Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі регулювання ринкової економіки.

Для того, щоб грошово - кредитна політика була результативною, її потрібно тісно узгоджувати із фіcкально—бюджетною політикою.

Фіскально-бюджетна політика — сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

До основних функцій відносять:

· вплив на стан господарської кон'юнктури;

· перерозподіл національного доходу;

· нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм. Фіскально - бюджетна політика поділяється за типами:

· дискреційна - коли уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. До основних засобів такої політики належать:

· зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами;

· зміна програм "трансфертного типу" (перерозподільчих);

·  циклічні зміни рівня податкових ставок.

• недискреційна - пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки є необхідність застосування цілісної внутрішньозбалансованої системи заходів фіскально- бюджетної та грошово—кредитної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцитом державного бюджету - називають перевищення видатків бюджету над його доходами.

Дефіцит державного бюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВНП. У протилежному випадку він може негативно відображатися на формуванні грошової, кредитної систем та всієї економіки в цілому.

Дефіцит державного бюджету є основноюпричиною інфляції. Доджерелпокриття дефіциту держбюджету належать:

· збільшення кількості грошей (емісія);

· збільшення випуску облігацій Мінфіна ( казначейства);

· скорочення валютних резервів Центрального банку;

· позики у зовнішніх кредиторів.

При емісії грошей, уряд отримує сеньораж, тобто прибуток, внаслідок монопольного права їх друкувати.

Покупцями облігацій Мінфіна можуть бути комерційні банки, населення, іноземні суб'єкти.

Купівля центральним банком на первинному ринку державних боргових зобов'язань носить назву монетизація бюджетного дефіциту, що заборонено в економічно розвинутих країнах.

Монетизація бюджетного дефіциту призводить до інфляції.

Грошово-кредитна політика являє собою комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на до­сягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.

Монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь ви­значених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку.

Отже грошово-кредитна політика є організаційно оформленим регулятивним механізмом зі своїми специфічними цілями, інструментами та рол­лю в економічному регулюванні.

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні за­ходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:         

— пропозиція (маса) грошей;         

— ставка процента;

— валютний курс;

— швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетар­ного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Головним суб’єктом грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки — Міністерство фі­нансів, Міністерство економіки, Кабінет Міністрів, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають осно­вні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики. Верховна Рада, крім того, регулярно за­слуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе від­повідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено статтею № 100 Конституції України, Рада НБУ само­стійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.