Передумови дослідження економічної ефективності діяльності промислових підприємств

 

Аналіз свідчить, що для оцінки ефективності виробничо–господарської діяльності підприємств використовують систему показників. Вона має включати як часткові, так й узагальнювальні показники ефективності. Узагальнювальний показник має дати інтегральну оцінку, що характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (витрат) підприємства.

Жоден з перерелічених економічних показників не може бути узагальнювальним, тому що результат діяльності не відповідає сукупним витратам. Узагальнювальний показник повинний по побудові відповідати принципам, що будуть розглянуті в другому розділі дисертації.

Розглянемо пропозиції, наявні в економічній літературі, щодо формування узагальнювальних показників економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Основи формування теорії ефективності виробництва, що характеризує співвідношення результатів і витрат, варто зарахувати до моменту аналізу двох факторів товару: споживної вартості і вартості, розкритої К. Марксом [79, с. 48–50]. Формуючи економічні закони економії часу і зростання продуктивної сили праці в розрахунку на одиницю споживаної вартості, К. Маркс відзначає: “Узагалі, чим більше продуктивна сила праці, тим меншим є робочий час, необхідний для виготовлення відомого виробу, тим меншою є кристалізована в ньому маса праці, тим менше його вартість” [79, с. 49].

Ми вважаємо, що математична інтерпретація закону економії часу може бути представлена виразами:

;

,

де t₁/Q_n1; t₂/Q_n2 – витрати часу на випуск одиниці споживної вартості Q_n1, Q_n2 у базовому і новому періодах; c₁ і с₂ – постійний капітал у базовому і новому періодах; V₁ і V₂ – змінний капітал у базовому і новому періодах; m₁ і m₂ – додана вартість у базовому і новому періодах.

Закон зростання продуктивної сили праці, по суті, взаємозалежний із законом економії часу і може бути представлений виразами:

Ми вважаємо, що математичне подання законів економії часу і зростання продуктивної сили праці дає можливість визначитися, що являє собою показник загальної (абсолютної) і порівняльної економічної ефективності виробництва.

Теорія ефективності набула розвитку у 19–20–х роках. Це було зумовлено вирішенням завдання раціонального використання капітальних вкладень, порівняння варіантів при розробці проектів будівництва електростанцій, залізниць, меліоративних споруд. У середині 19–20–х років проблема ефективності починає ставитися як проблема визначення ефективності капітальних вкладень по окремих галузях і промисловості в цілому, що зумовлюється потребами практики: індустріалізацією країни, реконструкцією народного господарства в умовах дефіциту матеріальних ресурсів. Згодом проблема ефективності стає все ширшою, і, нарешті, полеміка щодо неї переростає у суперечку про народногосподарську ефективність.

Предметом дискусій, що проходили в Інституті промислово–економічних досліджень ВСНХ СРСР, Інституті економічних досліджень Держплану СРСР, Комуністичній академії, були вузлові питання – зміст категорії ефективності суспільного виробництва, критерії та показники ефективності на рівні суспільства та підприємства, способи її вимірювання тощо. Активну участь в обговоренні взяли Г. Абезгауз, В. Акуленко, М. Барун, Г. Бурштейн, Ф. Вінник, Р. Гольдберг, А. Калмановський, В. Красовський, Л. Літошенко, Ю. Митлянський, П. Маслов, С. Розентул, Я. Розенфельд, А. Сегаль, М. Сміт–Фалькнер, С. Струмилін, Ш. Турецький, Г. Фельдман, Н. Шапошніков, Л. Юшков та інші. Однак у той час економістам не вдалося дійти згоди, багато їх цікавих думок не були зрозумілими сучасників [12; 23; 29; 30; 70; 71; 131].

