Дослідження стану та тенденції державного регулювання туристичного комплексу

 

На початку третього тисячоліття туризм перетворився на одну з найбільш високоприбуткових і динамічних галузей економіки у світі. За висновками Всесвітньої туристської організації (ВТО), світова туристична індустрія за темпами розвитку випередила автомобілебудування та нафтовидобуток і зайняла перше місце серед інших галузей світової економіки. В ній зайнято більше ніж 260 млн. осіб, тобто кожний десятий працівник у світі. На її частку припадає 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5 % усіх податкових надходжень і третина світової торгівлі послугами. Згідно з прогнозами експертів ВТО, обсяги міжнародного туризму зростатимуть щороку в середньому на 4%. У 2015 р. у світі прогнозується одержати доходи від туризму на загальну суму понад 1 млрд. дол. США.

Невід’ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. З 1997 р. Україна є дійсним членом ВТО - міжнародної міжурядової організації у сфері туризму та мандрівок, основними напрямами діяльності якої є визначення стратегій розвитку туризму, розроблення та впровадження світової туристичної політики.

Туризм в Україні має велике значення для національної економіки. І сьогодні туристичний бізнес розглядається як найбільш перспективний напрям розвитку цього ринку. Україна займає одне з помітних місць в світі щодо наявності унікальних туристичних та курортно-рекреаційних ресурсів. Нині туристичною діяльністю в Україні займається понад 1,5 тис. підприємств, на яких працює майже 100 тис. чол. Для обслуговування туристичних потоків задіяні більше 3 тис. лікувально-оздоровчих закладів, майже 1,5 тис. туристичних баз, готелів, мотелів і кемпінгів різних форм власності. За оцінками фахівців, Україна може приймати до 10 млн. туристів на рік.

Потенційний турист під час вибору тієї чи іншої країни для поїздки бере до уваги такі фактори, як політична та економічна стабільність, ціни, рівень сервісного обслуговування, наявність туристично-рекреаційного потенціалу, характер транспортних зв'язків, реклама, географічні, природні та кліматичні, культурні і релігійні характеристики країни. За оцінками експертів, основними мотивами для туристичних мандрівок в Україну є культура країни, можливість оздоровлення, красоти природи, спорт та відпочинок. Отже, ці чинники є найбільш вагомими складовими туристичного продукту нашої країни, які потребують, особливої уваги з боку фахівців туристичного бізнесу. Разом з цим необхідно привертати увагу потенційних туристів до історико-архітектурних пам'яток, стародавніх звичаїв та традиції українського народу, які, без сумніву, можуть зацікавити гостей нашої країни. Взагалі, створення позитивного іміджу країни та її окремих туристичних об’єктів мас стати складовою частиною загальної стратегії розвитку туризму в Україні [20,c.150].

В Україні туризм у своїй соціалізованій формі за соціалістичних часів ввійшов до моделі проведення цільного часу і тому будь-які позитивні зрушення в умовах життя населення "реанімують" його, стимулюючи попит і відповідну пропозицію. За роки незалежності туристична діяльність перебудовувалась на ринкових засадах, реформуючись згідно з умовами включення до світового туристичного процесу. Туристичний ринок країни належить до реформованого типу, де формуються ринкові структури, але участь у світовому процесі має імпортне спрямування [30,c.16].

Міжнародна практика засвідчує, що країна може жити стабільно і небідно не лише за умови наявності в ній нафти, пшениці, золота чи алмазів. Практично у 40 державах світу туризм - головне джерело наповнення національного бюджету. А ще для 70 країн є однією із трьох основних його статей. Наприклад, у Франції його частка у валовому внутрішньому продукті становить 11%. На одного кіпріота взагалі припадає аж три туристи.

Україна, що має величезні туристичні ресурси, щорічно приймає менше ніж півмільйона організованих іноземних туристів і відповідно посідає за цим показником одне із останніх місць у Європі [27,c.42].

