На сивих пластах він мелодію пише

поклявся коханій У вірності щирій,

Щоб зранку й до ранку

Шахтарська людина. Вона у вибоях,

У штреках на варті.

Без неї і в шахті було б, Мов не в шахті.

Пройде по завалах, загляне у скати,

і знову продовжує вугіль рубати.

Це Шубін, говорять,

Завжди у вибоях Здригалася тиша, – На сивих пластах Він мелодію пише.

То пісню затягне

без слів на всі звуки… А, може, це гімн

Про шахтарськії руки?

 

(В. Миколайчук)

 

Прочитай легенди про Шубіна.

Звуками кроків, гулом або сміхом Шубін дає знак шахтарям, що не варто йти у забій. Шубін – це дух вугільної шахти, її охоронець.

Легенди про Шубіна найбільш відомі серед гірників Донбасу. Хоча перша згадка про господаря підземель була в Ростовській області, нинішнє місто Шахти.

Існує кілька версій, що послужило прототипом Шубіна. Є легенда, що Шубін – це дух загиблого в шахті.

 

Колись у корчму, де відпочивали шахтарі, увійшов молодий чоловік, щоб знайти роботу. Тоді шахтарі сказали, що він повинен із запаленим факелом пройти по штреку, і якщо не злякається, то зможе виходити на роботу в забій. Але насправді таким чином шахтарі хотіли перевірити, чи є в шахті газ. На хлопця наділи

шубу і відправили в шахту. Стався вибух. З того часу в шахтних виробках став ходити дух загиблого. Гірники не знали імені загиблого, тому прозвали його Шубіним.

За іншою версією, Шубін – це старий шахтар, який випалював метан у шахтах. Він носив шубу, хутром всередину, і сміявся.

Володимир Подов у книзі «Легенди і бувальщини Донбасу» розповідає таку історію появи цього персонажа.

На соляній шахті працювали Гнат Шубін і відкачувальниця води Христина. Вони любили одне одного, збиралися одружитися. Але в результаті нещасного випадку Христина загинула. Винним у її смерті визнали шахтовласника. У відчаї Гнат убив його, а сам кинувся в шурф. Бродить він тепер у темних штреках і шукає свою кохану.

Письменник Борис Горбатов в одній зі своїх книг наводить легенду, ніби Шубін – це колишній шахтар, що посварився з начальником-іноземцем і з помсти підірвав виробітку.

Є й інше припущення. Шубін – це душа загиблого робітника, випалювача газу, висловлюючись сучасною мовою – дегазатора. Оскільки вентиляції в забоях тоді практично не було, випалювач одягав на себе довгий змочений водою кожух із овчини, заходив із факелом у шахту й кидав його подалі, а сам тим часом падав на землю, накриваючись тулупом. Була раніше така моторошна спеціальність: виконувати роботу з випалювання метану в гірничих виробках, що запобігало його накопиченню і вибухам. Тому випалювачів газу називали «Шубінами». А шахтарі, природно, під землею трималися від них подалі.

Так чи інакше, але для донбаських гірників минулих століть Шубін однозначно був господарем шахти і владикою підземних багатств.

Кажуть, що одного разу Шубін обрушив до ніг працьовитого шахтаря гору вугілля, так що щасливець розбагатів за одну ніч. А ще Шубін допомагав шахтарям у їх важкій праці, наприклад, сам ганяв вагонетки з вугіллям. А якось раз жадібному власнику шахти, закричав: «Я господар! Я що хочу, те й роблю!». Шубін довів, «хто тут насправді хазяїн», розоривши шахту вибухами газу, обвалами і повенями.

В одному з ранніх творів донбаського фольклору – переказі «Шубін» – говориться наступне: «У шахті був господар – Шубін. Іноді він може добре допомогти людині, а інший раз, розгнівавшись, вижене з шахти. Як тільки вийде остання кліть з народом, він сивим дідом сідає в кліть і спускається в шахту. Після цього шахта обов'язково виявиться затопленою. А то буває він у вигляді людини-невидимки. Ганяє вагони з вугіллям і дає

заробити дуже багато». Виходить, що Шубін і ангел, і демон в одній особі. І зустріч із ним не завжди може привести до добра. Один старий гірник, який майже півстоліття присвятив шахтарській праці, сказав, що Шубін – це дух шахт, який допомагає робітникам, що потрапили під завали, душа загиблого гірника, яка блукає тепер із факелом у руці по виробітках.

