Сідлання коней та основи верхової їзди 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сідлання коней та основи верхової їзди



Мета. Вивчити всі елементи верхової упряжі та навчитись сідлати коня.

Завдання 1. Вивчити назви складових частин сідла.

Завдання 2. Ознайомитись з порядком сідлання коней і їзди на них..

Завдання 3. Відпрацювати на живих об'єктах прийоми надівання

вуздечки, сідлання, посадки в сідло і управління конем.

Контрольні запитання

1. Назвати складові елементи вуздечки для верхової їзди.

2. З яких основних частин складається сідло?

3. Яка послідовність дій при одяганні вуздечки на верхового коня?

4. Розказати про порядок сідлання коня.

5. Як сісти в сідло?

6. Назвати дії вершника на початку руху коня, при поворотах, при зупинці.

7. Який порядок злізання з осідланого коня?

Спорядження для верхового коня

Спорядження для верхового коня включає вуздечку і сідло. Вуздечка складається із суголовного, налобного, щічних, підганашного ременів, вудил і повода. На ній часто відсутній намордний ремінь (рис. 20).

Рис. 20. Оголів'я верхового коня

Найбільш поширені сідла чотирьох типів: стройові, козацькі, спортивні та вючні. За конструкцією та призначенням сідла значно відрізняються. Але деталі, з яких вони складаються, мають багато спільного. Основні деталі сідла -ленчик із живцем та подушками, сидіння, крила та підкрилки, путлиці із стременами, підпруги із сполучним ременем, приструги до них та пітник (рис.21).

Рис. 21. Конструкція спортивного сідла: 1 - ленчик; 2 - задня лука; 3 - сидіння; 4 - подушка; 5 - путлиця; 6 - стремено; 7 - крило; 8 - підкрилок; 9 - приструга; 10 - попруга; 11 - пітник; 12 - шнелер (замок); 13 - передня лука.  

Головна деталь сідла - ленчик, який є твердим каркасом для інших деталей. Він складається із двох лавок, з'єднаних на кінці двома металевими дугами або луками. Лавки можуть бути дерев'яними чи металевими. Лавки з луками скріплюються нерухомо, або шарнірно, що дає можливість зменшувати чи збільшувати "розвал" лавок в залежності від характеру спини коня.

Зверху ленчик покритий шкіряним сидінням. Для амортизації коливань вершника під сидінням знаходяться подушки, набиті вовною. Функції амортизатора виконує також живець - широкий шкіряний ремінь, який натягується між луками ленчика.

Зі шкіри виготовляються також крила та підкрилки. Крила захищають ноги вершника від натирання підпругами, пристругами, пряжками, а підкрилки прикривають пітник, що безпосередньо контактує із тілом коня.

Путлиці - це ремені для стремен. Закріплюються вони в скобах ленчика, або кріпляться в спеціальних замках - шнелерах, за допомогою яких відокремлюється путлиця разом, зі стременем у момент коли вершник падає з коня, а його нога залишається в стремені.

Кріпиться сідло на коні за допомогою двох попруг, які охоплюють груди і передню частину черева коня і закріплюються за допомогою приструг.

Сідлання коня

Вуздечку одягають на коня з лівого боку: правою рукою беруть суголовний ремінь з поводами, а лівою - залізо вудил, яке вкладається коню в рот. Су-головний ремінь заправляють за вуха.

При підгонці вуздечки слідкують за тим, щоб :

1.Суголовний ремінь лежав на потилиці коня за вухами, не торкаючись їх, а щічні ремені - вздовж скул, прямо до кутів рота.

2.Налобний ремінь знаходився на лобі, під самими вухами і під чілкою.

3.Намордний ремінь, якщо він є, застібаався настільки вільно, щоб під ним проходили два пальці, покладені один на другий.

4.Підганашний ремінь застібався пряжкою з лівого боку. Пряжка була підгнана так, щоб під підборіддям проходив кулак.

5.Вудила лежали в роті на беззубому краї, торкаючись кутів рота, але не утворюючи зморшок шкіри.