Дискусії виявили різні підходи до питання про сутність, критерії, показники ефективності та методики її обчислення. Ці розбіжності знайшли відображення під час обговорення проблем генерального плану. Особливі суперечки викликало питання про зміст поняття ефективності. У найзагальнішому вигляді ефективність визначалася як одержання якого–небудь результату від зроблених витрат, співвідношення результатів і витрат праці. Однак уже тоді багато економістів справедливо відзначали недостатність подібного тлумачення, його невизначеність, відсутність у ньому соціально–економічного змісту. Таку точку зору висловлював, зокрема, Г. Абезгауз: “Зверталася увага на необхідність не тільки розглядати економічний ефект від зроблених витрат, а й оцінювати його з погляду народногосподарських інтересів”. Деякі автори, наприклад, Л. Літошенко, пов'язували питання про ефективність з рівнем реалізації мети виробництва, максимуму задоволення суспільних потреб.

У ході дискусії Г. Бурштейн, А. Колдобський, Л. Літошенко, Я. Розенфельд та інші порушили питання про необхідність розмежування критеріїв ефективності на рівні суспільства та підприємства.

Більшість економістів у той час вважала, що принцип рентабельності не може бути керівним при поділі суспільної праці і капітальних вкладень між різними галузями народного господарства. Такої позиції дотримувалися й економісти старої школи. Наприклад, Л. Літошенко вважав, що планове господарство має керуватися, насамперед, принципом найменших витрат, а не найбільшої маси прибутку. Він писав: “Функціонально побудоване народне господарство, що ставить собі певні соціально–економічні цілі, не може керуватися механічною гонитвою за найбільш вигідним застосуванням капіталу” [70]. Н. Шапошніков вважав, що принципом рентабельності на рівні народного господарства можна керуватися тільки у разі збігу інтересів підприємства й суспільства. В умовах, коли такого збігу немає, рентабельність не може бути критерієм народногосподарської ефективності. Він указував на можливість відступу від принципу рентабельності, якщо витрати пов'язані з віддаленими результатами. На його думку, у цьому разі критерієм мають бути інтереси всієї нації, задоволення потреб майбутніх поколінь [131].

Водночас багато економістів допускали рентабельність як критерій ефективності господарської діяльності підприємства. Такого погляду дотримувалися А. Колдобський, Я. Розенфельд та інші. Деякі вчені робили застереження, що при соціалізмі не можна перетворювати прибутковість підприємства на єдине джерело його права на існування. Такі ідеї були висловлені, зокрема, В. Мілютіним. Певною мірою така позиція відображала негативне ставлення до вартісних категорій в умовах соціалістичного господарювання, що існувало в ті роки.

Багато суперечок породжувало питання про показники ефективності, у ролі яких пропонувалися: продуктивність праці, собівартість, фондовіддача, зниження матеріалоємності, трудомісткості тощо. Велику полеміку викликав показник фондовіддачі. Окремі економісти закликали “раз і назавжди усунути цей нікчемний і небезпечний показник з теорії і головне – з нашої практики”. Інші в менш категоричній формі говорили про недоцільність застосування цього показника на практиці на тій підставі, що зростання технічного прогресу може супроводжуватися в окремі періоди спадом фондовіддачі. Однак саме по собі це ще не може бути оцінене як зниження ефективності виробництва [23]. Водночас ряд економістів (Ф. Вінник, А. Кристін, В. Красовський, Я. Розенфельд та інші) підкреслювали важливість використання фондовіддачі як одного з показників ефективності капітальних вкладень. У ті роки єдиної думки з приводу використання цього показника економісти не дійшли.

У більшості випадків підхід до показників не виходив за межі оцінки техніко–економічної ефективності, однак окремі економісти питання про них ставили в аспекті соціально–економічної ефективності. Це знайшло відображення в працях Л. Літошенко, Ю. Мітлянського, С. Струмиліна, Г. Фельдмана. Було поставлено проблему існування однакової системи оцінки та кількісного вимірювання ефективності на рівні як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Деякі економісти спрямовували зусилля на вироблення єдиного синтетичного показника ефективності чи намагалися представити в єдиній формулі різні її показники [29; 30]. Ці спроби Г. Абезгауза, М. Баруна, Р. Гольдберга, А. Колдобського, Ю. Мітлянского, Г. Руденка, М. Сміт–Фалькнер, Н. Шапошнікова, Л. Юшкова й інших не були доведені до кінця, хоча постановку питання про єдиний інтегральний показник ефективності варто оцінити позитивно [28].

