Загальне поняття про конкуренцію

Загальне поняття про конкуренцію

Конкуренція – суперництво, змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, ринку збуту, джерела сировини.

Конкуренція є досить дієвим механізмом стихійного регулювання пропорцій суспільного в-цтва.

Термін конкуренція отримала різні трактування в різні періоди часу різними вченими.

Існують різні форми конкуренції: чиста, досконала і ефективна конкуренція або реальна.

Сучасне поняття конкуренції доцільно сформувати так: Конкуренція – економічний процес взаємозв’язку і боротьби між суб’єктами підприємницької діяльності які функціонують на ринку з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції шляхом задоволення різноманітних потреб покупців і отримання найбільшого прибутку.

Розрізняють цінову і нецінову конкуренції.

Діагностика сил конкуренції

Діагностика сил конкуренції здійснюється зазвичай за схемою портера, яка визначає 5 сил, що діють в конкуренції

1) Ситуація в галузі;

2) Існуючі конкуренти;

3) Потенційні конкуренти;

4) Постачальники покупці

5) Товари-замінники

Ряд недоліків:

1) Методика портера дозволяє оцінити конкуренцію в одній галузі або на ринку товару, тому малопридатна для широко профільних фірм;

2) Працює в галузях де розвинена конкуренція; для галузі що на початкових стадіях формування малопридатна

3) Окрім 5-ти сил в галузі діють інші сили. Наприкладж законодавчі та галузеві норми.

 

Оцінка конкурентних позицій підприємств-суперників

Наявність у галузі багатьох п-ств конкурентів потребує визначення й оцінки найбільш небезпечних конкурентів серед яких можна виділити наступні типи:

1) Подібні за всіма аспектами виробничо-збутової діяльності;

2) Подібні за загальними напрями виробничо-збутової діяльності;

3) Виробляють подібні продукти але мають різні ринкові сегменти.

Задовільняють ті ж потреби, але різними засобами.

Цілком різні конкуруючі за залучення коштів споживачів.

Залежно від своєї ролі в боротьбі всі п-ства можна віднести до однієї з 4-х груп: ринковий лідер, ринковий претендент, ринковий послідовник або організації,що працюють в ринковій ніші.

Стратегічна група конкурентів – це визначена к-сть п-ств, що займають близькі позиції на ринку і конкурують між собою на основі однакових конкурентних переваг користуючись однаковими методами.

П-ства опиняються в одній стратегічній групі якщо використовують подібні конкурентні стратегії, мають подібні х-ки; володіють подібними стратегічними активами; працюють в одному інтервалі параметрів ціна-якість; мають однакові стратегічні орієнтири спрямовані на одних замовників. Серед інших х-к, що використовуються при формуванні стратегічних груп можна виокремити такі: географічне поле діяльності, к-сть ринкових сегментів, що обслуговуються, рівень корпоративної культури, престиж і к-сть торгових марок.

Різні галузі мають різну к-сть стратегічних груп, інколи може бути одна, інколи багато.

Карта стратегічних груп галузі дозволяє спів ставити конкурентні позиції п-ств, що працюють в цій галузі, а також побачити тенденції, що можливо будуть в майбутньому.

Карту стратегічних груп будують наступним чином:

1) Вибирають найбільш значущі х-ки продуктів або п-ств галузі і виділяють два.

2) Будується система координат де вісями є ці 2 х-ки.

3) Розраховують обрані х-ки для кожного п-ства після чого розміщують п-ство чи продукт на карті.

4) Об’єкти, що виявилися поруч поєднуються в одну стратегічну зону(групу), кожна з цих сформованих груп обводиться.

Діагностика ліквідності

Поняття ліквідності

При аналізі підприємств на сучасному етапі часто виникають поняття ліквідності і неплатоспроможності.

