Програма логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру

Центральною фігурою в логопедичній роботі є вчитель-логопед, який володіє системою теоретичних і практичних професійних знань виявлення, попередження й подолання порушень мовлення. Логопед повинен вести пошук ефективних засобів корекції та компенсації мовлення дітей із комплексними порушеннями, узагальнюючи свій досвід роботи і колег. Важливою умовою в досягненні поставлених цілей в логопедичній роботі є тісна взаємодія логопеда, вчителя-реабілітолога, психолога та ін. Педагоги спільно вивчають особливості дітей із комплексними порушеннями, зміст програми навчання і виховання дітей, складають план педагогічної реабілітаційної роботи. Спільно здійснюється підготовка до свят, інших заходів. З урахуванням рекомендацій логопеда вчитель-реабілітолог проводить заняття для закріплення знань, отриманих дітьми на індивідуальних і фронтальних заняттях логопеда [21, c. 513].

Для ефективності роботи логопеду необхідно підтримувати тісний контакт з батьками дітей, проводити з ними індивідуальні бесіди, консультації. В міру можливості батьки можуть бути присутніми на заняттях, де логопед знайомить їх з сутністю мовленнєвого порушення, а також із логопедичними вимогами щодо мовленнєвого режиму вдома. Для вдосконалення мовленнєвих можливостей дітей батькам необхідно виконувати завдання логопеда. Вся система виховання і навчання дітей з комплексними порушеннями розвитку носить корекційно-реабілітаційний характер [33, c. 179]. Зміст логопедичної роботи складають напрями: абілітація, реабілітація та корекція мовлення за якими здійснюється розробка Індивідуальних логопедичних програм дітей. В основу логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями покладалися досвід науковців і практиків висвітлений у психолого-педагогічній літературі (Р.Є.Левіна, Г.В. Чиркіна, Н.С. Жукова, Т.Б. Філічева та ін.). Враховуючи те, що контингент дітей з комплексними порушеннями є поліморфний за своїми характером, нами були розроблені принципи логопедичної роботи:

1. Принцип вікових меж. Діти зараховуються до центру в різному віці: до 18 років. Відповідно цього, розроблялися завдання обстеження мовлення для кожного віку. Рекомендується починати діагностику з виконання завдання, доступного дітям певного віку.

2. Принцип комплексності. Цей принцип передбачає збір даних усіма фахівцями: лікарі, логопеди, психологи (з наступним їх обговоренням), оскільки діти мають комплексні порушення.

3. Принцип всестороннього вивчення мовленнєвих можливостей дитини. Логопедична робота передбачає: вивчення стану звуковимови, лексико-граматичної сторони мовлення, дослідження стану будови і рухливості артикуляційного апарату, стану загальної і дрібної моторики, орального праксису, дослідження стану фонемного аналізу, синтезу, психічних процесів тощо.

4. Логопедична робота повинна проводитися на основі сукупності різноманітних прийомів і методів, доступних дитині. Важливою умовою виступає підбір інструкцій до пропонованих завдань. Вони можуть бути словесними, показ спільного виконання дій із логопедом з поступовим переходом на самостійне виконання. Дитина повинна розуміти, що від неї вимагається, яке стоїть перед нею завдання [31, c. 67].

5. Логопедична робота не може бути стандартною по відношенню до дітей з комплексними порушеннями розвитку. Залежно від збережених і порушених функцій, мовленнєвих можливостей, рівня знань дитини при обстеженні варіюються вербальні і невербальні завдання. Для одних дітей доцільніше підібрати цикл завдань, які виступають невербальними, а для інших мають місце як вербальні так і невербальні завдання.

6. В процесі логопедичної роботи важливо враховувати швидкість виконання завдань, правильність і точність. Чи проявляє дитина інтерес до завдань, наскільки орієнтується в них. Звертається увага також, на те наскільки дитина уважна або відволікається, береться до уваги її стомлюваність і відношення до помилок.