При сідланні коня спершу оглядають його холку, спину, пітник сідла (чи є на них пісок, бруд). Потім праву путлицю зі стременом і попругою перекидають через сидіння. Сідло беруть лівою рукою за передню луку, а правою - за задню, стають з лівого боку коня, обережно кладуть сідло дещо вище холки і здвигають його на спину так, щоб передня лука знаходилась над вищою точкою холки. Потім переходять на правий бік коня, опускають путлицю і попруги, заправляють їх під крило. Потім знову переходять на лівий бік і підтягують попруги, спочатку передню, а потім - задню. Попруги підтягують поступово. Якщо їх затягувати ривками, кінь буде надуватись і не дасть змоги їх затягти так, як треба. Попруги затягують так, щоб під першу можна було просунути один палець, а під задню - два.

Після цього перевіряють довжину путлиць, підганяючи їх по довжині руки чи ноги вершника. Довжина путлиці зі стременем має дорівнювати довжині руки - від кінця середнього пальця до плечолопаткового суглоба.

Сідання в сідло

Сідають на коня з лівого його боку, стають обличчям до нього так, щоб ноги вершника були в площині передніх ніг тварини. Лівою рукою накладаються поводи на шию поперед холки, затискують їх разом із гривою. Повертаються в півобороту направо і правою рукою беруть путлицю біля стремена.

Вставляють ступню лівої ноги глибоко в стремено (не задіваючи носком коня), правою рукою беруться за задню луку. Опираючись лівим коліном у сідло, відштовхуються правою ногою від землі і, підтягуючись на руках, переносять праву ногу через круп коня, вставляють її в стремено і розбирають поводи.

Постава вершника

Вершник у сідлі повинен голову і корпус тримати прямо, невимушено. Руки до ліктя опускаються вздовж корпуса, від ліктів направляються вздовж стегна вперед. Коліна ніг мають щільно прилягати до сідла. Шенкель ноги вершника (гомілка) повинен бути опущений донизу і притискувати ним сильно не варто. Ноги в стремена беруться на 1/3 ступні, каблук відтягується вниз. Поводи беруться у ліву руку і розділяються безіменним пальцем, вільні кінці перегинаються через вказівний палець, прижимаються великим пальцем цієї ж руки. Поводи необхідно тримати з легким упором, маючи постійний контакт між рукою вершника і ротом коня.

Управління конем

Здійснюється погодженими діями корпуса, шенкелів і поводів. На початку руху вершник нахиляє корпус уперед, стискає шенкелі між попругами. При поворотах корпус вершника нахиляється в бік повороту, шенкель протилежної ноги прикладається біля задньої попруги для попередження сильного закидання заду, пальці лівої руки вкорочують відповідний повід.

При переході на тихий алюр чи при зупинці коня корпус вершника подається назад, шенкелі стискують боки і повід натягується на себе. Управління конем повинно бути рішучим, сміливим, але не грубим.

При їзді риссю вершник подає свій корпус злегка вперед і, збільшуючи тиск колінами, плавно піднімається вгору і вперед під час піднімання правої чи лівої передньої ноги коня. Потім так же плавно опускається через крок в сідло. Підйом корпуса вершника вгору повинен бути якомога меншим.

Злізання з коня

Відбувається зліва в три прийоми:

1. Перекласти поводи в ліву руку, взятись нею за гриву коня попереду холки, правою рукою взятися за передню луку і вийняти ступню правої ноги із стремена.

2.0пираючись на обидві руки, привстати на лівій нозі, пряму праву ногу перенести через круп коня, не задіваючи його. Прикласти праву ногу до лівої, правою рукою взятись за задню луку і плавно опуститись на землю правою ногою, вийняти ступню лівої ноги із стремена, приставити ліву ногу до правої і опустити праву руку.

3. Випустити гриву, зробити крок вліво і, не випускаючи поводів із лівої руки, правою рукою зняти їх із шиї коня.

ТЕМА 12

Годівля , поїння ,чищення та кування коней

Мета. Ознайомитися з методами догляду, годівлі , напування, чищення та кування робочих коней.

Завданя1. Освоїти основні правила догляду за кіньми.

Завданя2. Скласти добовий раціон для жеребця-плідник української верхової породи живою масою 550 кг в парувальний період.

Контрольні запитання

1. Які інструменти та пристрої необхідні для догляду за робочими кіньми?

2. Який порядок чистки робочого коня?

3. Які основні правила безпеки при догляді за кіньми?

4. Які основні переваги має механічна чистка коней?

5. Який порядок догляду за копитами?