Деякі економісти ототожнюють ці поняття, але найчастіше ліквідність як поточну платоспроможність або платоспроможність найблищих перспектив, тобто здатність підприємства забезпечувати свою діяльність. Найбільшими джерелами фін. перспектив і називають ще фінансовою стійкістю.

Можна виділити і наступні категорії ліквідності:

- ліквідність активів

- ліквідність балансу

- ліквідність підприємства

Ці поняття повоза між собою, але відрізняються щодо оцінки та значення діяльності підприємства.

2. Аналіз ліквідності активів.

Значна частина економістів трактує ліквідність активів як величину зворотну часу перетворення його у грошову форму, але можна не погодитися з тим визначенням оскільки зазвичай будь-яку річ можна продати.

Визначення ліквідності активу слід доповнити інформаційне збереження вартості активу, отже актив буде вважатися ліквідним, якщо його можна трансформувати у грошову форму, за короткий час із збереження вартості.

Всі активи підприємства відображаються у ф. 1 «Баланс підприємства» і розташовані в зростанні якості.

З метою аналізу ліквідності активів їх групують за наступними групами:

1-ша «А1» найбільш ліквідні активи, до них відносять статті грошових коштів та поточні фінансові інвестиції. (з р. 220 до р. 240).

2-га «А2» швидко реалізовані активи, активи для перетворення яких у грошову форму потрібно більш тривалий час: готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, векселі отримані (р 130-р 210)

3-тя «А3» повільно реалізовані активи – вважають що значно більший термін потрібно для перетворення у грошову форму запасів, незавершене виробництво. Крім того до цієї групи активів буде відноситися інші необоротні активи, які не ввійшли до перших 2-вох груп. (р. 100+ р.120+ р. 110+ р. 250+ р. 270)

4-та «А4» важко реалізовані активи до цієї групи відносяться не оборотні активи вартість яких відображається у першому розділі активу балансу.

Аналіз ліквідності балансу

З метою аналізу ліквідності балансу співставлення активу за групами, за принципом зменшення ліквідності, а пасиви групуються відповідно до термінів погашення в порядку зростання слід зазначити, намагаючись уточнити внутрішню інформацію підприємства про заборгованість та терміни її сплати не можна з такою силою, точністю групувати активи, тому групуючи активи ми будемо використовувати загальноприйняті уявлення про терміновість погашення.

П1 – найбільш термінові пасиви, до цієї групи відносять кредиторську заборгованість за товари, роботу, послуги (р.350)

П2 – короткострокові пасиви, до цієї групи короткострокові позикові заходи і поточні зобов’язання, що розраховуються, а також частини до сплати протягом 12 місяців з розділів 2 «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» і 5 «Доходи майбутніх періодів»

П2=р260-р530+рІІ 12міс+Vр 12міс

П3 – довгострокові масиви представлена довгостроковими зобов’язаннями в ІІ розділі пасиву + 2 і 5 розділ пасиву в частинах не врахованих в П2.

П4 – постійні пасиви – статті 1-го розділу пасиву балансу (р380).

Для визначення ліквідності балансу необхідно діставати відповідні групи активів і пасивів при чому баланс вважається абсолютно ліквідним якщо виконуються наступні співвідношення:

А1>П1 А2>П2 А3>П3 А4<П4 /А=П

Очевидно якщо перші 3 невірності то автоматично справджуються і 4-та. У випадку, якщо 1 чи кілька рівностей має знак протилежний від зафіксованому і оптимальному варіанті якість балансу в більшій чи меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому очевидно що активи зменшують ліквідність будуть заміщати з більшою ліквідністю, що негативно відобразиться на платоспроможності підприємства.

Аналіз оборотних активів

Для детального аналізу змін діл.акт.дослідж.динаміка та стр-ра обор.активів. Для дослідж.стр-ри, обор.активи класиф.за різними класиф.ознаками:

1) За хар-ром джерел форм-ння:

- Валові обор.активи (заг.сукупність активів)

- Чисті обор.активи (пот.зобовяз)

- Власні обор.активи – визнач.як не обор.активи+власний к-л або не обор.активи-позикові засоби або всі обор.активи-поточні зобовяз.