Також немає однієї думки щодо того, злий або добрий Шубін.

На Донеччині більше вірять в доброго Шубіна. Шахтарі вірять у те, що Шубін попереджає про небезпеку. Якщо чується гул, раптовий сміх або глухі кроки – спускатися в шахту не варто. Шахтарі розповідають, що перед великими аваріями часто чули кроки і незрозуміле виття. Іноді Шубін хапав за ноги і не пускав у лаву перед її обваленням.

Також гірники розповідали, що коли траплялися обвали породи або пожежі в шахтах, Шубін виводив на свіжий струмінь. Іноді шахтарі бачили світло його коногонки і йшли за ним. Він і виводив їх на поверхню.

Щоб задобрити Шубіна, гірники залишають у вибої для нього ласощі зі свого «тормозка». Шахтарі вірять, що Шубін справедливий і всім віддасть по заслугах. Якщо людина вела себе підло, то Шубін заводив його під завали. Якщо був добрим, то Шубін рятував, виводив на поверхню і попереджав про небезпеку.

І якою б не була частка вимислу в цих легендах, професія гірника була і залишається однією з найнебезпечніших.

 

  ЧИТАЙ САМОСТІЙНО

1. Легенда про болотний газ

Кажуть, на тому самому місці, де нині лежить напоєний сонцем багатий, благодатний Донецький край, колись, давним-давно, на заболочених берегах тодішньої морської затоки росли дрімучі ліси, дерева, які були зовсім не схожі на ті, що ростуть у наш час. Над болотами постійно висів густий туман, насичений вологою, і темні хмари суцільно покривали небо. З них безперервно йшли теплі зливи. У небесній висі поблискував спалах вогняних блискавок, гуркотіли сильні грози. Вологе повітря було насичене парами задушливого болотного газу. Тільки зрідка крізь імлу, та й то на коротку мить, пробивалося сонячне проміння.

У тому мороці дикої природи не було чути ні звіриного рику, ні співу птахів. По деревах і високих травах повзали велетні-павуки, скорпіони, мокриці... В болоті жили гігантські раки, величезні, завбільшки з будинок, жаби... А ще, кажуть, у тих болотах водилися неймовірно великі, не схожі ні на яких інших тварюк, незримі крилаті ящури. Їх тіло було прозоре, як повітря, їх невидимі жили, замість крові, були наповнені газом болотним. Вони вміли добре літати, однак болото залишали лише в короткочасну сонячну погоду. Газ, з якого складалося тіло ящурів, легко спалахував. І горе тому, коли в нього випадково потрапляла нехай і найкрихітніша іскорка блискавки – вмить вибухав!

Того разу над усієї тутешньої місцевістю непроникним пологом залягли густі хмари з краю в край. Ніякого проблиску не було! Зливи з грозами не затихали протягом декількох тижнів. Все живе завмерло, притихло і зачаїлося. Глибоко в болоті, під товщею непрохідного бруду, розляглися ящури – подалі від біди. А тим часом круті височенні морські хвилі почали затоплювати і ліси, а не тільки болота.

...Минуло з тих пір немало років, може, сотні тисяч. Море поступово обміліло в тутешній краях. А, дерева, звалені водою, замулилися. І землі зробилося душно під таким покровом. Вона до того розігрілася зсередини, що врешті-решт затряслася, як в лихоманці, з її надр то в одному місці, то в іншому стали вириватися назовні вогняні стовпи, розпечене каміння, яке поступово застигало, утворювали пагорби і гори.

