ТОП 10:

Організація логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру



 

Актуальність проблеми формування правильного усного мовлення у дітей зростає у зв’язку з переходом до систематичного навчання дітей з 6-ти років, передбаченого Базовим компонентом дошкільної освіти, «Законом про дошкільну освіту», що вимагає обов’язкового, своєчасного оволодіння рідною мовою та набуття мовленнєвої компетентності [52, c. 67-69]. Нині кількість дітей які мають мовленнєві порушення значно збільшилась й вони потребують логопедичної допомоги. Логопедична допомога — це спроба допомогти дитині оволодіти засобами мовлення, необхідних для задоволення власних комунікативних потреб; розвитку формування мовленнєвих умінь і навичок для реалізації соціальних потреб спілкування й адаптації до соціуму.

З 90-х років ХХ ст. — початку ХХІ ст. відбувається бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів. Метою діяльності Центрів є здійснення заходів з соціальної, психологічної, педагогічної реабілітації, професійної орієнтації та медичного супроводу, спрямованих на розвиток та коригування порушень розвитку дитини з комплексними порушеннями, навчання її основним та побутовим навичкам, розвиток здібностей, створення передумов для інтеграції у суспільство. У центрах дітям та їх батькам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Логопедична допомога є важливою складовою частиною комплексної педагогічної реабілітації дітей та підлітків з комплексними порушеннями розвитку.

Проте, поряд з терміном «реабілітація» у спеціальній педагогіці вживаним є термін «абілітація» (habilitas), що застосовується переважно до дітей раннього віку з відхиленнями у розвитку й передбачає первинне формування мовленнєвих здібностей. Проте, процес формування мовлення можна розглядати, як процес абілітації людини, тобто становлення її здатності виконувати свої соціальні функції, що відбувається протягом всього життя у нерозривній взаємодії двох процесів: онтогенезу, як індивідуального психофізичного розвитку організму та соціалізації — входження індивіда у соціальне оточення, присвоєння елементів культури [12, c. 42]. Онтогенетичний розвиток і соціалізація об'єктивно можуть протікати спонтанно і в таких випадках результати цих процесів далеко не завжди відповідають сподіванням. Саме для того, щоб спрямувати процеси онтогенезу та соціалізації на досягнення позитивних результатів, існує цілеспрямована педагогічна діяльність — виховання, за допомогою якої логопеди можуть кваліфіковано керувати розвитком як особистості, так і мовлення, починаючи з ранніх етапів абілітації. До функціональних обов'язків логопеда выдноситься корекція — виправлення (часткове чи повне) вад мовленнєвого розвитку дітей та компенсація — складний процес перебудови функцій організму при порушенні чи втраті будь – яких психічних функцій та мовлення внаслідок перенесених захворювань, травматичних пошкоджень. Компенсаторна перебудова охоплює відновлення й заміщення втрачених функцій і зміну їх [55, c. 127].

Таким чином, діяльність логопеда охоплює такі процеси як корекція, абілітації так і реабілітації, що складать основу системи логопедичної роботи з дітьми з комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру. Оскільки, закономірності формування мовлення однакові у нормі і патології, то це стосується всіх дітей, у тому числі й дітей з комплексними порушеннями, а саме:

— у більшості дітей відмічаються відхилення в термінах становлення мовлення і своєрідність цього процесу;

— різні порушення у розвитку мовлення у дітей з комплексними порушеннями зустрічаються частіше ніж у здорових однолітків;

— число дітей з мовленнєвими порушеннями, в тому числі й з складними формами, постійно зростає.

Логопедична реабілітація є складовою частиною комплексної медико-психолого-педагогічної реабілітації й соціальної адаптації дітей і підлітків і спрямована на корекцію і компенсацію (при первинних дефектах і вторинних відхиленнях) порушень засобів мовлення, мовленнєвої й комунікативної діяльності та комунікативної поведінки. У процесі логопедичної реабілітації передбачається розвиток сенсорних функцій, мовленнєвої моторики, мислительної діяльності, формування особистості з одночасною регуляцією соціальних відносин спеціальними методами і прийомами [16, c. 117].

Отже, під логопедичною реабілітацією дітей з комплексними порушеннями, ми розуміємо створення системи оптимальних умов, що забезпечують максимально можливу корекцію їх мовлення, комунікативної поведінки з врахуванням особливостей і потреб кожної дитини.

Реабілітаційні установи залежно від змісту реабілітаційних заходів, які вони здійснюють, відносяться до таких типів: медичної реабілітації; медико-соціальної реабілітації; соціальної реабілітації; психолого-педагогічної реабілітації; фізичної реабілітації; професійної реабілітації; трудової реабілітації; фізкультурно-спортивної реабілітації. Реабілітаційні установи мають змішаний тип [55, c. 156].

У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для дітей з комплексними порушеннями виникла потреба розширення соціально-освітнього середовища для дітей потребуючих логопедичного впливу, урізноманітнення його напрямів, а саме: логопедичної абілітації й реабілітації. В даний час система спеціальної освіти — це не лише мережа освітніх закладів, де здійснюється процес навчання і виховання дітей з обмеженими психофізичними можливостями, а система корекційно-педагогічної підтримки і допомоги, комплексного супроводу осіб з комплексними порушеннями на різних вікових етапах, що забезпечує їх освіту, соціальну адаптацію й інтеграцію у суспільство. Логопедична реабілітація є одним із напрямів педагогічної реабілітації. Специфікою логопедичної реабілітації є: нетривалість перебування (від 1 до 3 міс.); комплексний характер реабілітації та доцільне поєднання медичного, соціального, психологічного й педагогічного впливу, що сприяє ефективній допомозі дітям [16, c. 221].

Основною метою логопедичної реабілітації є: виявлення у дітей порушень усного і писемного мовлення; розвиток і корекція психофізіологічної бази мовлення; формування і закріплення навичок правильного мовлення; раннє виявлення і організація абілітаційного процесу.

Процес логопедичної реабілітації може складатися із кількох блоків:

― Діагностичний блок включає два етапи обстеження усного і писемного мовлення дитини з допомогою експрес-методик: на початку і по закінченню реабілітаційного курсу.

― Планово-прогностичний блок передбачає складання індивідуального плану логопедичної корекції для кожної дитини з комплексним порушенням у тісній співпраці з іншими фахівцями та визначенням актуальної й найближчої зони розвитку.

― Корекційно-розвиваючий блок включає організацію і проведення логопедичних занять відповідно індивідуального плану логопедичної роботи.

― Інформаційно консультативний блок включає консультації для батьків, вихователів, інших фахівців центру: консультують стосовно результатів діагностики, результативності занять, організації занять удома [4, c. 299].

Отже, сучасна логопедична допомога — це складова комплексної педагогічної реабілітації, що передбачає комплекс спеціальних впливів, що зумовлюють специфіку логопедичної роботи стосовно дітей з комплексними порушеннями й забезпечують формування мовленнєвої функції, її компенсаторних механізмів.

Мовлення є складним фізіологічним, психологічним, розумовим процесом, в якому поєднуються як елементарні (сенсомоторні, гностико-практичні), так і високоорганізовані рівні (смисловий, мовленнєвий). Наявність у дітей патології рухової сфери, сенсорної і нерідко розумової, приводять до грубого недорозвинення всіх компонентів мовлення [17, c. 133]. У дітей з комплексними порушеннями в розвитку мовленнєві порушення помічаються специфічні прояви, що вимагають диференційованих методів корекційної роботи. Діти з комплексними порушеннями мають проходити комплексну реабілітацію, а саме медичну, фізичну, психологічну, соціальну і педагогічну. Складовою педагогічної реабілітації є логопедична робота. Логопедична робота — це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення.

Як показує практика, у складній структурі порушень у дітей з комплексними порушеннями значне місце займають мовленнєві розлади. Вивченню мовленнєвих порушень при комплексних порушеннях присвячено багато спеціальних досліджень (Л.А. Данілова, О.М. Мастюкова, М.В. Іпполітова, І.Ю. Льовченко, О.Г. Приходько, Н.В. Симонова, І.А. Смирнова, Л.М. Шипіцина, І.І. Панченко, Г.В. Бабіна, Н.Н. Малофєєв та ін.). Проте в даний час логопеди мають певні труднощі в організації логопедичної роботи з дітьми, у яких поряд з комплексними порушеннями мають місце серйозні соматичні захворювання, відхилення психічного розвитку. Це призводить до недостатньо високої ефективності корекційно-логопедичної роботи [45, c. 87].

Логопедична робота з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру проводиться комплексно, а саме:з боку медичного персоналу:дітямроблять масаж, здійснюють фізіотерапевтичне лікування, ЛФК, надають психотерапевтичну допомогу;психолог спостерігає психологічні особливості дітей із комплексними порушеннями й пропонує методи і прийоми корекційно-виховного впливу в умовах занять, що проводяться педагогами, зокрема логопедом, проводиться діагностика, корекція пізнавальної, емоційної, комунікативної сфер розвитку дитини та ін.; невролог слідкує за перебігом та станом психічного здоров’я, надає неврологічну допомогу, проводить неврологічні заняття; батьки продовжують цілісний реабілітаційний процес вдома; вчителі-реабілітологи забезпечують умови для повернення дитини до активної участі у житті, відновлюють її соціальний статус та здатність до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального самообслуговування, задовольняють дитячі потреби різними засобами реабілітації тощо ( див. Рис. 2.3.).

