Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати. Економічні причини появи кількісного підходу до вивчення ролі грошей.

Поглиблення товарних відносин спричинило появу різних теорій грошових відносин, які можна розділити на абстрактні, що розглядали суть і вартість грошей, до них відносять металістичну та номіналістичну теорії та прикладні, що визначають вплив грошей на суспільні процеси. Найбільш поширеною із прикладних виступає кількісна теорія грошей.

Металістична теорія ототожнює грошовий обіг з товарним і стверджує, що золото та срібло по своїй природі є грошима, величину (вартість) яких визначає держава. Гроші є простим засобом обігу, їх основне значення полягає в виконанні резервної функції.

Номіналістична теорія гроші розглядає як умовні знаки, що позбавлені внутрішньої вартості; вартість грошей визначається законодавчими актами через їх найменування. Гроші абсолютизуються як засіб обігу.

Недоліки цих теорій в визначенні грошей як юридичних, а не економічних категорій та використання їх як інструменту обігу.

Кількісна теорія виникла в ХVI ст. як реакція на концепцію меркантилістів, щодо залежності багатства країни від кількості нагромадження в ній золота.

Французький економіст Ж.Боден пояснював ріст цін в країнах Європи завезенням великої кількості золота із Америки.

Кількісну теорію грошей розвивали англійські вчені Д.Юм, Дж. Мілль, які пояснювали пряму залежність цін на товари від кількості грошей.

Основними базовими положеннями (постулатами) кількісної теорії виступають причинність, пропорційність, однорідність.

Заслуга кількісної теорії полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг.

 

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. "Трансакційний варіант" І.Фішера та "Кембриджська версія" кількісної теорії, передумови їх виникнення.

Американський економіст І. Фішер сформулював "трансакційний варіант" кількісної теорії, який виразив рівнянням обміну, виходячи з "купівельної сили грошей". З рівняння MV = PQ

(М - кількість готівкових грошей в обігу, V - швидкість обігу грошей, P - середньозважений рівень цін, Q - кількість товарів) можна визначити якісну залежність кожного фактору від зазначених інших. Трансакційний варіант І. Фішера розглядав ціноутворення на макрорівні, коли гроші виступають тільки як засіб обігу та платежу. Він математично довів пряму залежність цін від кількості грошей, бо вважав, що в короткому періоді кількість виробленої продукції та швидкість обігу грошей є сталими, тобто M = P.

З позицій політекономії не можна замінювати суму цін товарів на добуток цін на їх кількість, бо показники Q та V можуть змінюватися самі по собі (незалежно від зміни M) під впливом технічного прогресу, суспільного поділу праці, психології людини та інших факторів.

Треба усвідомити, що на базі трансакційного варіанту кількісної теорії грошей І. Фішера та у зв”зку з критикою цього варіанта, група професорів Кембріджського університету (А.Маршалл, А.Пігу, Д.Робертсон) сформувала свій варіант, названий "кембріджською версією", або теорією касових залишків. Автори "кембріджської версії" підхід до проблеми розглядали на мікроекономічному рівні. Кембріджські економісти зосередили увагу на мотивах нагромадження грошей у окремих економічних суб’єктів, прийшовши до висновку, що в них має місце постійне прагнення нагромаджувати гроші, тобто з одного боку, мати резервний запас засобів платежу з тим, щоб розплачуватись по всіх своїх зобов’язаннях, а з іншого - створювати запас ресурсів на страховий випадок. Кембріджські економісти надали нову формулу зв"язку грошей та цін:

М = kRP

де М - грошова маса (попит на гроші);

R - виробництво продукції у фізичному виражені за певний період,

k - коефіцієнт, що виражає частину річного доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі.

 

Слід зазначити, кембріджські економісти зробили висновок, що між М та Р існує зв’язок і на цей зв’язок діє k.

Формула А.Пігу близька до "рівняння обміну" І.Фішера, бо k = 1/V; основні аспекти концепції: рівняння обігу - гроші розглядаються як засіб обігу, йдеться про пропозицію грошей (Мз); в теорії"касових залишків" - гроші як засіб обігу, збереження й нагромадження, розглядається проблема попиту на гроші (Мd).

 

3. Теорія "регульованих грошей" Д.Кейнса. Неминучість інфляційних наслідків реалізації кейнсіанських концепцій.

