Поняття індивіду, індивідуальності, особістості.

Поняття індивіда визначає людину як окремого представника людського роду, будь-якої соціальної спільності. Особливо індивід означає неподільну далі частку якогось цілого. Це своєрідний соціальний атом, окрема людина, окремий представник людського роду і член якоїсь соціальної спільності. Це сама проста і абстрактна характеристика людини, що говорить лише про те, що вона відокремлена від інших індивідів. Відокремленість не становить її суттєву характеристику, бо відокремлена одна від одної і в такому розумінні індивідуальні всі об'єкти у Всесвіті. З допомогою поняття індивіда підкреслюється і те, що є спільним між окремою людиною і іншими людьми, і те, як повно у людині відображені родові якості. Але людина не є тільки зв'язаною суспільством з іншими людьми, а має свою певну незалежність завдяки соціальній і духовній активності.

Поняття індивідуальності розкриває людину як самобутнього індивіда з його неповторною здібністю бути самим собою. Поняття індивідуальності суттєво конкретизує поняття людини й індивіда, але недостатньо охоплює свідомо-вольову якість людини. Такий недолік компенсується поняттям особистості, що характеризує, насамперед, суспільно-розвинуту людину.

Поняття особистості визначає уявлення про людину як істоту цілісну, яка об'єднує в собі особисті, соціальні і природні якості. Поняття індивідуальності і особистості тісно зв'язані між собою. Індивідуальність виступає тут як суттєва характеристика конкретної особистості, що відбиває спосіб її буття як суб'єкта самостійної діяльності і творчості. Індивідуальне Я складає духовно-змістовний центр структури особистості, її внутрішнє ядро. На основі індивідуального Я формуються інші соціальні та індивідуальні якості. Особистість та індивідуальність не тільки взаємопов'язані, а і взаємообумовлені: формування якостей особистості тісно зв'язане з індивідуальною самосвідомістю людини, змістом її цінностей, залежить не тільки від становища індивіда у суспільстві, але й від особистого ставлення до свого становища, власної позиції. Це пояснює той факт, що в умовах одного соціального середовища формуються різні типи особистостей.

Концепції особистості у західній філософії (Бердяєв, Муньє, Маслоу, Берн та ін.)

Особістість як єдність духовного та душевного начала людського буття.

Особистість та проблема самотності.

Початок III тисячоліття характеризується спрямованістю людства до відкритості, діалогічності, толерантності як найважливіших людських цінностей, що долають відчуження та самотність.

Таке подолання можливе лише шляхом об'єднання можливостей чоловічого та жіночого. Адже у чоловіка та жінки є екзистенціальні й психологічні особливості, які взаємодоповнюються. Об'єднуючись, ці особливості дають можливість долати, здавалося б, нерозв'язні суперечності.

Особистість та стать

Проблеми статі та любові актуалізуються сьогодні в зв'язку з виходом у простір культури та цивілізації жінки, яка прагне рівних та вільних стосунків зі світом чоловіків. Патріархальна епоха, яка обмежила буття жінки кухнею, дітьми та церквою, прямує до самозаперечення - вона переповнена внутрішніми суперечностями.

Нові стосунки статей не повинні означати реваншизму жінок щодо "сильної половини". Адже реваншизм означає інфантильну, невротичну взаємодію чоловіка та жінки, яка веде до оновлених конфліктів і нової деструкції [1, 82-87]. Плідні стосунки статей - це партнерські стосунки, позбавлені будь-якого реваншистського забарвлення.

Філософія статі.

В історії філософської думки є безліч цікавих концепцій статі. Спинимося на найбільш оригінальних та завершених. Так, Платон вважає, що стать виникла в результаті розриву андрогінної цілісності. Андрогіни, за Платоном, - це істоти, що складалися з чоловічої та жіночої половин. Заздрість богів призводить до руйнації цілісності андрогінів і до появи статі, що означає трагічний розрив. Людина може подолати стать, лише знайшовши свою половину. Через любов чоловіка та жінки, на думку Платона, долається розірваність та відчуженість людського буття.

Один із фундаторів філософії персоналізму М.Бердяєв продовжує та розвиває міркування Платона, ставлячи ідею андрогінізму в центр своєї філософії статі. Він пише: "Стать - це те, що повинно бути подолане, стать - це розрив. Поки залишається цей розрив -немає індивідуальності, немає цілісної людини". І продовжує: "Чоловік тільки стать, половина, він продукт світової розірваності... І жінка - стать, половина" [2, 25]. Отже, подолання статевої розірваності М.Бердяєв вбачає в подоланні статі через утвердження нової цілісної індивідуальності. А після цього - з'єднання з іншою цілісною індивідуальністю через любов-андрогінізм, що долає половинчастість.