6. Назвіть основні вимоги до приміщень робочих коней.

7. Який порядок використання на роботах молодих коней?

8. Назвіть основні групи робочих коней ( за роботоздатністю).

9. Як використовують на роботах підсисних маток?

10. Як залежить розпорядок дня робочих коней від характера виконуваної роботи.

Коні належать до рослиноїдних тварин. Вони мають відносно невеликий за обсягом шлунок, а оскільки для м'язової роботи вони витрачають багато енергії, то в їх раціони мають включатися у достатній кількості концентровані корми. Чим важчу роботу виконують коні, тим більше концентрованих кормів вводять у раціон (табл.12.3). Високий рівень концентрованих кормів повинен бути в раціонах жеребців у парувальний період, у кобил - в останні місяці вагітності і в перші три місці лактації. Молодняк коней для інтенсивного росту також потребує високого вмісту концентрованих кормів у раціонах. Серед таких кормів кращими є зерно вівса, ячменю, кукурудзи, пшениці. Зернові корми обов'язково перед згодовуванням необхідно подрібнювати, краще плющити. Крім зерна, цінними для коней є пшеничні висівки, які багаті на легкоперетравний протеїн та мінеральні речовини. Високоякісними протеїновими кормами є макуха та шрот.

Найкращий грубий корм для коней - сіно злаково-бобове, або окремо зі злакових чи бобових культур. Дорослим не працюючим коням до 2/3 сіна можна замінити ярою соломою.

Із соковитих кормів коням згодовують буряки, моркву, картоплю, баштанні культури, силос. Для племінних коней, особливо жеребних кобил, силос у раціоні не бажаний.

У літній період для коней будь-якого віку і призначення цінним кормом є зелена маса природних чи сіяних трав. Споживання кіньми трави шляхом випасання є найбільш бажане і з фізіологічної, і з господарської точки зору, бо пасовищний корм найбільш дешевий. Характеристика робіт коней наводиться в таблиці 12.1.

 

Таблиця 12.1

Характеристика роботи коней, км/день

 

Види роботи Легка Середня Важка
Транспортні роботи: навантаження в одну сторону навантаження в обидві сторони
Під сідлом
Різні роботи, годин

 

Кормовий раціон - це добовий набір кормів. Перш ніж складати кормовий раціон визначають норму годівлі - кількість поживних речовин та енергії, які задовольняють потреби тварин, що зумовлені їх фізіологічним станом та господарським використанням. Науковими установами розроблені деталізовані норми годівлі коней, які опубліковані в довідниковій літературі з годівлі коней. Норма годівлі залежить від віку, живої маси, фізіологічного стану і величини виконаної роботи, яка може бути легкою, середньою і важкою. Раціон має бути збалансованим за всіма показниками, передбаченими нормою годівлі. Використання незбалансованих раціонів призводить до недогодівлі тварин, позначається на стані здоров'я, рості, відтворювальні здатності та на робочій продуктивності коней. Коли в раціоні обмаль мінеральних речовин чи вітамінів, туди включають мінеральні підкорми та вітамінні препарати.

У раціоні не допустимі токсичні речовини, які є в отруйних рослинах чи в деяких мінеральних речовинах. Він повинен мати добрі смакові якості, особливо для спортивних коней, які витрачають багато енергії під час спортивних змагань і часто бувають вередливими щодо окремих кормів.

Також раціон повинен бути економічним. Тому важливо знати вартість кормів, передбачати можливість заміни дорогих кормів на більш дешеві без негативних наслідків для харчування тварин.

Різка зміна раціону може призвести до порушення обміну речовин. Тому перехід від одного корму до іншого повинен бути поступовим, протягом кількох днів.

. Кінь відрізняється від інших тварин тим, що основна його продукція - м'язова робота. Це визначає особливості травлення та обміну речовин.

Обмін речовин та енергії у коней відрізняється у залежності від породи, статі та віку. У річних жеребчиків обмін речовин та енергії інтенсивніше, ніж у кобилок. Підвищена потреба до вмісту поживних речовин в раціоні жеребців - в період підготовки до парування та парування, у кобил - в останні 3 місяці вагітності та в перші 3 міс. лактації, у лошат - в перший рік життя. Коні ваговозних порід у розрахунку на 100 кг живої ваги споживають менше (на 6-10%) поживних речовин, ніж коні верхових та рисистих порід. Особливо вимогливі до концентрації поживних речовин у раціонах спортивні коні та коні у період інтенсивного тренування.

