Стаття 2. Засади виконавчого провадження

Даною статтею встановлено, що виконавче провадження здійснюється на засадах: верховенства права; обов’язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об’єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

 

Стаття 4. Вимоги до виконавчого документа

Положеннями вказаної статті регламентовано обов’язкові та необов’язкові вимоги до виконавчого документа та підстави, за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання.

До обов’язкових вимог віднесено:

назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності), слід звернути увагу, що слова «за наявності» слід розуміти, що відсутність коду для юридичних осіб допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду;

резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

строк пред’явлення рішення до виконання;

виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов’язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов’язаний мати таку печатку.

Слід звернути увагу на те, що:

- у разі відсутності у виконавчому дати народження боржника – фізичної особи документі, який виданий до набрання чинності цим Законом, – це не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки на момент видачі документа діяли норми, які не передбачали обов’язкове зазначення цієї вимоги у виконавчому документі;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків боржника - фізичної особи, не є обов’язковою вимогою. Відсутність таких даних у виконавчому документі – не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (у випадку його відсутності виконавець отримує ці дані у органах фіскальної служби, при цьому до створення умов для безпосереднього доступу державних виконавців, приватних виконавців до державних баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційну інформацію, органи виконавчої влади, що забезпечують ведення таких баз даних та реєстрів, подають відповідну інформацію на письмові запити державних виконавців, приватних виконавців, що надходять у зв’язку з виконавчим провадженням, у триденний строк з дня надходження запиту).

В подальшому виконавець може використати дані боржника - фізичної особи ( прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків тощо) чи юридичної особи, які зазначені боржником у декларації (додатки 1, 2 до Інструкції з організації примусового виконання рішень.)

- для фізичних осіб прізвище та ім’я у виконавчому документі зазначаються обов’язково, а по батькові – за наявності;

- деякі органи державної влади можуть не мати печатки із зображенням Державного Герба України (наприклад, структурні підрозділи патрульної поліції, на яких покладаються обов’язки із забезпечення безпеки дорожнього руху), а постанови можуть скріплюватися іншими печатками (штампами) без зображення Державного Герба України. При прийнятті рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державний виконавець повинен перевірити, чи передбачено законом, який регламентує діяльність таких органів, наявність печатки із зображенням Державного Герба України;

- резолютивна частина виконавчого документа повинна містити заходи примусового виконання рішень (стягнення коштів, зобов’язання вчинити певні дії чи утриматися від вчинення певних дій тощо).

Ч.4 ст. 4 Закону визначено підстави, за яких виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку - боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Слід звернути увагу на те, що виконавчий документ повертається стягувачу у вищезазначених випадках без винесення постанови, при цьому авансовий внесок повертається стягувачу на визначений ним рахунок.

П.4 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012
02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованим в Мін’юсті 30.09.2016 за № 1302/29432 (далі – Інструкція з організації примусового виконання рішень передбачено, що виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених ч.4ст. 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.

Необхідно рекомендувати, що зазначене повідомлення підписується виконавцем та скріплюється печаткою відділу. У повідомленні зазначаються всі виявлені невідповідності виконавчого документа вимогам Закону.

Виконавець, при прийнятті рішення про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, повинен уважно дослідити вищезазначені підстави для повернення.

Слід зазначити, що процесуальними наслідками повернення документа є неможливість примусового виконання рішення, однак не в усіх запропонованих статтею випадках це означає однозначний висновок.

Так, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред’явити виконавчий документ на виконання.

Окремо слід звернути увагу, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до ч.2 ст.26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.

До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження.

При цьому є випадки, коли із заявою про примусове виконання рішення стягувачем може бути подано копію виконавчого документа чи представником стягувача пред’являються виконавчі документи до примусового виконання без довіреності на представлення інтересів стягувача або із закінченням терміну дії довіреності чи неналежним чином завіреної довіреності, в таких випадках виконавчий документ може бути повернуто особі, яка пред’явила без прийняття до виконання на підставі п.6 ч. 4 ст.4 Закону із обґрунтуванням підстав повернення, оскільки виконавчий документ не відповідає встановленим вимог або заява про прийняття виконавчого документа подана особою, що не уповноважена на здійснення відповідних дій.

Стосовно сплати авансових внесків слід зазначити, що у випадку, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим - це є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття на виконання.

При цьому виконавцю слід врахувати вимоги ч.3 ст. 26, якою визначено перелік осіб та категорії рішень, по яких авансовий внесок не сплачується (у такому разі стягувач повинен додати до заяви про відкриття виконавчого провадження копії документів, які звільняють його від сплати авансового внеску).

Необхідно звернути увагу, що у разі якщо стягувачем подано заяву про відкриття виконавчого провадження до набрання чинності цим Законом – це не є підставою для направлення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання у зв’язку з несплатою авансового внеску, при цьому моментом подання заяви доцільно вважати дату передачі заяви особисто або до поштового відділення.

Вичерпний перелік осіб, органів та категорій, які звільняються від сплати авансового внеску визначено ч.3 ст.26 Закону, до яких, серед іншого, віднесено органи державної влади.

Слід звернути увагу, що, виходячи з аналізу положень Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування за своєю політико-правовою природою не є органами державної влади, а є представницькими органами місцевого самоврядування, а тому не звільняються від сплати авансового внеску.

Стосовно визначення розміру авансового внеску за судовими рішеннями про забезпечення позов у слід зазначити, що оскільки резолютивна частина такого судового рішення не передбачає наявність суми, яка підлягає стягненню, рекомендовано враховувати, що за такою категорією виконавчих документів стягується авансовий внесок - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

При надходженні виконавчих документів, за якими обов’язок стягнення є солідарним, авансовий внесок сплачується стягувачем по кожному виконавчому документу у встановленому ч.2 ст.26 Закону розмірі.

Зазначена редакція статті також не передбачає повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з підстави наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження чи що можуть перешкоджати фактичному та повному виконанню рішення суду (відсутність інформації про місцезнаходження майна, конфіскованого за результатами розгляду матеріалів відповідних органів, відсутність копію опису майна чи протоколу вилучення майн або довідки про відсутність такого майна під час пред’явлення виконавчого документа про конфіскацію майна, описки, помилки тощо). У таких випадках виконавець повинен відкрити виконавче провадження та використати право на звернення до суду (іншого органу, посадової особи) щодо подання додаткових документів чи виправлення (уточнення) в таких документах.

Щодо виконавчих документів, які видані до набрання чинності цим Законом державним виконавцям слід пам’ятати, що відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені ст.12 Закону, якою передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.