Україна на ринку міжнародного туризму виступає як країна-генератор туристичних потоків. Основні обміни країна здійснює в межах субрегіонального ринку з країнами-сусідами Росією, Молдовою, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, які виступають і як генератори основних туристичних потоків у країну (в'їзний туризм), і як реципієнти для українських туристів (виїзний туризм). На сусідські обміни припадає в середньому за останні роки близько 65% від загального обсягу міжнародних туристичних потоків.

Здобуття незалежності, суспільно-політична перебудова, помаранчева революція в Україні позначились зміною її статусу на ринку міжнародного туризму. Перш за все розширилась участь країни на цьому ринку. З країни-реципієнта з дозованим обсягом обслуговування вона перетворилась на країну-генератора туристичних потоків зарубіжного (виїзного) туризму. Подібний процес був притаманний на перехідному етапі Польщі, Чехії, іншим соціалістичним у минулому країнам і має об'єктивне соціально-економічне підґрунтя.

Поступові зміни на краще в економічній ситуації та певні зрушення на шляху поліпшення матеріального становища населення створили об’єктивні передумови розвитку сприятливого для туристичної діяльності ринкового середовища. Позитивні результати дала й державна туристична політика, перш за все через впровадження системи ліцензування, що посилило контроль за якістю туристичного обслуговування. Але у міжнародному туризмі ситуація залишається нестабільною: пожвавлення туристичної активності чергується зі спадами, відтворюючи в цих коливаннях не тільки стан внутрішнього ринкового середовища, а й коливання світової ринкової кон’юнктури, де імідж України залишається невизначеним [30,c.46].

Розглядаючи сучасний стан та проблеми розвитку туристичного бізнесу в Україні в умовах ринкової трансформації, можна сказати, що за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати туристичною державою світового рівня. Розширення міжнародних зв’язків відкриває нові шляхи для просування національного туристичного продукту на світовому ринку, залучення до світового інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної діяльності.

Геостратегічна роль України як з’єднувальної ланки між Північчю і Півднем Європи, між Європою і країнами Кавказу очевидна. Демократичний вибір, і послідовність у проведенні реформ, активний розвитку дво - та багатостороннього співробітництва як з усіма європейськими державами, так і з провідними інституційними структурами та економічними об’єднаннями.

Україна відкрита і для міжнародного туристичного співробітництва, яке повною мірою віддзеркалює загальноєвропейські інтеграційні політичні та соціально-економічні процеси, враховує основні загальнонаціональні пріоритети. Виходячи з національних інтересів, міжнародна туристична політика України багатовекторна, реалізується на засадах економічної доцільності та взаємовигідної співпраці з конкретною країною або регіоном, враховує особливості певного туристичного ринку.

Першочерговим напрямком діяльності у цій сфері є розбудова договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання міжнародних угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму. На даний час укладено 28 міжнародних угод, зокрема, з Азербайджаном (1999 р.), Білоруссю (1993 р.), Болгарією (1996 р.), Бразилією (1999 р.) і т.д.

Перевага і далі надаватиметься встановленню договірних відносин з країнами, що є перспективними для України туристичними ринками, вивченню та впровадженню практики створення нормативно-правової бази туризму, організаційних засад функціонування високорентабельної туристичної індустрії, прогресивного досвіду державного регулювання та стимулювання галузі.

Створення та діяльність спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва є дієвим фактором реалізації міжнародних договорів у сфері туризму.

Активно розвивається співпраця у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, метою є формування в їх межах робочих груп по туризму. Реалізуючи положення укладених міжнародних угод про співробітництво в галузі туризму, створюються міжвідомчі робочі групи по туризму, регулярно проводяться їх засідання з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів активізації туристичних обмінів.

Безумовною складовою міжнародних зв’язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участі у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів практично реалізуються договірні відносини, активізується входження України в світовий туристичний простір. Можливості використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних органів для підвищення економічної ефективності національної туристичної галузі важко переоцінити.

Країни плідно співпрацюють в рамках членства у Всесвітній туристській організації (ВТО). Основними напрямками багатостороннього співробітництва країн-членів Всесвітньої туристської організації є питання глобальної координації туристичної діяльності, вироблення світової туристичної політики, узгодження статистичної методології.

