Психологічне консультування та корекція осіб з високим рівнем тривожності.

С. Л. Соловйова [33] розповідає, що кожна людина відчуває стан тривоги, але далеко не завжди це стає приводом для звернення за консультацією до психолога або до психотерапевта. У більшості випадків переживання тривоги, що супроводжує стресову життєву ситуацію, проходить разом з дією стресору. Вирішення конфлікту нівелює суб'єктивно-неприємні переживання тривожного ряду. Однак в певних випадках переживання екстремальної ситуації не призводить до зниження тривоги; навпаки, може відбуватися подальший розвиток тривожної реакції з генералізацією цього переживання в інші сфери життя та міжособистісні відносини. Тривога захоплює всю людину і стає постійним супутником життя.

У психологічному консультуванні психолог стикається з клієнтами, для яких тривога є болісним станом, що впливає на інші психічні процеси і стани переживанням загрози. Як стверджує Н. В. Тарабріна [35], це хронічне тривожне переживання супроводжується в більшості випадків неприємними фізичними відчуттями, найчастіше з боку серцево-судинної системи. Переживання безпредметної недиференційованої тривоги супроводжує відчуття прискореного серцебиття, перебої в області серця, неприємні больові відчуття, почуття задухи тощо. Неприємні соматичні відчуття ще більше підсилюють переживання тривоги, до якої додається страх перед соматичним захворюванням. Відносно механізму замкнутого кола соматичні та психічні еквіваленти тривоги супроводжують та підсилюють один одного, формуючи психічний стан, що є дезадаптивним для пацієнта: він відчуває себе нездатним справлятися з повсякденними життєвими ситуаціями, вирішувати проблеми на роботі і в побуті. Відчуття неспроможності і неможливості впоратися з вимогами життя в кінці кінців приводить суб’єкта на консультацію до психолога.

Психологічна робота з клієнтом, який звернувся з приводу тривоги, включає в себе безліч аспектів. По-перше, за С. Л. Соловйовою [33], стан тривоги «обростає» додатковими емоційними переживаннями і психічними станами. Найбільш часто емоція тривоги «підключає», залучає до процесу саморозвитку афекту депресивні переживання. Формується єдиний тривожно-депресивний синдром, в якому буває важко визначити домінуючу роль тривоги.

На думку Т. А. Немчина [19], тривога може ховатися і за іншими емоційними переживаннями. Дратівливість, агресивність, ворожість можуть виступати в якості реакцій на ситуації, що викликають тривогу. Інші клієнти в подібних ситуаціях, навпаки, стають стриманішими, емоційно холодними, скутими, загальмованими, мовчазними. Багатомовність, балакучість також може бути способом маскування тривожності. Безперервне говоріння ‒ це своєрідна форма самозахисту, за якої важливо вловити почуття клієнта.

Досить часто тривога виражається в маніфестації соматичних симптомів. С. Л. Соловйова [32] описує, що на перший план в суб’єктивному сприйнятті клієнтом свого стану можуть виступати підйоми артеріального тиску, прискорене серцебиття, раптова слабкість, запаморочення, головний біль, що супроводжуються тривогою. Більшість клієнтів пов’язують ці напади зі специфічними ситуаціями, що мають певне психологічне значення для клієнта і провокують тривожність.

У ряді випадків, як стверджує Т. А. Немчин [19], тривога маскується певними нав’язливими діями ‒ покусуванням губ, почісуваннями, крутінням гудзиків. Весь спектр нав'язливих дій ‒ від стукання пальцями по столу, нав'язливого моргання очима до переїдання, надмірне куріння, нав’язливої потреби купувати часто непотрібні речі ‒ може виражати собою тривогу внаслідок конфліктної життєвої ситуації.