Власні оборотні – це та частина обор.активів, яка придбана за рахунок власних засобів під-ва.

2) За видами:

- сир.,мат.і напівф.

- Запаси гот.прод.

- Гр..кошти

3) За хар-ром участі в операц.процесі

- Обор.активи, що обслуг.вир.цикл

- Обор.активи, що обслуг.фін.цикл

4) За періодом функт-ння:

- Пост.частина обор.активів

- Змінна частина об.активів.

Діагностика рентабельності

Метод капіталізації доходів

Цей метод досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за методом ОСР. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визначення вартості підприємства цим методом характерний для підприємства рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості підприємств зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни. У разі стабільних доходів, для оцінки рекомендується використовувати формулу так званої довічної ренти:

де ВПк- вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

П - очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

Квк - ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

У контексті капіталізації доходів під поняттям "доходи" розуміють грошові доходи, які можуть отримати власники, що планують інвестувати кошти в підприємство. Залежно від цілей оцінки за доходи для розрахунків можуть братися такі показники: прибуток до оподаткування, чистий прибуток (після

Ринкові методи оцінки майна

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об'єкт оцінки, або в галузі, що е чутливою до тих самих економічних чинників. Для з'ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об'єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

• зіставлення мультиплікаторів;

• порівняння продажів (транзакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку7. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод грунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цим методом є таким:

ВПм = По • М, (7)

де ВПм - вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів; По - значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, СР тощо), на оцінюваному підприємстві; М - мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

• відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;

• відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow;

• відношення ціни до чистого прибутку;

• відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об'єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Проблематика використання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистиці відображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.

 

 

Гудвіл та оцінка гудвілу

Гудвіл звичайно розглядається як сукупна оцінка потенційними покупцями визначальних особливостей підприємства, які приносять фірмі прибуток понад того, який одержує аналогічна фірма, шо не має вказаних властивостей, за рівними умовами. Його основою служать такі нематеріальні об'єкти як відома торговельна марка, відомий товарний знак, гарна репутація як ділового партнера, широко відома назва фірми, традиційні, налагоджені зв'язки з постачальникам й споживачами продукції, авторитет окремих фахівців і колективу в цілому, вплив у політичних колах і т. і.

Тобто вважають, що основою гудвілу, що виллється в майбутніх вигодах, є інтелектуальний капітал, який включає:

1) людський капітал, втілений у працівниках у вигляді досвіду та знань, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностей, культурі управління. Персонал компанії є складовою гудвілу, оскільки він визначає успішність будь-якого підприємства і впливає на вартість компанії у разі купівлі-продажу;

2) технологічний (структурний) капітал – технічне і програмне забезпечення, патенти, торговельні марки, зв’язки. Вартість структурного капіталу відображують у балансі підприємства у вигляді статей, які зазвичай визначають як капіталізовані витрати на науково-дослідні та конструкторські розробки, або ціну, сплачену за окремі права інтелектуальної власності;

3) клієнтський (споживацький) капітал, включаючи ділову репутацію та зв’язки із споживачами, який характеризується такими якостями, як ступінь проникнення, розповсюдження, постійність, упевненість у тому, що споживачі і надалі віддаватимуть перевагу цьому підприємству. Усі ці частини капіталу визначають цінність компанії і значною мірою формують її ринкову вартість. Більша частина ринкової вартості компанії в сучасній економіці створюється саме завдяки ефективному використанню інтелектуального капіталу.

Гудвіл - специфічний нематеріальний актив (якщо рівень достовірності оцінки дозволяє зафіксувати його у якості активу), що не використовується в процесі виробництва продукції й не піддається якому-небудь виду зношування, внаслідок чого не повинен підлягати амортизації, що і зафіксовано Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», але не все так просто.