Необхідно, щоб визнання туризму як індустрії супроводжувалося виділенням відповідних ресурсів з боку держави. Досвід країн розвинутого туризму доводить, що без державних вкладень розвиток туризму неможливий, при цьому вкладення є, по суті, не витратами, а інвестиціями у галузь, що дає високі та швидкі прибутки.

Цікавим є приклад Великобританії, де існує державна структура, що займається дослідженнями туристичного ринку та рекламно-інформаційною діяльністю, пропагуванням Великобританії як туристичної країни на світовому ринку. Її складовою є мережа з 70 туристичних представництв Великобританії у різних країнах світу, що є найперспективнішими ринками для реалізації британського турпродукту. З державного бюджету виділяється 80 млн. фунтів стерлінгів на рік для проведення ринкових досліджень, рекламно-маркетингової діяльності, у тому числі участі у міжнародних туристичних салонах, ярмарках, виставках і біржах, видання рекламно-інформаційної продукції різними мовами, а також утримання закордонних туристичних представництв. Отже без державних вкладень розвиток туризму неможливий, при цьому вкладення є, по суті, не витратами, а інвестиціями. Аналіз проведених у Великобританії маркетингових досліджень свідчить, що 1 фунт стерлінгів, вкладений у туризм, дає 27 фунтів прибутку від кожного туриста, що відвідує країну, з них 4 фунти повертаються до державного бюджету у вигляді податків. Уряд Греції щорічно виділяє на потреби інформаційно-рекламної діяльності у сфері туризму 80 млн. дол. США, Туреччини - відповідно 12 млн. дол. США.

Відповідно до документів ООН щодо туризму, зокрема, Хартії туризму, рішень Гаазької конференції, визнається право кожної людини вільно пересуватися, необхідність розробки та провадження державної політики щодо забезпечення гармонічного розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, реалізації заходів, спрямованих на сприяння туристичним подорожам.

Важливе значення для збільшення турпотоків у державах колишнього союзу мало б запровадження єдиної туристичної візи для в`їзду до країн СНД, що сприяло б відродженню спільного турпродукту - так званих туристичних "трикутників" і наскрізних маршрутів по цих країнах, що користувалися б попитом і відповідали б міжнародним стандартам. Успіх таких продуктів полягає у їх "безшовності" - відсутності обмежувальних розділювальних формальностей (візових, прикордонних, митних тощо); це відноситься, наприклад, до такого популярного турпродукту, як "трикутник" Москва-Київ-Санкт-Петербург або іншої туристичної пропозиції, що поєднує декілька країн.

Аналіз принципів організації туристичної галузі країн, що мають розвинуту індустрію туризму, доводить необхідність надання державної підтримки розвитку туризму, зокрема, у сфері інформаційно-рекламної діяльності, приклади фінансування якої, наведені вище, не залишають сумнівів у доцільності саме такого розуміння значення туризму та проведення відповідної державної політики, що є передумовою формування галузі як високоприбуткового сектора економіки, чинника соціального розвитку та культурного піднесення країни при збереженні її самобутності та національної суті туристичної галузі, гармонійної інтеграції України у європейські та світові глобалізаційні та гуманізаційні процеси.

Підсумки розвитку туристичної галузі України в цілому відповідають динаміці економічних процесів, що відбуваються в державі. Водночас, світові політичні та економічні процеси останніх років також справляють суттєвий вплив на обсяги, напрямки та структуру туристичних потоків.

Найпотужніші потоки виїзду українських громадян, як і раніше, зареєстровані в напрямках до сусідніх держав. Це є очевидною закономірністю, яка проявляється як в туристичних поїздках, так і в одноденних відвіданнях, левову частку яких складають транзитні поїздки.

Створення нового іміджу українського турпродукту, конкурентоспроможного в нашій державі та за кордоном, комплексний підхід до розвитку туризму та курортів на регіональному рівні, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу у туристичній сфері, зокрема сільського зеленого туризму, зумовили неухильне зростання кількості туристів та обсягів наданих їм послуг.

