини»). Операцією керував Рейнхард Гейдріх.

1 вересня в 4.45 нім корабель «Шлезвіг-Гольштейн» відкрив вогонь по пол військ-мор базі Вестерплатте на Балтиці. Одночасно удар завдано із повітря, і суші – на пн. зі Сх Пруссії, на пд. – з Словаччини, зх.- зі Сх Нім. 3 вересня ВБ і Фр оголосили війну Нім (позиційна війна,  реальної допомоги Пол не отримала).

Битва на Бзурі (9-22 вересня)

8 - 28 вересня – оборона Варшави

16 вересня – пол. уряд емігрував

17 вересня у конфлікт втрутився СРСР і окупував сх обл Пол. Нім. війська зупинилися на лінії Сколе-Львів- Володимир-Волинський - Брест -Білосток 6 жовтня нім командування оголосило про завершення операції проти Пол.    Частина пол. тер-ї приєднана до Нім, на решті 12 жовтня ств. «генерал-губернаторство окупованих польс областей» під керуванням нім влади, а через рік «ген-губернаторство Нім. імперії». Відповідно до секретного доповнення до Договору про дружбу та кордони між Нім і СРСР (28 вересня 39) територія Польщі була поділена між Третім Рейхом та СРСР, а також Словаччиною (Тешинська обл) і Литвою (не приймала безпосередньої участі у війні, але 10 жовтня 39 підписала з СРСР Договір про взаємодопомогу, де лит. уряд дав згоду на дислокацію на своїй території частин Червоної Армії та отримав від СРСР частину колишніх польс земель - Віленську обл., Литва - згідно радянсько-нім домовленостей відійшла до сфери інтересів СРСР).

Наслідки- перемога в Пол дозволила Нім перекинути сили на зх. Перерозподіл сфер впливу дозволив СРСР дипломатичним тиском змусити Латвію, Литву та Естонію підписати договори про взаємодопомогу, які привели до приєднання Прибалтики до СРСР.

Командувачі – Пол - Едвард Ридз-Смігли, Нім - Федор фон Бок, Герд фон Рундштедт, Словач - Фердинанд Чатлош (армія «Бернолак»)

 

Вересня 39 - 10 травня 40

Фр і ВБ – Нім. Ворогуючі сторони вели лише бої місцевого значення на фр-нім кордоні, перебуваючи під захистом оборонних ліній Мажіно і Зігфріда. Період бездіяльності французьких та британських військ було використано Вермахтом для окупації Польщі, Данії і Норвегії, а також підготовки плану Французької кампанії.

27 вересня 39 Гітлер наказав негайно готувати наступ на зх:«Мета війни-поставити Анг на коліна, розгромити Фр». Вже 6 жовтня 39 нім війська остаточно завершили окупацію Польщі. Браухіч підписав 29 жовтня «Директиву Гельб щодо стратегічного розгортування». План «Гельб» (Жовтий) у своєму першому варіанті (план ОКХ). Початок наступу було призначено на 12 листопада 39. Однак 7 листопада наказ було скасовано через несприятливі метеорологічні умови. Пізніше початок операції буде відкладено ще 29 разів. 10 січня 40 Гітлер призначив остаточну дату наступу на 17 січня. Але у той самий день план «Гельб» потрапив до рук бельгійців. Нову редакцію плану надав начальник Еріх фон Манштейн.. («заманювання»).

9 квітня – 8 червня 40 - операція «Везерюбунг»- окупація Нім. території Данії і Норвегії.

Період «дивної війни» закінчився 10 травня 40 - нім війська згідно з планом «Гельб» почали наступальні дії на територію нейтральних Бельгії та Голландії. Потім через територію Бельгії, обійшовши лінію Мажино з півночі, нім війська захопили майже всю Фр. Рештки анг-фр армії були витіснені у район Дюнкерка, де вони евакуювалися до ВБ. 5 червня 40 – почався наступ на Париж (головнокомандувач фр. збр. сил – Вейган).10 червня у війну вступила Італія. 14 червня німці вступили в Париж. 22 червня 40 Фр підписала капітуляцію у Комп'єні. 2/3 країни окуповані німцями, решта – маріонеткова Вішістська держава (маршал Петен).