У дисертації не ставиться на меті аналіз розвитку теорії економічної ефективності виробництва. Ці питання вже вирішені деякими авторами [54]. Завдання полягає в тому, щоб виявити, коли вперше автори висунули ідею узагальнювальної оцінки ефективності, визначення взаємозв'язку часткових показників економічної ефективності в єдиному інтегральному, синтетичному показнику.

На рівні народного господарства як узагальнювальний показник економічної ефективності виробництва вчені пропонують використовувати співвідношення [94]:

,

де V_чп    – чистий продукт з урахуванням його складу і якості;

В_ж – витрати живої праці;

М – поточні витрати упредметненої праці;

Ф – одноразові вкладення у виробничі фонди;

  – коефіцієнт приведення до єдиної розмірності, що дає змогу підсумовувати витрати і вкладення.

Цей підхід концептуально відображає сутність будови показника, але скористатися ним на практиці неможливо, тому що не зрозуміло, як виразити коефіцієнт приведення. Не ясно, що являють собою витрати живої праці. Формула відрізняється за будовою від математичного виразу закону продуктивної сили праці. Відсутній критерій (граничний норматив) судження про ефективність.

Такої ж точки зору дотримуються Т.С. Хачатуров, А.С. Толкачов, Б.П. Плишевский. Вони вважають, що ефективність варто розглядати через критерій максимізації національного доходу при заданих ресурсах на його виробництво [120; 139].

На практиці для оцінки ефективності суспільного виробництва використовують відношення національного доходу до кількості працівників [139]. Ця формула найбільшою мірою відповідає змістові економічних законів хоча б з тієї причини, що національний дохід – це результат витрат живої праці, тобто результати відповідають витратам. Однак по цьому розрахунку є такі зауваження:

1. Враховані не всі результати й витрати праці.

2. Відсутній критерій судження про ефективність.

Інші дослідники – Г.М. Сорокін, В.Н. Черковець, В.А. Мєдвєдєв, Е.П. Дунаєв – вважають, що в національному доході враховується тільки частина продукту, необхідного суспільству. Авансовані витрати праці зіставляються не з усім виробленим продуктом [37; 77, с. 142–144].

Дослідження ефективності суспільного виробництва буде неповним, якщо не розглянути виробничі функції, що характеризують залежність випуску продукції від факторів виробництва [141]. Першим варіантом таких функцій є виробнича функція Кобба – Дугласа, що розглядає залежність обсягу виробництва тільки від двох факторів – капіталу і праці:

,

де V – обсяг виробництва;

К – виробничі фонди;

L – робоча сила;

А – коефіцієнт пропорційності чи масштабності;

 – коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по капіталу та праці, що характеризують приріст обсягу виробництва, який припадає на 1% приросту відповідного фактора виробництва.

Цей вираз був удосконалений рядом дослідників, у тому числі економістами Р. Солоу, Е. Денісоном, А.І. Анчишкіним, С.М. Вєшнєвим, П.Ф. Почкіним, Ю.Л. Штерном, які запропонували враховувати у вигляді особливих коефіцієнтів такі фактори, як кваліфікація працівників, технічний рівень виробництва тощо.

У підсумку функція Кобба–Дугласа набула такого загального вигляду:

,

де е^Rt – фактор, що відображає вплив якісних зміні у виробництві, у тому числі технічного прогресу.