Згодом з поглиненого болотами лісу, спресованого до кам'яної твердості, після того, як він зотлів або переродився остаточно, виник сам по собі горючий камінь. І заліг пластами, як і навалювалися один на одного дерева. А незримі

ящури – ті, яких не знищив вогонь, виявилися стиснутими вугільними пластами, і лежали там до пори до часу в безжиттєвій дрімоті.

І ось настав час, коли той сонячний камінь став потрібен людям для обігріву, виплавки залізної руди, і його почали добувати з підземелля. Ось тут і прокинулися потривожені хижі ящури-чудовиська. Заворушилися своїми незримими газовим тілами, хитнулися в одну сторону, в іншу, намагаючись звільнитися з багатовікового, полону. Натисне чудовисько на пласт, і довжелезна брила вивернеться і впаде в забій, де знаходяться люди. А наткнеться чудовисько на який-небудь вогник у шахті – вибухне, трясучи підземелля і обрушуючи породу з міцного сланцю і пісковику. Жахливе видовище!

На одній копі був уже досвідчений бувалий шахтар. Ось він надумав, як вигнати звіра-невидимку з вугільних пластів. Він узяв із собою довгий шпур. Пробурили ним у цілісному пласті довгу вузьку дірку, щоб дістатися до логова звіра-невидимки, а як тільки дістали його, він закрутився, як ужалений, і миттю вискочив з тієї дірки в забій. А тут на нього чекав напоготові потужний вентилятор, який закрутив його так, що той і схаменутися не встиг, як найпотужніший струмінь повітря погнав на-гора і безслідно розвіяв в Донецькому степу.

2. Шахтарські приповідки

  ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ, ВИКОНАЙ ЗАВДАННЯ

1. Розкажіть, що вам відомо про легендарного Шубіна.

2. Уявіть себе художником у видавництві. Створіть кілька ілюстрацій до запропонованих легенд про Шубіна.

 

  СПРОБУЙ, ЧИ КРЕАТИВНИЙ ТИ!

1. З якими словами асоціюється слово «шахтар» за поданим кластером? Доповніть його.

2. Спробуйте присвятити шахтарській праці власні поетичні рядки.

§ 3. Історія в назвах міст, селищ, вулиць.

Одна Батьківщина, і двох не буває, Місця, де родилися, завжди святі…

М.Бакая

Край Донецький має давню історію. Багато століть тому це було «поле чисте»,  «земля  незнана».  Прадавній  степ  покривався  духмяним  чебрецем,

квітами, полином та ковилою. Земля ця споконвічно знаходилася на перехресті важливих історичних шляхів, якими кочували різні народи. По ній колись скакали на своїх конях амазонки, у різні часи тут жили кімерійці, скіфи, сармати, готи, пізніше – хазари, печеніги, половці, монголо-татари. Тут пролягали чисельні шляхи – чумацькі, торгівельні, «соляні», «вугільні».

Проходили століття... Тепер ми пізнаємо минуле нашого краю з давніх літописів, народних пісень та дум, художніх творів письменників. Таємничий відгук давнини зберігся і в багатьох географічних назвах донецького краю.

 

  ЗАПАМ’ЯТАЙ!

Топоніміка – це спеціальна наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики.

Топонімія – галузь мовознавства, що вивчає місцеві назви (топоніми); сукупність географічних назв певної території.

  ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ

У топоніміці існує кілька принципів називання. Найчастіше назви давалися за іменами чи прізвищами людей. Деякі назви пов’язані з розробками корисних копалин або з переважаючими в

даній місцевості професіями. Наприклад,

Донецьк заснований у 1869 р. як селище Юзівка, що виникло поблизу Овечого хутора навколо металургійного заводу. Це підприємство збудував англійський промисловець Джон Джеймс Юз. У 1924 p. Юзівку перейменували у Сталіно, а 1961 р. – у Донецьк. Сучасна назва міста