Завданнями логопедичної роботи в умовах реабілітаційного центру є:

― обстеження та відбір дітей,

― проведення корекційно-логопедичної роботи,

― загальний розвиток дітей з комплексними порушеннями,

― формування мовленнєвих передумов до засвоєння грамоти,

― пропаганди логопедичних занять серед батьків та інших педагогів, що працюють з дитиною,

― ведення документації та обліку [21, c. 128].

Логопедична робота з дітьми з комплексними порушеннями розвитку, вимагає врахування і аналізу стану не лише всіх компонентів мовленнєвої діяльності, а й безлічі немовленнєвих функцій, що зумовлюють специфічність методики комплексної логопедичної роботи. Своєрідність логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями полягає в компенсації порушень мовлення, що здійснюється переважно в процесі роботи за трьома напрямами: корекція, абілітація та реабілітація з урахуванням стану зору, слуху, особливостей способів сприйняття, рухових можливостей та стану складових компонентів мовлення.

На початку, при вивченні й обстеженні дитини логопед виявляє об’єм мовленнєвих навичок, співвідносить його з віковими нормами, з рівнем психічного і мовленнєвого розвитку, визначає співвідношення дефекту з компенсаторним фоном, мовленнєвої та пізнавальної активності. Важливо виявити особливості розвитку мовлення дитини; виявити компенсуючу роль збережених ланок мовленнєвих вмінь; співставити рівень розвитку мовленнєвих засобів з актуальним їх використанням в мовному спілкуванні [52, c. 141].

У логопедичному обстеженні дітей з комплексними порушеннями виділяють три етапи: Перший етап — орієнтовний. Логопед розмовляє з дитиною, вивчає мовлення дитини й заповнює логопедичну картку дитини, зі слів батьків вивчає анамнез сім'ї, розвитку, виникнення порушення, вивчає документацію та ін. На другому етапі проводиться обстеження компонентів мовленнєвої системи й на основі отриманих результатів робиться логопедичний висновок. На третьому етапі логопед проводить динамічне спостереження за дитиною в процесі навчання та уточнює прояви дефекту [12, с. 62].

В бесіді з батьками виявляються: передмовні реакції дитини (гуління, лепет); в якому віці з’явились перші слова; яке кількісне співвідношення слів в пасивному та активному мовленні; коли з’явилися двослівні речення; яка мовленнєва активність, бажання встановлювати контакт з оточуючими; в якому віці виявлено відставання в розвитку мовлення; мовленнєве оточення дитини.

Під час розмови з дитиною логопед встановлює контакт з нею, націлює на спілкування. Дитині пропонують питання, які допоможуть виявити її кругозір, вподобання, відношення до оточуючих, орієнтування в часі та просторі. Бесіда дає перші відомості про мовлення дитини, визначає напрямки подальшого поглибленого обстеження різних сторін мовлення. Старанно обстежується словниковий запас, граматичний лад та зв’язне мовлення.

Під час обстеження зв’язного мовлення виявляється, як дитина може самостійно скласти розповідь за картинкою, серією картинок, переказ, розповідь-опис (за уявою чи з досвіду).

При обстеженні граматичного ладу мовлення з’ясовується правильність вживання дітьми категорій роду, числа, відмінку іменників, прийменникові конструкції, вміння узгоджувати іменники з прикметниками та числівниками в роді, числі та відмінку. Матеріалом обстеження є картинки із зображенням предметів, їх ознак, дії. Для виявлення вміння користуватись морфологічними формами слів перевіряється утворення множини від іменників однини та навпаки, утворення зменшувальної форми іменника від наданого слова, а також дієслів позначаючих дії [17, c. 56]. Основні прийоми можуть бути наступними: закінчити фразу за навідними запитаннями; скласти речення за картинкою чи показом дій; назвати пропущений прийменник чи слово у потрібному відмінку.

Під час обстеження словникового запасу виявляється вміння дитини співвідносити слово з наданим предметом, дією та правильно вживати його в мовленні. Основні прийоми можуть бути наступними: знаходження дітьми предметів й дій, названих логопедом (Покажи: хто миє, а хто прибирає та ін.); виконання названих дій (намалюй дім — розфарбуй дім); самостійне називання дітьми показаних предметів, дій, явищ, ознак, якостей (Що робить хлопчик? З чого він ліпить кульку?); називання дітьми видових понять, які входять в якусь узагальнюючу тему (Скажи, як ти пізнаєш літній одяг, зимове взуття); об’єднання предметів в загальну групу (Як можна одним словом назвати грушу, яблуко?).

