Шкідливі та небезпечні фактори робочої зони соціального працівника

Людина значну частину свого життя зайнята працею і тому від її умов, рівня безпеки залежить працездатність людини, стан здоров’я, якість роботи. Умови праці – це складне об’єктивне явище, що характеризує середовище, в якому здійснюється трудовий процес, створюється продукція або надаються послуги. Система факторів впливає на людину опосередковано через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови на робочих місцях. Таким чином, у мови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає облік особливостей контингентів пацієнтів, забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Спеціальне приміщення, призначене для надання соціальних послуг, підкреслює зміну звичайного стилю на неформальний стиль, притаманний соціальній роботі. Необхідність поділу кабінету на приміщення для приймання клієнтів й приміщення для проведення психотерапевтичної роботи стає більш очевидним при орієнтації на сучасні гуманістичні варіанти психотерапії, що припускають партнерські взаємини між клієнтом і фахівцем з соціальної роботи. Це особливо важливо на початкових етапах, коли вирішується питання про вибір моделі роботи й стилю поведінки працівника соціальної служби. На робочому місці необхідне окреме приміщення для проведення групових занять, яке відбиває тенденцію сучасної психотерапії, спрямованої на комбінацію різних методів і форм впливу на клієнтів.

Мета – виявити шкідливі і небезпечні фактори на робочому місці молодшого спеціаліста Фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань; проаналізувати вимоги до даного робочого місця.

Досліджуване місце – кабінет молодшого спеціаліста Фонду соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Параметри робочої зони державного службовця ФССНВ: площа кімнати -24 ,ширина -6м, довжина -4м, висота -2,5м. Дане робоче місце характеризується наявністю стола, стільця, комп'ютера, настільної лампи. Важливим фактором є те, що дане робоче місце характеризується природним освітленням крізь вікно. Також в приміщенні є штучне джерело світла, потужністю (100 Вт).

У відповідності зі СНиП 23-05-95[2] роботу соціального працівника можна віднести до розряду IV б зорової роботи, тобто середньої точності.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88[2] робота соціального працівника відноситься до категорії I б, тобто робота, вироблені сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою і супроводжуються деяким фізичним напруженням. Але не зважаючи на це у трудовій діяльності на соціальних працівників впливають такі виробничі фактори, як параметри повітря, шум; різні види випромінювань (від комп’ютера, принтера,факсу). Під час роботи з клієнтами на працівника соціальної служби діють психологічні фактори, тобто фізичні та нервово-психічні перевантаження, монотонність праці, емоційне перевантаження. Ці фактори безпосередньо впливають на соціального працівника у його робочій зоні.

Фахівець з соціальної роботи працює на постійному робочому місці, де встановлені оптимальні умови мікроклімату. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для соціального працівника це: у холодний період року температура повітря повинна бути 21-23°С, вологість повітря 40-60 % та швидкість руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень повинна бути 0,1 м/с. У теплий період року показники змінюютьзя лише у температурі повітря, вона повинна становити 22-24 С [2]. Вимірювання параметрів мікроклімату проводяться на робочих місцях і в робочій зоні на початку, в середині та в кінці робочої зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, пов’язаних з технологічним процесом та іншими причинами, вимірювання проводяться з урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень протягом робочої зміни. Вимірювання здійснюються не менше 2-х разів на рік (теплий та холодний періоди року) у порядку поточного санітарного нагляду, а також при прийманні до експлуатації нового технологічного устаткування, внесенні технічних змін в конструкцію діючого устаткування, організації нових робочих місць. Санітарні норми поширюються на шум, інфра- та ультразвук, що передаються через повітря (газове середовище), рідке чи тверде середовище і впливають на людину в процесі трудової діяльності. Рівні шуму, які допустимі для соціального працівника: 50 дБ [2].

Обладнання й організація робочого місця із ПК мають забезпечувати відповідність конструкції всіх елементів робочого місця та їх взаємного розташування ергономічним вимогам з урахуванням характеру й особливостей трудової діяльності [3].

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.

Робочі місця із ПК слід так розташовувати відносно світлових прорізів, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва.

При розміщенні робочих столів із ПК слід дотримуватись таких відстаней: між бічними поверхнями БДТ – 1,2 м; від тильної поверхні одного ПК до екрана іншого – 2,5 м.

Екран ПК має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600-700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів.

Розташування екрана ПК має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом +30° до нормальної лінії погляду працюючого.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100-300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури в межах 5 - 15° [3].

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідно застосовувати при екранні фільтри, локальні світлофільтри (засоби індивідуального захисту очей) та інші засоби захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат[3].

Заходи електробезпеки та пожежної безпеки повинні регулюватися Інструкцією з техніки безпеки, яка обов’язково повинна бути у кожній державній установі.

Заходи щодо усунення небезпеки ураження електричним струмом зводяться до правильного розміщення устаткування та електричних кабелів. Інші заходи щодо забезпечення електробезпеки, збігаються з загальними заходами пожежо-та електробезпеки.

