І.Пінзель, А.Осинський, М.Філевич, М.Полейовський




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

І.Пінзель, А.Осинський, М.Філевич, М.Полейовський



Мистецтво барокко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; Той дух пориву, неспокою, що такий характерний для мистецтва барокко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. постать Станіслава Жовківського, висічена на плиті рельєфом. Цілий пам’ятник не зберігся; до нашого часу уціліла тільки ця одна плита, що тепер вмурована в стіну церкви всередині католицької кафедри у Львові. Постать представлена так само закутою в крицеву броню, як і постать Киселя; так само непокрита голова з великою бородою; в Жовківського до пояса прив’язаний великий меч, а панцир лежить долі біля ніг; з другого боку, так само біля ніг — герб роду покійного, а зовсім внизу під ногами — звичайна епітафія. Робота, вже мало делікатна в пам’ятнику Киселя, в пам’ятнику Жовківського ще менш артистична, так що постаті на бароккових пам’ятниках не можуть рівнятися до досконаліше опрацьованих постатей на ренесансових мавзолеях. Ще характерніший для доби барокко надгробок у каплиці Боїмів у Львові, поставлений для Юрія Боїма з дружиною й цілої його родини. В центрі надгробку вміщено скульптурну групу Піста (мадонна з тілом сина на колінах), а по боках — схилені на коліна постаті Юрія Боїма та його дружини. На самім верху надгробка — ціла стояча постать благословляючого Христа, а нижче в кілька ярусів поставлені навколішки діти та внуки Юрія Боїма. Можна сказати, цілий рід Боїмів з півтора десятка осіб уміщено в одному монументі, і всі в повних постатях. Тоді у Львові увійшло до вжитку загальне бажання оздоблювати церкви вівтарями, зробленими скульпторами, так що й замість мальованих ікон між пишною скульптурною орнаментикою вставляються скульптурні чи рельєфні ікони. З таких вівтарів зберігся зложений із фрагментів скульптурний вівтар роботи Яна Білого; ще багатший скульптурний вівтар покриває три стіни апсиди костьолу Марії Магдалини з 1615 р., а ще один, т. зв. «Запалинський», тобто фундації львівських патриціїв Запалів, — Іван Георгій Пінзель[2] (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель[3], пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707[4] — †~1761) — український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, а також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі. В середині 1740-х років він з'явився при дворі магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[5]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[6] (*1752) і Антона (*1759[7]).

Протягом 1750-60-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меритином[8]) працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська область), Городенці (нині Івано-Франківська область), Монастириську та Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область). Для творів Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Беренсдорфа. Отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати (близько 1761 року, певно, у Бучачі). Ян Осинський пол. Jan Osiński (24 березня 1975 - 10 квітня 2010) − польський ксьондз, каплан Ординаріату війська польського, магістр теології, магістр канонічного права, віцеканцлер Польової курії Війська польського, Секретар військового єпископа Тадеуш Плоського, головний капелан пожежної охорони та залізничної гвардії і капелан охорони залізниць у Варшаві, підполковник польської армії. Загинув в авіакатастрофі під Смоленськом.

 

В

Виникнення первісного мистецтва. Пам’ятки первісного мистецтва на території України.

Виникнення мистецтва. Верхній палеоліт – це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий “Чаклун” з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ. Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок. Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків – від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк. Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки–праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії. В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізін на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки. Пам’ятниками прикладного мистецтва були творіння монументальної архітектури – дольмени, менгіри, кромлехи й інші будівлі з громадних кам’яних плит і каменів. Ці споруди призначались для астрономічних спостережень (Стоунхендж), культових дій.

 

Виникнення писемності у слов’ян

Походження слов'янської та східнослов'янської писемності. Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована. Причиною того є недостатність джерел і те, що існує дві слов'янські азбуки: кирилиця та глаголиця. Яка з них є давнішою і яку винайшов слов'янський просвітник Кирило — ось ті питання, що багато років хвилюють славістів у всьому світі.

Кирилиця — писемність, що відома за книжковими пам'ятками XI—XII ст. її азбука складається з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 ориґінальних слов'янських. Накреслення літер (графіка) близьке грецькому, візантійському алфавітові. Кирилиця — складна творча переробка грецького алфавіту. До її складу увійшли 19 літер, зовсім не відомих грекам. Кирилиця — цілком ориґінальна система слов'янської писемності. Накреслення її літер в подальшому стали графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.

На відміну від кирилиці, глаголиця має дуже складне накреслення літер у вигляді кружечків і петелек, з'єднаних між собою, що дуже утруднює оволодіння цією системою слов'янського письма. Азбука глаголиці складається з 39 літер. Більшість вчених гадає, що глаголицю винайшов Кирило для слов'ян Моравії та Паннонії, де разом зі своїм братом Мефодієм він запроваджував церковні відправи слов'янською мовою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов'янських країнах.

На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку слов'янської писемності: поки слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то крім свого письма почали користуватися латинськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов'янам Кирила, який винайшов для них азбуку 1. Довгий час вчені гадали, що це була кирилиця, але зараз більшість дослідників вважають, що Кирило винайшов глаголицю. Вперше цю думку висловив чеський вчений П. І. Шафарик 2. Виникненню писемності у східних слов'ян сприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2) проникнення здавна на східнослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхідна державі для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширенню початків писемності. Християнізація східнослов'янських племен почалася у середині IV ст. 4 У цей час спостерігається пожвавлення місіонерської діяльності греків у Подніпров'ї, що підтверджується археологічними знахідками місцевої кераміки з позначками у вигляді хрестів. Підтверджується це і еволюцією поховального обряду

 

Витоки культури давніх слов’ян, їх поселення , заняття, знаряддя праці ,побут (Матеріальна культура східних слов’ян) Так у І тис. н.е. городища і відкриті поселення мали різні системи планування та забудови. За часів Зарубинецької культури (І-ІІ ст. н.е) їх розміри не перевищували 0,5–1 га, а в середині та наприкінці І тис. н.е. сягають 3–5 га.

Розташування жител на невеликих поселеннях було безсистемним, а на великих – існувала упорядкована групова забудова. Нерідко житла і господарські споруди складали певні групи і відділялися одна від одної вільною площею, разом з тим зустрічається і окреме їх розташування.

Характерною рисою є те, що на поселеннях, як правило, кількість господарських ям перевищує кількість жител (Київська культура і деякі черняхівські поселення).

Одночасно з груповим плануванням на городищах і відкритих поселеннях існувало вуличне, рядове планування. Біля жител споруджувалася господарська яма. Такий комплекс становив окремий двір. На городищах, крім житлових та господарських, зводилися також громадські та культові споруди.

Основні риси ранньослов'янського костюма були близькими до селянського одягу доби Київської Русі. Традиційним чоловічим одягом, наприклад, були тунікоподібна сорочка та неширокі штани. Жіноча сорочка була з довгими рукавами. Поясний одяг незшитий – типу плахти. Основне взуття – постоли. Всі ці та інші елементи народного костюма, на думку етнографів, сягають ще віддаленіших часів.

До складу костюма ІІ-ІV ст. з Середнього Подніпров'я входили великі трикутні та підковоподібні фібули, масивні браслети, шийні гривні, різноманітні підвіски у вигляді півмісяця, намисто тощо.

Населення Черняхівської культури, до якої, крім слов'ян, входили також готи та алани, використовувало значно ширший набір прикрас та деталей до костюма. Найчастіше трапляються підвіски та намисто, а також сережки і кістяні гребні. Крім естетичних функцій, окремі прикраси виконували роль амулетів.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.008 с.)