Сутність та особливості поняття індустрії туризму

 

Друга половина XX ст. і перші роки XXI ст. характеризуються бурхливим розвитком туризму, про що красномовно свідчить більше ніж 280-разове зростання доходів міжнародного туризму: у 1950 р. загальносвітові надходження від міжнародного туризму становили 2,1 млрд. дол., а вже в 2000 р. - 600,51 млрд. [24]. За оцінками фахівців, до 2020 р. очікується збільшення надходжень від міжнародного туризму до 2 трлн дол. [89, с. 20]. Подібні масштаби зумовлюють збільшення зайнятості в цій сфері. Якщо в 1998 р. у сфері туризму було зайнято 115 млн. осіб, то до 2020 р. прогнозується близько 550 млн. робочих місць [89, с.21].

При таких темпах розвитку міжнародні організації, окремі держави й дослідники приділяють туризму особливу увагу. Проте, незважаючи на це, туризм так і не набув однозначного визначення. На сьогодні існує велика кількість визначень туризму, причому відмінність підходів у трактуванні цього явища демонструють не лише окремі фахівці, а й туристичні організації.

Згідно з одним з найбільш ранніх визначень, прийнятим ООН, туризм - це "активний відпочинок, що впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток людини, пов’язаний з пересуванням за межами постійного місця проживання" [41, с.34].

У 1992 р. ООН було запропоновано нове за формулюванням і широтою тлумачення визначення туризму, згідно з яким туризм - це "подорожі й перебування в місцях, за межами звичайного місця постійного проживання, мандрівки на термін не більше ніж 12 місяців з метою отримання задоволення та відпочинку, в оздоровчих, гостьових, пізнавальних або професійно-ділових цілях, без заняття оплачуваною там діяльністю [188]. Якщо перше визначення як цілі тимчасового переміщення розглядало тільки оздоровлення й фізичний розвиток, то друге значно розширило перелік цілей подорожі.

Широке трактування цілей подорожі міститься й у визначенні Академії туризму Князівства Монако: "туризм - загальне поняття для всіх форм тимчасового виїзду людей з місця постійного проживання з метою оздоровлення, метою задоволення пізнавальних інтересів у вільний час або з професійно-діловою метою без занять оплачуваною діяльністю в місці тимчасового перебування" [42, с.16].

Наведені визначення відображають один з існуючих підходів, у межах якого туризм розглядається як різновид соціально-культурної діяльності людей.

У Законі України "Про туризм" зазначено, що туризм - це тимчасовий виїзд (подорож) осіб з постійного місця проживання з пізнавальною, оздоровлювальною, професійно-діловою, спортивною, релігійною та іншою метою на термін від 24 годин до одного року, без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності в місці тимчасового перебування [58].

На думку українських учених М. Мальської, В. Худо, В. Цибуха, туризм - це вид рекреації, пов'язаний з виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з оздоровлювальними, пізнавальними, спортивними й культурно-розважальними цілями [88, с.28].

О. Любіцева визначає туризм як мобільну форму споживання й рекреаційної діяльності, основану на доланні простору та пов’язану з територією, характером середовища (не тільки природного, а й соціально-культурного та економічного середовища людської діяльності) [87, c.13].

У процесі відпочинку виникають економічні та позаекономічні відносини і явища, які становлять сутність рекреаційної діяльності. Рекреаційна діяльність є наслідком подальшого поглиблення суспільного поділу праці. Поступовий перехід суспільства від моделі життєзабезпечення до моделі змістовного проведення вільного часу, характерний для постіндустріальних країн, дає підстави прогнозувати по подальше зростання рекреаційної діяльності та урізноманітнення її функцій. Рекреації притаманне ускладнення внутрішньої структури шляхом урізноманітнення запитів населення щодо відпочинку, що позначається на територіальній організації рекреаційної діяльності. Формою територіальної організації рекреаційної діяльності є територіальна рекреаційна система. Територіальна рекреаційна система є цілісною, динамічною системою, стійкість і надійність якої забезпечується функціональною єдністю складових: відпочивальників, природних та культурних ресурсів, інфраструктури, обслуговуючого персоналу й органів управління.

В.Г. Герасименко під туристичною політикою розуміє "систему методів, дій і заходів соціально-економічного, правового, зовнішньополітичного, культурного й іншого характеру, яка здійснюється парламентами, урядами, державними і приватними організаціями, асоціаціями й установами, що відповідають за туристичну діяльність, з метою регулювання та координації туристичної галузі, створення умов для розвитку туризму" [52].

