К.Г. Юнг: Архетипи колективного позасвідомого

1 Швейцарський психолог і культуролог К. Юнг ("Архетип і символ") увів у науку поняття колективного несвідомого як загальнолюдського досвіду пам'яті про людське минуле, що є фундаментом формування психіки; колективне несвідоме зберігається у вигляді символічних форм — архетипів.

Загальні властивості національного часу - поліритмічність (різні процеси в нації відбуваються з різною швидкістю); єдність минулого, теперішнього та майбутнього; єдність часу, який існує в продуктах культури минулого, й живого (суб'єктивного) часу діяльності людей; детермінація майбутнім; знакова природа часу тощо. Загальні властивості національного простору - відсутність "тримірності" (національні час та простір вимірюються смисловими, функціональними відношеннями речей і людей, комунікативно-інформаційними "одиницями" тощо); багатошаровість (національний час, як і простір, має внутрішні та зовнішні прояви); знаково-інформаційна "насиченість" (зв'язок із природним простором). Безперечно, національні час і простір безпосередньо зв'язані з географічним простором. Але зауважимо, що ми не підтримуємо концепцію Л.Н. Гумільова, яку можна віднести до географічного чи біоенергетичного виду редукціонізму. Ця концепція не уникає детермінізму, хоча Л.Н. Гумільов і намагається його уникнути: "Це означає, що етнос - не біологічне явище, і воднораз не соціальне. Ось чому я пропоную етнос вважати явищем географічним, завжди зв'язаним з ландшафтом, що містить з собі й годує етнос". Але, попри висловлювання, у якому можна вбачати спробу мислити етнічне як щось автономне і не зумовлене фізичними, біологічними чи соціальними чинниками, з контексту викладу концепції стає ясно, що маємо справу з одним із видів редукціонізму.

Оскільки свідомість людей відбиває світ і через ці форми, остання має конкретно-історичний характер. Сучасний світ змінюється з такою величезною швидкістю, що різні покоління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше прискорення історії, немовби ущільнення національного часу та простору. "Інформаційний вибух" у XX столітті нерозривно пов'язаний зі специфікою сучасних національних простору та часу.

Е. Фромм: Відчуження та любов

Качественно новьім и существенно важньїм зтапом развития нефрейдистской социологии стало учение ведущего теоретика неофрейдизма психоаналитика и социолога Зрика Фромма.

Создавая "радикально-гуманистический психоанализ", Фромм стремился постичь закони, управляющие жизнью отдельного индивида, и закономерности, которьіе лежат в основе развития общества, в целях гуманистического преобразования человека и социума. Стремясь к созданию диалектического представлення о человеке, Фромм утверждал, что " человеческую природу нельзя рассматривать ни как биологически обусловленную внутреннюю сумму желаний, ни как безжизненную тень культури, к которой она вннуждена приспосабливаться ".

Неофрейдистская социология Фромма - один из наиболее значительннх злементов современной западной интеллектуальной культури. Она придала существенньїй импульс развитию не только психосоциологических доктрин, но и всей современной западной социологии, одной из вершин которой она, безусловно, является.

Витоки і риси укр. культури

Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX початку XX стст. У 20-ті роки XX ст. Дмитро Чижевський, розвиваючи їх ідеї, у книжці «Філософія на Україні» стверджує, що українська філософія починається з періоду Григорія Сковороди. Пізніше, в 60-ті роки ця думка поділяється в «Нарисах історії філософії на Україні». Та в 70-ті роки XX ст. формується нова тенденція: київські філософи доводять, що в братських школах, Острозькому науково-просвітницькому центрі, Києво-Могилянській академії формується професійна філософія України, філософські ж ідеї формуються ще культурі Київської Русі. У 80-ті роки утверджується думка: філософія - специфічна сфера духовної діяльності — займає особливе місце культурі як самопізнання Духу і розглядається в контексті культури, а не в системі науки, бо лише на досить високому рівні розвитку культури формується філософське теоретичне знання з функціями науки. Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.