Виражена в показниках середньорічних темпів приросту, функція перетворює і має такий вигляд:

,

де І_о, І_к, І_ч – відповідно, темп приросту продукції, виробничих фондів, робочої сили; R – комплексний показник зростання сукупної економічної ефективності усіх факторів виробництва [141, с. 367].

Якщо використовувати виробничу функцію Кобба–Дугласа, то ефективність суспільного виробництва можна виразити, на думку автора дисертації, відношенням обсягу виробництва (у грошовому вираженні) до витрат:

Вище розглянуто математичні моделі формування показника економічної ефективності на рівні народного господарства. Для рівня підприємства є інші пропозиції.

У теорії та на практиці як узагальнювальному віддають перевагу рівню рентабельності виробництва [138]. Таке твердження є суперечливим через різні причини. По–перше, прибуток не є результатом тільки оборотності виробничих фондів. По–друге, цей показник (чисельник) може збільшуватися за рахунок зростання цін, тоді як інші показники ефективності можуть погіршуватися, тобто фондовіддача, матеріаловіддача, продуктивність живої праці будуть знижуватися. По–третє, за період, у який буде отримано прибуток, оборотні кошти здійснять ряд оборотів, а основні засоби прослужать тільки частину терміну служби. По–четверте, автор дисертації вважає, що для цілей вимірювання ефективності діяльності підприємства основні й оборотні кошти не можна складати, незважаючи на те, що ці складові вимірюються в гривнях.

І останнє. Як випливає з теорії трудової вартості, а також досліджень закордонних авторів [34; 79; 92], прибуток є складовою витрат. У зв'язку із цим усі показники рентабельності (крім рентабельності продажів) являють собою відношення витрат до витрат і вважати їх показниками ефективності не слід. Прибуток являє собою перевищення виторгу над бухгалтерськими витратами і джерелом ряду витрат. Якщо перенести кожну з цих витрат у витрати, то вони збільшаться. Автор дисертації дотримується точки зору тих учених, які вважають, що прибуток є частиною витрат живої праці, вираженої в грошовій формі. Прибуток – це неоплачена праця, частина вартості товару, тобто частина економічних витрат виробництва.

Для оцінки діяльності підприємства Ц.Г. Огонь пропонує ввести коефіцієнт активності витрат, обумовлений як відношення активних витрат до собівартості продукції [88]. При цьому під активними витратами розуміються витрати на оплату праці, впровадження нових технологій. Такий показник має право на існування, однак зарахувати його до узагальнювального не можна. Він не відображає загальні результати роботи підприємства й ресурси (витрати) на їх одержання.

В останній період в економічній літературі знайшла відображення категорія “економічна ефективність фінансових результатів” [118; 134]. Так, С.Ф. Покропивний вважає, що серед показників ефективності виробництва (діяльності) варто виділити групу показників ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестиційних) [134, с. 454].

Значну увагу приділили цій категорії А.В. Чупіс і С.Н. Закоморний [118; 130]. Особливість цього підходу полягає в тому, що на думку авторів, “ефективність фінансових ресурсів” включає й “ефективність виробництва” [130, с. 61]. У чому полягає сутність підходу? Автори вважають, що узагальнювальним показником оцінки ефективності використання фінансових ресурсів підприємства має бути ресурсовіддача, яку слід визначати відношенням доходу підприємства до середньорічного обсягу його фінансових ресурсів. Під доходом підприємства як результатом виробництва, розуміють перенесену вартість – для основних фондів, і нововироблену вартість – для живої праці. Фінансові ресурси представляють як сукупність вартості основних й оборотних коштів. Узагальнювальний показник записують у такій формі:

де К_ф.р. – коефіцієнт використання фінансових ресурсів;

А – повні амортизаційні відрахування;

З – заробітна плата працівників підприємства; 

П – балансовий прибуток підприємства;

Ф_о – середньорічна вартість основних засобів;

Ф_об – середньорічна вартість оборотних коштів підприємства.