Автори одного з навчальних посібників з економіки туризму визначають туристичну політику як "діяльність держави з розвитку туристичної індустрії та суб'єктів туристичного ринку (туроператорів і турагентів), удосконалення форм туристичного обслуговування громадян і зміцнення на їх основі свого політичного, економічного й соціального потенціалу" [35]. Це визначення не досить чітко визначає суб’єкт і об’єкт управління, а також заходи, форми та способи цього управління. Крім того, у формулюванні як суб’єкт дії вказана діяльність тільки держави.

Так, у праці С.С. Ніколаєва поняття "туристична політика" трактується як "дія різних громадських, державних, напівдержавних або наддержавних інститутів на туристичні проекти, реалізацію й результати цих проектів на державному, регіональному або місцевому рівні" [128]. Це формулювання вводить поняття туристичний проект як об'єкт дії, проте туристська політика охоплює, на наш погляд, ширше коло питань, у тому числі здоров’я та відпочинок населення, захист прав і свобод туриста, екологічний захист території від дії туристичного чинника.

Найповніше й найчіткіше визначення, на нашу думку, дав у своїй статті Д.Г. Решетников. Він визначає туристичну політику як цілеспрямовану діяльність державних, суспільних приватних структур з розробки та реалізації методів, механізмів та інструментів дії правового, економічного, соціального й іншого характеру з метою забезпечення стійкого ефективного розвитку туристичного комплексу, задоволення внутрішнього й зовнішнього попиту на туристичні послуги та товари при раціональному використанні наявного туристичного потенціалу.

Інший підхід до визначення туризму акцентує увагу не на змісті здійснюваної людиною діяльності, а на відносинах, що виникають унаслідок цієї діяльності.

Достатньо широко використовуване ученими та фахівцями визначення професорів університету Берна В. Хунцігера і К. Крапфа трактує туризм як "сукупність відносин, що є результатом пересування людей і перебування за межами місця їх мешкання до тих пір, поки перебування не переходить у постійне місце проживання і не пов'язане з отриманням доходу" [40, с.56].

Співзвучне цьому визначення туризму пропонується і Міжнародною асоціацією наукових експертів у галузі туризму: "Туризм є сукупність відносин і явищ, які виникають під час переміщення й перебування людей у місцях відмінних від їх постійного місця мешкання та роботи" [32].

Наявність великої кількості підприємств, що займаються обслуговуванням подорожуючих, стійкість і різноманіття економічних зв'язків, що існують між ними, зумовлює використання ще одного підходу в тлумаченні туризму. Відповідно до нього туризм розглядається як самостійна галузь національної економіки [49], у межах якої створюється специфічний туристичний продукт, тобто товар або послуга для задоволення потреб осіб, які подорожують.

Ряд дослідників, які дають характеристику з позицій цього підходу, розглядає туризм не як окрему галузь, а як групу пов'язаних галузей [93]. Деякі автори визначають туризм одночасно і як готельну галузь, і як міжгалузевий комплекс. Так, на думку М.А. Жукової, під "галуззю туризму слід розуміти сукупність самостійних, територіально відокремлених туристичних господарських одиниць, що мають у своєму розпорядженні певну матеріально-технічну базу та спеціалізуються на виробництві й реалізації туристичних послуг і товарів, об’єднаних єдністю діяльності та управління" [89, с.43]. Разом з тим автор зазначає, що "до туризму слід становитися як до великого самостійного міжгалузевого господарського комплексу національної економіки, оскільки сфера туризму, об’єднуючи різні галузі, не лежить у звичній вертикальній площині, а охоплює горизонтальний простір, включаючи підприємства й організації різної галузевої належності" [89].

Слід особливо відзначити, що в межах останнього з вказаних підходів у науковій літературі дуже часто використовуються терміни "туризм", "туристична галузь" і "індустрія туризму" як синоніми, що означають одне явище.

Різноманіття використовуваних тлумачень туризму, зумовлене багатовимірністю цього явища, вимагає від дослідників побудови комплексного визначення, що об’єднує всі три підходи.

Таким чином, у визначенні поняття "туризм" можна виділити три підходи: по-перше, туризм розглядається як різновид дозвільної й соціально-культурної діяльності людей; по-друге, туризм визначається як система економічних відносин між різними суб’єктами, що беруть участь у виробництві та споживанні особливого виду товару - туристичного продукту; по-третє, туризм розглядається як індустрія, галузь, що виробляє товари та послуги, необхідні для задоволення потреб, що виникають у процесі подорожей.