За умов, коли основою оцінки стає навіть не поточна, а потенційна суб’єктивна корисність блага, ціни визначаються не сукупністю окремих чинників, що спостерігаються, а низкою обставин, які неможливо ні прогнозувати, ні схарактеризувати. Відповідно і ризики, які раніше сприймалися як очевидний негатив в умовах індустріального суспільства, нині стають не лише неминучим супутником, а й самим змістом ринкової активності. Внутрішньо створений гудвіл відображує напрацьований потенціал в організації і веденні бізнесу, технологічну культуру, зв’язки та репутацію, тобто сукупність якостей, які не відображують в обліку.

За стандартами обліку оцінити можна лише гудвіл, який виникає в разі придбання.

За сучасних умов необхідність оцінки гудвілу очевидна, зокрема:

1) в управлінських цілях – для оцінки адекватності діяльності менеджерів та іншого персоналу;

2) з метою оцінки інтелектуального капіталу підприємства;

3) для визначення передпродажної вартості бізнесу, щоб у ній були враховані названі вище нематеріальні чинники.

Існують певні підходи до методів розрахунку гудвілу:

1) метод надлишкових прибутків, який використовують під час передпродажної оцінки гудвілу;

2) альтернативний метод, який передбачає розрахунок величини гудвілу як різниці між вартістю підприємства з припущенням, що воно має у власності невідчутні активи та використовує їх у діяльності, та вартістю підприємства з припущенням, що воно не є власником тих самих невідчутних активів;

3) метод вартості торговельної марки (дохідний), за яким гудвіл розраховують через дисконтування прогнозованих і постпрогнозованих потоків прибутку, генерованих гудвілом;

4) оцінка гудвілу за допомогою показника ділової активності, для чого до показника середньорічного обсягу продажу застосовують коефіцієнт, який визначають емпірично, виходячи з аналізу угод купівлі-продажу за однорідними підприємствами;

5) залишковий метод, за яким оцінюють вартість придбаного гудвілу за міжнародними та національними стандартами обліку, тобто гудвіл дорівнює різниці вартості придбання і справедливої вартості придбаних чистих активів. За цим методом можна оцінити вартість інтелектуального капіталу як різницю між поточною ринковою капіталізацією та справедливою вартістю матеріальних й ідентифікованих нематеріальних активів;

6) розрахунок коефіцієнта Д. Тобіна, який відображає співвідношення ринкової вартості компанії та відновлювальної вартості її активів. Високе значення цього показника передбачає, що крім активів, відображених у балансі, компанія володіє іншими невідчутними ресурсами, які дають можливість отримувати високі прибутки.

 

Аналіз місії

Місія (призначення компанії) - загальне бачення компанією свого призначення, або в чому полягає мета діяльності компанії та чим вона має намір займатися.

Головні вимоги до місії:

1) головна задача компанії — задоволення вимог клієнтів;

2) головний шлях до досягнення цієї задачі - адаптація компанії до мінливих зовнішніх факторів.

Місія містить короткі та прості відповіді на питання:

1) що виробляє компанія?

2) хто є головними споживачами продукції компанії?

3) якою є роль та позиція компанії на ринку?

4) якими є головні цінності компанії та способи мотивації працівників компанії?

5) якими є шляхи досягнення цілей компанії?

Аналіз місії полягає у виявленні її слабкостей, а саме:

1) місія компанії не сформульована;

2) місія компанії має бути глобальною (стратегічною), замість того, щоб визначати досягнення будь-яких коротко- або середньострокових показників;

3) місія компанії спрямована на задоволення лише власних потреб компанії (власників бізнесу), замість задоволення клієнтів;

4) місія компанії не пов'язана із цілями та стратегією компанії;

5) місія компанії не підтримується її працівниками;

6) місія легко досяжна.

Аналіз цілей

Цілі компанії – опис довгострокового, середньострокового та короткострокового результату діяльності компанії.

