Використання сучасних інформаційних технологій у вивченні пед.. дисциплін.

Нові інформаційні технології навчання — методологія і техно­логія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів.

Для інформаційного забезпечення педагогічного про­цесу кожен викладач і студент повинні мати доступ до практично необмеженого обсягу інформації і її аналітич­ного оброблення, можливості для безпосереднього вклю­чення в інформаційну культуру суспільства. Комп'ютерна (інформаційна) технологія навчання (КТН) спрямована на досягнення цілей інформатизації навчання на основі застосування комплексу функціональ­но залежних педагогічних, інформаційних, методологіч­них, психофізіологічних і ергономічних засобів і методик, створених і організованих на базі технічного й програмно­го забезпечення ЕОМ.

Спеціалісти виокремлюють кілька основних напрямів використання ЕОМ у педагогічному процесі:

ü для наочного представлення і демонстрації основ­них понять і об'єктів навчальної дисципліни, основних за­кономірностей, зв'язку теоретичних положень із практи­кою тощо;

ü для моделювання і наочного представлення фізич­них процесів, що відбуваються у досліджуваних технічних пристроях, функціонування досліджуваних зразків;

ü для автоматизованого навчання;

ü для автоматизації проектування;

ü для розв'язання розрахункових задач, оброблення результатів вимірів експериментальних досліджень;

ü для контролю підготовленості студентів.

ЕОМ повинні розглядатися в навчальному процесі як об'єкти вивчення і практичного використання.

Ефективність використання засобів інформаційних технологій у навчальному процесі залежить від успішнос­ті розв'язання завдань методичного характеру, пов'язаних з інформаційним змістом і способом використання автома­тизованих систем навчання. Тому автоматизовані системи навчання доцільно розглядати як програмно-методичні комплекси (сукупність програмно-технічних засобів і реа­лізованих з їхнім використанням методів (методик) на­вчання, призначених для розв'язання конкретних завдань навчального процесу).

Інформатизація навчального процесу значною мірою сприяє розв'язанню проблем його гуманізації, оскільки з'являються можливості значної інтенсифікації спілку­вання, врахування індивідуальних нахилів і здібностей, розкриття творчого потенціалу викладачів і студентів, ди­ференціації навчання відповідно до особливостей студен­тів; звільнення викладача і студента від необхідності вико­нання рутинних, технічних операцій, надання їм широких можливостей для розв'язання пізнавальних, творчих проблем.

Інтенсивне оновлення матеріально-технічної бази ви­щих навчальних закладів з урахуванням останніх досяг­нень науки і техніки дає змогу розвивати аудіовізуальну технологію навчання, яка передбачає використання різно­манітних технічних засобів навчання (ТЗН), в т. ч. ком­п'ютерних і електронних засобів. Розрізняють рецептивне аудіовізуальне навчання, пов'язане зі сприйманням і за­своєнням студентами аудіовізуальної навчальної інформа­ції, яка передається за допомогою ТЗН (наприклад, телеві­зійних систем), та інтерактивне, яке забезпечує взаємо­дію студента і навчаючої системи у формі діалогу людини і машини.

На сучасному етапі соціальних і технологічних пере­творень однією з вимог до всіх учасників навчального про­цесу у вищих навчальних закладах є готовність майбут­нього фахівця до використання інформаційно-комуніка­ційних технологій, комп'ютеризованих систем загалом у навчанні та професійній діяльності. Виокремлюють три рівні такої готовності (Г. Козлакова): власний рівень воло­діння комп'ютеризованими технологіями, уміння безпосе­редньо використовувати їх у професійній діяльності, умін­ня підвищувати свій фаховий рівень за допомогою засобів Internet.

Для ефективного використання в навчальному процесі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій вик­ладач повинен володіти певними специфічними вміннями (М. Жалдак):

— застосовувати сучасні інформаційно-комунікаційні технології в підготовці, аналізі, коригуванні навчального процесу, управлінні навчальним процесом і навчально-пі­знавальною діяльністю студентів;

— добирати найраціональніші методи і засоби навчан­ня, враховувати індивідуальні особливості студентів, їх нахили і здібності;

— ефективно поєднувати традиційні методичні систе­ми навчання із новими інформаційно-комунікаційними технологіями.