Загострення в 30-х роках економічної кризи потребували нових підходів, які б пояснювали причини масового безробіття, падіння виробництва, наявності невикористаних потужностей. Дж. М. Кейнс в своїх працях теоретично довів необхідність втручання держави в забезпечення ефективного використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення. Він висунув положення про те, що гроші в процесі відтворення виконують самостійну роль.

В своїх розробках Дж. М. Кейнс cпирався на теорію “касових залишків”, але попит на гроші суб’єкта розділив на мотиви: трансакційні, обачності та спекулятивний. Трансакційні гроші та обачності – виконують функцію обігу та платежу, використовуються на поточні та на всяк випадок. Спекулятивний мотив пояснює зберігання грошей із бажання уникнути втрати капіталу при зберіганні активів у формі облігацій.

Дж. М. Кейнс в кількісну теорію ввів термін “норма процента”, перетворив гроші в один із найважливіших факторів формування інвестиційного попиту і на другий план змістив традиційний зв’язок грошей і цін.

На базі тези “гроші мають значення” розробив теоретичну концепцію “керованих грошей”.

Одна із центральних позицій теорій Дж.М. Кейнса – це твердження “що недостатність грошового попиту є однією з головних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття”.

Стимулювання грошового попиту через “політику дешевих” грошей і відповідного використання норми відсотка мало теоретичне і практичне підґрунтя.

Політика “дешевих грошей ” знайшла свою реалізацію через пільгове оподаткування та пільгове кредитування, що забезпечить економічне зростання та зайнятість населення. Підвищення банківського процента, вважає Дж. М. Кейнс, необхідно на фазі зростання активності виробництва.

Попит на гроші Дж. М. Кейнс розглядає як функцію двох змінних величин: сукупний доход і норму процента.

      Md = f (i) + f (r)  

 де i - сукупний доход, r – норма процента.

60-ті роки стали періодом визнання і пакування кейнсіанських поглядів: відносна стабільність, зростання ВВП, відсутність криз.

                                  У 70-х роках різко погіршилася економічна ситуація,

Низький банківський процент підвищував платоспроможний попит з боку споживачів та інвесторів, що сприяло “перегріву” економіки.

Слід зазначити, що на початку ХХ століття першим, хто усвідомив необхідність проведення ревізії базових положень кількісної теорії, зокрема постулатів та “трансакційного варіанта” був Одна із центральних позицій теорій Дж.М. Кейнса – це твердження “що недостатність грошового попиту є однією з головних причин розвитку кризових процесів, спаду виробництва і зростання безробіття”.

Стимулювання грошового попиту через “політику дешевих” грошей і відповідного використання норми відсотка мало теоретичне і практичне підґрунтя.

Політика “дешевих грошей ” знайшла свою реалізацію через пільгове оподаткування та пільгове кредитування, що забезпечить економічне зростання та зайнятість населення. Підвищення банківського процента, вважає Дж. М. Кейнс, необхідно на фазі зростання активності виробництва.

Попит на гроші Дж. М. Кейнс розглядає як функцію двох змінних величин: сукупний доход і норму процента.

      Md = f (i) + f (r)  

 де i - сукупний доход, r – норма процента.

60-ті роки стали періодом визнання і пакування кейнсіанських поглядів: відносна стабільність, зростання ВВП, відсутність криз.

                                  У 70-х роках різко погіршилася економічна ситуація,

Низький банківський процент підвищував платоспроможний попит з боку споживачів та інвесторів, що сприяло “перегріву” економіки.

Слід зазначити, що на початку ХХ століття першим, хто усвідомив необхідність проведення ревізії базових положень кількісної теорії, зокрема постулатів та “трансакційного варіанта” був український економіст М.І. Туган-Барановський, який на базі “рівняння обміну” сформулював “ кон”юктурну теорію ” згідно якій на ціни впливають не тільки кількість грошей, а й всі інші фактори, що діють на ринку: попит, пропозиція, обсяг виробництва, витрати на виробництво, паніка, інфляція та ін..

Кількісний фактор у кон”юктурній теорії грошей Туган-Барановського є і виступає як ключовий, бо впливає на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції та інші.

Таким чином, кейнсіанство розробило рецепти подолання глибокого спаду виробництва та безробіття через “накачування” державою ефективного попиту через фіскально-бюджетну і монетарну політику, що призвело до інфляції.