Оборонні плани союзників: « Діль» та «Еско»

 

54. Утв антигітлерівської коаліції.                                               Антигітлерівська коаліція почала складатися ще з березня 1939, коли ВБ оголосила гарантії Польщі (де-факто – 25 серпня 39). Після нім. вторгнення в Пол., 3 вересня Фр та ВБ оголосили війну Нім. Тому Фр, ВБ. і її домініони, Польща – перші учасники коаліції. 1940 + Норвегія (квітень), + Голандія (трав), + Бельгія і Люксембур г 1941 + Югославія та Греція. З поч. Рад.-нім. (22 червня 1941) війни + СРСР. 22 червня 1941 Черчілль, 24 червня Рузвельт заявили про намір надати допомогу СРСР у війні. 12 липня 1941. СРСР і ВБ угода «Про спільні дії у війні з Німеч». ВБ надала СРСР безоплатну позику в 10 млн.фунтів стерлінгів. 1 жовтня 1941 підписано тристоронню угоду (ВБ і США пообіцяли постачати продовольство в СРСР). 14 серпня 1941 Черчілль і Рузвельт підписали Атлантичну хартію, яка стала свого роду програмою антигітл.коал. Осн. положення: відсутність територ. претензій, повалення нацистської тиранії відмова від застосув. сили. У вересні 41 на міжсоюзній конференції у Лондоні учасники коаліції підписали хартію.До неї приєдналися СРСР, Фр, Пол, Бел, Голл…країни, що увійшли 1 січня 1942 підписали Декларацію об’єднаних націй (усього 26 держав). Наприк. 1943 до антигітл. коал. входило 36 держав.

Напад Нім на СРСР. Сх фронт

22 червня 1941 Нім (+Іт, Угор, Рум, Словацька р-ка) напала на СРСР.

18 грудня 40 Нім затвердила план Барбаросса.

У промові перед Рейхстагом 11 грудня 41 Гітлер пояснив причину  нападу СРСР - значна концентрація військової техніки та частин Рад армії на кордоні та плани нападу влітку 1941 СРСР на Європу. Нім – 190 дивізій, СРСР – 170. Нім вторгненя складалось із трьох груп армій: «Північ» (фон Леєб) – на Ленінград, «Центр» (фон Бок) – на Москву, «Південь» (Рунштедт) – на Укр.

Зх кордони СРСР прикривали Прибалтійський(Кузнєцов), Західний (Павлов), Київський (Кирпонос) військові округи, перетворені в Пн-Зх, Зх і Пд-Зх фронти. 1941 пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Нім. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту - поразки під Мінськом (29 червня), 8 вересня початок облоги Ленінграда, 19 вересня – взято Київ, 16 жовтня - Одесу, 24 жовтня – Харків. 30 вересня розпочалась битва за Москву (операція «Тайфун»), спочатку - оборонна, з грудня – наступальна (до 7 січня 1942).

1942 рік позначився провалом нім наступу на Москву та початком контрнаступу рад військ. Провал «Тайфуну» крах нім плану блискавичної війни. Нім спромоглася захопити Донщину, Кубань та Кавказ. В районі Сталінграда СРСР з 19 листопада зміг організувати ефективний опір нім військам. Сталінградська битва (17 липня 42 —2 лютого 43)

18 грудня — рад війська ввійшли до першого населеного пункту УРСР — с. Півнівки Міловського району Ворошиловградської обл.

 

Липня 1937 — 9 вересня 1945

Після підписання Троїстого пакту (27 вересня 1940) Японія проводила активну загарбницьку політику в Азії. Японські мілітаристи захопили частину Китаю, а 2 липня 1941 керівництво держави прийняло рішення "просуватися на Південь", тобто захопити країни Пд та Пд-Сх Азії. Яп вирішила вступити у боротьбу зі США за панування на Тихому океані. Щоб перешкодити поширенню япон впливу в Китаї, США, ВБ і Голландський уряд у вигнанні (все ще контролював багаті нафтою і каучуком провінції Голландської Ост-Індії) домовилися про ембарго на поставки в Японію нафти і сталі - ключових товарів для підтримки військових дій. Оцінивши це як акт агресії, 7 грудня 1941 літаки з япон авіаносного з'єднання адмірала Нагумо здійснили напад на базу амер флоту – Перл-Харбор на Гавайських о-вах. 8 грудня США та ВБ оголосили війну Яп., а 11 грудня - Нім та Італія-оголосили війну США.

