Захист екологічних прав громадян.

У законодавстві не міститься визначення поняття захисту екологічних прав громадян. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст.11 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

Конституційний принцип поділу державної влади на три відносно незалежні її гілки передбачив якісну зміну ролі, авторитету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної безпеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.

Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх реалізації. Згідно з Конституцією (ст.92) виключно законами України Верховна Рада України повинна визначати: права і свободи людини і громадянина (в тому числі екологічні), гарантії цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентського контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст.8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і тому звернення громадян до суду для захисту прав, передбачених ст.50, гарантується.

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод (ст.55), в тому числі екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст.101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних (у тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина.

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і надає їх тлумачення (ст.147 Конституції України).

У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55 Конституції України). З метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади "Урядовий кур'єр" (1998, 27 серпня) опубліковані Правила звернення в Європейську комісію з прав людини.

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й екологічні права

Закон України "Про звернення громадян" (1996 р) визначив загальний адміністративний порядок оскарження колегіальних і індивідуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб, у результаті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадян (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи держави можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.

19.3.Історія розвитку екології та екологічного права (загальна характеристика).

Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молоді. Еколого-правові погляди в українській науці мають вікову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок 1 тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво. (Першими книгами про природу були «шести днів» Василя Великого, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці — «Фізіолог» містилися популярна праці із зоології. Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавстві. Спочатку це — правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб і захисту права власності на природні об'єкти. Наукове обгрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX ст. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині. Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960—1991 рр., значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Зрозуміло, що при великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи і стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави. Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне як дискретизацією законів, так і можливістю обмеження їх дієвості в процесі нормотворчості. Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права. (У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого, — вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права. На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного права України, яку висунув Костицький В.(1992 р. і назвав концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права. Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки вона діюча. Обгрунтовано постає питання подальшого розвитку системи екологічного права, аналізу і врахування сучасної еколого-правової думки у цій галузі. Екологічне право сьогодні — це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистеми та навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.