Гальмування умовних рефлексів

Гальмівні процеси, що виникають під час реалізації різноманітних поведінкових ре­акцій, можуть бути різними за походжен­ням і характером виявлення. У фізіології вищої нервової діяльності розрізняють дві основні форми гальмування — зовнішнє (безумовне) і внутрішнє (умовне).

Безу­мовне є вродженим і виявляється відразу під час дії гальмівного сигналу, його не потрібно виробляти.

Умовне є набутим у процесі індивідуального життя і виробляється залежно від умов існування. Його ще називають внутрішнім гальмуванням.

До гальмівних безумовних рефлексів відносять:

-   зовнішнє (згасальне і постійне гальмо),

- позамежове галь­мування.

Зовнішнє гальмування забезпечує виконання організмом реакції на більш біологічно важливий (домінантний) подразник. Зовнішнє гальмування завжди викликається стороннім до даного рефлексу подразником.

Згасальне гальмо - якщо під час травного умовного рефлексу пов­торно викликати орієнтовний рефлекс, який спричиняє гальмування травного, то після кількох повторень орієнтовний зникає.

Постійне гальмо - якщо під час травного умовного рефлексу по­давати больове подразнення, то кожного разу воно спричинятиме га­льмування даного харчового (як умовного, так і безумовного) реф­лексу.

Позамежове гальмування розвивається при надмірній силі умов­ного подразника. У цьому разі останній спричиняє в корі головного мозку охоронне гальмування.

Вважають, що позамежо­ве гальмування запобігає руйнуванню нер­вових клітин у разі надмірного їх збу­дження, тобто викопує охоронну роль.

Внутрішнє гальмування є набутою властивістю нерво­вої системи і формується поступово внас­лідок відсутності безумовнорефлекторного підкріплення умовного сигналу.

Згідно з біологічною гіпо­тезою П. К. Анохіна (1958), в основі ме­ханізму внутрішнього гальмування ле­жить конкурентна боротьба між різними збудженнями, (мал. 210).

 

 

 

Матеріальною основою зовнішнього і внутрішнього гальмування є числен­ні гальмівні нейрони й синапси головно­го мозку, які активізуються внаслідок над­ходження в мозок ПД.

Внутрішнє гальмуваннямає 5 видів:

- згашувальне,

- диференційоване,

- умовно-гальмівне,

- запізнювальне і

- слідове.

Локалізується внутрішнє гальмування в корі головного мозку, хоча тимчасові зв'язки охоплюють і підкіркові структури.

Основна умова його роз­витку - відсутність підкріплення умовного подразника безумовним.  

Для умовного гальмування характерне:

а) у разі непідкріплення умовного подразника безумовним розвивається поступове гальму­вання гальмівного (негативного) сигналу;

 б) гальмування піддається тренуванню, що важливо в процесах раннього виховання певних поведінкових навичок;

в) здатність самовільного відновлення загаль­мованих рефлексів;

 г) залежність від індивідуальних властивостей нервової системи;

д) залежність від біологічної сили і підкріплю­ваного позитивного умовного сигналу;

є) залежність від стійкості раніше утвореного умовного рефлексу;

 ж) можливість умовного галь­мування взаємодіяти з безумовним з можливістю розгальмовування або, навпаки, - підсилення.

Згасаюче гальмування

При згасаючому гальмуванні ("гальмування гальмуванням") умовний рефлекс послаблюється або зникає тоді, якщо умовний подразник багаторазово не підкріплювати безумовним.

Що міцніший умовний рефлекс, то важче його згасити. Згашений умовний рефлекс може через певний час самовідновитися внаслідок розгальмовування. Згасаюче гальмування забезпечує консервування недоцільних реакцій.

Диференційоване гальмування

виникає при підкріпленні одного умовного подразника і непідкріпленні іншого, близького за значен­ням (якістю). Це дозволяє синтезувати більш адекватні (тонкі) та від­повідні реакції. Цей вид галь­мування дозволяє розрізняти близькі за якостями подразники і синте­зувати адекватні тонко пристосовні реакції організму.

Умовне гальмо

виробляється втому разі, коли позитивне подразнення у поєднанні з додатковим не підкріплю­ється, а застосований окремо умовний сиг­нал завжди підкріплюється.

Таке гальмування забез­печує тонке орієнтування з урахуванням не тільки основного діючого подразника, а й всіх побічних та обумовлених факторів.(дозволяє визначити межі дозволеного)

Запізнювальне гальмування

у разі утвореного умовного рефлексу подовження часу подання безумовного подразника від дії умовного спричинить поступове запізнювання даного умовного рефлексу.

Біологічне значення запізнювального галь­мування полягає в тому, що умовнореф­лекторна реакція починається в потрібний момент від початку дії умовного сигналу.

Так досягається доцільність біологічних реакцій. Таке гальмування розрізняє момент часу, коли слід відповідати на сигнал, і забезпечує формування реакцій у найбільш фізіологічний момент.(дозволяє визначити по черговість дій)

Слідове гальмування

є окремим різновидом запізнювального. У цьому разі виключення умовного подразника є сигналом до запус­ку умовного рефлексу. Можливий запуск і на слідові явища в корі головного мозку.

 

Фізіологічні основи свідомості

Після пробудження у людини відновлюється також і свідомість. Підґрунтям свідомості людини є здатність оцінювати навколишній світ, своє "я" не тільки шляхом безпосередніх відчуттів, але й за допомогою складніших форм, у тому числі й абстрактного мислення.

  Свідомість є ви­щою формою відображення дійсності, являє собою суб'єктивні пережи­вання даної особи, які розвиваються на тлі її досвіду і усвідомлюються як певна суб'єктивна реальність. Свідомість забезпечує її цілеспрямовану по­ведінку людини.

Для свідомості характерне формування ставлення людини до самої себе, а також до усього, що її оточує.

Основними ознаками свідомості є здатність до абстрактного мислення та членороздільної мови як способу мислен­ня, до прогнозування у будь-яких видах поведінки, наявність ідеалів, моральних та естетичних цінностей тощо.

Критеріями свідомості є:

1) увага - здатність зосереджуватися на різних явищах навколишнього
оточення, сприймати їх;

2) здатність формувати абстрактні думки й оперувати ними, а також виражати їх словами або яким-небудь іншим способом;

3) можливість оцінити майбутній вчинок, тобто здатність до очікування і прогнозування;

4) усвідомлення власного "я" і визнання інших індивідуумів.
Структурною основою свідомості є кора і підкіркові структури, під

час взаємодії яких вона і формується. Найголовнішу роль у формуванні свідомості відіграють асоціативні зони кори.

Свідомість включає усі форми психічної діяльності людини:

- відчуття,

- сприйняття,

- уявлення,

- мислення,

- увагу,

- почуття,

- волю.

Первісною формою свідомості вважають самовідчуття, тобто знання пропорцій власного тіла, відокремлення власної тілес­ної оболонки від зовнішнього світу.

Самосвідомість. Вищою формою свідо­мості є самосвідомість, тобто здатність усвідомлювати свої відчуття й думки як власні, здатність виділяти себе з навко­лишнього середовища. Виникнення само­свідомості, тобто оцінка власного "Я" — це результат порівняння того, що кожний спостерігає у собі, з тим, що він бачить в інших людях, і з тим, що (як йому видаєть­ся) інші люди бачать у ньому.