	походить від найменування річки Донець, від назви регіону – Донецького басейну, власне від Донецького кряжу, названого так завдяки його розміщенню уздовж ріки Донець.
	Макіївка – від старовинного імені Мокей (Маккей). Первісна назва Макіївська слобода (з 1690 р. - версія краєзнавця М.Колодяжного, офіційно – з 1787р.). З 1923 р. - Дмитрієвськ. З 1931 року – Макіївка.
	Шахтарськ – на честь представників найбільш поширеної вугільної професії краю.
	Зугрес – від назви Зуївської електростанції.
	Дебальцеве (Іллінка) - Колишній маєток, подарований І.М. Дебальцеву,      видавцеві      і державному діячеві. За іншою версією – на честь героя громадянської війни Дебольцева.
	Амвросіївка – місто засноване в 1869 році як станційне селище у зв'язку з будівництвом Курсько- Харківсько-Азовської залізниці.
	Іловайськ – місто назване на честь одного з представників славного роду Іловайського, якому за упіймання О. Пугачова були подаровані землі краю.

	Харцизьк – «харцизами» називали селян-утікачів (майбутніх козаків), які селилися на межах турецьких володінь, а їх поселення іменувалися «харцызськими».
	Торез (Олексіївка, Чистяково) – на честь діяча французької комуністичної партії Моріса Тореза, який у молоді роки працював шахтарем.
	Сніжне – назва пов'язана з легендою про Катерину Велику, яка була захоплена засніженими балками вздовж дороги.
	Горлівка (Корсунь, Государів Посад). Селище, засноване на місцевості, яка багата на корисні копалини, отримло назву на честь гірничого інженера П.М.Горлова, який їх і розвідав.
	Ясинувата, за місцевим переказом, поселення, яке спочатку належало татаринові, що торгував худобою. Звали його Ватай. Потім земля перейшла до його сина, якого мало хто знав. На питання «Хто ти?» він відповів: «Я син Ватая».

	Єнакієве (Риково, Орджонікідзе) – місто отримало назву від Ф.Є. Єнакієва, інженера-шляховика і засновника                                Єнакіївського металургійного заводу.
	Докучаєвськ (Оленівські Кар'єри) – ім'я місту дав відомий вчений, геолог       і                  ґрунтознавець В.В.Докучаєв.
	Вуглегірськ  –  через  назву основного багатства Донбасу – кам'яного вугілля.
	Жданівка (Новождановка) – на честь державного діяча і соратника Сталіна А.О.Жданова.
	Сєдове – селище міського типу назване на честь полярного дослідника Г.Я. Сєдова, який тут народився.

 ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Назвіть, які міста отримали свою назву від назви основного багатства Донбасу – кам’яного вугілля.

2. Назвіть, які міста названі на честь господарських діячів.

3. Назвіть, які міста названі на честь радянських партійних діячів.

4. Назвіть, які міста названі на честь видатних людей.

5.
Розкажіть про походження назви міста Донецька,              використовуючи запропоновану «стрічку часу».

6. Розкажіть, що відомо про походження назви вашого міста (селища).

 

 ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ

Гідро́нім (від грец. υδωρ «вода» та όνομα «назва») – географічна назва водоймища (річки, озера, ставка, моря, болота).

гідроніміка – розділ топоніміки, що вивчає назви природних водоймищ – рік, озер, морів, океанів, боліт, джерел, а також рукотворних – водяних споруд, зрошувальних систем, каналів, колодязів, криниць тощо.

На південь від Донецька розташоване Азовське море. Найбільші водосховища – Кальміуське водосховище (62+38 га, на річці Кальміус) і Донецьке море (206 га).

Найбільша річка – Сіверський Донець (також Дінець – річка півдня Східно- Європейської рівнини – найбільша притока Дону). Назву вона отримала через те, що текла з Сіверського князівства, на відміну від витоків Дону, про що й пише мандрівник XVI століття Алессандро Гваньїні: «Є також інший Дон, менша ріка, котра бере свій початок у Сіверському князівстві, а називається Сіверський Донець. Ця річка вище від Азова впадає у великий Дон».

Трохи меншою є ріка Кальміус, що протікає центром міста, а на півдні Республіки – тече у природному каньйоні шириною 4-5 кілометрів. Серед малих річок – Асмолівка, Черепашкина, Бахмутка (Скоморошина), Осикова, Піщана, Казенна, Богодухівка.