Обстежуючи будову артикуляційного апарату та його рухливості оцінюється ступінь й якість порушення рухових функцій органів артикуляції та виявляється рівень розвитку рухів. Для обстеження звуковимови підбираються склади, слова й речення з основними групами звуків [6, c. 238].

Для виявлення рівня фонематичного сприймання, можливостей запам’ятовування та відтворення складового ряду дитині пропонується повторити поєднання з 2-3-4 складів. Сюди входять склади, які складаються із звуків різних за артикуляцією та акустичним ознакам (ба-па-ба, да-та-да, са-ша-са). Для визначення наявність звука в слові слова підбирають так, щоб певний звук знаходився в різних позиціях (на початку, в середині та в кінці слова), щоб поряд із словами з певним звуком були слова без того звуку та із змішаними звуками.

Для обстеження складової структури та звуконаповнюваності підбираються слова з певними звуками, з різною кількістю та типом складів; слова зі збігом приголосних на початку, в середині та кінці слова. Пропонується самостійне та відображене називання картинок: предметних та сюжетних. Під час обстеження загальної та дрібної моторики логопед звертає увагу на ходу, поставу дитини, навички самообслуговування, особливості бігу, виконання вправ з м’ячем, стрибки в довжину на точність приземлення. Перевіряється вміння зберігати рівновагу. Оцінюється точність відтворення завдання за просторово-часовими параметрами, утриманню в пам’яті складових частин та послідовності елементів дії, наявності самоконтролю [5, c. 195].

Логопедичний висновок базується на всебічному аналізі результатів обстеження дитини, на достатньо великій кількості прикладів дитячого мовлення та на динамічному спостереженні в процесі корекційно-педагогічної роботи. Результати комплексного обстеження узагальнюються (див. Додаток Б) у вигляді логопедичного висновку, де вказується рівень мовленнєвого розвитку дитини, вид мовленнєвої аномалії (алалія, дизартрія) та напрями роботи (абілітація, реабілітація, корекція) [29, c. 36].

Логопедичний висновок розкриває стан мовлення й націлює на усунення вад мовлення дитини, зумовлених клінічною формою мовленнєвої аномалії. Це необхідно для розробки Програми логопедичної роботи та Індивідуальної програми логопедичного впливу.

Отже, логопедичне обстеження мовлення необхідне для організації логопедичної роботи, а саме: виявлення у дітей з комплексними порушенням вад мовлення, визначення рівня сформованості мовленнєвої діяльності, для подальшого планування логопедичного впливу протягом терміну перебування в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Оскільки, метою нашої дослідницької роботи передбачалося теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити доцільність використання системи логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру, що підвищить ефективність розвивально-корекційного впливу на дітей з комплексними порушеннями, то для цього необхідно було вирішити наступні завдання: розробити й упровадити систему логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями та експериментально перевірити її ефективність у процесі педагогічної реабілітації в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Експериментальною базою дослідження був обраний Міський центр реабілітації дітей-інвалідів до 18-ти років м. Полтава. Формуючи контрольну й експериментальну групи ми обрали дітей з комплексними порушеннями, всі компоненти мовлення у яких були не сформовані відповідно вікової норми.

Було з’ясовано, що діти, які відібрані та зараховані у контрольну та експериментальну групи, згідно отриманих результатів проведеного логопедичного обстеження, мають низький рівень мовленнєвого розвитку, тому вони потребують логопедичного впливу за абілітаційним напрямом подолання вад мовлення.

Оскільки у нас в експериментальну групу зараховано дітей, що не говорять та які мають низький рівень мовленнєвого розвитку, то такі діти потребують організованої системи логопедичної допомоги. Нами було розроблено індивідуальні логопедичні програми та відповідно систему індивідуальних логопедичних занять для подолання мовленнєвих вад.