Цілі компанії визначають, що компанії необхідно виконати на певний термін. Стратегічні цілі визначають створення конкурентних переваг, а фінансові - кількісну характеристику діяльності компанії.

Аналіз цілей полягає у наступних заходах:

1) визначення довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей компанії визначення головних та другорядних цілей;

2) характеристика конкретизації цілей;

3) характеристика кількісного визначення цілей.

3. Аналіз планів

Заходи, що проводяться під час аналізу системи планування:

1) розробка концепції складання стратегічного плану компанії, та розробка оперативних планів;

2) оцінка планів окремих структурних підрозділів із призначенням відповідальних осіб;

3) аналіз стратегічного плану компанії на предмет його відповідності місії та цілям компанії;

4) аналіз поточних та операційних планів та бюджетів компанії:

4.1. їх відповідність стратегічному плану;

4.2. кількість рівнів ієрархії в системі планування;

4.3. ступінь деталізації інформації, що використовується в ході планування;

4.4. трудомісткість планової системи.

5) аналіз якості планування (ступінь відповідності планових показників та фактичного виконання);

6) аналіз ступеню автоматизації планової системи;

7) аналіз мотивації персоналу, задіяного в системі планування.

 

 

Методи диференціації витрат

Як відомо будь-які витрати можна представити лінійною функцією

y=a+bx

a –постійні витрати

b – на одиницю продукції

x – обсяг виробництва

Способом визначення або поділу на постійні і змінні є метод максимальної-мінімальної точки; графічний метод, метод найменших квадратів.

І метод. Диференціація витрат методом максимальної і мінімальної точки обираємо два періоди: з найбільшим і найменшим обсягами виробництва Визначаємо ставку змінних витрат (це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції).

де Kmax – максимальний обсяг виробництва; Kmin, % – мінімальний обсяг виробництва у % до максимального.

Визначаємо загальну суму постійних витрат:

ІІ метод. Графічний (статистичний) метод диференціації витрат

Лінія загальних витрат визначається рівнянням І ступеня:

,

Графічний (статистичний) метод грунтується на застосуванні кореляційного аналізу, хоча безпосередньо коефіцієнти кореляції не визначаються.

На графік наносяться всі дані про сукупні витрати підприємства, приблизно проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат.

Тоді ставка змінних витрат складає:

ІІІ метод. Диференціація витрат методом найменших квадратів

Цей метод є найбільш точним, тому що в ньому визначаються коефіцієнти a і b (рівень постійних витрат і ставка змінних витрат), а також застосовуються всі дані про сукупні витрати.

 

44. Методи планування витрат на в-цтво і реалізацію продукції

Можна виділити найбільш вживані методи планування собівартості:

1) Метод повного включення витрат в собівартість продукції

2) Метод директ-костинг(прямих витрат)

3) Метод повних витрат

Всі витрати п-ства повністю включаються в собівартість продукції, тобто прямі і непрямі разом розподіляються пропорційно між між реалізованою продукцією і залишками готової продукції на складі. В Планову калькуляцію по наперед встановленим нормам включаються як прямі так і непрямі витрати

Непрямі витрати розподіляються за видами готової продукції за допомогою наперед розрахованих коеф. розподілу.

Згідно методу прямих витрат всі витрати поділяються на змінні і постійні. При цьому собівартість планується тільки на змінні витрати. Постійні витрати в планову калькуляцію не включаються а періодично списуються на фінансові рез-ти, тобто враховуються при розрахунку прибутків і збитків.

 

45. Операційний аналіз в управлінні поточними витратами

Операційний аналіз відомий як аналіз затрати-об’єм-прибуток(CVP). Розглядає зміни прибутку як функції від постійних і змінних витрат, ціни, продукції, обсягу і асортименту. Такий аналіз передбачає наступні умови:

1) Витрати можна поділити на постійні і змінні

2) Товар або асортимент залишається незмінним протягом досліджуваного періоду

3) Витрати і виручка є функцією обсягу в-цтва

4) Змінюється тільки обсяг в-цтва, всі інші компоненти незмінні.