Важко повністю погодитися з пропозиціями авторів цього дослідження, зважаючи на такі причини.

1. Взявши за основу формування показника економічної ефективності відношення результату до витрат, автори підмінили результати витратами, включивши в них амортизацію, витрати на оплату праці та прибуток. Наприклад. Хіба відношення амортизації до вартості основних фондів є показником економічної ефективності? Адже це не що інше, як норма амортизації, тобто кількість оборотів основних фондів на рік.

2. Суперечливим є уявлення авторів про те, що заробітна плата і прибуток характеризують міру використання оборотних коштів. Адже вони покликані забезпечити кругообіг матеріальних витрат, оплату праці, беруть участь у формуванні прибутку. Але прибуток не є наслідком функціонування тільки оборотних коштів.

3.  Основні фонди й оборотні  кошти – це не всі витрати живої й упредметненої праці, необхідні для випуску продукції.

4.  У витратах не враховано нематеріальні активи як елемент ресурсів.

5. На думку Л.П. Драгуна, найбільш узагальнювальну оцінку ефективності виробництва дає коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку [36]. Його визначають відношенням чистого прибутку до обсягу товарної продукції. Для вирішення завдань внутрішньо–господарського оперативного аналізу Л.П. Драгуна пропонує співвідношення зведених річних витрат і обсягу товарної продукції. Зведені річні витрати розраховують при цьому як суму витрат виробництва й величини основних фондів, оборотних коштів і трудових ресурсів, виражених з урахуванням коефіцієнтів зведення. Ці коефіцієнти визначають відношенням величини податків (ПДВ, податок на прибуток, на землю, акциз та інші) до вартості, відповідно, основних фондів, оборотних коштів і фонду заробітної плати з нарахуваннями [36].

Ця пропозиція є суперечливою через різні причини. По–перше, відсутній критерій для судження про ефективність ухваленого рішення. По–друге, коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (читай – рентабельність товарної продукції) є частковим показником хоча б з тієї причини, що прибуток не є результатом (наслідком) випуску товарної продукції (причина). По–третє, автори випустили з уваги, що зведені річні витрати мають виражати витрати живої й упредметненої праці на випуск продукції. По–четверте, випущено з виду, що оборотні кошти забезпечують оборот матеріальних витрат, реалізацію продукції й оплату праці. Іншими словами, оборотні кошти містять частину витрат живої праці, тому відбувається подвійне обрахування при обліку трудових ресурсів.

Значний інтерес становить пропозиція P.M. Пєтухова щодо оцінки ефективності промислового виробництва [93, с. 22]:

де Е – коефіцієнт економічної ефективності виробництва;

V_в – річна валова продукція, обчислена в порівнянних оптових цінах;

З – сукупні зведені витрати;

В – річні виробничі витрати даного виробничого підрозділу;

Е_н – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень;

С_о – середньорічна вартість основних виробничих фондів;

С_об – оборотні кошти;

К_е – економічна оцінка кадрів.

Тут К_е трактується як витрати на професійну підготовку кадрів, як капітальні вкладення в підготовку кадрів.

P.M. Пєтухов вважає, що запропонований показник можна використовувати для порівняння економічної ефективності роботи підприємств різних галузей.

Дамо критичну оцінку цій пропозиції. Власне кажучи, показник відображає відношення обсягу валової продукції і витрат, необхідних для випуску. Отже, критерієм вибору варіанта має бути умова, при якій чисельник перевищує знаменник, тобто показник більше (дорівнює) одиниці. Але такий стан повиннен спостерігатися в кожному господарюючому суб'єкті, коли результати виробництва перевищують зведені річні витрати на їх виробництво. Якщо ця умова не виконується, то підприємство працює збитково. З цього варто зробити висновок: даний показник для порівняння економічної ефективності роботи різних підприємств не підходить. Це перше. Друге. Нормативний показник економічної ефективності капітальних вкладень відсутній у статистичній і фінансовій звітності підприємства. Третє. Автор випустив з уваги, що добуток Е_н(С_о + С_об + К_е) являє собою нормативний прибуток, виражений у частках від капітальних вкладень. Четверте. Капітальні вкладення в живу працю уже враховуються частково в оборотних коштах, тому відбувається подвійне обрахування при обліку витрат. П'яте. Спроба автора подати зведені річні витрати у вигляді ресурсно–затратного підходу до оцінки економічної ефективності виробництва є неправомірною. Це затратний підхід. Тільки частина витрат живої праці у вигляді нормативного прибутку виражена в частці від ресурсів.