Експериментальне дослідження здійснювалося впродовж 2008-2009 рр. і складалося відповідно до визначеної мети з трьох етапів: теоретико-аналітичного, конструктивно-методичного й експериментально-узагальнюючого. Проте програма експериментальної роботи містила 3 етапи — констатувальний першого порядку, формувальний і констатувальний другого порядку. Була проведена підготовча робота: проведена робота з батьками, логопедичне обстеження дітей з комплексними порушеннями, сформовані контрольна й експериментальна групи.

Власне констатуючий експеримент передбачав вирішення таких завдань:

— вивчення усного мовлення дітей з комплексними порушеннями.

— визначення критеріїв і показників розвитку усного мовлення дітей з комплексними порушеннями.

Проведений теоретичний аналіз проблеми (див. Розділ 1) дозволив визначити вимоги до мовленнєвого розвитку дітей з комплексними порушеннями та їх критерії. Термін «критерії» у нашому розумінні –– це міра для оцінювання зрушень, що відбулися у розвитку складових усного мовлення в результаті логопедичного впливу або системи логопедичної роботи, за яких гіпотеза може чи не може відповідати даним експерименту. Критерії мають допомогти з’ясувати найсуттєвіші зміни, що сталися у дітей у процесі логопедичної роботи протягом експерименту у порівнянні з їх попереднім станом, що виявить якісні зміни в результаті логопедичного впливу.

Критеріями мовлення у дітей з комплексними порушеннями визначили:

перший — недорозвинення мовлення І-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси.

другий — недорозвинення мовлення ІІ-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси.

третій — недорозвинення мовлення ІІІ-го рівня. Показниками названого критерію виступають: стан сформованості компонентів мовленнєвої системи: словниковий запас, граматична будова, зв’язне мовлення, вимова звуків, фонематичні процеси [36, c. 189].

Під показниками розуміємо кількісну характеристику окремих виявів порушень фонетико-фонематичної та лексико-граматичної складових мовлення у єдності з їх якісною визначеністю. Саме показники дають змогу визначити напрями логопедичної роботи:

абілітацію — при відсутності всіх засобів мовлення (словникового запасу, граматичної будови, зв’язного мовлення, вимови звуків, фонематичних процесів);

реабілітацію — при втраті раніше сформованих всіх засобів мовлення або окремих його компонентів (словникового запасу, граматичної будови, зв’язного мовлення, вимови звуків, фонематичних процесів);

корекцію — при порушенні засобів мовлення або окремих його компонентів (словникового запасу, граматичної будови, зв’язного мовлення, звуковимови, фонематичних процесів) при збережених інтелекті та слуху [3, c. 7].

Для реалізації завдань констатувального експерименту були використані визначені критерії та їх показники. Дослідження рівня розвитку мовлення відбувалося за допомогою серії загальноприйнятих завдань логопедичного обстеження. Визначення показників першого критерію проводилося шляхом використання загальноприйнятих і адаптованих діагностичних методик обстеження мовлення із записом у картку (див. Додаток В).

Для зручності виведення кількісної характеристики виконання кожного завдання була використана трибальна система оцінювання у залежності від правильності й самостійності оцінювалося виконання завдань за трьома рівнями:

—  високий рівень (від 2 до 3 балів) — виконує всі завдання правильно;

—  середній рівень (від 1 до 2 балів) — виконує всі завдання правильно, після стимуляції й заохочення;

—  низький (0 – 1 бал) — частково виконує всі завдання, після стимуляції, заохочення, з допомогою, мовчки або відмовляється.

Виконання завдань оцінювалося відповідними балами залежно від рівня. В процесі констатувального експерименту був проведений діагностичний зріз розвитку мовлення дітей з комплексними порушеннями, отримані, узагальнені і обчислені результати виконання завдань відобразили в таблиці (Таблиця 3.1.).

 

Таблиця 3.1.