  СПРОБУЙ, ЧИ КРЕАТИВНИЙ ТИ!

1. Створіть проект на одну із запрпонованих тем:

ü «Мій край – моя душа».

ü «Легендами оспівана земля» (робітничий фольклор Донбасу).

ü «Історія в назвах міст, селищ, вулиць».

  ЗАПАМ’ЯТАЙ!

Етапи роботи над проектом

І. Вибір напряму і формування назви проекту: узагальнена назва проблеми, визначення кола питань; виділення загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.

Визначення напряму й формулювання назви проекту всіма членами колективу.

II. Розділи проекту.

2. Актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей).

3. Мета і завдання проекту: а) довготривалий:

* створення чогось нового (за структурою, підходами);

* нові технології, методики;

* можлива розробка дослідження за проектом;

* визначення очікуваних результатів;

* планування «продукту» в результаті виконання програми.

б) короткотривалі – визначення конкретної мети, завдань на певний період.

4. Визначення етапів реалізації проекту:

а) зазначаються терміни початку і закінчення проекту;

б) закінчення проекту визначається етапністю його реалізації; в) окреслюються часові інтервали кожного етапу.

5. Механізм реалізації проекту: як? яким чином? за допомогою яких засобів буде реалізовано проект?

6. Обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту: а) хто відповідає за проект?

б) хто і за що відповідає всередині проекту? в) хто допомагає в реалізації проекту?

7. Очікувані результати на кожному етапі і після завершення проекту.

8. Оцінка й самооцінка проекту: коли та з якою періодичністю буде оцінюватися виконання проекту; хто візьме участь в оцінюванні; які форми контролю (самоконтролю) й оцінювання (самооцінювання); у якій формі буде подано інформацію про хід проекту?

III. Презентація. Може бути представлена:

• у вигляді постера (плаката), на якому автори в оригінальній формі подають добірки матеріалів;

• у формі щоденника, буклета, міні-підручника;

• як усна презентація, що поєднується з оформленням постера.

IV. Цей етап охоплює дискусії, обговорення результатів проекту після його захисту, поради та коментарі вчителя, груповий аналіз роботи та самоконтроль учасників.

§ 4. Борис Грінченко. «Панько». Відтворення в оповіданні теми важкої шахтарської праці та побуту.

Більше працював, ніж жив.

М. Чернявський

За працездатністю Грінченка переважав

хіба що Франко. В. Яременко

 ПЕРЕВІР СЕБЕ

ü Кого з письменників Донеччини ви знаєте?

ü Які біографічні факти Б. Грінченка та С. Черкасенка свідчать про їх зв’язок з Донбасом?

ü Які твори Бориса Грінченка вам відомі?

ü Які твори Спиридона Черкасенка вам відомі?

 

 ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ

Борис Дмитрович Грінченко – видатний письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX – початку XX століття. Його шанували І. Франко,

М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники.

Маючи псевдонім «Вартовий», Борис Грінченко три десятиліття стояв на сторожі рідної культури, був прикладом самовідданої праці, громадської діяльності.

Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на Харківщині у родині відставного офіцера із збіднілих дворян. Першими літературними вчителями, після кількох дитячих книжок, були Вальтер Скотт, Байрон, Альфред де Віньї, Гюго, Гоголь, Пушкін, Некрасов, Кольцов.

Уже в дитинстві пробує писати вірші російською

мовою, згодом «видає» рукописний журнал російською і українською мовами, читачами якого були сестри Ганна, Аполлінарія, Любов та менший брат Петро. Пізніше під впливом Шевченкового «Кобзаря» починає писати – переважно українською.

У художній літературі ім’я Б. Грінченка (Василя Чайченка) з’явилося 1881 року. Він став відомий як поет-лірик, автор 6 книг поезій: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя

Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» ч. І-II (1895),

«Писання Б. Грінченка» т. І (1903).

З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Багато пише, регулярно друкуються в журналах та альманахах.

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною він трудиться над укладанням вершинни своєї праці – чотиритомного «Словаря української мови» (1907–1909рр.). Цю роботу було відзначено академічною премією.

Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії. 6 травня 1910 року Грінченко помер в м. Оскендалетті. Поховано Бориса Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

 

Оповіда́ння – невеликий за обсягом епічний твір, у якому зображується одна подія з життя одного або двох сформованих персонажів.

Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за будовою сюжету.

Характери показані здебільшого у сформованому вигляді. Описів мало, вони стислі, лаконічні. Важливу роль відіграє художня деталь (деталь побуту, психологічна деталь та ін.).

  ПРОЧИТАЙ

Панько

Панько останній ускочив у дерев'яний великий

цебер¹ до чотирьох товаришів і гукнув машиністу:

– Пускай!

Цебер почав спускатися в шахту спершу тихо, а далі все швидше й швидше. Він хитався на всі боки, і шахтарі повинні були часом відпихатися від стін, щоб не вдаритись об їх, – тоді б усі сторч головою могли полетіти в шахту з розбитого цебра. Але шахта була не глибока; чорні стіни промайнули швидко, й шахтарі вже були на дні.

– Ну, вилазь! – сказав Панько й сам вискочив перший, держачи в руках динамітові² патрони. Товариші почали вилазити за їм з струментом ³ у руках.

Зараз же біля сторчової⁴ шахти пробивано новий хідник. Але величезна брила⁵ кам'яна, зустрівшись на дорозі, не давала йти далі.

Шахтарі мусили розбити цю каменюку динамітом. За кілька ступнів вони були вже там, де треба.

Нахиляючись, вони пройшли – чи, мабуть, краще сказати – пролізли у почату нору.

Там було мокро й темно. Дві лампи шахтарські, блимаючи, освічували чорні стіни і не менше чорні шахтарські обличчя, тільки зуби та очі біліли на тих арапських обличчях.

Робітники почали оглядати камінь.

– Ну, з їм буде морока! – промовив один.

– Та здоровий! – додав другий.

– То нічого, що здоровий, а ось подивимось, як його пробивати, – сказав Панько. – Ану лиш давай свердел⁶!

Почали вертіти камінь, б'ючи по свердлу молотком: камінь                   мало подавався.

– І що б було кращий струмент узяти! – сердився Панько, що порядкував ділом. – А то цим – до вечора не зробиш дірки.

– Та й вечір недалеко, – озвався хтось.

– І добре, бо вже й кістки болять на цій чортовій роботі, – додав один шахтар.

– Не журись! – одказав молодий високий парубок, – зате завтра неділя, погуляємо!

– Погуляємо! – трохи зло відказав йому чоловік з бородою. Він приходив на роботу з села і мав сьогодні йти додому, несучи свій заробіток сім'ї. Парубок же той жив на шахті і всі гроші витрачав на себе. Перший був порядний господар і не міг бути прихильний до шибайголови⁷ шахтарської.

– Погуляємо! Вам усе тільки б гульки справляти! За гульками й діла не знаєте.

– А якого я діла не знаю? – розсердився парубок.

– А от такого, що тебе посилано взяти путящого струменту, а ти взяв казна-що.

– Велике лихо! – відмовив парубок. – Як треба буде, то підіймусь та й візьму кращий.

– А воно й справді треба взяти, – промовив Панько. – Ану лиш добудь!

– Круть-верть – зараз буде! – сказав парубок. – Ходім, Семене! Другий парубок, той, що лаяв роботу, пішов з їм до цебра.

Три шахтарі посідали, прихилившися спинами до каменюки. Двоє почали зараз же крутити цигарки і позакурювали їх від лампи, що причепили збоку на стіні.

Панько не курив. Він дуже втомився. Сьогодні йому було багато роботи. Хотілося відпочити. Поки товариші курили й розмовляли, він мовчки сидів, приплющивши очі. Залюбки згадував, що сьогодні піде додому, обмиється, відпочине й побуде в своїй сім'ї. Сім'ї всього – жінка молода та маленький син, років три йому було. Влітку Панько хліборобив, а взимку заробляв по шахтах. Цей заробіток давав йому змогу не вбожіти, ще трохи й підправляти своє господарство.