За рахунок підвищення ефективності роботи підприємств галузі та інтенсифікації праці збільшується кількість обслугованих ними осіб та обсяги наданих послуг.

Поряд із поступовим розвитком українського туристичного ринку існують і певні проблеми. Основна проблема в тому, що на нашому досить розвитому ринку продажів національний продукт довгий час займав украй слабкі позиції і не міг конкурувати з більш якісними і часом більш економічними пропозиціями інших держав. Сьогодні нас не задовольняють ні обсяги в’їздного туризму, ні місце України на міжнародному туристичному ринку.

Україна одержала в спадщину від радянського періоду одну із наймогутніших у світі систем організації масового туризму й оздоровлення - понад 4,5 тис. готелів, туристичних баз, пансіонатів, санаторіїв із загальним потенціалом у 620 тис. "ліжко-місць". Ми були одночасно і всесоюзною здравницею, і турбазою, і піонерським табором. Тепер же майже 90% цієї інфраструктури не відповідає вимогам ринку, має потребу в серйозних інвестиціях для реконструкції і ремонту. Тому нашою стратегічною метою є створення могутньої національної туристичної індустрії, що зможе робити конкурентоздатний туристичний продукт. Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що приносить близько 60% усіх доходів від туризму і питому частку у ВВП приблизно 6-8%. Туристичні потоки безпосередньо залежать від стану готельного сектора сфери послуг, місця розміщення цих підприємств, якості і ціни наданих основних і додаткових готельних послуг. У даний момент розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується низкою зовнішніх і внутрішніх факторів [26].

Треба відзначити, що в Україні низькорозвинута інфраструктура туризму. Приплив іноземних туристів стримується складною процедурою одержання віз. В'їзні візи вимагаються від громадян більшості країн світу. Оформлення візи забирає близько 10 днів, за терміновість плата зростає. Більше того, для одержання туристичної візи необхідно подати документ про передоплату проживання в готелі. Усе це обмежує можливості приїзду в Україну, зокрема, любителів експромтних подорожей. Скорочення внутрішнього й іноземного туризму відбувається також через поганий стан найпривабливіших місць. Визначні пам’ятки культури та історії України потребують ретельного догляду, що забезпечується далеко не завжди. Відсутні програми створення нових центрів туризму.

Вихід українського туристичного продукту на закордонні ринки дуже проблематичний без зваженої та широкої інформаційної підтримки. На жаль, про Україну поки мало що відомо світові. Потрібні спрямовані зусилля і чималі кошти, щоб підняти завісу невідомості, наповнити міжнародний туристичний ринок якісною рекламою, каталогами, довідниками і путівниками.

Здавалось би, що Україна має всі необхідні передумови для того, щоб увійти в число найбільш розвинених в туристичному відношенні країн світу: маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних потоків з Півночі на Південь та з Заходу на Схід. Країна має сприятливі кліматичні умови, здебільшого рівнинний ландшафт, багату флору й фауну, розвинену сітку транспортних зв’язків. В Україні наявні багато культурно-історичних пам’яток (близько 150 тис.), більш ніж 500 міст мають 900-річну історію, 4500 селам - більше 300 років. До послуг туристів - більше 3 тисяч оздоровчо-курортних закладів, близько 1500 готелів.