Результати сформованості мовлення у дітей з комплексними порушеннями за даними 2008 року (констатувальний експеримент першого порядку)

Кількість                    осіб Рівні мовлення та напрями логопедичної роботи	Експериментальна група		Контрольна група		Розбіжність у рівнях усного мовлення до початку експерименту
	Особи	%	Особи	%	Особи	%
Високий (Корекційний напрям)	-	-	-	-	-	-
Середній (Реабілітаційний напрям)	-	-	-	-	-	-
Низький (Абілітаційний напрям)	5	100	5	100	-	-

Е –– експериментальна група            К –– контрольна група

 

За даними результатів обстеження дітей з комплексними порушеннями мовлення ми визначили такі рівні мовлення: високий, середній, низький. Проведений аналіз стану усного мовлення на етапі констатувального експерименту вказує, що діти з комплексними порушеннями мають не сформованість всіх компонентів мовлення. За оцінкою виконання завдань діти, в основному, займають низький рівень сформованості мовлення, як в експериментальній так і контрольній групах, що передбачає абілітаційний напрям логопедичної роботи.

Порівнюючи результати обстеження мовлення дітей з комплексними порушеннями мовлення та вимоги до мовлення, ми розробили характеристики мовлення відповідно рівнів: високого, середнього, низького:

Низький рівень — передбачає абілітаційний напрям. Мовні засоби спілкування украй обмежені. Пасивний словник дітей ширше активного. Широко використовуються вказівні жести, міміка. Діти користуються одним і тим же комплексом для позначення предметів, дій, якостей, інтонацією і жестами, позначаючи різницю значень. Диференційоване позначення предметів і дій майже відсутнє. Діти не використовують морфологічні елементи для передачі граматичних зв’язків. «Фраза» складається з лепетних елементів, які послідовно відтворюють ситуацію, що позначається ними, із залученням пояснюючих жестів. Звукова сторона мовлення характеризується фонетичною невизначеністю. Наявне поширене нестійке фонематичне оформлення. Вимова звуків носить дифузний характер, зумовлений нестійкою артикуляцією і низькими можливостями їх слухового розпізнавання. Кількість дефектних звуків є значно більшою, ніж правильних. Відмінною рисою мовленнєвого розвитку цього рівня є обмежена здатність сприйняття й відновлення складової структури слова [25, c. 77].

Середній рівень — передбачає реабілітаційний напрям. Перехід до нього характеризується збільшеною мовленнєвою активністю дитини. Спілкування здійснюється за допомогою використання постійного, хоча все ще спотвореного і обмеженого запасу загальновживаних слів. Словниковий запас значно відстає від вікової норми: виявляється незнання багатьох слів, що позначають частини тіла, тварин та їх дитинчат, одягу, меблів та ін. Діти не знають кольорів предметів, їх форм, розмірів, замінюють слова близькими за змістом. Засвоєння граматичних закономірностей більшою мірою відноситься до тих слів, які рано ввійшли в активне мовлення дітей. Фонетична сторона мовлення характеризується наявністю багаточисельних спотворень звуків, замін і змішувань. Виявляється недостатність фонематичного сприймання, їх непідготовленість до оволодіння звуковим аналізом і синтезом [14, c. 135].

Високий рівень — передбачає корекційний напрям. Характеризується наявністю розгорнутого фразового мовлення з елементами лексико-граматичного і фонетико-фонематичного недорозвинення. Характерним є недиференційована вимова звуків, коли один звук замінює одночасно два або декілька звуків даної або близької фонетичної групи. На фоні відносно розгорнутого мовлення спостерігається неточне вживання багатьох лексичних значень. У активному словнику переважають іменники і дієслова. Недостатньо слів, що позначають якості, ознаки, стани предметів і дій. Невміння користуватися способами словотворення створює труднощі у використанні слів. Розуміння зверненого мовлення значно розвивається і наближається до норми. Наголошується недостатнє розуміння змін значення слів, що виражаються приставками, суффіксами; спостерігаються труднощі в розрізненні морфологічних елементів, що виражають значення числа і роду, розуміння логіко-граматичних структур, що виражають причинно-наслідкові, тимчасові й просторові співвідношення [12, c. 34].

Отже, констатувальний етап експериментального дослідження виявив низький рівень розвитку мовлення у дітей з комплексними порушеннями, що спричинює необхідність розроблення Програми логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру.