Визначення вологості ниток та текстильних полотен у сушильній шафі

Вологість ниток та текстильних полотен визначають у сушильних шафах, які мають терморегулятори та нагріваються за допомогою електроспіралей та інфрачервоних ламп. Сушильна шафа ШС-3 (рис. 2.2) забезпечує сушку матеріалів при заданій температурі (на 10°C вище кімнатної та до +200°C). Вона складається з циліндричного корпусу 9, підставки 8, робочої камери 2, в якій встановлені три полки 3, що знімаються, та круглої дверці, яка закривається поворотним запором. У нижній частині робочої камери є отвір для притоку повітря по вентиляційній трубці. В верхній частині корпусу передбачені отвір для установки термометру та ковпачок 1, поворотом якого можна регулювати конвекцію повітря в робочій камері. Нагрівальні елементи, що виготовляються з проволоки високоомного опору, розташовані на зовнішній поверхні та на задній стінці робочої камери. Простір між корпусом приладу та робочою камерою заповнено теплоізоляцією. В середині підставки 8 розміщена електрична частина регулятору температури, яка складається з електромагнітного реле, кентрона типу 6Ц5С, трансформатору накалювання та конденсатору. На передній стінці підставки розташовані сигнальна лампа 7, що контролює роботу реле, вимикач приладу 6 та ручка терморегулятору зі шкалою 5.

Для визначення вологості матеріалів у сушильній шафі кожну відібрану пробу (див. табл. 3.1) поміщають у тарировану бюксу, накривають кришкою та зважують на аналітичних вагах. Похибка зважування регламентується по різному: 0,002г – для ниток; 0,001г – для тканин та нетканих полотен; 0,005г – для трикотажних полотен.

Для висушування проб бюкси розміщують на одній пілці шафи, знімають з них кришки та кладуть поруч. Температуру висушування встановлюють таку ж, як при сушінні у сушильному апараті. Під час висушування отвори у верхній частині сушильної шафи повинні бути відкриті для виходу вологого повітря.

Перше зважування бюкс з пробами ниток проводять через 2 години, а з пробами текстильних полотен – через 3 години після початку сушки. Тривалість висушування між послідуючими зважуваннями повинна бути 30 хвилин. Перед зважуванням кожну бюксу закривають кришкою, виймають з шафи та розміщують для охолодження у ексикатор з хлористим кальцієм або сірчаною кислотою не менш, ніж на 10 хвилин. Перед зважуванням кришку бюкси необхідно швидко підняти та опустити, щоб тиск повітря у середині бюкси став однаковим з тиском оточуючого повітря.

Після того, як проби матеріалу будуть мати постійну масу, висушування припиняють. Фактичну вологість визначають за формулою (2.1).

Результати проведених вимірів маси проб матеріалів, що досліджуються, при висушуванні та розрахунків фактичної вологості представляють у вигляді таблиці 2.2.

 

Таблиця 2.2

Волокнистий склад матеріалу, %	Температура висушування t, °C	Маса проби перед висушуванням m, г	Результати зважувань при висушуванні ниток до постійної маси m1,m2,….mс, г	Фактична вологість матеріалу Wф, %

Після проведення розрахунків за формулами (2.1)-(2.3) студент повинен зробити висновки по отриманих результатах (таблиця 2.2).

Практична робота № 3

Світлова мікроскопія текстильних волокон

Мета роботи: вивчити будову та властивості натуральних та хімічних волокон та вміти розпізнавати їх за зовнішнім виглядом.

Завдання:

1. Ознайомитись з будовою мікроскопу та методикою роботи на ньому.

2. Приготувати препарати повздовжнього виду натуральних та хімічних волокон.

3. Вивчити будову волокон бавовни, льону, вовни та шовку, описати особливості їх будови та властивостей.

4. Вивчити будову штучних та синтетичних волокон.

5. Замалювати повздовжні види та поперечні зрізи волокон, які спостерігалися при використанні мікроскопу.

6. Навчитись розпізнавати волокна за характером горіння

 

Загальні відомості:

Вивчення особливостей будови та зовнішнього вигляду текстильних матеріалів проводиться методом світлової мікроскопії із застосуванням мікроскопів різних видів. Для вивчення особливостей будови текстильних волокон застосовується світлова мікроскопія. Для освітлення заздалегідь приготованих препаратів волокон, які вивчаються, застосовується денне світло або штучне освітлення.

Світлова мікроскопія – це метод дослідження матеріалів з метою розглядання їх у збільшеному вигляді за допомогою мікроскопів, в яких для освітлення об’єктів використовується денне світло від різноманітних джерел освітлення. При дослідженні будови текстильних волокон найчастіше використовують біологічні мікроскопи, що призначені для вивчення прозорих об’єктів в звичайному проникаючому світлі.

