З'ясуйте передумови та процес формування давньоукраїнської держави Київська Русь. Проаналізуйте норманську та анти норманську теорії походження Русі.

Київська Русь виникає на рубежі VIII-IX ст. внаслідок тривалого процесу економічної, політичної та етнокультурної консолідації східнослов'янських племінних князівств. Поява феномена Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи - результат взаємодії різноманітних чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства,а й сивої давнини. З розпадом родоплемінного ладу і появою класів у VIII-IX ст. посилюється процес об'єднання племен та їхніх союзів. Поступово виникають державні утворення - племінні княжіння та їхні федерації. Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець назвав Руською землею з центром у Києві. Саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Теорії походження Київської Русі:норманська та анти норманська. "Норманісти" вважали, що як державність, так і саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги - нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави вели активну військову, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байер, Г. Міллер та А. Шльоцер. "Антинорманісти" рішуче заперечували проти абсолютизації "варязького фактора" в становленні державності русів і підкреслювали, що слово "Русь" є слов'янського походження і жодним чином не стосується варягів. Антинорманську концепцію започаткував російський вчений М. Ломоносов,такої ж думки дотримувалися більшість українських істориків, зокрема М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій.

5. Дайте характеристику соціально-економічному розвитку Київської Русі.

За феодалізму земля була основним засобом виробництва. Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, економічною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці та різних систем обробітку ґрунту. У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Допоміжними галузями господарства стали бджільництво, мисливство, рибальство. Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. Найбільших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця - гривня. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті - гривням. Лише наприкінці ХІІІ ст. виникає карбованець - срібний зливок. У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгортається процес урбанізації. "Гради" (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст виникають у східних слов'ян ще в VI ст.. Поступово під впливом посилення державних структур, бурхливого розвитку ремесла та торгівлі мало-чисельні тимчасові поселення перетворюються на постійні залюднені міста, що стають економічними, політичними, адміністративними та культурними центрами, своєрідними вузлами зв'язку Давньоруської держави. Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у "градах", активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.

6. Дайте оцінку діяльності Володимира Великого.

Найяскравішим прикладом видатної особистості в історії нашої країни є Володимир Великий, державний діяч і полководець, один із основоположників давньоруської державності. Князювання Володимира Великого (980-1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Володимир провів ряд реформ. Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом. Володимир військовими походами на ятвягів, в'ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя та наближеним боярам. Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. її суть полягала в ліквідації "племінних" військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво,але наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію. Незважаючи на те, що Володимир був сильним і войовничим правителем, у відносинах із сусідніми державами він спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма державами, постійно застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів. Отже, здобувши Київ, молодий князь проявив себе як видатний політик, розважливий адміністратор і розумний дипломат. Але найбільшим досягненням Володимира, безперечно, було запровадження християнства на Русі. Володимир був рішучою людиною. Він зробив свій вибір, у результаті якого Давньоруська держава почала стрімко розвиватися і, звичайно ж, здобувати міжнародний авторитет.

7. Проаналізуйте внутр. та зовн. політику Ярослава Мудрого.

В історії розвитку Київської Русі визначне місце посідає період, коли у Київській Русі княжив Ярослав. Правління Ярослава Мудрого було одним із найблискучіших періодів нашої минувшини. Князюванню Ярослава Мудрого був притаманний виразно державотворчий підхід, він більше дбав про консолідацію, розбудову й захист своїх земель, аніж про силове приєднання нових територій. Хоча й нові території теж додавались. Особливу увагу Ярослав приділяв поширенню і зміцненню християнства. Важливим кроком Ярослава в області внутрішньої політики стало призначення київським митрополитом відомого письменника і культурного діяча Іларіона. Він багато зробив для утвердження Києва в ролі політичного осередку країни. Князь виступив ініціатором упорядкування законодавства. За його правління в Києві було створено перше писане зведення законів Київської Русі - "Руську Правду". Ярослав розбудував Київ, прикрасивши його величними спорудами. Ярослав докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Ярослав проводив глибоку зовнішню політику, укріплюючи позиції Русі перед лицем Європейських держав. Саме при ньому вона досягла найбільшої могутності, перетворившись на впливову силу як на Заході, так і на Сході. Досить переконливо доводять це династичні зв'язки, які були встановлені Ярославом з багатьма європейськими дворами. Ярослав проводив гідну великої держави зовнішню політику, вступивши у рівноправні стосунки з головними європейськими державами середньовічного світу. За час свого правління, Ярослав зумів забезпечити зміцнення на Європейській політичній арені статусу Русі як великої держави. Укладаючи нові союзи і розвиваючи міждержавні відносини, Ярослав постійно балансував, не допускаючи посилення якої-небудь країни, але при нагоді прагнучи підвищити авторитет Російської держави. Отже, таким чином, вклад Ярослава Мудрого у зовнішню політику та розвиток дипломатії Київської держави неоцінимий. Ярослав Мудрий був не тільки князем завойовником, але й мудрим правителем і розбудовником Київської Русі, за що і прозвали його Мудрим його сучасники.

8. Факти про розвиток феодальних відносин в 11-12ст. та початок розчленування Київської Русі.

Київська Русь, очевидно, не була феодальною державою за її початкового періоду. її панівна верства складалася не з землевласників, а з рухливих войовників-купців, добробут і життєві умови яких визначали міжнародна торгівля, воєнна здобич та данини. Основна маса населення складалася не з кріпаків, а з вільних селян, що жили в родах та племенах. Процес феодалізації почався на Русі-Україні у середині 11 ст. з поселеннями княжої дружини на землі. Одночасно Київська Держава почала розпадатися на удільні князівства. Виникнення багатьох осередків державної влади нагадувало подібний розвиток у Західній Європі дещо раніше. Феодальні тенденції найсильніше виявлялися у західному князівстві Галичина, де сильна і бурхлива боярська верства була під впливом сусідніх польських і угорських аристократій. Причинами роздробленості Київської держави були: криза росту наприкінці XI ст. феодальних відносин (поява вотчин - великих феодальних землеволодінь, які давали змогу місцевій знаті самостійно вести господарство і без допомоги великого князя, завдяки власному апарату управління, дружини отримувати все необхідне у селян; панування натурального господарства, за якого феодали не були зацікавлені в об'єднанні з іншими феодалами; зростання кількості міст та перетворення їх у економічні і політичні центри); відсутність чіткого порядку спадкоємності великокнязівської влади, занепад Києва як торгового центру. З одного боку, феодальна роздробленість була більш високим етапом у розвитку Київської Русі (було легше управляти окремими князівствами, розвивати господарство і культуру). З іншого боку, роздробленість знизила обороноздатність держави, що співпало з посиленням монголо-татар. Феодальна роздробленість була не випадковим явищем, усі країни Європи пройшли через цей етап розвитку.