Кінь, як правило, витрачає вуглеводи у перші 3 години роботи, тому їх підгодівля під час роботи має таке велике значення.

Потреба у протеїні у коней різних статево-вікових груп складається з витрат на підтримку життя; окрім цього, у кобил - на ріст плода, молокоутворення, у молодняку - на приріст живої ваги, у жеребців-плідників - на утворення сім'я. Важливо враховувати також у раціоні зростаючого молодняку вміст лізину.

Для формування кістково-м'язового апарату коням необхідні у достатній кількості мінеральні речовини, зокрема кальцій та фосфор, співвідношення котрих у раціоні має бути 1:1 або 1:0,75. Дуже важливо врахувати потребу коней в вітамінах А (ретінол), Д (кальцієферол), Е (токоферол), В1 (тіамін), В2 (рибофлавін), В (ціанкобаламін), В5 (нікотинова кислота), В3 (пантотенова кислота), В6 (фолієва кислота) та В4 ( холін). Особливо це відноситься до лактуючих та вагітних кобил в останні 90 днів вагітності, інтенсивно зростаючого молодняку, молодняку, що тренується та спортивних коней.

Оптимальний вміст клітковини у раціонах коней 16% від сухої речовини. Збільшення кількості клітковини вище 16% знижує використання обмінної енергії раціону. Тому запропоновані поправочні коефіцієнти щодо депресивної дії клітковини. При 17-19% клітковини обмінна енергія буде використана на 92,6%, при 20-25% на 78,9%, при 30-33% - на 75,1% та при 34-37% - на 71,4%. У зв'язку з цим вміст енергії повинен бути збільшений відповідно на 7,4%, 11,7%, 21,1%, 24,9% та 28,6%. Пропорційно цьому збільшується вміст і інших поживних речовин.

Нормована годівля молодняку повинна забезпечити його нормальний ріст: в 6-місячному віці маса лошати повинна досягти 45% маси дорослого коня; в віці 1рік-60-65%; в 2-річному віці-80-90% (П.А.Федотов, 1989).

Норми годівлі племінних і спортивних жеребців, кобил, а також молодняка коней рисистих, верхових та ваговозних порід наведені в табл. 12.2.

Оскільки норми годівлі усереднені, при користуванні ними слід брати до уваги породу, стать, темперамент тварин, здійсювану роботу, зберігання живої маси у дорослих коней та її збільшення у молодняку, індивідуальні особливості у використанні кормів. Нормативні показники, що наведені у таблицях, можна коректувати у розмірі 5% в більший або менший бік. Основний критерій оцінки раціона коней - зміна у них живої маси та промірів. Тому визначення живої маси у віці 3 доби, 6,12,18, 24, ЗО, 36,48 місяців у молодняку та по мірі необхідності ( не частіше одного разу у квартал) у дорослих коней - необхідний зоотехнічний захід. Від повноцінності раціону залежить кількість молока у кобил, працездатність робочих та спортивних коней, інтенсивність росту молодняку.

Для лошат у віці від 6 до 9 міс. велике значення має вміст у раціоні лізіну. У цей період його вміст повинен складати 0, 75% від сухої речовини раціону, для молодняку 9-12-міс. віку - 0,6%, 1-1,5 роки - 0,56%, старше 1,5 років - 0,5%.

Потреба робочих коней у поживних речовинах залежить від їх живої ваги, роботи, що вони виконують, та її інтенсивності. Основні види робіт -транспортні та польові. Робота упряжного коня визначається множенням тяглового зусилля на пройдений шлях.

Залежно від тяглового зусилля, часу корисної роботи та пройденого шляху поділяють роботи на легкі, середні й важкі. До першої групи (легкі) входять роботи, виконання яких потребує тяглового зусилля коня, що становить не більше як 10% його живої маси; пройдений за робочий день шлях має становити до 15 км, а час корисної роботи — не більше 4 годин. До середніх належать роботи, для виконання яких потрібне зусилля в 13-15% живої маси коня; загальний пройдений шлях за 6 годин роботи повинен становити близько 25 км. Важкими вважають роботи, виконання яких потребує тяглового зусилля близько 20% маси коня; пройдений шлях в межах 35 км, а час корисної роботи - 9 годин.