Н. В. Тарабріна [35] пояснює, що клієнту дуже важливо виговоритися і висловити словами свою тривожність, тому що в стані тривоги пацієнт практично мало сприймає інформацію або сприймає її дуже спотворено, що реально ускладнює для консультанта встановлення психологічного контакту. Обговорювання неспокійних переживань клієнта частково сприяє звільненню клієнта від надмірної «афективної завантаженості», знижуючи рівень психічної напруженості ‒ психічного елемента, що супроводжує надмірно інтенсивну або надмірно тривалу тривогу. Дезорганізаційний вплив тривоги зменшується.

Як стверджує В. Ю. Меновщиков [15], тривожність може провокувати опір самому процесу консультування. По суті відбувається опір усвідомленню внутрішніх конфліктів, а тим самим і посиленню тривожності. І. М. Цимбалюк [46] вважає, що вчиняючи опір, клієнт прагне контролювати свою відвертість, висловлювати тільки «цензурні» думки і відчуття, бути якомога більш позбавленим індивідуальності, пригнічувати свої відчуття по відношенню до консультанта. Зауваження консультанта повинні, навпаки, звертати увагу клієнта на те, яким чином він уникає тривожності, наприклад, акцентувати увагу клієнта на тому, що він змінив тему розмови, або переключив увагу на самого консультанта тощо.

Іноді тривожність примушує клієнта не тільки чинити опір, але і демонструвати ворожість до консультанта, найчастіше в прихованій формі. Як описує А. М. Прихожан [24], це може проявлятися в тому, що клієнт з презирством і сарказмом критикує консультантів, яких відвідував раніше, розповідає історії про помилки психологів і психотерапевтів. Також має місце прагнення клієнта подружитися з психологом, щоб консультант сприймав клієнта не як клієнта, а як друга. І. М. Цимбалюк [46] приводить приклад, що тривожний клієнт чоловік може прагнути знайти загальні інтереси з консультантом і виступати в ролі його партнера по хобі. З цією метою клієнти, наприклад, можуть приносити поштові марки або інші колекції предметів, прагнучи здійснити обмін, запрошують консультанта на чашку кави або обід і тому подібне. Жінки поводяться схожим чином, але з характерною для них специфікою ‒ прагнуть підкреслити свою жіночу привабливість, демонструють материнську або сестринську поведінку, проявляють заклопотаність зовнішнім виглядом і здоров’ям консультанта, що створює в них ілюзію дружніх взаємин. Дослідник вважає, що така поведінка клієнтів направлена на "послаблення" консультанта як професіонала; спонукаючими мотивами виступають страх і тривожність, заперечення серйозності проблем. Якщо консультант піддається подібному впливу і дійсно стає другом клієнта, виникає багато серйозних труднощів в консультативному контакті і, можна сказати, консультування як таке закінчується.

Як стверджує І. М. Цимбалюк [46], консультуючи тривожних клієнтів, важливо знати не тільки способи, якими вони маскують свою тривожність, але і засоби, за допомогою яких прагнуть позбавитися від неприємної дії тривожності. Цими засобами виступають механізми психологічного захисту, які описувала А. Фрейд [38]. Захисти функціонують автоматично, на несвідомому рівні. Використання захисних механізмів для зменшення тривожності не є патологією, поки воно не не починає спотворювати сприймання та розуміння реальності і обмежувати гнучкість поведінки. Описано багато механізмів психологічного захисту. А. Фрейд [38] охарактеризувала основні з них:

1. Витіснення. Це процес мимовільного усунення в несвідоме неприйнятних думок, спонук або відчуттів. Коли дія цього механізму для зменшення тривожності виявляється недостатньою, підключаються інші захисні механізми, що дозволяють витісненому матеріалу усвідомлюватися в спотвореному вигляді. Найбільш широко відомо дві комбінації захисних механізмів:

· витіснення + зсув. Ця комбінація сприяє виникненню фобічних реакцій;

· витіснення + конверсія (соматичне символізування). Ця комбінація утворює основу істеричних реакцій.

