Персоналізм, як філософська течія

Персоналізм (лат. регзопа — особа) — релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога. Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в СІЛА. Головними його представниками були Б.-П. Боун, В.Е.Хокінг, Е.-ПІ. Брайтмен та інші. В 30-х роках 20 ст. сформувався французький варіант персоналізму (Е. Муньє, Ж. Лакруа). Персоналізм тісно пов'язаний з теїзмом. Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб (див. Плюралізм), яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістичні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму.

Деякі представники П. (Муньє) піддають критиці капіталізм, виступають за соціальне (економічне й духовне) оновлення суспільства.

Проте цей процес вони зводять до морального самовдосконалення, духовного оновлення особи.

Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.

Філософія Бердяєва та Муньє

Б(1874-1948)- представник київської філософської школи. Справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціаналізму та переоналізму. Його праці- "Філософія вільного духу", "Зміст творчості" та деякі інші. Філософські праці Б базуються на визначені свободи,що є головною цінностю,так і цінністю людини/її творчості. Сама творчість вбачається Б як зміст свободи,прорив за межі повсякденного буття,у невідоме. Існує три ступені свободи:

*коли сама можливість свободи в існуванні "добут тєвої основи буття" хаосу,що передує Богу і приро ді.В своїх творах Б створив космічну систему творення в якій людина ніби приречена на роль творця.

*пов'язує з існуванням людини, її діяльністтю. Основний зміст дія-ті людини вбачається у творчості. Творчість вільна за своєю суттю. *ступінь свободи-пов'язує з майбутнім людини. Вільне суспільство - це його ідея. Вона збудована на Християнській ідеології і моралі,в всебічному об'єднанні.

Це вільне суспільство де не буде експлуатації.

МУНЬЕ (Mounier) Эммануэль (1905-1950) - французский философ.

Собственное интеллектуально-политическое кредо М. сформулировал достаточно жестко: "Мое Евангелие учит меня не лукавить перед моим собственным Богом, который всегда ищет дорогу к сердцу отчаявшегося человека. Он никогда не разрешал мне успокаиваться по отношению к тем, кто предпочитает пренебрегать доверием бедных... В этом есть и предпосылка любой политики, в этом - достаточное основание, чтобы отвергнуть некоторые политические формы". С точки зрения М., макроэкономические и политические процессы в 20 в. элиминировали отдельно взятую личность из фокуса внимания общество - и человековедения, в еще большей степени интересы индивида оказываются вне поля зрения власть предержащих. Поэтому, по мнению М., необходимо разработать человекоцентрированный инструментарий для социальных дисциплин. Лишь тогда, полагал М., когда в центре теоретических дискуссий и практических действий окажется личность ("персона"), персонализм как интегральное усилие сумеет осмыслить и преодолеть тотальный кризис человека. Значимость такого мировоззренческого и аксиологического поворота тем более велика, поскольку, согласно М., "экономическая структура, какой бы рациональной она ни была, если она основана на пренебрежении к фундаментальным требованиям личности, неизбежно разрушает себя изнутри". М. трактует личность как своеобычное отражение и адаптацию совокупности наиболее приемлемых для конкретного человека поведенческих и культурных эталонов: "...личность - это не мое сознание о ней