Якщо кінь в упряжі (легкові роз'їзди) пройде за день відстань 28 км, то така робота вважається легкою, якщо 47 км - середньою, якщо 65 км — важкою; відповідно під сідлом - 35, 58 і 80 км.

При здійсненні транспортних робіт на важких дорогах потреба коней у поживних речовинах підвищується на 10%, а при роботі в полі - на 20%.

Працюючим жеребним та лактуючим кобилам норми годівлі збільшують на зростання плоду та утворення молока. Жеребним кобилам, починаючи з 9-го міс. жеребності, норму збільшують на 2-3 кг сухої речовини, а лактуючим - на 4-6 кг. Глибокожеребних кобил на важких роботах не використовують.

Раціони для молодняку робочих коней повинні забезпечувати витрати організму на ріст, моціон, легку роботу, тому на 100 кг живої маси молодняку 6-12 місячного віку згодовують в середньому 3 кг сухої речовини, 12-18- місячного віку - 2,85, 18-24 - 2,6, 2-3 років і старшим при виконанні легкої роботи - 2,5 кг.

Норми витрат сухої речовини на 100 кг живої маси можуть бути змінені у більший чи менший бік приблизно на 10% в залежності від напрямку використання та інтенсивності роботи коня.

Орієнтовні норми годівлі робочих коней приведені в таблиці 12.2.

Таблиця 12.2

Норми годівлі робочих коней і молодняку

 

Показники Види роботи Вік молодняку, міс.
легкі середні важ­кі вільні від робіт 6-12 12-24 24-36  
К.од. на 100 кг живої маси 1,75 2,24 2,7 1,35 2,9 2,5 2,15
Суха реч. на 100 кг маси, кг 2,5 2,8 2,25 2,9 2,5
На 1 к.од. потрібно: сух. реч., кг 1,43 1,25 1,11 1,66 1,08 1,13 1,18
Обмін енергії, МДж 10,46 10,46 10,46 10,46 10,47 10,47 10,47
Сирого протеїну,г
Перетрав, протеїну, г
   
  Продовження таблиці 12.2
Сирої клітковини,г
Кухонна сіль, г 3,4 3,4 3,3 2,2 2,6 3,3
Кальцію, г 4,3 4,2 4,3 3,3 7,6 6,3 5,8
Фосфору, г 3,6 3,3 3,3 2,5 5,4 5,4 5,8
Заліза,мг
Міді, мг 8,8 9,4 11,6 9,7 9,8
Цинку, мг
Кобальту, мг 0,57 0,76 0,65 0,7 0,72 0,56 0,65
Иоду,мг 0,57 0,76 0,55 0,6 0,72 0,56 0,65
Каротину,мг 10,9 10,3 8,2 7.4 6,8 7,2
Вітаміну Д, М.О. - - - -

При складанні раціону для коней виходять із наявності кормів в господарстві та структури раціонів (табл. 12.3).

Таблиця 12.3

Приблизна структура раціонів для племінних і робочих коней,

% за поживністю.

 

 

Група коней Типи годівлі
1 і 2
Концен тровані корми Грубі Соковиті Кон-центрати Грубі Трава, зелена маса
ЖЕРЕБЦІ
У парувальний та перед-парувальний період 50-65 40-30 10-5 50-60 10-15 40-25
У другі періоди 40-50 15-5 40-50   60-50
КОБИЛИ
жеребні 40-55 40-50 15-5 - - -
лактуючі 40-65 30-40 30-15 20-40 - 80-75
Молодняк рисистих, верхових порід і робочих коней:
6-12 міс. 55-70 30-25 10-5 - -  
12-18 міс. 45-60 40-35 15-5 40-50 - 60-50
18-24 міс. 50-60 35-30 15-5 -    
2-3 роки і старше (на іподромі) 55-65 40-30 0-5 - - -
Молодняк важковозних порід у віці: 6-12 міс. 50-70 25-40 10-5      
12-18 міс. 45-65 35-50 15-5 30-50 - 70-50
18-24 міс. 45-65 35-50 15-5 - -  
2-3 роки 40-60 40-50 15-5 30-50 45-35 25-15
  Продовження таблиці 12.3
Робочі коні: вільні від роботи       35-80   40-20       5-10   90-100
легкі роботи 20-40 40-60 30-10 5-10 80-70
середні роботи 35-45 35-50 30-5 25-35 5-10 60-75
важкі роботи 50-55 25-40 25-5 45-50 10-20 45-30

 

ЗГОДОВУВАННЯ КОРМІВ КОНЯМ

Зернові корми згодовують коням рівними даванками тричі на день, вранці, вдень і ввечері. Основним зерновим кормом для коней є овес.