8 грудня япон війська вторгайся в Таїланд (згодом союзник Яп), Англ Малайї та Бірму. Одночасно япон десант висадився в Індонезії та на Філіппіна х, у грудні 1941 захопили Гонконг (25 грудня), острови Гуам та Уєйк. 15 лютого 1942 капітулював Сінгапур. Також в лютому впали Балі і Тимор Цього ж місяця відбулася морська битва в Яванському морі (27 лютого і 1 березня 1942), де знищили з'єднану анг-амер-голланд. ескадру. Незабаром яп війська окупували усі о-ви Індонезії, а навесні 1942 висадилися в Новій Гвінеї і підійшли до Австралії. Таким чином, було загарбано величезну територію з населенням 150 млн чоловік і чималими природними багатствами.

18 квітня 1942 16 амер бомбардувальників B-25 з авіаносців "Ентерпрайз» і «Хорнет» зробили «наліт відплати» на міста Токіо, Йокогаму і Нагою - «Рейд Дулітл».

У травні 1942 битва в Кораловому морі – союзники - поразка з виграшем (японці не змогли атакувати Порт-Морсбі в Новій Гвінеї). 4 червня 1942 битва у атола Мідуей. поворотною точкою у війні на Тихому океані - Яп втратила 4 авіаносця, а яп морська авіація понесла втрати, від яких не змогла оговтатися до кінця війни.

З серпня 1942 по лютий 1943 япон та амер війська билися за контроль над о-вом Гуадалканал (перемогли США).

 

Злам у ході війни (1942-43)

Початок перелому в ході війни - Сталінградська битва (17 липня 42 —2 лютого 43). З 19 листопада контрнаступ радян військ та їх перемога. 12- 18 січня 43 ліквідовано блокаду Ленінграду.

5 липня 1943 німецькі війська за планом «Цитадель» почали наступ на Курськ з районів Орла (фон Клюге) і Бєлгорода (фон Манштейн). 12 липня у районі залізничної станції Прохоровка в 56 км від Білгорода відбулася найбільша в історії танкова битва. Цей бій став переломним в битві, німці були вимушені перейти до оборони. Стратегічна ситуація на фронті помінялася: в Сицилії висадилися союзники, Гітлер вважав за доцільніше надати допомогу своїм італійськ союзникам - найбоєздатніші танкові частини відправлені на середземноморський театр військ. дій.

Увечері 5 серпня 1943 року в Москві вперше прогримів артилерійський салют на честь звільнення Орла і Білгорода (12 залпів з 120 гармат). 23 серпня звільнено Харків. Восени відбулося форсування Дніпра і бойові дії перенесені на Правобер Укр. Завершилось визволення Кавказу, були взяті Смоленськ і Ржев, звільнено сх. Райони Білорусії.

 

58 Нацистський режим у Європі.                                                    У загарбаних країнах запроваджували «новий порядок», прагнучи втілити в життя гол мету фашистського блоку - територіальний поділ світу, поневолення незалежних д-в, винищення цілих народів, встан. світового панування. Австрія – до складу Нім, Польща (зх. - до Нім, сх.-«генерал-губернаторство»), Чехословаччина (Судети – до Нім, Богемія і Моравія – «протекторат»), Словаччина («незалежна»), Югославія (розчленована), Греція (нім, італ, болгарська зони окупації). В Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах – маріонеткові уряду. Люксембург – до Нім. Особливе становище – Фр (2/3 тер. з Парижем окуповані Нім, решта – Вішістська держ. (на чолі Петен). Економіка підпорядковувалася Нім, населення вивозилось на роботу до рейху. «Нордичні» народи (норвежці, данці, голландці) – онімечення, словянські – знищення. У 1942 – рішення про початок фізичного винищення євреїв – «фабрики смерті» (табори в Освенцімі і Треблінці (Пол), Дахау і Бухенвальді (Нім), Маутхаузен і (Авст) (з 18 млн – 12 млн загинуло). Знищувались цілі поселення (Орадур (Фр), Лідіце (ЧС), Хатинь (Білор)).

Рух опору

У Фр проти окупантів боролася "Вільна Франція"– організація, ств ген Шарль де Голль одразу після окупації країни німцями, а також партизанські загони й підпільні групи. Вже 18 червня 1940 Голль виступив по радіостанції Бі-Бі-Сі з Лондона і закликав фр солдатів та офіцерів не складати зброю, вступати до лав організації "Вільна Фр". У лист 1942 фр компартія уклала з Голлем договір про спільні дії. У травні наступного року створено Національну раду Опору, шо об'єднала всі сили, які боролися проти окупантів. А в червні було утворено Французький комітет національного визволення (ФКІІВ), який оголосив себе урядом. Згодом його очолив Ш. де Голль. Антифашистський рух Опору набув широкого розвитку в таких країнах, як Югославія (де в листопаді 1942 р. було ств Народно-визвольну армію під ком Й. Броз Тито), а також в Італії, Польщі, Чехо-Словаччині.У Пн та Середній Італії, окупованих нім війсь­ками, керівництво рухом Опору здійснювали комітети націо­нального визволення, що складалися переважно з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії були очищені від окупантів і перетворилися на своєрідні "партизанські респуб­ліки", де повновладними господарями були партизанські брига­ди ім. Дж. Гарібальді.У Польщі. Значний авторитет серед населення мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона еміг­рантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). У Чехословаччин і боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції. України, Білорусі, в зх районах Росії, оку­пованих ворогом, партизанський рух набув великого розмаху. Там діяли цілі з'єднання під керівництвом Центрального штабу партизанського руху, створеного у травні 1942 р. Без перебільшення можна сказати, що партизанська війна в тилу ворога значною мірою сприяла крахо­ві окупаційного режиму на території СРСР. Крім створених Москвою, на окупованих територіях діяли антифашистські національні формування в Латвії, Литві, Естонії, Білорусі, Росії. В Україні впродовж десяти років проти боролася Українська повстанська армія (УПА), бійці якої зроби­ли значний внесок у боротьбу проти ворога.Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни. Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.

59.Капітуляція Німеччини. Постдамська конференція та її рішення. Після того як у грудні 1944 р. вдалося зупинити наступ німців в Арденах на східному фронті 12.01.1945 масштабний наступ розпочали рад. армія (Вісло-Одерська операція), частини якої в лютому форсува­ли р. Одер. Того ж місяця союзницька авіація завдала потужних бомбових ударів по нім. містах, з яких най­більших руйнувань зазнав Дрезден. У березні-квітні 1945 війська союзників досягай значних успіхів. Проти ночі з 22 на 23.03.1945 3-тя амер. армія під командуванням ген. Дж. Паттона вий­шла на р. Райн. Рухаючись звідти у східному напрям­ку, брит.-амер. війська вже не зустрічали серйозного опору і 11.04 досягай р. Ельби, де 25.04.1945 зустрілися зрад, частинами у р-ні м. Торгау. 16.04.1945 війська трьох рад. фронтів -1 -го Білоруського (маршал Г. Жу-ков), 2-го Білоруського (маршал К. Рокоссовський) і 1-го Українського (маршал 1. Конєв) розпочали наступ на Берлін. 28.04 берлін. угруповання нім. військ було розчленоване на три частини. В умовах неминучої поразки, 30.04.1945 А. Гітлер вчинив самогубство. 02.05 гарнізон Берліна капітулював. 08.05.1945 у пе­редмісті Карлгорсті (передмістя Берліна) представ­ники нім. командування на чолі з фельдмаршалом В. Кейтелем підписали Акт про беззастережну капі­туляцію, яку прийняли представники Великої Брита­нії, Франції, СРСР і США. Остання зустріч керів­ників трьох держав-учасниць антигітлерівської коаліції Сталіна, Трумена та Черч-ілля (після парламентських виборів його замінив лідер лейбори-390 стської партії К.Еттлі) відбулася на Берлінській конференції,яка проходила з 17 липня по 2 серпня 1 945 року у Потсдамі. Учасники конференції повинні були остаточно домовитися про повоєнний лад в Європі. Вони підтвердили тимчасовий поділ Німеччини та її столиці на 4 зони окупації, створили Контрольну раду з пред­ставників союзного окупаційного командування як тимчасовий верховний орган влади 4-х держав у Німеччині. В основу побудо­ви нової Німецької держави було покладено принцип трьох "Д" - демократизація, денацифікація і декартелізація. Головне завдання тимчасової окупації Німеччини полягало в її демілітаризації та роззброєнні. Гостро стояли на конференції питання репарацій, поділу флоту та повоєнних кордонів. За рішенням конференції та попередніми домовленостями СРСР одержав значну частину Східної Пруссії і місто Кенігсберг. Решта територій Східної Пруссії відходила до Польщі. Конференція погодилася також з пропози­цією СРСР передати Польщі землі по Одеру і Західній Нисі, де вже було запроваджене польське управління. До Польщі відходи­ли також міста Данціг (Гданськ) і Штеттін (Щецин). Учасники конференції дійшли згоди про переселення на територію власне Німеччини етнічних німців із земель, що відходили до Польщі, Чехословаччини або залишалися у складі Угорщини. Конферен­ція скасувала Мюнхенську угоду, Віденські арбітражі та аншлюс Австрії. Лідери держав-переможниць підтвердили свій намір відда­ти під Міжнародний суд (трибунал) головних воєнних злочинців.Сталін підтвердив на конференції своє зобов'язання оголо­сити війну Японії.