Загальним стримуючим фактором розвитку туризму є проблеми, що стосуються податкового законодавства України. Це, в першу чергу, сплата податків на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів. Також не відпрацьований механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій в туристичну галузь. Відсталість нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної діяльності, що в значній мірі зумовлюється перманентною адміністративною реформою в Україні. Головними зовнішніми факторами, що стримують розвиток туризму в Україні є несприятлива ситуація існуючих умов для підприємництва взагалі, та для туризму зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового поля, і, як наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму - як внутрішніх, так і іноземних. Несприятлива ситуація клімату в бізнесі послугувала причиною того факту, що майже з 3000 українських туристичних підприємств, що мають відповідні ліцензії на реалізацію туристичних послуг, фактично на ринку працюють близько третини. Відсутність відповідного рівня вітчизняного сервісу. Сервіс в європейських країнах - на найвищому рівні. Обслуговуючий персонал ввічливо та запопадливо відноситься до клієнтів В Україні туристи спостерігають зовсім іншу картину: починаю від хамського відношення на митниці, закінчуючи неприбраними вулицями. При цьому ціни на вітчизняні турпослуги продовжують залишатися непомірно високими. Справа в тім, що кожний долар отриманий з іноземця, держава негайно оподатковує 20-% ПДВ. Це, в свою чергу, примушує вітчизняні туристичні фірми, агенції, власників готелів піднімати ціни на послуги.

На сьогоднішній день в Україні практично відсутня відповідна система в сфері туризму для підготовки та перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфіковані вимоги, в той час як в Росії, що за прогнозами ВТО, в 2020 р. ввійде в десятку найвідвідуваних країн світу, вже функціонують близько 40 державних та приватних учбових закладів підготовки кадрів для туризму. В нашій державі також поступово виникають відповідні учбові заклади [28, c.34-35].

Недостатній рівень розвиненості мережі та об’єктів туристичної інфраструктури їх невідповідність світовим стандартам. Варто пам’ятати, що виробнича база області формувалася, більшою мірою у радянські часи, орієнтуючись на невибагливого туриста, тому серед об’єктів тому серед об’єктів інфраструктури переважають великі за розміром комплекси, із значною концентрацією місць і низьким рівнем комфортності. Стану українських шляхів зв’язку залишається бажати кращого. Одним з діючих засобів прискорення розвитку туризму в Україні є розвиток туристичної інфраструктури в мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних доріг державного значення більше 9 тис. км - магістралі, пов’язані з МТК). З могутнім туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати важливим фактором розвитку вітчизняної економіки [17].

Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, що в розвинених країнах набули ознак повсякденного застосування: електронні інформаційні довідники відносно готелів, транспортних маршрутів й туристичних фірм з переліком й вартістю послуг, що їм пропонуються; у світі такі довідники випускаються саме в електронному вигляді, а більшість - в Internet-форматах, що дає користувачам бронювати місця в готелях і на транспорт у режимі реального часу - "on-line”. Останнім часом в області інформаційних технологій в Україні спостерігається суттєве пожвавлення. Тому варто активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.

Між тим, туризм - це, дійсно, "швидкі" гроші. Його економічна ефективність для кожної країни давно визнана у світі й підкріплюється багатолітнім досвідом Саме завдяки туризму багато країн здійснили могутній ривок у розвитку та реформуванні економіки, наприклад, Іспанія, Франція, Італія, Туніс, Єгипет. І для України в’їздний туризм є, безсумнівно, перспективною галуззю. Та для її ефективного розвитку, на жаль, одних лише історичних пам’ятників та гарних пейзажів не досить. [28,35]

Отже, підсумовуючи все, вищезазначене, можна впевнено стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне й нераціональне використання відповідних ресурсів, сучасний рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному природо-ресурсному, історико-архітектурному та рекреаційному потенціалу України.

Так, до проблем вітчизняного туризму можна віднести: погіршення загальної економічної ситуації, бюрократія, проблеми податкового законодавства, відсталість нормативно-правового й організаційного забезпечення, несприятлива ситуація існуючих умов для підприємництва взагалі й туризму зокрема, відсутність відповідного рівня вітчизняного сервісу, недостатній рівень розвиненості мережі та об’єктів туристичної інфраструктури, стан українських шляхів зв’язку, технологічна відсталість галузі.

Проблеми, що можна спостерігати сьогодні в галузі туризму в Україні, є наслідками того економічного минулого, що залишилося нашій державі після розпаду СССР. Тому ці явища є достатньо глибокими, а їх вирішення потребують комплексного та продуманого підходу. Зрозуміло, що цим на державному рівні займаються спеціально створені урядові та неурядові організації. На мій погляд, намагаючись змінити фактори, що приводять до ситуації, яка спостерігається на ринку туризму, можна досягти якщо не абсолютного, то принаймні, поступового часткового покращення стану туристичної галузі України.