 

Масажист

 

Батьки

 
 

 

 

Інструктор ЛФК

Логопед,

дефектолог

 

Логопедична робота

 

 

Невролог

Музичний керівник

 

 

 

 

 
 

Психолог

 

Вчитель-реабілітолог

 
             

Рис. 2.3. Взаємодія фахівців в процесі логопедичної роботи в умовах соціально-реабілітаційного центру

Оскільки ми говоримо про дітей з комплексними порушеннями, то порушення мовлення мають переважно вторинний характер й охоплюють всі сторонни мовної системи, а саме: фонетико-фонематичну та лексико-граматичну. Таке порушення при збереженому інтелекті й слухові в логопедії називається загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) [12, с. 61].

Під загальним недорозвиненням мовлення прийнято розуміти різні складні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушено формування всіх компонентів мовної системи, що відносяться до її звукової і смислової сторони, при нормальному слуху і інтелекті (див. Рис. 2.4).

Загальне недорозвинення мовлення в чистому вигляді зустрічається украй рідко. Частіше всього — це поєднаний дефект: ЗНМ, зумовлене порушенням вимовної сторони мовлення унаслідок недостатньої іннервації мовного апарату (дизартрія), порушенням структурно-семантичного оформлення вислову (алалія — відсутність або недорозвинення мовлення унаслідок органічної ураження кори головного мозку у внутрішньоутробному або на ранньому періоді розвитку), порушенням тембру голосу і звуковимови обумовлених анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату (ринолалія); ЗНМ при затримці психічного розвитку (ЗПР); поєднання ЗНМ з неврологічними і психопатичними синдромами.

 

Просодичн і складові
Зв’язне мовлення
Граматична будова
Фонематичні процеси
Вимова складів
Вимова звуків

Рис. 2.4.Структура загального недорозвинення мовлення

 

В 1969 році групою вчених АПН під керівництвом Р.Є. Левіной була розроблена періодизація проявів загального недорозвинення мовлення. Різноманіття мовного недорозвинення зведено до трьох рівнів мовного розвитку. Кожний рівень характеризується певним співвідношенням первинного дефекту і вторинних проявів, що затримують розвиток залежних від них мовленнєвих компонентів. [17, с. 23].

Перший рівень мовленнєвого розвитку. Словесні засоби спілкування відсутні або майже відсутні в той період, коли у дітей, що нормально розвиваються, мовлення в основному сформоване. Активний словник дітей складається із звуконаслідувань, звукових комплексів. Повсякденні слова і їх замінники використовуються в різних значеннях, часто замінюються паралінгвістичними засобами спілкування — жестами, мімікою. Мовлення зрозуміле лише близьким людям в конкретній ситуації спілкування.

Другий рівень мовленнєвного розвитку. Зростає мовленнєва активність дітей. З'являється спотворене в фонетичному і граматичному оформленні фразове мовлення. Активний словник розширюється за рахунок використовування різних частин мови; з'являються спроби використовувати окремі навички словозміни та словотворення. Яскраво виявляються порушення звуковимови. Діти не можуть вимовити ряд складів, слів, близьких за звучанням (па-та-па, кіт-тік-кіт), часто спотворюють складову структуру та звуконаповненність слів (асипед-велосипед, ет-літак, телемптуя-температура, апапед-логопед). Діти не готові до мовленєвого аналізу і синтезу [9, с. 102].

Третій рівень мовленнєвого розвитку. Фонетико-фонематичні порушення.Порушення звуковимови частіше всього має поліморфний характер. Патологія охоплює 4-6 груп звуків (шиплячі, свистячі, сонорні, аффрикати, м'які і тверді, дзвінкі і глухі). Багато дітей з недорозвитком мовлення не диференціюють акустично або артикуляторно схожі звуки. Це говорить про несформованість фонемного слуху, непідготовленості апарату артикуляції до вимовлення звуків мови. Спотворюється звукова і складова структура слова.

Лексика. У дітей із недорозвитком мовлення виявляється обмежений словниковий запас, значна розбіжність в об'ємі активного і пасивного словника, проте інколи пасивний словник може бути близький до норми: вони розуміють значення багатьох слів, вказують на названі логопедом картинки, предмети, але вживання слів в експресивному мовленні, їх актуалізація ускладнена. Частою помилкою є змішування слів, як по звукових ознаках, так і по смислових. Діти неправильно вживають багато слів.