В залежності від інтенсивності використання коней кількість вівса визначається, виходячи з розрахунку 0,5-1,0 кг на кожні 100 кг живої маси коня, але не більше 8 кг на добу.

Якщо коней випасають, то добова кількість вівса може бути зменшена на третину.

Перед згодовуванням вівса коні повинні бути напоєні, щоб запобігти вимивання зерна з шлунку в кишечник. Зерно роздається з таким розрахунком, щоб коні встигли його з’їсти не менше ніж за годину до початку роботи.

Роздача вівса проводиться за масою, або об’ємом, що відповідає необхідній масі.

Коням, які жадібно поїдають овес, до вівса додають подвійну за об’ємом кількість січки сіна, або ярої соломи. Довжина частки січки повинна бути в межах 3 сантиметрів. Додавання січки змушує коня краще пережовувати зерновий корм і повніше використовувати поживні речовини, що містяться в ньому.

Крім вівса коням можна згодовувати ячмінь в подрібненому, або плющеному виді. Ячменем можна замінити овес повністю, або частково. Ячмінь можна згодовувати неподрібненим після 6-12 - годинного замочування в воді. Це полегшує пережовування зерна і покращує його перетравність. Половину вівса, що згодовується коням, можна замінити подрібненою, або плющеною кукурудзою.

Третину вівса можна замінити висівками, але згодовувати їх можна лише в зволоженому виді і тільки в суміші з січкою.

Не більше однієї третини вівса можна замінити макухою доброї якості, подрібненої до величини часток 1-2 см.

Всю добову кількість вівса, або певну його частину можна замінити повноцінним комбікормом для коней. Перед згодовуванням комбікорм злегка зволожують, щоб запобігти попадання пилу в дихальні шляхи.

Важко працюючим коням комбікормом можна замінювати лише половину вівса. Комбікормом можна замінити половину норми сіна, а на строк до половини року і все сіно.

При згодовуванні комбікорму необхідно враховувати, що в ньому є кухонна сіль і її кількість в раціоні треба зменшувати саме на ту частку, яка знаходиться в комбікормі. Якщо комбікормом замінюють весь овес і все сіно, то кухонна сіль до раціону не додається, а якщо замінюється половина вівса і сіна, то солі до раціону додають лише 50% від добової норми.

Корми, якими замінюють овес, згодовують починаючи з 0,5 кг і через 7-8 днів виходять на повну норму.

Сіно роздають коням після годівлі вівсом та зразу ж після повернення з роботи. Перед згодовуванням сіна його розтрушують на спеціальних площадках, щоб видалити з нього грубі, колючі частини, шкідливі та отруйні рослини, запліснявіле, зіпсоване та змерзле сіно.

В літній час коням згодовують скошену траву або випасають. На зелений корм коней переводять протягом 5-6 днів. При згодовуванні коням скошеної трави необхідно слідкувати, щоб трава була свіжа. Зіпріла трава може викликати важкі шлунково-кишкові захворювання.

Випасають коней на попередньо обстежених ветспеціалістами пасовищах, щоб за побігти заразних хвороб. Вранці коней випасають після спадання роси. Після повернення з роботи коням дають можливість відпочити, обсохнути і лише після цього випускають на пасовище.

При пасовищному утриманні коней добова даванка вівса зменшується на третину, а сіна - на половину. При цьому сухий корм згодовується вранці до пасовища і ввечері після повернення з нього.

НАПУВАННЯ КОНЕЙ

Коней необхідно напувати чистою і не холодною водою вволю. Напувають коней тричі в день: вранці, вдень і ввечері обов’язково до згодовування зернових кормів. Влітку коней можна напувати частіше. При напуванні з відра використовують індивідуальні відра. Забороняється напувати коней із калюж, непроточних ставів і брудних водоймищ.