Співробітництво у сфері туризму розглядається в межах міжнародних організацій, членом яких є Україна: Чорноморського економічного співтовариства, Центральноєвропейської ініціативи, Ради по туризму країн - учасниць СНД та ін.

За роки незалежності в Україні проведено реформування та реструктуризацію галузі шляхом створення на базі провідних туристичних підприємств, що знаходилися під управлінням Держкомтуризму, акціонерних товариств. В індустрію національного туризму широко впроваджувалися новітні інформаційні технології. Було створено автоматизований інформаційно-рекламний центр "Українська туристична інформаційна система" (УТІС), що ввійшов до мережі Інтернет з регіональними представництвами в Одесі та Львові; створено Державну акціонерну компанію "Україна туристична".

Туризм став не лише важливим фактором економічного розвитку, а й важливим чинником забезпечення української ідентичності та підвищення іміджу України у світі. Дедалі активніше в суспільній свідомості формується розуміння того, що Україна має великий потенціал для розвитку туризму.

Україна посідає помітне місце серед 25 найбільш відвідуваних країн світу, проте слід зазначити, що третина всіх туристів приїжджають із Росії. Крім туристів із СНД, Україну найчастіше відвідують туристи з Угорщини, Польщі, Німеччини, Австралії, США та Канади.

Після проголошення Україною незалежності туризм почав виконувати важливу роль у здійсненні широкомасштабних завдань з розбудови української державності, створення позитивного іміджу України у світовому співтоваристві, культурного та духовного відродження українського народу. Він став одним із чинників виходу економіки з кризи, збільшення надходжень до державного бюджету, стимулювання розвитку ринкових відносин, позитивного впливу на стан справ у ключових галузях народного господарства, зайнятість населення, захист навколишнього середовища, роботу з охорони пам’яток, задоволення потреб нації у відпочинку та оздоровленні.

Зміцнення матеріальної бази туризму в перспективі здійснюватиметься з урахуванням територіально-географічних особливостей регіонів України, їх пріоритетності в розвитку туризму та наявності попиту на туристичний продукт у таких двох напрямах:

вкладення інвестицій та цільових кредитів у туристичні об'єкти, які не є збитковими або не будуть збитковими після реконструкції і модернізації, істотно збільшать надходження до державного бюджету, підвищать економічну (комерційну) ефективність галузі;

вкладення коштів державного та місцевих бюджетів, коштів позабюджетних фондів і громадських організацій, коштів міжнародної технічної допомоги й інших джерел, не заборонених чинним законодавством, у туристичні об‘єкти природної та історико-культурної спадщини, які є збитковими або можуть бути збитковими, але підвищують соціальну ефективність галузі.

Крім визначення двох напрямів вкладення коштів, бюджетне фінансування обов‘язково має бути спрямованим на створення наукової бази туризму, тобто на проведення науково-дослідних робіт у напрямі вдосконалення туристичної нормативно-правової бази у галузі туризму; підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів; раціонального використання та відновлення природного середовища та історико-культурної спадщини; моніторингу розвитку туризму та впровадження інноваційних проектів; поліпшення інформаційної та рекламно-видавничої діяльності з метою популяризації новітніх технологій надання туристичних послуг, найкращих інвестиційних проектів, системи освіти.

2.2 Формування державної політики розвитку індустрії туризму на основі стратегічного планування

 

Державне планування розвитку туризму є основою для управління туризмом. Досліджений нами досвід формування розвитку державної політики регулювання розвитку туризму показує необхідність вирішення проблем туризму в загальному контексті проблем соціально-економічного розвитку країни з таких причин.

По-перше, незважаючи на відносно високі економічні показники, туристичні підприємства є невід'ємною частиною господарської і соціальної системи регіону і країни в цілому. На розвиток економіки туризму суттєво впливають стан кредитно-грошової системи, рівень розвитку суміжних народногосподарських галузей, сфери послуг у цілому, податкове і валютне законодавство.