Вказані підходи не суперечать один одному й відображають різні сторони такого багатоаспектного явища, як туризм. Однозначно охарактеризувати туризм неможливо, оскільки не можна абсолютизувати жоден з його структурних аспектів.

При розгляді туризму як індустрії використовується безліч визначень, різних за формулюванням, тотожних по суті. Одна з перших дефініцій такого роду була розроблена Конференцією ООН з торгівлі і розвитку в 1971 р. Відповідно до неї, індустрія туризму - це сукупність виробничих і невиробничих видів діяльності, направлених на створення товарів і послуг для мандрівників [19].

На підставі аналізу існуючих визначень сформулюємо власне в такому вигляді: індустрія туризму - сукупність підприємств, установ і організацій матеріального виробництва та невиробничої сфери, що забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання послуг для туристів, освоєння й експлуатацію туристичних ресурсів.

Такий підхід дає змогу, без зайвої деталізації й перелічування всього різноманіття видів туристичної діяльності дати достатньо містку характеристику суті та складу індустрії туризму.

У літературі наявні різні підходи й до визначення переліку організацій, що входять в індустрію туризму, і їх структуризації. Деякі фахівці поділяють підприємства, що здійснюють туристичну діяльність, на дві самостійні частини - індустрію туризму й індустрію гостинності [160]. При цьому у складі туристичної індустрії виділяють туроператорів, турагентів, підприємства дозвілля й розваг, транспортні підприємства та екскурсійно-пізнавальні організації. До індустрії гостинності належать підприємства харчування й розміщення, підприємства з надання різних послуг (прокат, спортивно-оздоровчі послуги). Проте, на наш погляд, подібна структуризація не відображає існуючих тісних взаємозв'язків між усіма цими підприємствами і їх взаємопроникнення. Крім того, втрачається суть самого поняття "індустрія туризму" як єдиного господарського комплексу економіки.

Окремі автори поділяють підприємства індустрії туризму на типово туристичні підприємства (власне туріндустрія); підприємства, що спеціалізуються на туризмі. (додаткова туріндустрія), і підприємства, залежні від туризму.

Класифікація підприємств туріндустрії:

. Типово туристичні підприємства (туріндустрія у точному значенні слова): підприємства розміщення; транспортні компанії; туроператори; турагентства; курорти й санаторії; державні органи; спілки та асоціації, які регулюють розвиток туризму; організатори конгресів; фірми, які організують проведення виставок і ярмарків.

. Підприємства, що спеціалізуються на туризмі (додаткова туріндустрія): виробничі підприємства: виробництво сувенірів, товарів для відпочинку, транспортних засобів, видання літератури з туризму, виробництво ліків; підприємства сфери обслуговування: екскурсійне обслуговування, грошово-кредитні послуги, страхові послуги, прокат інвентарю; підготовка кадрів; маркетингові дослідження туризму; дипломатичні - послуги (видача віз).

. Підприємства, залежні від туризму: виробничі підприємства (виробництво спорттоварів, одягу для відпочинку й туризму, фототоварів, косметичних засобів); сфера обслуговування (підприємства громадського харчування, перукарні, послуги тренерів, гірськолижні підйомники, курортно-освітні установи, медичні послуги).

Подібна структуризація туріндустрії містить, на наш погляд, ряд неточностей, що стосуються, передусім, включення організацій і підприємств до тієї чи іншої групи. Спірна, наприклад, правомірність віднесення державних органів і туристичних спілок до типово туристичних підприємств. Незважаючи на їх безпосереднє відношення до туризму, вони не займаються наданням туристичних послуг.

Викликає подив також включення в туріндустрію підприємств харчування та гірськолижних підйомників, що безпосередньо контактують з туристами й надають їм послуги.

Деякі фахівці виділяють як складові туріндустрії туроператорів, турагентов і контрагентів [142; 18]. До останньої категорії належать усі підприємства, що надають послуги, відмінні від послуг туроператорів і турагентів. Сюди входять підприємства розміщення, харчування, транспортні компанії, екскурсійні підприємства, лікувально-оздоровчі заклади, підприємства культури і спорту тощо. Таке об'єднання підприємств в одну групу не враховує їх різноманіття і специфіки, характеру їх спрямованості на туристичну діяльність.

Недоліки в різних способах структуризації індустрії туризму можна подолати, якщо всі організації поділити залежно від взаємодії з туристами, споживачами кінцевого турпродукта.

При такому підході підприємства й організації, що входять до індустрії туризму, можна поділити на дві групи: підприємства безпосереднього і непрямого обслуговування (табл.1.1).

Таблиця 1.1