Упровадження в навчальний процес у вищій школі но­вих інформаційних технологій є об'єктивним процесом розвитку освіти. Однак вони не повинні використовувати­ся педагогами бездумно, оскільки жодну з технологій не можна вважати універсальною: кожна з них в різних ситу­аціях дає різні результати, і це необхідно враховувати при їх виборі.

16. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Методи контролю.

Під поняттям «контроль» розуміють виявлення, вимір і оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Процедуру виявлення і виміру називають перевіркою. Перевірка є складним компонентом контролю. Основною функцією контролю є забезпечення зворотного зв'язку між учителем і учнем, одержання учителем об'єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне виявлення недоліків і прогалин у знаннях. Метою перевірки в сучасній школі є визначення рівня і якості навчальних досягнень учнів, а не ступеня його невдач.

Контроль містить у собі оцінювання (як процес) і оцінку (як результат) перевірки.

Основою для оцінки навчальних досягнень учня є підсумки контролю.

Функції оцінки не обмежуються тільки констатацією рівня досягнень. Оцінка є засобом стимулювання учіння. Під впливом об'єктивного оцінювання в учнів формується адекватна самооцінка, критичне ставлення до своїх успіхів.

Діагностика, контроль, перевірка й оцінювання знань, умінь учнів проводяться у тій самій логічній послідовності, що й вивчення. Основними ланками перевірки є попередня, поточна, повторна, періодична, підсумкова.

Попередня перевірка проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя. Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним (реабілітаційним) навчанням, спрямованим на ліквідацію прогалин у знаннях, уміннях учнів.

Поточна перевірка здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми. При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки — навчаюча, стимулююча.

Повторна перевірка проводиться з метою повторення матеріалу, який вивчався раніше. Вона сприяє зміцненню знань, але не дає можливості характеризувати динаміку навчальної роботи.

Періодична перевірка проводиться здебільшого після вивчення частини, розділу програми або великої теми. її метою є діагностування якості засвоєння учнями взаємозв'язків між структурними елементами навчального матеріалу, що вивчався в різних частинах курсу, систематизація й узагальнення.

Підсумкова перевірка здійснюється в кінці кожного семестру і навчального року. її призначення — діагностування рівня (якості) фактичної успішності учнів відповідно до поставленої на даному етапі мети навчання.

Для перевірки знань використовуються методи контролю — способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовуються такі форми контролю: фронтальна, групова, індивідуальна, комбінована, самоконтроль.

При фронтальній формі організації учитель ставить питання до всього класу з метою залучення його до обговорення. Форма дозволяє вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. За порівняно короткий час учитель перевіряє знання у значної частини учнів класу. Зрозуміло, що на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння ними знань.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли перевіряються підсумки навчальної роботи або хід її виконання частиною, групою учнів класу, що одержала певне завдання. При цьому питання ставляться перед групою, в їх вирішенні беруть участь учні, які працювали в складі даної групи, і обов'язково залучаються інші учні класу.

Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовного ознайомлення учителя із рівнем навчальних досягнень окремих учнів. При цьому звертається увага на осмислений характер відповіді учня, логічність його суджень, доказовість положень, уміння застосовувати засвоєні знання. Цей вид контролю здійснюється на уроці, залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру й обсягу вивченого матеріалу, рівня підготовки учнів.

Комбінована форма контролю поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим: учитель одночасно викликає для відповіді декількох учнів, один з них відповідає усно, 1 — 2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідну роботу, а решта учнів виконує індивідуальні письмові чи практичні завдання. Перевагою комбінованої форми опитування є можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при порівняно невеликій витраті часу. Недоліком є те, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, бо учні, які самостійно виконують завдання, не беруть участі у фронтальній роботі з класом, а результати їх праці перевіряються учителем за межами уроку.

Самоконтроль допомагає учневі самостійно розібратися в тому, як він оволодів знаннями, перевірити правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінити практичне значення результатів проведених дослідів, виконаних вправ, задач тощо