По-друге, розвиток туріндустрії вимагає концентрації значних фінансових коштів і в багатьох випадках передбачає наявність великої кількості учасників як на стадії формування інвестиційного портфеля, будівництва, реконструкції, так і на стадії функціонування підприємства.

По-третє, як показує практика розвинених туристичних країн, таких як Франція, Німеччина, Швейцарія, Іспанія, найбільш високі результати в плані окупності вкладеного капіталу досягаються при нагоді формування конкурентоздатного комплексного туристичного продукту, що передбачає наявність розвиненої супутньої інфраструктури і спеціалізацію на всіх стадіях виробництва і реалізації туристичних послуг.

Ми вважаємо, що проблеми розвитку туризму і створення сучасного туристичного комплексу можуть бути позитивно вирішені, якщо розглядатимуться в широкому контексті державної політики реформ і будуть включені в середньо - і довгострокові програми соціально-економічного розвитку України.

На процес планування в туризмі впливають специфічні особливості, зокрема стосовно туристичного споживання, попиту і пропозиції туристичної продукції, які відрізняють його від планування розвитку інших галузей.

Таким чином, у процесі планування в туризмі необхідно врахувати: споживчі особливості; особливості сезонності попиту; територіальні особливості; особливості туристичної пропозиції; особливості і можливості інвестицій; високу трудомісткість туризму.

Завдяки цим характеристикам туризм забезпечує додаткові робочі місця в промислово відсталих і депресивних регіонах з високим рівнем безробіття.

Висока міра інерційності територіальних систем означає наявність певного тимчасового лага між прийнятими рішеннями й отриманими результатами. Тому пріоритет повинен віддаватися довгостроковому плануванню.

Планування розвитку туризму може вестися на міжнародному, національному і регіональному рівнях. На міжнародному рівні планування, хоча і в обмежених обсягах, ведуть, наприклад, Всесвітня туристська організація, ЄС, регіональні туристичні організації. Цей рівень планування характеризуються відсутністю системи контролю і примусу. На національному рівні планування в туризмі передбачає заходи щодо розвитку туризму для країни в цілому, проте з урахуванням специфіки окремих регіонів. На регіональному рівні плани розвитку туризму більш деталізовані, ніж загальнонаціональні, і суттєво відрізняються залежно від регіонів.

На наш погляд, регіональні плани доцільно розробляти не лише на рівні окремих регіонів, а й на рівні країни. Додатковий ефект від координації туристичної діяльності на рівні регіонів досягатиметься в результаті спільного використання туристичних ресурсів, що знаходяться на території сусідніх регіонів (наприклад, річок для організації круїзних маршрутів).

У 90-ті рр. ХХ ст. основоположною концепцією у сфері планування розвитку туризму стає концепція стійкого туризму, яка передбачає задоволення потреб покоління без завдання шкоди майбутнім поколінням. Таким чином, концепція стійкого туризму базується на врахуванні довгострокових інтересів і наслідків і обмежує масштаби туризму так, щоб вони не перевершували можливості території, яка приймає, зберігаючи її ресурси для майбутніх поколінь. Головним результатом такого відповідального підходу до туристичної діяльності є перехід від короткострокового до довгострокового планування туризму.

Наступним етапом на шляху вдосконалення планування розвитку туризму є впровадження принципів стратегічного планування. Потреба в стратегічному плануванні туризму на державному рівні обумовлена, по-перше, зростаючим темпом змін у зовнішньому середовищі, як наслідок, більшою мірою невизначеності майбутнього, по-друге, державний план є не тільки орієнтиром і джерелом інформації для вітчизняних туристичних підприємств, а й фактором підвищення їх конкурентоспроможності.