Для дослідження текстильних матеріалів методом світлової мікроскопії спочатку готують препарати повздовжнього виду та поперечних зрізів, потім проводять мікроскопічні дослідження, які дозволяють визначити ряд характерних особливостей різних видів волокон та ниток.

 

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

Найбільш зручними для мікроскопії текстильних волокон є мікроскопи типу МБР-1 і «Біолам». Мікроскоп являє собою оптичний пристрій, що дає збільшене зображення предметів.

Устрій мікроскопу «Біолам». На рис. 3.1. представлений мікроскоп «Біолам С11». На основі 1 укріплена коробка 3 з механізмом мікрометричного фокусування. З одного боку коробки знаходиться направляюча, по якій переміщується кронштейн 14 конденсатора 11. Під конденсором розташована апертурна діафрагма 12, відкидна лінза і дзеркало 13. З іншого боку коробки 3 є паз для переміщення направляючої з тубусотримачем 4. Для грубого фокусування мікроскопа служить ручка 2, для тонкого мікрометричного фокусування – диск 16. Жорстко відносно коробки 3 змонтований предметний столик 10. Змінні об'єктиви 9 угвинчені в гнізда револьвера 8. У верхній частині тубусотримача закріплена голівка 5 для револьвера, що має також гніздо для монокулярної насадки 7, що закріплюється гвинтом 6. До мікроскопа додається набір змінних об'єктивів і окулярів, що забезпечують кратність збільшення від 50 до 1350^х.

На предметний столик кладуть препарат, в якому кілька волокон знаходяться у рідині між двома скляними пластинками – предметною та покривною. Між дзеркалом та столиком знаходяться конденсор 11 для концентрації променів світла з діафрагмою, яка регулює кількість світла. В середині столу знаходиться круглий отвір, скрізь які проходять промені, відбиті дзеркалом.

Для приготування препарату необхідно протерти м’якою тканиною або фільтрувальним папером препаратне та покривне скло. Нанести на препаратне скло за допомогою піпетки, або скляної палички, кілька крапель води та покласти на них волокна. Потім обережно накрити волокна покривним склом.

Роботу з мікроскопом треба починати з настройки освітлення. Для цього тубусотримач встановлюють таким чином, щоб лінза об’єктиву знаходилась від столика на відстані 1-2см, а дзеркало повинно бути під кутом до джерела світла, щоб відбитий промінь був направлений на лінзу об’єктиву. У такому положенні в окулярі буде видно коло освітленого поля зору.

Препарат кладуть на середину предметного столику та встановлюють спочатку на мікроскопі невеличке збільшення волокон, а потім, дивлячись в окуляр, ручкою 2 піднімають тубусотримач до появи у полі зору найбільш різкого зображення волокон. Знайдене місце препарату розміщують в центрі поля зору найбільш різкого зображення волокон та, повертаючи револьвер, встановлюють обєктив з більшим зображенням.

Зображення повздовжніх видів та поперечних зрізів волокон студент повинен представити у вигляді таблиць 3.2, 3.3 та 3.4 у своєму зошиті (журналі), а також надати короткий опис зовнішнього вигляду текстильних волокон.

Основою більшості матеріалів для виготовлення швейних виробів є текстильні волокна та нитки. Текстильне волокно – протяжне гнучке та міцне тіло з малими поперечними розмірами обмеженої або заданої довжини, придатне для виготовлення текстильних матеріалів (ДСТУ 2136). Для виготовлення текстильних матеріалів використовують різноманітні текстильні волокна, що відрізняються за хімічним складом, будовою та властивостями. Саме ці фактори визначають основні фізико-хімічні властивості, зовнішній вигляд, зносостійкість текстильних матеріалів, і, в значній мірі, впливають на параметри технологічного процесу виготовлення швейних виробів.

Основою класифікації текстильних волокон є їх походження (або спосіб виробництва) та хімічний склад. До натуральних відносять текстильні волокна рослинного, тваринного чи мінерального походження, які сформовано за природних умов. Рослинні текстильні волокна складаються з целюлози. Їх отримують з поверхні насіння рослин (бавовна), із стебел (льон, пенька, джут), із листя (абака, сизаль). Натуральні текстильні волокна тваринного походження складаються із кератину (це вовна різних тварин), або фіброїну (шовк тутового або дубового шовкопряду). Хімічні текстильні волокна одержують з природних (натуральних) або синтетичних високомолекулярних сполук різними способами за допомогою хімічних і фізичних процесів. До штучних відносять текстильні волокна, які одержані з природних високомолекулярних речовин.