Граматичні категорії. Найпоширенішими помилками є:

― бідність словника зумовлює невміння розрізнити і виділити спільність смислових коренів, наголошується досить велика кількість помилок в словозміні (яблуки, немає мебеля), вживанні відмінкових закінчень, змішування тимчасових і видових форм дієслова;

― порушується синтаксичний зв'язок в реченні;

― неправильне узгодження частин мови (сім конев, п'ять рибков);

― майже не вживають в мовленні прийменники, особливо складні: через, з-під, або вживають невірно. (Хлопчик дістав олівець з (з-під) столу. та ін.)

Зв'язне мовлення. В активному мовленні діти частіше за все користуються простими реченнями або окремими словами. Невміння позначити словами причинно-наслідкові зв'язки приводить до того, що діти не можуть скласти логічну розповідь, повно і розгорнено відповісти на питання, відсутня чіткість і послідовність розповіді. Діти відчувають утруднення в заучуванні віршів, переказі навіть знайомих текстів [9, с. 104].

У дітей знижена вербальна пам'ять, низька продуктивність запам'ятовування. Вони забувають послідовність завдань, складні інструкції, Якщо недорозвинення мовлення зумовлюється такими порушеннями, як дизартрія, алалія, то можуть спостерігатися загальнорухові порушення (погана координація рухів, моторна незручність, виконання рухів за словесною інструкцією), недорозвинення дрібної моторики; знижений інтерес до ігрової діяльності. Часто страждає емоційно-вольова сфера: діти усвідомлюють свій дефект, і тому у них з'являється негативне відношення до мовного спілкування, іноді афектні реакції на нерозуміння словесних інструкцій або неможливість виказати своє побажання; підвищена образливість і ранимість [9, с. 106].

У дітей з комплексними порушеннями помічаються порушення базових компонентів мовленнєвої комунікації, такі як дихання, голос, інтонація, просодична сторона мовлення, це перешкоджає оволодінню навичками повноцінної комунікативної діяльності. Неодмінною умовою успіху логопедичної роботи буде використання корекційних заходів щодо формування мелодико-інтонаційнного боку мовлення. Завданнями роботи над мелодико-інтонаційнним боком мовлення є: вироблення правильного дихання, нормалізація голосу, корекція ритму, розвиток немовних засобів комунікації, формування темпоритмічної сторони мовлення, розвиток просодичного боку мовлення (формування і диференціація інтонаційних конструкцій в експресивному мовленні дітей, розвиток тембру голосу та ін.).

У дітей з комплексними порушеннями спостерігаються специфічні особливості засвоєння лексики, граматичної будови. Тому логопедичні заняття повинні проводитися з опорою на спеціальні прийоми, активізуючи пізнавальну діяльність дитини, сприяючи уточненню і розширенню словникового запасу. Слід включати вправи по формуванню узагальнювальних понять, практичних навичок словотворення і словозміни, умінню вживати прості поширені речення і деякі види складних синтаксичних структур. У зв'язку з особливостями розвитку аналітико-синтетичної діяльності у більшості дітей вирішення коректувальної задачі забезпечується проведенням роботи по розвитку вищих психічних функцій. В ході кожного конкретного заняття акцент корекційного завдання може бути зроблений на ту або іншу психічну функцію: пам'ять, увагу, спримання, мислення та ін. При плануванні логопедичних занять необхідно враховувати включення вправ, спрямованих на активну діяльність різних аналізаторів, за участю яких ефективніше формуватиметься мовленнєва діяльність. Один з етапів логопедичного заняття слід присвятити розвитку моторики рук, формуванню просторових уявлень. У заняття також включається робота з мозаїкою, конструктором, папером та ін. Особливо ефективним прийомом виступає пальчикова гімнастика. Особливе місце відводиться роботі по розвитку комунікативної функції мовлення. Інтенсифікація мовного спілкування обумовлює виникнення широкої мовленнєвої практики. Стимуляторами комунікації виступає правильно підібраний матеріал, який доступний дітям для вимови, актуальний для спілкування. Важливе також створення сприятливих умов, використання різних видів робіт безпосередньо направлених на комунікацію. Необхідно навчити дітей застосовувати відпрацьовані мовленнєві операції в аналогічних або нових ситуаціях, творчо реалізовувати отримані навички в різних видах діяльності. Важливим аспектом планування логопедичного заняття є система повторень. Повторення має бути усвідомленим, а не механічним. Це досягається зміною видів вправ, які дітям цікаві і в яких є елемент новизни. Для закріплення матеріалу в систему повторення підключається ситуація, яку необхідно спеціально створювати або використовувати спонтанно. У зв’язку з цим зміст логопедичної роботи має специфіку, що зумовлює складну систему логопедичного впливу й конкретні напрями, а саме: абілітацію, реабілітацію й корекцію (див. Таб. 2.1.).

 

Таблиця 2.1.







Последнее изменение этой страницы: 2020-03-02; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.245.48 (0.011 с.)