Він тепер думав про свою теплу чистеньку хатку. Вона так і в'являлась йому, а серед неї Одарка. І обличчя в Одарки так наче всміхнулося до нього.

Якесь любе, лагідне почування обняло Панька, і йому так схотілося швидше туди, до неї й до сина. Ну, Данько запевне спатиме, як він прийде, але завтра вже ж спитається:

– А со мені татко принесла з сахти?

Чудний! Завсігди з матір'ю, чує, як на неї кажуть «вона», то й собі на всіх,

– і на чоловіків, і на жінок, – почав казати «вона». Треба буде взяти йому в крамниці яку канхветину. Бо так тобі любо обніме за шию та й каже:

– А со принесла?

А Одарка дожидатиме його, хоч як пізно він прийде, – вона не ляже...

Усміх осяйнув умазане в сажу чорне обличчя Панькове. Йому знову схотілося побачити Одарку зараз біля себе... Ні, самому бути зараз біля неї...

– А ось і ми! – гукнув голос мало не над самим Паньком.

Панько розплющив очі. Парубки вже вернулися з струментом. Треба було робити. Трохи нехотя відірвався Панько від своїх мрій і встав.

З новим струментом робота пішла краще. Але все як         каменюка подавалася погано, бо дуже тверда була.

– Та ну його к бісу, – всі руки обшмугляві – промовив чоловік з бородою, спускаючи руку з молотком. – Буде й стільки!

– Не глибоко буде, не розірве враз, – сказав Панько.

– Дарма, – удруге можна, коли треба буде.

Панько позастромлював у попровірчувані дірки патрони.

– Ну, хлопці, гайда в цебер! Я зараз позапалюю гноти⁸.

Чотири шахтарі пішли до цебра, покинувши Панька запалювати. Парубок зачепив старого:

– А що, от і приніс, що треба, й не загаялись.

– Мовчи вже! Про тебе й кури сокочуть по смітниках, що ти такий моторний, – відмовив той.

– Та про мене хоч кури сокочуть, дядьку Андрію, а про вас і того нема! – відказав парубок, улазячи в цебер.

– Га-га-га! – зареготалися шахтарі. – От так утяв!

– Утяв! – розсердився дядько Андрій, уже стоячи в цебрі в той час, як інші ще влазили.

– Утяв! Якби йому язика втяти, так ото було б добре! А то дуже довгий, – щоб не придавило коли в шахті грудякою.

Шахтарі знову зареготались, і під регіт парубок гукнув угору:

– Піднімай!

Цебер смиконуло й піднесло вгору.

– Стій! стій! – скрикнув дядько Андрій. — А Панько?

За реготом та за спіркою шахтарі зовсім забули, що Панько мусить сісти з їми. Вони зирнули наниз і побачили Панька.

– Стій! – згукнув з усієї сили парубок. Цебер спинився.

Панько все це бачив. Він одразу згадав, що патрони                   позабивано неглибоко, що гноти були короткі. Вибух мусить бути зараз – ось-ось. Коли

цебер спуститься, то каміння вдарить просто на товаришів. Все це він зрозумів за одну мить.

«Що бог дасть!» – промайнуло у його в голові. І перш ніж товариші встигли гукнути, щоб спускати, він голосно крикнув:

– Піднімай!

Цебер знову смикнуло й відразу винесло нагору.

Панько повернувся, щоб кинутися набік у другий хідник.

Але саме в цю мить із темряви блисконуло ясним огнем, потім ударило, і важкий гугот струсонув шахту.

Панько почув, як щось штовхнуло його в груди й кинуло вавзнем.

Як дим розвіявся, товариші кинулись у шахту. Панько лежав зараз же тут, і його груди були однією великою кривавою раною...