В якості профілактичних заходів для забезпечення пожежної безпеки слід використовувати закриту електромережу, надійні розетки з пожежобезпечних матеріалів, силові мережі живлення устаткування виконувати кабелями, розрахованими на підключення в 3-5 разів більшого навантаження, включати й виключати живлення обладнання за допомогою штатних вимикачів.

Треба регулярно робити очистку внутрішніх частин комп'ютерів, іншого устаткування від пилу, розташовувати комп'ютери на окремих неспалюваних столах. Для запобігання іскріння необхідно рідше встромляти і виймати штепсельні вилки з розеток.

Тяжкість наслідків дії на людину електричного струму визначається величиною, родом і частотою струму, електричним опором тіла людини, тривалістю дії, напрямком проходження струму через тіло, індивідуальними властивостями людини, схемою доторкання її до ланцюга струму та умовами середовища.

Величина струму, що проходить через тіло людини, є вирішальним фактором, і визначається наслідком ураження: чим більший струм, тим небезпечніша його дія. Людина починає відчувати змінний струм, що проходить крізь неї, 0,5...1,5 мА (при частоті 50 Гц), а постійний - 5...7 мА. Цей струм називається відчутним, а найменше його значення - порогом відчутності. Сам по собі він не є небезпечним, але може стати непрямою причиною нещасного випадку, оскільки людина, раптово відчувши дію струму, може несвідомо зробити неправильні дії, які призведуть до механічних пошкоджень її тіла тощо. Змінний струм 50 мА (при 50 Гц) безпосередньо впливає на м'язи серця і вважається смертельно небезпечним для людини.

Рід і частота струму визначають небезпечність ураження. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою від 20 до 200 Гц. Підвищення частоти вище 1000 Гц супроводжується помітним зниженням небезпеки ураження, але при частоті 100 кГц і більше існує небезпека опіків. Постійний струм напругою до 500 В у 4...5 разів безпечніший для людини, ніж змінний промислової частоти такого самого значення. При напрузі вище 500 В постійний струм стає небезпечнішим від змінного промислової частоти.

Електричний опір тіла людини визначається опором рогового шару шкіри. Якщо шкіра суха, чиста, без пошкоджень, то опір тіла людини коливається від 500 Ом до 500000 Ом. Опір зволожнілої забрудненої шкіри різко зменшується, значно підвищуючи небезпеку ураження. Під час розрахунків захисних улаштувань опір тіла людини змінному струму промислової частоти приймається 1000 Ом.

Тривалість проходження струму через тіло людини впливає на наслідок ураження, тому що з часом струм різко збільшується за рахунок зменшення опору шкіри, оскільки вона руйнується на контакті з струмонесучим предметом через підвищення в цьому місці температури. Через 30 секунд опір тіла людини протіканню струму зменшується на 25%, а через 90 секунд - 70% від попереднього. Тому при наданні допомоги потерпілому необхідно якомога скоріше припинити дію на нього електричного струму. Напрямок проходження електричного струму через тіло також впливає на наслідок ураження. Найнебезпечнішим є проходження струму через серце, легені, голову.

Індивідуальні особливості людини, фізичний і психофізіологічний стан людини суттєво впливають на наслідок ураження електрострумом. Наприклад, невідпускаючий струм може бути пороговим відпускаючим для одних людей і невідпускаючим - для інших. Характер дії струму однієї і тієї ж сили залежить від маси людини та її фізичного розвитку. Встановлено, що для жінок порогові значення струму приблизно в 1,5 рази нижчі, ніж для чоловіків.

Провідність тканин тіла людини зумовлена фізико-хімічними, біохімічними та біофізичними явищами. Завдяки цьому опір тіла людини електричному струму є величиною нелінійною та нестабільною. Тіло людини є чудовим провідником електроструму. Струм через тіло людини протікає шляхом найменшого опору, котрий не завжди збігається з найкоротшим геометричним шляхом. Це пояснюється значною різницею питомих опорів різних тканин тіла людини. Сила струму Д, що проходить через тіло людини, залежить від напруги V і опору тіла людини Кд, який приблизно вважається активним. Вважається, що опір тіла людини складається з опору шкіри в місцях контакту та з опору внутрішніх тканин.

Опір тіла людини електроструму визначається опором шкіри. Шкіра має великий питомий опір, особливо верхній роговий шар, котрий складається з відмерлих зроговілих клітин, позбавлених кровоносних судин та нервів. Електричний опір тіла людини - це опір струму, що проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла людини. Тобто опір тіла людини є нелінійним, змінюється при зміні прикладеної напруги[6].

Пожежна небезпека — можливість виникнення або розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка. Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Так при горінні пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), при горінні вініпласту — хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму — сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Так, в підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях — 0,1—0,6%. Слід зазначити, що оксид вуглецю — це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% —смертельне.

Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С вже є життєво-небезпечною для людини. Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу). Крім того, у задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім не можливо. Так, при значній задимленості приміщення видимість предметів, що освітлюються лампочкою потужністю 20 Вт, складає не більше 2,5 м. Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, появляється слабість, запаморочення, загальмовується свідомість[1].