Аналіз методів вимірювання показників економічної ефективності діяльності підприємства дає змогу зробити такі висновки:

1. В економічній літературі для оцінки економічної ефективності використовується система часткових показників, що характеризують результативність роботи підприємства або величини авансованих ресурсів, або величини їх споживання (витрат) у процесі виробництва (табл. 1.7, 1.8, 1.9).

2. У закордонних джерелах є загальні пропозиції з розрахунку узагальнювального показника, що відображає економічність роботи підприємства і дорівнює відношенню обсягу випуску до обсягу витрачених ресурсів. Для підприємств України економісти рекомендують як узагальнювальний показник використовувати рівень рентабельності виробництва.

3. Економічні показники мають різне найменування. Наприклад, рентабельність продажів називають: рентабельність обороту, комерційна маржа, коефіцієнт прибутковості. У зв'язку із цим ми вважаємо, що необхідно створити державний стандарт на економічну термінологію.

4. Практичних працівників, підприємців для забезпечення тривалості виживання фірми (підприємства) цікавить ефективність виробництва не тільки з погляду збільшення виходу на одиницю витрат за рахунок внутрішніх факторів, а й вплив зовнішніх факторів. Таким чином, ефективність господарської діяльності – це економічна категорія, що залежить від внутрішніх і зовнішніх змінних.

5. Оскільки прибуток є результатом живої праці, отриманим за допомогою засобів і предметів праці, то актуальним вважається питання визначення впливу кожної витратної величини (кожного ресурсу) на розмір одержуваного прибутку.

6. При оцінці ефективності діяльності підприємства автори розглянули не всі варіанти. Запропоновані в економічній літературі показники є частковими. У них весь результат переноситься на один з факторів виробництва чи враховані не всі витрати виробництва. Результат не є наслідком, а витрати – причиною.

7. Відсутні чи недостатньо обґрунтовані граничні значення розглянутих показників. Динаміка зміни показників, що розраховуються, свідчить лише про їх поліпшення (погіршення).

8. Певні труднощі для практики становлять безліч часткових показників, які дублюють інформацію. На наш погляд, варто виділити:

–   узагальнювальний показник;

–   основні часткові показники;

–   додаткові часткові показники економічної ефективності господарської діяльності підприємства.

9. Одним з недоліків, що не дає змоги всебічно й точно виміряти ефективність роботи підприємства, є відсутність узагальнювального чи інтегрального показника, що давав би можливість виміряти рівень і приріст ефективності по підприємству в цілому і був взаємозалежним з показником економічної ефективності по народному господарству.

Велика сукупність часткових показників через їх різноспрямованість не дає змоги дати однозначну оцінку рівня й підвищення ефективності виробництва.

10. У сукупності показників відсутня логічність, єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість, системність, порушуються основні принципи побудови узагальнювального показника ефективності.

