Основи землеустрою та кадастру

Система землеустрою включає: наукову, технічну, виробничу та управлінську діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої. Органами влади здійснюється державне регулювання, управління та організація у сфері землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях (далі - загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях); державний і самоврядний контроль за здійсненням землеустрою; наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою.
Об'єктами землеустрою є:територія України; території адміністративно -територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Суб'єктами землеустрою є: органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій;
землевласники та землекористувачі.
Правові, наукові та технічні основи землеустрою в совокупності дають змогу використовувати земельні ресурси України ефективно та раціонально.

Табл.1

 

ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ТА КАДАСТРУ
ПРАВОВІ		НАУКОВІ		ТЕХНІЧНІ
Земельне право		Поділ території України		Документація із землеустрою
Форми власності, земельні відносини, набуття та реалізація права власності або користування		За природно-кліматичними умовами		дміністративно-територіальні утворення		За цільовим використанням		Програми, схеми, проекти, робочі проекти, технічна документація кадастр
				Управління земельними ресурсами

НАУКОВІ ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

Основним об’єктом землеустрою є Земля. З наукової точки зору при здійсненні землеустрою Земля розгялдається в двух аспектах: як природне тіло і як просторовий базис.

Земля є нашою матір’ю, а ми всі її діти. З давних давн людина поклонялася Землі. Земля як живе космічне тіло має свою енергію та свою структуру. Однією із складових частин Землі є грунт. Грунт - це особливе природно-історичне тіло, “шкіра” планети. Виходячи з того, що складовими частками грунту є: мікроорганізми, дрібні безхребетні, мінерали, вода, Грунт – живе тіло.

Говорячи про грунти, ми маємо на увазі тільки сільське господарство, але на грунтах розташовуються сотні мільйонів гектарів лісів, великі масиви лугів, степів, боліт, водні простори і т.п.

Табл. 2.

НАУКОВІ ОСНОВИ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

ЗЕМЛЯ

ПРИРОДНЕ ТІЛО

ПРОСТОРОВИЙ БАЗИС

Грунти + клімат + рослинність

Адміністративно-територіальні утворкння (АТУ)

Використання землі за цільовим призначенням

Природно-сільськогосподарське районування (зонування) території

Одиниці АТУ: АРК, Київ, Севастопіль, область, район, місто, район в місті, селеще, село

Категорія иземель

1.С/г призначення; 2.Землі житлової та громадської забудови; 3.Землі природно-заповід ного фонду та ін шого природоохоронного приз начення; 4.Землі, оздоровчого призначення; 5.Землі рекреаційного призначення; 6.Землі історико-культур ного призначення; 7.Землі лісового фонду; 8. Землі водного фонду; 9. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енерге тики, оборони та іншого призначення 10.Землі запасу всіх категорій

Форми

КОАТУУ (код АТУ)

Загально державна

Регіональна (Обласна)

Пояс, підпояс, зона, підзона, провінція, округ

Оціночний район

Оцінка якості землі

Вартість землі

Бонітування грунтів

Економічна оцінка грунтів

Нормативна

Експертна

Земля, як природне тіло

Ґрунт — поверхневий шар Землі, що володіє родючістю. Ґрунт є поліфункціональною четирйохфазною системою, що утворилася в результаті вивітрювання гірських порід і життєдіяльності організмів. Вона залежить від клімату і рельєфу і міняється згодом.

Як самостійний природний об'єкт ґрунт має ряд унікальних властивостей, що різко відрізняють його від гірських порід, з яких він утворився.

Ґрунт характеризується високим змістом особливої групи мінералів, відомих як глинисті або вторинні. Вони мають високі сорбционі властивості, велику ємність катіонного й аніонного обміну, здатність до набрякання й утримання води, що дозволяють ґрунтові утримувати практично всі хімічні елементи і з'єднання, що надходять. Іншою особливістю ґрунтів є наявність у них специфічних органічних сполук — гумусових речовин — продуктів переробки рослинних і тваринних організмів. Унаслідок цього ґрунт здобуває родючість, що є найбільш сприятливим субстратом або середовищем обитания для гнітючої більшості живих істот — мікроорганізмів, тварин і рослин. Показово також, що по їхній біомасі ґрунт (суша Землі) майже в 700 разів перевершує океан, хоча на частку суші приходиться менш 1/3 земної поверхні.

