Специфіка вивчення і методичні рекомендації до теми «Форми навчання»

Форма організації навчання це обмежена в часі та просторі взаємозумовлена діяльність педагога й учня, викладача й студента.

Форми організації навчання

• індивідуальна,

• групова,

• класно-урочна,

• белл-ланкастерська,

• дальтон-план,

• бригадно-лабораторна.

Індивідуальна форма навчання виникла в античних країнах і широко використовувалась у середньовічній Європі. Сутність її полягає в тому,

що вчитель навчає кожного учня індивідуально, що дає змогу враховувати особистісні можливості учнів і відповідно визначати зміст, форми й методи навчальної роботи.

• Групова форма навчання набула значного поширення в період середньовіччя й зберігалася в багатьох школах Європи ще у XIX ст. Застосовуючи цю форму, вчитель навчає групу дітей, які перебувають на різних щаблях вікового й інтелектуального розвитку.

Класноурочна

форма навчання бере свій початок з братських

шкіл України і Білорусі. Саме у них відпрацьовувались елементи урочної системи. Сутність класно‐урочної системи зводиться до того, що учитель одночасно навчає чималу групу дітей (до 45 осіб), які перебувають приблизно на однаковому рівні

анатомо‐фізіологічного і психічного розвитку, заняття проводиться у класній кімнаті, за постійним розкладом і регламентом.

Наукове обґрунтування класно‐урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці

"Велика дидактика" (1657 р.). Після її появи урок став провідною формою навчання у всіх школах світу.

Белл‐ланкастерськаформа навчання виникла наприкінці XVIII на початку XIX ст. в Англії. її назва походить від імен засновників — священика А.

Белля і Дж. Ланкастера.

У цей період в Англії бурхливо розвивався капіталізм, з'являлись все нові виробництва, на які залучалась велика кількість селян. Відповідно гостро

постала потреба масової освіти робітників та їх дітей. А вчителів не вистачало. Тому одному вчителеві доручали навчання 250300 учнів різного віку. Але одноосібно учитель не міг цього зробити. Тому ідея реалізовувалася так: учнів розподіляли на групи з 25 ЗО осіб. До кожної групи прикріпляли старшого учня (монітора); учитель спочатку навчав елементів грамоти старших учнів, а вони у

своїх групах передавали здобуті знання своїм товаришам. Крім того, монітори відповідали за порядок і дисципліну. Таке навчання ще називали "взаємним". Подібна система виявилася малоефективною, тому белл‐ланкастерська форма

навчання існувала недовго.

Дальтон‐план. Виникла вона на початку XX ст. у США з метою

формування в дітей ініціативності, самостійності, винахідливості, діловитості. Уперше запровадила й описала цю форму навчання вчителька з м. Дальтона Е. Паркхерст. Технологія навчання була

така: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни поділявся на частини (блоки), кожен учень отримував індивідуальне завдання у формі плану й самостійно його виконував. Потім звітувався, набираючи відповідну кількість балів, а потім отримував наступне завдання.

Бригадно-лабораторна форма навчання зародилась у 20-х роках минулого століття в радянській школі. Це була своєрідна спроба модернізувати систему дальтон-плану на колективістських засадах. З учнів класу формували бригади по 5—9 осіб, на чолі яких стояли обрані бригадири.

Навчальні завдання у вигляді планів давались на бригаду, яка мала працювати над його виконанням. Після закінчення визначеного періоду бригадир звітував перед педагогом про

виконання завдання, на основі чого оцінювалась робота членів бригади.

Урок це форма організації навчання, за якої вчитель веде заняття за стабільним розкладом і регламентом з постійним складом учнів, котрі мають приблизно однаковий рівень фізичного й психічного розвитку. Урок залишається основною формою навчання у всіх типах навчальних закладів і нині.