Нами були розроблена модель формування державної політики на основі стратегічного планування розвитку туризму (рис.2.1.). Ця модель, на нашу думку, може ефективно застосовуватися для планування розвитку туризму як на державному, так і на регіональному рівнях. Необхідно відзначити, що в умовах ринкової економіки державний план не "нав'язується" підприємствам зверху, не визначає конкретної номенклатури й обсягів випуску для кожної господарської одиниці (як це було в роки існування системи централізованого планування), а є комплексним документом, який включає аналітичну і прогнозовану інформацію, а також систему програм і заходів, що підлягають виконанню відповідними державними органами.

Рис.2.1 Блок-схема процесу формування державної політики на основі стратегічного планування розвитку індустрії туризму

 

Державне планування розвитку індустрії туризму є одним з компонентів системи макроекономічного і регіонального планування. Отже, державна політика регулювання розвитку індустрії туризму (державна туристична політика) має бути спрямована на реалізацію цілей усього народного господарства, держави і суспільства в цілому, на забезпечення узгодженості громадських і приватних інтересів (блок 1). Тому завдання туристичної політики повинні враховувати цілі соціально-економічної політики, що визначає напрями реформ у країні. Обґрунтування цілей туристичної політики ускладнюється тим, що цілепокладання завжди було слабкою ділянкою в теорії і практиці вітчизняного планування. На нашу думку, найбільший вплив на формування цілей і завдань туристичної політики справляють такі її складові, як соціальна і структурно-галузева політика. Мета соціальної політики полягає у створенні умов для стійкого і гармонійного розвитку людського потенціалу.

Метою структурно-галузевої політики є розвиток продуктивних сил країни шляхом оптимізації їх структури і розміщення. На формування цілей туристичної політики, крім соціальної і структурно-галузевої політики, значний вплив справляють регіональна політика, зовнішньоекономічна політика, політика зайнятості.

Обґрунтування цілей державної туристичної політики не може здійснюватися у відриві від аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища - історичного досвіду розвитку туризму, наявної моделі його регулювання (блок 2), оцінювання наявного туристичного потенціалу.

Аналіз і прогнозування туристичного потенціалу (блок 3) проводяться за такими показниками: географічне положення і природнокліматичні умови; демографічні характеристики населення: рівень урбанізації території, середній вік населення. Як показують дослідження, основними споживачами послуг туріндустрії є міські жителі молодого і середнього віку; наявність об’єктів історичної і культурної спадщини, їх стан, оскільки вони є основою для розвитку культурно-освітнього (пізнавального) туризму; наявність рекреаційних зон, заповідників, національних парків, мисливських угідь, лікувально-оздоровчих, туристичних баз і будинків відпочинку, які формують системи лікувально-оздоровчого, рекреаційного, активного (спортивного) туризму; наявність обладнаних торговельно-виставкових і бізнес-комплексів для проведення міжнародних, міжрегіональних ярмарок, конгресів, рівень розвитку технологічно-виробничого комплексу, що створює умови для розвитку ділового туризму; умови розташування об’єктів розміщення туристів: чи знаходяться вони на оптимально доступній відстані від привабливих культурних і природних об’єктів; рівень розвитку інфраструктури культурних і освітніх установ, які можуть здійснювати підготовку кадрів у сфері туризму і забезпечувати наповнення і обслуговування туристичних освітніх і екскурсійних програм; загальний рівень розвитку комунальної інфраструктури; рівень розвитку рекламно-поліграфічного виробництва, інтернет-центрів, що забезпечують підтримку інформаційно-презентаційного туризму; підтримка і просування ідеї розвитку туризму з боку регіональних адміністрацій (наявність розроблених концепцій і програм розвитку туризму з урахуванням питань їх матеріально-технічного забезпечення, законів про туризм тощо).

З метою систематизації туристичних ресурсів країни необхідно створити державний кадастр туристичних ресурсів, на рівні регіонів доцільно розробити і вести реєстр туристичних ресурсів, що мають регіональне значення.

Аналіз і прогнозування факторів зовнішнього середовища (блок 4) передбачає оцінювання стану і перспектив розвитку найважливіших, з погляду туристичної діяльності, факторів оточення, на які держава не може справляти прямого впливу. Аналіз зовнішнього середовища дає змогу своєчасно спрогнозувати появу потенційних заг