60. Війна з Японією 1945 р. Заверш ДСВ.

ДСВ завершилася розгромом Японії та її капітуляцією. Впродовж квітня-травня 1945  Японські острови стали об'єктом масових бомбардувань, що їх здійснювали союзні повітряні сили. З метою протидії американській авіації японці використали, крім засобів протиповітряної оборони, саможер­товність 900 льотчиків-камікадзе. Пропозиція японської сторони Сталіну перед його від'їздом до Берліна про посередництво у пе­реговорах була відхилена. Так само зайшли у безвихідь перегово­ри між союзниками та Японією, оскільки вони не гарантували збереження трону за імператором Хірохіто. Тоді Трумен прийняв погоджене з Англією рішення про застосування атомної зброї. Перша бомба була скинута на Хіросіму 6 серпня, а 9 серпня бомбардуванню було піддано Нагасакі. Жертвою атомних бомбар­дувань стало переважно мирне населення: було вбито і скалічено 447 тис. осіб. 8 серпня 1945 року СРСР, як і було домовлено, оголосив про денонсацію радянсько-японського пакту про нейтралітет і разом з військами МНРта Народно-визвольною армією Китаю розпочав воєнні дії проти Японії. Наприкінці серпня були визволені Північно-Східний Китай, Північна Корея, Південний Сахалін та Курильські острови. Японська Квантунська армія перестала існу­вати як боєздатна сила. СРСР, незважаючи на те, що японське ке­рівництво 26 липня прийняло умови капітуляції, продовжував воєнні дії до 2 вересня. 28 серпня почалася висадка американських військових сил на те­рени Японії. 2 вересня 1945 року у Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" представники Японії підписа­ли акт капітуляції. Нині увесь світ визнає факт недоцільності тих величезних людських втрат, яких зазнала Японія в результаті атомного бомбардування, та під час радянсько-японської війни (8 серпня- 2 вересня 1945 року).

Країни Заходу на зламі епох:

Радикально змінилось усвідомлення зх к-ри: до 1918 – раціоналізм, після – перехід до ірраціонального способу перебудови сус-ва. Змінились людські ідеали і переконання. Наукові дослідж Енштейна, Фройда. В інтелектуальному житті – період перманентного пошуку; поширення радіо, кіно. Вирівнювання прав класів і статей – поява «масової людини».

Війна покінчила з пануванням оптимізму і викликала моральну кризу. Люди вже звикли до миру (ост війна в Європі 1870-1871).

Поява тоталітаризму.

Після війни сподівались відновлення демократії – вона проявилась лише в зменшенні монархій і республік.

Зміна балансу сил на міжнародній арені і початок краху принципу європоцентризму.

Науково-технічні поступи.

Усунення старого капіталізму вільної конкуренції і становлення на його місці соціально орієнтованого капіталізму.

Політична соціалізація широких верств населення.