5) Аналіз здійснюється короткому часовому періоді зазвичай рік чи менше.

Ключовими елементами операційного аналізу є: точка беззбитковості, маржинальний прибуток, коеф. маржинального прибутку, запас фінансової міцності, аналіз асортиментної політики, операційний важіль.

Маржинальний дохід — це дохід, який отримує фірма при продажі однієї додаткової одиниці продукції.

Маржинальний прибуток обчислюється за формулою

ПМ = В – СЗ,

В — виручка від продажу продукції;

СЗ — змінні витрати за цей же період.

Значення такого показника, як маржинальний дохід на одиницю продукції, полягає в тому, що перед тим, як одержати прибуток, підприємство мусить покрити свої постійні видатки.

Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) – це співвідношення суми маржинального доходу і суми доходу від реалізації.

Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків.

Маржинальні витрати – це витрати на виробництво, утримання або реалізацію додаткової одиниці продукції.

Запас фін міцності - допустима величина зниження обсягу реалізації продукції (за несприятливої кон'юнктури ринку), яка дає змогу підприємству здійснювати беззбиткову діяльність. Цей показник (Зфм) можна обчислити за формулою

Зфм = Ор-ов.

де Ор - фактично досягнутий (чи плановий) обсяг реалізації продукції; Ов - обсяг реалізації продукції в точці беззбитковості.

З.ф.м. можна виразити й відносною величиною - коефіцієнтом фінансової безпеки (КфБ), який обчислюють за формулою

Кфб = Зфм: Ор

Операційний важіль – співвідношення постійних і змінних витрат, що забезпечує більший % зростання обсягу продажу.

 

 

46. Цінова політика п-ства

Цінову політику підприємства (фірми) можна охарактеризувати як сукупність економічних і організаційних заходів, направлених на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, на забезпечення стійкого збуту і здобуття достатнього прибутку. Цінова політика передбачає взаємозв'язаний облік необхідності відшкодування витрат і здобуття необхідного прибутку, орієнтації на стан попиту і конкуренції; поєднання єдиних і гнучких цін на продукцію.

Існує п'ять етапів розробки цінової стратегії.

1.Мета ціноутворення

2.Загальна політика ціноутворення

3.Цінова стратегія

4.Реалізація цінової стратегії

5.Пристосування цін

Цілі ціноутворення:

· Максимізація поточного прибутку

· Збільшення частки ринку

· Завоювання лідерства за якістю продукції

· Забезпечення виживання фірми

Виділяють наступні стратегії:

1. Стратегія високих цін («зняття вершків») передбачає продаж товару спочатку зависокими цінами, значно вище ціни виробництва, а потім поступове її зниження.

2. Стратегія низьких цін («прориву на ринок») передбачав первісний продаж товарів, які не мають патентного захисту, за низькими цінами з метою стимулювання попиту, одержання перемоги в конкурентній боротьбі.

3. Стратегія диференційованих цін активно використовується фірмами, які встановлюють певну шкалу можливих знижок і надбавок з врахуванням різновидностями покупців, географії ринку і його характеристик, часу покупки, варіантів товарів і їх модифікацій.

4. Стратегія дискримінаційних цін застосовується до некомпетентних покупців.

5. Стратегія гнучких (еластичних) цін використовується по відношенню, в першу чергу, до швидко ліквідних товарів.

6. Стратегія цінового лідера передбачає або співвідношення фірмою свого рівня цін з рухом і характером цін фірми-лідера на даному ринку по конкретному товару, або укладення угоди (як правило, негласно), що у випадку зміни ціни лідером, фірма також змінює свою ціну.

7. Стратегія поєднання цін з якістю товару передбачає встановлення цін на високому рівні, який відповідає рівню якості продукції та багато ін.

