Загальна характеристика філософії Нового Часу. Протистояння емпіризму раціоналізму (Бекон, Декарт).

Найсуттєвіша особливість філософії Нового часу - принципова орієнтація на науку, її тісний зв'язок із проблемами наукового пізнання. Філософія Нового часу стверджувала свої засадні принципи в боротьбі із середньовічною схоластикою, виступаючи як продовження і духовний наслідок доби Відродження - Реформації. Творці нової філософії Ф.Бекон, Р.Декарт, Б.Спіноза та інші теоретично підсумували здобутки Відродження та Реформації. Однак нова філософія мала власний зміст: науку, що за часів середньовіччя посідала останнє місце у системі духовних вартостей, новий час висунув її на перший план як вищу духовну цінність.Вся діяльність Френсіса Бекона (1561-1626), одного з перших філософів Нового часу, була спрямована на філософське обґрунтування наукового знання нового типу, розробку нових поглядів на межу наукового пізнання, його методи, утвердження першорядного значення науки в житті суспільства. У центрі уваги Ф.Бекона - проблема Людина і Природа, особливо такі її аспекти: можливість пізнання природи людиною і формування наукового методу пізнання. На його думку, схоластика - це спосіб філософствування в епоху середньовіччя, в основу якого лежить схильність до традиційного мислення, посилення на авторитети при пошуках істини. Тому* спираючись на експерименти, необхідно критично переосмислити все існуюче знання про природу та людину. У своїх творах („Нова Атлантида", „Велике оновлення наук", „Про гідність та примноження наук") Ф.Бекон дає нищівну критику всієї схоластичної філософії і науки, засуджує її за неплідність. „Ми бажаємо, - пише він, - застерегти усіх взагалі, щоб вони пам'ятали про істинні цілі науки і прагнули до неї не для розваги і не для змагання, <...> а на користь життя і практики."

Емпіричний метод Ф. Бекона. Вчення про ідоли і про очищення від них людського інтелекту.

Ф. Бекон англійський філософ, основоположник емпіризму й індуктивного методу. Бекон наводить чотирьох «ідолів», які заважають людині пізнавати світ: 1) Ідоли роду- вони притаманні всьому людському роду, тому, що в усіх людей не досконалі органи чуттів. Характерне інертне мислення, яке піддається владі звички. 2) Ідоли печери- поширені суб*єктивні перекручування і деформації процесу пізнання через особисті пристрасті і антипатії людей. 3)Ідоли площі- полягають з прихильності забобонам, що заявляються у словесній плутанині. 4) Ідоли театру- виникають з помилкових філ. вченнь. Очищення розуму від помилок- лише перший крок, наступним повинен стати вибір продуктивного методу відкриттів. По Бекону існує 3 можливі шляхи пізнання: 1- шлях «павука»-спроба вивести всі істини тільки з власної свідомості. 2- шлях мурашки- це вузький емпіризм, що безладно тягне в мурашник усі факти, що трапляються на його шляху, але не здатний ні на які узагальненя; 3- шлях бджоли- поєднує в риси перших двох, він полягає у розумовій переробці матеріалів, які нагромаджуються з досвідом. Методичний сумнів і раціоналізм гносеологічної концепції Р, Декарта.

Декарт був основоположником дедуктивно- раціоналістичного методу пізнання. Роздуми від загального до часткового. Дедукція- це ланцюг достовірних логічних висновків, що спираються на «абсолютно достовірні положення»(аксіоми). В теорії пізнання Декарт-засновник раціоналізму. Висунув на перше місце розум, а роль досвіду звів до перевірки даних інтилекту. За Декартом чуття часто вводить нас в оману. Все, що викликає сумні має бути відкинуте. Найхарактерніша риса раціоналізму- це ототожнення реальної причини і логічної основи. Завдяки інтуїції і дидукції розум здатний досягти пізнання всього. Правила дедуктивно-раціоналістичнтого методу: 1) приймати за істинне лише те, що з*являється розуму в ясному і чіткому вигляді; 2) ділити кожне досліджуване явище на стільки частин, на скільки це потрібно для подолання труднощів; 3) дотримування певного порядку мислення; 4) складати перелік і огляди так повно, щоб була впевненість у тому, що нічого не пропущено.

Декарт прихильник «вроджених ідей», до них належать ідеї Бога, принципи логіки, категорії. Світ у філ. системі Декарта має розподіл на дві першооснови, що існують незалежно одна від одної: 1) природна, матеріальна субстанція (ознакою є протяжність, кількісна вимірюваність); 2) духовна, мисляча субстанція (ознака- мислення).Він вважав, що людина є зв*язком між між тілесним механізмом і розумною душею,Ю інакше кажучи між двома першоосновами.