Сутність та функції грошей.Закон грошового обігу

Розгляд попереднього питання дозволяє підійти до визначення сутності грошей:

• Гроші – категорія товарного виробництва і товарного обігу;

• Гроші виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну товарами та послугами;

• Гроші – особливий товар, який виконує роль загального еквіваленту.

Проте, і це треба уяснити, таке визначення грошей дається вченими, які стоять на позиції концепції еволюційного походження грошей. Що стосується деяких західних вчених, які аналізують тільки поверхневі ринкові взаємодії та взаємозв’язки, то вони трактують сутність грошей більш спрощено (і такий підхід також можна зустріти в навчальній літературі): гроші – це все, що приймається людьми як гроші й виконує функцію грошей. Дослідники, що стоять на цій позиції, як правило, виділяють і аналізують три основних функції грошей: 1) засіб вимірювання, або міри вартості, 2) засіб обігу та 3) засіб накопичення.

Прибічники еволюційної теорії, як і при визначенні сутності грошей, більш грунтовно підходять до аналізу функцій грошей і, щоб досягти комплексності їхньої характеристики, виділяють 5 функцій грошей:

1) Функція міри вартості – вартість усіх товарів виражається в єдиній системі оцінки в грошах, тобто гроші є загальним втіленням і мірилом вартості товарів: в Україні вартість товарів вимірюється у гривнях, в США – у доларах, в Європі – в ЕКЮ тощо;

2) Функція засобу обігу – при виконанні цієї функції гроші полегшують торгівлю, тому що приймаються в обмін на будь-які товари. Це дозволяє зробити торгівлю універсальною, рознести по часу факт продажу й використання виручених грошей для купівлі іншого товару. Спочатку функцію засобу обігу виконували повноцінні гроші, а потім поступово у обігу починають використовуватися неповноцінні – паперові гроші. Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком витрат на їх виробництво, вартості паперу, обробки тощо), вони є символом вартості і випускаються державою у законодавчому порядку з примусовим курсом;

3) Функція засобу платежу – у цій функції гроші забезпечують погашення боргового зобов’язання (при продажі товарів в кредит, сплати заробітної плати, квартирної та орендної плати, комунальних послуг тощо);

4) Функція засобу накопичення дозволяє нагромадити купівельну спроможність грошей у формі заощаджень, тобто за умов відсутності значної інфляції, у грошах можна зберігати багатство. На відміну від вкладень у нерухомість, золото, твори мистецтва, грошові накопичення в разі необхідності можна легко й швидко використати;

5) Функція світових грошей виконується грошима при обслуговуванні обігу між різними країнами. Якщо раніше цю функцію виконували золото і срібло, а згодом тільки золото, то за сучасних умов – конвертована валюта.

4. Поява та розвиток грошової форми вартості обумовили виникнення питання: а скільки грошей необхідно, щоб забезпечити потребу в них? Необхідно у зв’язку з цим визначитися з параметрами, від яких перш за все буде залежати необхідна кількість грошей. Оскільки основною функцією грошей є обслуговування сфери обігу товарів та послуг, то основним параметром і буде сума цін товарів та послуг, які попадають у обіг (СЦТ). Проте оскільки грошова одиниця на протязі певного періоду часу здійснює певну кількість оборотів (О), то не враховувати цю обставину також не можна: зростання кількості оборотів зменшує потребу у грошах. Визначена залежність між кількістю грошей, необхідних для обслуговування обігу, та двома найбільш важливими параметрами (СЦТ і О) в економічній науці називається законом грошового обігу, який починає діяти в умовах товарно-грошових відносин. Формалізовано його представляють таким чином:

 

 

де КГ – кількість грошей;

СЦТ – сума цін товарів та послуг, що реалізуються в певному році;

О – середнє число оборотів за рік певної грошової одиниці.

Якщо врахувати функцію грошей як засобу платежу, то параметрів, які будуть впливати на необхідну кількість грошей, природно, буде більше:

 

де К – сума цін товарів, які продані в кредит;

П – сума цін товарів, по яким наступив строк платежу,

ВП – взаємопогашувані платежі.

В сучасні економічній літературі, яка являє собою переклад західних розробок, часто використовується рівняння І.Фішера, яке по своєї суті виражає вже розглянуті залежності:

де М – кількість грошей в обігу;

V – швидкість обігу грошей;

Р – абсолютний рівень цін;

Q – реальний обсяг виробництва.

Зрозуміло, порушення проаналізованих залежностей буде викликати порушення рівноваги на грошовому ринку, обумовлювати або дефляційні або інфляційні процеси в економіці. Щоб не допустити негативні явища у функціонуванні національної економіки, держава повинна здійснювати контроль за кількістю грошей в обігу, вимірювати грошову масу.

Грошова маса – сукупність всіх грошових засобів, які знаходяться в народному господарстві в готівковій і безготівковій формах і виконують функції засобів обігу, платежу і накопичення.

В залежності від ступеню ліквідності (можливістю перетворення активів в грошову форму без суттєвої втрати вартості і в короткий строк) в економічному аналізі використовується сукупність показників (агрегатів) для вимірювання грошової маси, яка знаходиться у обігу в тій чи іншій країні на даний момент (склад і кількість грошових агрегатів розрізняються по країнам). Принцип агрегування полягає в тому, що до існуючої грошової маси, зафіксованої певним агрегатом, додаються подальші суми, чим самим відбувається утворення нового агрегату. Розглянемо основні показники (агрегати) грошової маси:

М0 – наявні гроші в обігу;

М1 = М0 + поточні чекові рахунки: безстрокові та інші чекові депозити;

М2 = М1 + заощаджувальні і строкові депозити (внески) у комерційних банках;

М3 = М2 + внески в спеціалізованих установах, особливі види нагромаджень;

L = М3 + інші ліквідні активи (короткострокові до трьох місяців державні цінні папери та інші);

D = L + закладні облігації та інші аналогічні кредитні інструменти.

Основу всієї грошової маси країни складають гроші високої ефективності – банкноти, монети та депозити комерційних банків у центральному банку, їхня сукупність являє собою грошову базу (Н). Загальний розмір грошової бази визначається за балансом центрального банку країни.