Сучасне інформаційно-технічне забезпечення ДКСУ

 

З моменту створення Державного казначейства України завдання його інформаційно-технічного забезпечення постійно знаходиться у центрі уваги.

Система органів ДКСУ має досить розгалужену, трьохрівневу структуру:

- центральний апарат ДКСУ;

- головні управління ДКСУ у областях, м. Києві, м. Севастополі та АР Крим;

- територіальні управління в районах та містах.

На кожному рівні для прийняття рішень необхідна різноманітна інформація. Наприклад, для прийняття рішення про можливість оплати платіжних доручень окремої установи необхідно знати чи є на її рахунку кошти і як класифікується наявний залишок. Обчислювальна техніка створює широкі можливості для забезпечення всією необхідною інформацією, збільшує оперативність та достовірність інформації, дозволяє всебічно аналізувати інформацію, автоматизує трудозатратні процеси, збільшує продуктивність та зменшує об’єми рутинної людської праці. Поява обчислювальної техніки зробила можливим розробку та впровадження інструментів, які дають можливість кожному працівникові Казначейства ефективно виконувати свою роботу.

Всі функціональні працівники органів ДКСУ на власному робочому місці мають персональні комп’ютери, які об’єднані в локальні мережі, пов’язані між собою каналами зв’язку. Центральний апарат та Головні управління мають серверні приміщення з потужним комп’ютерним обладнанням. Таке технічне забезпечення створило можливість для запровадження автоматизованих інформаційних систем.

Автоматизована інформаційна система (АІС) - це сукупність інформації, економіко-математичних методів і моделей, технічних, програмних і технологічних засобів, призначених для обробки інформації та прийняття управлінських рішень. Впровадження АІС в процес управління бюджетними коштами дозволяє забезпечити в автоматизованому режимі здійснення процедур збору, реєстрації, зберігання, пошуку, обробки та видачі інформації стосовно стану та руху бюджетних коштів. При цьому забезпечується прийняття якісних і оперативних управлінських рішень, створюються інформаційні бази даних для потреб внутрішніх і зовнішніх споживачів, покращується взаємодія суб’єктів бюджетного процесу, окуповуються витрати на створення АІС.

Повномасштабна АІС складається із функціональної частини, яка призначена для вирішення конкретних завдань у сфері управління та обробки інформації і забезпечувальної, підсистемами якої є: інформаційна, технічна, технологічна, програмна, правова, лінгвістична, математична, ергономічна та організаційно-методична.

Таким чином, АІС - це організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Такі системи можуть бути побудовані за різною архітектурою, зокрема в органах ДКСУ найбільш вживаними є наступні:

1) Архітектура «клієнт-сервер», в рамках якої є «сервер» або група «серверів», які з високою надійністю зберігають та дуже швидко оперують базами даних, тобто. інформацією, та «клієнти», які надають запити (інструкції) «серверу» на додавання, зміну або знищення інформації в базах даних. Перевагами даної архітектури є надійність збереження інформації, організація одночасної сумісної роботи з даними багатьох «клієнтів», досить низькі вимоги до технічного забезпечення «клієнта», недоліками - залежність всіх клієнтів від потужності «сервера» та висока вартість обладнання, яке для забезпечення високої надійності та потужності виготовляється з високоякісних вузлів(матеріалів) та з їх дублюванням.

2) «Монолітна» архітектура, або інше «архітектура все в собі». Автоматизовані системи такої архітектури дають можливість працювати тільки на одному комп’ютері, і тільки одному користувачеві, що призводить до неможливості одночасної роботи декількох користувачів у такій системі і вимагає дублювання цих систем на різних комп’ютерах.

Автоматизовані системи побудовані за архітектурою «клієнт-сервер» мають підвищений рівень захисту, використовують як технічні засоби, так і програмні продукти внутрішнього захисту, що забезпечують лише санкціонований доступ до інформації у всій системі. При цьому захист інформації від несанкціонованого доступу або її викривлення організований таким чином, що кожний із учасників має доступ до тієї інформації, яка передбачена його функціональними обов’язками.