Після визначення цінових стратегій можна переходити до вибору мо­делі й конкретного методу розрахунку ціни.

1) модель ціноутворення, що базується на витратах виробництва;

2) модель ціноутворення, що базується на попиті;

3) модель ціноутворення, що базується на конкуренції.

Кожна модель охоплює конкретні методи ціноутворення, серед яких: метод надбавок; забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал; аукціон; метод встановлення ціни на основі рівня поточних цін; метод визначення ціни за рівнем конкурентоспроможності товару; метод встановлення ціни на основі торгів та ін. Після визначення вихідної ціни на товар доцільно пронести аналіз беззбит­ковості.

Упродовж ринкового життя товару потрібне постійне коригування ціни, її пристосування до змін ринкового середовища.

 

1. Загальне поняття про конкуренцію

2. Методичні особливості проведення діагностики конкуренції в галузі

3. Діагностика сил конкуренції.

4. Оцінка конкурентних позицій підприємств-суперників.

5. Оцінка перспектив розвитку галузі.

6. Сутність конкурентоспроможності продукції.

7. Параметри конкурентоспроможності продукції.

8. Методи визначення конкурентоспроможності продукції.

9. Аналіз продуктового портфеля.

10. Взаємозв’язок конкурентоспроможності продукц3ії і конкурентоспроможності підприємства.

11. Чинники, що визначають конкурентоспроможність підприємства.

12. Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства.

13. Діагностика ліквідності.

14. Діагностика фінансової стійкості.

15. Діагностика ділової активності.

16. Діагностика рентабельності.

17. Підприємство, як цілісний майновий комплекс.

18. Справжня економічна вартість підприємства, як цілісного майнового комплексу.

19. Середньозважена вартість капіталу.

20. Дохідний методи оцінки майна.

21. Витратні методи оцінки майна.

22. Ринкові методи оцінки майна.

23. Гудвіл та оцінка гудвілу.

24. Сутність організаційної культури та її вплив на ефективність управління

25. Структура та характеристики (атрибути) організаційної культури

26. Типи організаційних культур

27. Порядок дій керівника щодо формування організаційної культури підприємства

28. Поняття «економічна безпека господарюючого об'єкта»

29. Критерії і показники економічної безпеки господарюючого суб'єкта

30. Основні напрямки забезпечення економічної безпеки господарюючого суб'єкта.

31. Організація роботи служби економічної безпеки.

32. Теоретичні та методологічні засади організації аналізу якості управління.

33. Аналіз компонентів системи управління

34. Аналіз організаційної структури.

35. Аналіз функціональної структури.

36. Аналіз ефективності управління.

37. Тривожна симптоматика управлінських процесів зі сторони особистих якостей керівників

38. Тривожна симптоматика управлінських процесів в плані організації управлінських процесів

39. Види потенціалу та проблеми його оцінки

40. Оцінка виробничого потенціалу

41. Оцінка фінансового потенціалу

42. Витрати, їх поведінка, облік і класифікація для управлінського аналізу і планування

43. Методи диференціації витрат

44. Методи планування витрат на в-цтво і реалізацію продукції

45. Операційний аналіз в управлінні поточними витратами

46. Цінова політика п-ства

 

 

Загальне поняття про конкуренцію

Конкуренція – суперництво, змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладення капіталу, ринку збуту, джерела сировини.

Конкуренція є досить дієвим механізмом стихійного регулювання пропорцій суспільного в-цтва.

Термін конкуренція отримала різні трактування в різні періоди часу різними вченими.

Існують різні форми конкуренції: чиста, досконала і ефективна конкуренція або реальна.

Сучасне поняття конкуренції доцільно сформувати так: Конкуренція – економічний процес взаємозв’язку і боротьби між суб’єктами підприємницької діяльності які функціонують на ринку з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції шляхом задоволення різноманітних потреб покупців і отримання найбільшого прибутку.

Розрізняють цінову і нецінову конкуренції.