При напуванні коней з річки місця водопою вибираються вище населених пунктів з сухими пологими берегами з піщаним та твердим дном. Коней заводять в воду уступом, тобто ті, що стоять вище за течією п’ють воду біля берега, а тих що нижче - заводять дальше в річку, щоб вони не пили скаламучену воду. Якщо коня напуває вершник біля берега то він мусить злізти з коня і відпустити підпругу, а якщо вершник може заїхати вводу, то підпруги можна не відпускати.

При напуванні коня холодною водою із відра треба на поверхню води кинути жмут сіна, або соломи, щоб кінь не мав змоги швидко випити воду. Коней, що жадібно п’ють, необхідно час від часу відривати від води.

Розігрітих і спітнілих коней після закінчення роботи можна напувати лише після того, як вони просохнуть і відпочинуть тобто через 30-45 хвилин.

Верхових коней можна напувати в дорозі, але не ближче 4 км від місця де буде тривалий перепочинок.

ЧИЩЕННЯ КОНЕЙ

Для чищення коня необхідно мати щітку, скребницю, сукнину, дерев’яну колодку для очищення скребниці, ніж та залізний гачок для розчистки копит, відро для обмивання копит.

Для чищення коня прив’язують на коротку привязь. Чистять коня щіткою і сукниною. Скребниця застосовується лише для видалення пилу і лупи зі щітки.

Чищення коня починають з лівого боку голови. Щітка рухається від затилка коня зверху вниз навкруги вуха та ока коня. Після чищення лівої сторони голови продовжують чистити ліву сторону шиї, ліву передню ногу, ліву сторону тулуба та ліву задню кінцівку.

При чищенні лівої сторони коня щітка знаходиться в лівій руці волосом вниз, а скребниця в правій - зубцями вверх. Чистка проводиться широким розмахом руки спочатку проти шерсті без натиску на щітку, при цьому пил та лупа піднімається на поверхню шерсті, а потім за шерстю з натиском на щітку, внаслідок чого пил та лупа видаляється з шерсті.

Кожний рух щітки по шерсті повинен закінчуватись проходженням через скребницю з наступним повторенням такого руху по колу.

Через кожні 3-4 рухи щітки через скребницю, останню очищають від пилу і лупи, постукуючи нею по спеціальній дерев’яній колодці.

Чищення правої сторони коня проводиться так само як і лівої з тією різницею, що щітка повинна бути в правій руці, а скребниця в лівій.

Після чищення щіткою коня протирають вологою сукниною в такому ж порядку як і чищення щіткою. Сукнина час від часу прополіскується в воді і викручується. Після закінчення чищення коня шерсть обтирається сукниною і розгладжується чистою щіткою.

Чищення чілки, гриви та хвоста починається з перебирання волос пальцями. Лівою рукою відбирається частина волос біля самого коріння і пасмами передається в праву руку. При цьому вологою сукниною протираються перебрані пасма волос. Після цього чистою щіткою розправляється волосся зверху вниз.

 

КУВАННЯ КОНЕЙ

Верхових коней підковують тільки на передні, а упряжні - на всі чотири ноги. Якщо верхові коні постійно використовуються в місцевостях з твердим грунтом або в горах, то їх також підковують на всі чотири ноги на підкову без шипів або з низькими шипами, взимку обов’язково на підкову з шипами. Коней з копитами правильної форми перековують через 30-40 днів, інших в строки вставлені ветеринарним лікарем. Передчасне перековування проводять лише за необхідністю (перелом або зміщення підкови, обламування шипа і т.д.).

Коней розковують коли їх переводять на тривале пасовищне утримання, або під час тривалого лікування.

Перед куванням розчищають копита, підганяють підкову до копита. Правильно підкованим вважають коня, у якого підкова відповідає формі копита, щільно прилягає до рогової стінки краю підошви, не торкаючись підошви і стрілки і виступає біля зацепної і бокової стінки на 0,5-1 мм., а біля п’яточних стінок на 3-5 мм по ширині і на 4-8 мм - по довжині.

Ухналі на зовнішній поверхні рогової стінки повинні знаходитись на однаковій відстані на лінії не нижче 2 см від краю підошви копита, добре загнуті і пригнані до рогової стінки. Головки ухналей повинні бути на рівні поверхні підкови.

 

 

ТЕМА 13

Заходи з племінної роботи в конярстві.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 517; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.204.189.2 (0.01 с.)