Властивість різних ґрунтів по-різному акумулювати різноманітні хімічні елементи і з'єднання, одні із яких необхідні для живих істот (биофильні елементи і мікроелементи, різні фізіологічно-активні речовини), а інші є шкідливі або токсичними (важкі метали, галогени, токсини й ін.), виявляється на всіх живучим на них рослинах і тваринах, включаючи і людини. В агрономії, ветеринарії і медицині такий взаємозв'язок відомий у виді так званих ендемічних хвороб, причини яких були розкриті тільки після робіт ґрунтознавців.

Ґрунт впливає на склад і властивості поверхневих, підземних вод і всю гідросферу Землі. Фільтруючи через ґрунтові шари вода витягає з них особливий набір хімічних елементів, характерний для ґрунтів водозбірних територій. А оскільки основні господарські показники води (її технологічна і гігієнічна цінність) визначаються змістом і співвідношенням цих елементів, то порушення ґрунтового покриву виявляється також у зміні якості води.

Ґрунт є головним регулятором складу атмосфери Землі. Обумовлено це діяльністю ґрунтових мікроорганізмів, у величезних масштабах продуцирующих різноманітні гази — азот і його окисли, кисень, диоксид і оксид вуглецю, метан і інші вуглеводні, сірководень, ряд інших летучих з'єднань. Більшість з цих газів викликають «парниковий ефект» і руйнують озоновий шар, унаслідок чого зміна властивостей ґрунтів може привести до зміни клімату на Землі. Те що випадково відбувається в даний час зрушення в кліматичній рівновазі нашої планети фахівці зв'язують у першу чергу з порушеннями ґрунтового покриву.

Нарешті, ґрунт — головне багатство будь-якої держави у світі, оскільки на ній і в ній виробляється близько 90 % продуктів харчування людства. Руйнування ґрунтів супроводжується неврожаями і голодом, приводить до бідності держав, а загибель ґрунтів може викликати загибель усього людства.

Виходячи з цих властивостей ґрунту її розглядають як особливу природну мембрану (биогеомембрану), що регулює взаємодії між біосферою, гідросферою й атмосферою Землі, роль якої для планети також важлива, як роль шкіряного покриву для людини. Знання властивостей ґрунтів дозволяє ґрунтознавцям заздалегідь давати необхідні рекомендації урядам своїх країн і ООН для запобігання погрози локальних або широкомасштабних катастроф.

 

Класифікація грунтів

Існуючі у світі класифікації завжди побудовані на певних принципах їх створення, які відображають філософські світоглядні аспекти авторів, їх кредо, мету і водночас результат. Ці положення належать і до запропонованої класифікації. Вона — не результат абстрактних висновків, а продукт узагальнення досягнень ґрунтознавства і агрономії, спрямованих на розв'язання на­уково-практичних завдань.

Така класифікація базується на принципах зональності, генетичності, ієрархічності, субстантивності, спадкоємності та розумної доцільності.

Принцип зональності. Ґрунт як природно-історичне тіло і предмет людської діяльності, як основний засіб сільськогосподарського виробни­цтва не може бути відірваний від географічних умов його формування. Ця функціональна залежність генезису та властивостей ґрунтів від факторів ґрунтоутворення є головним законом ґрунтознавства, який відображає єдність ґрунту і середовища. Цей закон увійшов у ґрунтознавство як учення про ґрунтові зони, в зв'язку з цим ґрунтова зональність повною мірою використовувалась при розробці типології ґрунтів. Це положен­ня має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення для пра­вильного розміщення і раціонального ведення сільськогосподарського виробництва.

Генетичний принцип традиційно реалізується через оцінку генетич­ного профілю ґрунту. B існуючих класифікаціях вона здійснюється за морфолого-генетичною будовою профілю. Встановлено, що кожний генетичний тип ґрунту поряд з системою генетичних горизонтів характеризується визначеними особ­ливостями органопрофілю і вмісту гумусу в ньому Як приклад наводимо морфолого-генетичну будову і гумусовий профіль основних ґрунтів Лісостепу однакового гранулометричного складу і близьких за зволоженням умовах (рис. 2.1.1).