1893. I. 17. с. Олексіївка.

СЛОВНИК

¹ цебер – велика дерев'яна або металева посудина у вигляді конічного або циліндричного відра, якою підіймають воду з колодязя, руду або землю з шахт і т. ін.;

² динамі́ти – вибухові суміші на основі нітрогліцерину з поглиначем та іншими домішками;

³ струмент – інструмент, знаряддя праці;

⁴ сторчової – який має напрям вертикалі; вертикальний, прямовисний;

⁵ брила – великий безформний шматок каменю, землі, глини, льоду і т. ін.;

⁶ све́рдел, або свердло́, све́рдло, рідко бура́ в – різальний інструмент для утворення отвору у суцільному матеріалі;

⁷ шибайголова – відчайдушна людина, що нічого не боїться. Слово часто застосовується до неслухняних підлітків чоловічої статі, бешкетників, хуліганів;

⁸ гноти – стрічки або шнури, що використовується для горіння в деяких освітлювальних та нагрівальних приладах (гасових лампах, керогазах, свічках та ін.), для змащування чого-небудь і т. ін.

 

 

 ПОМІРКУЙ НАД ПРОЧИТАНИМ, ВИКОНАЙ ЗАВДАННЯ

1. Дайте відповіді на питання.

ü Чи сподобалося вам повідання «Панько»? Чим саме?

ü Яка основна думка оповідання «Панько»?

ü Які історичні відомості згадані в тексті?

ü Знайдіть і зачитайте епізод із оповідання, де змальовано героїчний вчинок Панька.

ü Якими художніми засобами письменник зображує внутрішній світ героя?

ü Про що говорить учинок Панька?

ü Чого вчить нас цей твір?

2. Визначте ознаки твору, заповнивши його паспорт.

1. Автор                                                                                                        

2. Рід                                                                                                              

3. Жанр                                                                                                          

4. Тема                                                                                                            

5. Ідея                                                                                                     

 

  ПОМІРКУЙ…

1. Чи можна стверджувати, що твір «Панько» є оповіданням?

2. Знаючи умови життя та праці шахтарів позаминулого століття, визначте проблеми, які автор порушує у своєму творі.

3. Випишіть із оповідання слова-терміни, що стосуються шахтарської тематики. Яка їх роль?

 

Анкета (від фр. enquete) – структурно організований набір запитань, кожне з яких логічно пов'язане з основною метою дослідження, отримання інформації відбувається шляхом опитування респондентів.

Використовується при проведенні соціологічних, політичних, психологічних досліджень для оцінки поточної ситуації або визначення перспектив розвитку досліджуваних процесів.

Респондент (від лат. Respondere – відповідати, реагувати) – учасник інтерв'ю, соціологічного опитування, або психологічних тестів. Особа, яка відповідає на запитання інтрев'юєра, корреспондента або анкети. Людина, яка виступає в ролі джерела первинної інформації про явища і процеси, котрі досліджуються.

  ПОПРАЦЮЙ У ПАРАХ

1. Підготуйте питання за змістом оповідання «Панько» для сусіда по парті.

2. Складіть анкету-характеристику Панька.

 

  СПРОБУЙ, ЧИ КРЕАТИВНИЙ ТИ!

1. Складіть асоціативний кущ до поняття «Шахтарська праця».

2. Напишіть твір-роздум «Як я оцінюю вчинок Панька».

3. Зробіть художній переказ від імені:

· Панька;

· дядька Андрія;

· Одарки;

· маленького Данька.

 

  ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Виконайте тестові завдання.

 

1. Роки життя і смерті Бориса Грінченка:

а) 1819–1897;

б) 1863–1910;

в) 1814–1861;

г)  1817–1862.

2. Головним героєм оповідання Б. Грінченка «Панько» є:

а) хлопець;

б) молодий чоловік; в) жінка;

г)  дідусь.

3. За спеціальністю головний герой оповідання «Панько» є:

а) учителем;

б) металургом; в) шахтарем;

г) лікарем.

4. Дії в оповіданні «Панько» відбуваються:

а) у шахті;

б) на металургійному заводі; в) у лікарні;

г) у школі.

2. Дайте відповіді на питання.

 

  Як ставився до роботи Панько?

Назвіть членів родини Панька.

Про що думав Панько на роботі?