 

Таблиця 1.7

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва

(змішаний підхід)

Результати  Витрати, грн	Обсяг продукції, Q, од./рік	Обсяг продукції, V, грн/рік	Прибуток, П, грн/рік
Вартість основних засобів, Со	Фондовіддача:	Фондовіддача:	Рентабельність основних засобів:
Вартість оборотних коштів, Соб	–	Коефіцієнт оборотності оборотних коштів:	Рентабельність оборотних коштів:
Со + Соб	–	Коефіцієнт оборотності виробничих фондів:	Рентабельність виробництва:
Чисельність персоналу, Ч, чол.	Продуктивність праці:	Продуктивність праці:	Рентабельність праці:

Таблиця 1.8

Використовувані на практиці показники ефективності виробництва (затратний підхід)

 

Результати Витрати, грн	Обсяг продукції, Q, од./рік	Обсяг продукції, V, грн/рік	Прибуток, П, грн/рік
Бухгалтерські витрати, Вб=Ва+Вм+Взп
Амортизаційні відрахування, Ва	–		–
Матеріальні та інші витрати, Вм	–		–
Витрати на оплату праці та соціальні потреби,Взп	–		–

Таблиця 1.9

Використовувані на практиці показники взаємодії витрат і результатів виробництва (затратний підхід)

 

Витрати,                        грн/рік Результати	Ва	Вм	Взп	Вб = Ва + Вм + Взп
Q, од./рік
V, грн/рік
П, грн/рік	–	–	–	–

Висновки до розділу 1

 

Аналіз стану й основних напрямів дослідження економічної ефективності господарської діяльності підприємств дав змогу встановити таке:

1.  Аналіз господарської діяльності підприємства охоплює управлінський і фінансовий аналіз. Комплексна оцінка економічної ефективності господарської діяльності підприємства є складовою внутрішньогосподарського виробничого і фінансового аналізу.

2.  Запропоновано класифікацію видів ефективності залежно від таких ознак: рівня управління (робоче місце, ділянка, цех, структурний підрозділ, підприємство, об'єднання підприємств, регіон, народне господарство); кількості видів продукції (ефективність виробництва одного виду продукції, ефективність господарської діяльності підприємства); виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова); методу розрахунку (абсолютна, порівняльна ефективність); підходу до розрахунку (ресурсний, затратний, змішаний); виробничої стадії (стадія виробництва, стадія використання).

3.  Здійснено аналіз показників, що характеризують ефективність і ділову активність діяльності підприємств США. Закордонні дослідники розрізняють узагальнювальні, часткові й додаткові показники. У ролі узагальнювальних виступають категорії “ефективність (економічність) роботи організації”, “продуктивність праці”, “економічна ефективність у виробництві”, “економічна ефективність у розподілі”. Як часткові розраховують показники, що характеризують ефективність використання одного з видів ресурсів (продуктивність, капиталовіддача, фондовіддача). Додаткові показники характеризують ділову активність підприємства. За будовою вони відрізняються від показників ефективності, які дорівнюють відношенню результату до витрат.

Закордонні дослідники розрізняють два види витрат: бухгалтерські (зовнішні, явні) й економічні (внутрішні, неявні). Економічний прибуток дорівнює різниці між загальним виторгом та економічними витратами.

4.  У вітчизняній економічній літературі для використання в практичній діяльності рекомендовано систему часткових показників, що характеризують віддачу окремих факторів виробництва або величини авансованих, чи використаних, ресурсів. Як узагальнювальний показник рекомендовано використовувати рівень рентабельності виробництва, рентабельність товарної продукції.

Нами розраховано основні показники економічної ефективності підприємств на рівні народного господарства, Запорізької області та промислових підприємств: ВАТ “Маркохім”, ВАТ “Запоріж–трансформатор”, ВАТ “Дніпроспецсталь”, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат”, ВАТ “Марганецький гірничо–збагачувальний комбінат”. Виконано порівняльний аналіз діяльності акціонерних товариств.

У дисертації здійснено критичний аналіз пропозицій щодо вимірювання економічної ефективності на рівні народного господарства та підприємства.

Результати досліджень, основні положення та висновки, викладені в розділі, опубліковані автором у працях [100; 101].

РОЗДІЛ 2

УДОСКОНАЛЕННЯ РЕСУРСНОГО І ЗАТРАТНОГО ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