Кількість гумусу в профілі конкретного ґрунту практично постійна величина, яка піддається точному виміру. Але абсолютні її значення залежать від гранулометричного складу. Тому для типологічної порівняності ґрунтоутворення застосовується відносний показник — коефіцієнт профільного нагромадження гумусу (КПНГ). Він являє собою співвідношення між умістом гумусу та фізичної гли­ни в профілі. Його параметри для кожного генетичного типу ґрунту є константою. B зв'язку з цим у запропонованій класифікації генетичний принцип реалізується через критерій КПНГ поряд з будовою профілю за генетичними горизонтами. B польових умовах визначення генетичного статусу ґрунту проводять на підставі морфології профілю, що не забез­печує однозначності його ідентифікації. Це досягається за допомогою показникаКПНГ(табл. 1.1).

Класифікація типів ґрунтоутворення за істотними ознаками обов'яз­ково вимагає використання принципу ієрархічності (підпорядкування). Його реалізація виражається в диференціації ґрунту як природного тіла послідовно підпорядкованій системі таксономічних одиниць, кожна з яких має власний кількісний показник. Детально на них спинимось при розгляді таксономії ґрунтів.

Практично у всіх генетичних класифікаціях, починаючи з класифіка­цій B. Докучаєва і M. Сибірцева, тією чи іншою мірою декларується використання принципу субстантивності (за параметрами складу і властивостей). Ґрунт — це система, в якій властивості взаємозумовлені й підпорядковуються причинно-наслідковим зв'язкам. За природою Ґрунтоутворення — це трансформація органічної маси і формування гумусових речовин. Кількість останніх зумовлюється проявом усього комплексу факторів ґрунтоутворення.

Проте раніше нікому не вдавалося формалізувати узагальненими критеріями цю залежність. Дослідженнями ННЦ "ІГА" встановлено пріоритетність окремих факторних параметрів у формуванні типів ґрунтоутворення, інтенсивності його прояву через нагромадження гумусу. Виявлені причинно-наслідкові зв'язки між гід­ротермічними умовами за травень—вересень, нагромадженням гумусу і типом ґрунтоутворення при певному гранулометричному складі. Тому запропоновано розглядати гумус як показник типолого-ґрунтової й екологічної "пам'яті". її рефлекторність проявляється в особливостях органопрофілю і вмісту гумусу поряд із системою генетичних горизонтів.

Особливості гумусонагромадження через відповідні показники параме­трично реалізують принцип субстантивності на кожному таксономічному рівні.

Класифікація ґрунтів на підставі принципу спадкоємності не допускає немотивованої зміни номенклатури для забезпечення розуміння і ефек­тивного використання споживачами типологічних дефініцій.

Світовий досвід свідчить про неможливість жорсткого дотримання вибраних принципів відносно класифікаційної проблеми. Певні від­хилення неминучі, тому був використаний принцип розумної доцільності застосування критеріїв.

 

 

 

Рисунок2.1.1. Генетичні горизонти і гумусовий профіль ґрунтів Лісостепу в ре­гіоні з ГТК травень-вересень 1,20-1,36 при вмісті фізичної глини 30-35%

 

 

2.1.2 ТАКСОНОМІЧНІ ОДИНИЦІ КААСИФІКАЦІЇ

Система таксономічних одиниць класифікації побудована на ієрархічних принципах, тобто її елементи розташо­вуються у певному порядку — від вищого до нижчого. Кожен з них має певний кількісний показник, що дає можливість об'єк­тивно охарактеризувати найістотніші особливості грунтів.

Генетична еколого-субстантивна класифікація включає такі таксоно­мічні одиниці: тип—підтип—рід—вид—варіант—літологічна серія.

Тип Грунту — об'єднана група ґрунтів за однотипними системами гене­тичних горизонтів і гумусового профілю через певні параметри показника КПНГ, як наслідок схожості режимів і процесів ґрунтоутворення за раху­нок відносної однорідності біокліматичних умов. Типи ґрунтів у польових умовах діагностуються за будовою профілю та морфолого-генетичними властивостями генетичних горизонтів. Уточнюються визначеними пара­метрами інтенсивності профільного гумусонагромадження через показник КПНГ(табл.І.І).