2. Регресія. За допомогою цього механізму здійснюється неусвідомлене сходження на більш ранній рівень пристосування, що дозволяє задовольняти бажання. Регресія може бути частковою, повною або символічною.

3. Проекція. Це механізм віднесення до іншої особи або об'єкту думок, відчуттів, мотивів і бажань, які на свідомому рівні індивід у себе відкидає. Проекція буває і шкідливою, тому що приводить до помилкової інтерпретації реальності.

4. Інтроекція. Це символічна інтерналізація (включення) людини або об'єкту. Дія механізму протилежна проекції. Інтроекція виконує дуже важливу роль в ранньому розвитку особи, оскільки на її основі засвоюються батьківські цінності і ідеали. Як описує А. Фрейд [38], механізм актуалізується під час трауру, при втраті близької людини. За допомогою інтроекції усуваються відмінності між об'єктами любові і власною особою.

5. Раціоналізація — найпоширеніший механізм психологічного захисту. Поведінка людини визначається безліччю чинників, тому вона пояснює свою поведінку найбільш прийнятними для себе мотивами, тобто раціоналізує.

6. Інтелектуалізація. Цей захисний механізм припускає перебільшене використання інтелектуальних ресурсів в цілях усунення емоційних переживань і відчуттів. Інтелектуалізація тісно пов'язана з раціоналізацією і підміняє переживання відчуттів роздумами про них.

7. Компенсація. Це несвідома спроба подолання реальних і уявних недоліків. А. Фрейд [38] стверджує, що компенсація може бути соціально прийнятною і неприйнятною. Ще виділяють пряму компенсацію (прагнення до успіху в свідомо програшній області) і непряму компенсацію (прагнення ствердити себе в іншій сфері).

8. Заперечення. Це механізм відкидання думок, відчуттів, бажань, потреб або реальності, які неприйнятні на свідомому рівні. Прояви поведінки у суб’єкта такі, немов проблеми не існує. Дорослі часто використовують заперечення у випадках кризових ситуацій (невиліковна хвороба, наближення смерті, втрата близької людини тощо).

9. Зсув. Це механізм напряму емоцій від одного об'єкту до прийнятнішої заміни. Зсув виявляється при фобічних реакціях, коли тривожність внаслідок несвідомого конфлікту переноситься на зовнішній об'єкт.

Наступним важливим напрямом психологічної допомоги особам, що мають прояви тривожності є психологічна корекція. С. Л. Соловйова [33] пояснює, що з тривожним клієнтом в ході психологічної корекції потрібно обговорювати його стан. При взаємодії з тривожним пацієнтом в ситуації психологічного консультування важливо, маючи на увазі його постійне «забігання вперед» з тенденцією жити майбутнім, фіксувати сьогодення, підбиваючи підсумки, узагальнюючи все сказане клієнтом за певний проміжок часу. Такі узагальнені висловлювання, що фіксують основні висловлені ідеї та основні відображені в мові переживання, допомагають клієнту усвідомлювати свої поточні переживання, повертаючи його в реальність. Періодичне підведення підсумків і відображення емоцій клієнта допомагають йому в усвідомленні того, що відбувається, тобто він краще починає розуміти власні почуття. Фіксація на теперішньому часі, повернення в реальність одночасно знижують рівень тривоги клієнта, нівелюють інтенсивність тривожно-депресивних переживань.

Повернення в даний час може забезпечуватися також питанням: «Що зараз відбувається?», яке консультант може використовувати час від часу під час швидкої і заплутаної мови тривожного клієнта. Як стверджує Г. С. Абрамова [1], описуючи справжні думки і переживання, клієнт фіксує увагу на поточному моменті. Усвідомлення «тут і тепер» дозволяє нівелювати основний елемент переживань тривоги ― відчуття загрози. Оскільки даний момент не містить в собі ніяких загрозливих елементів, постійне утримання реальності вирівнює фон настрою, що дозволяє більш точно і адекватно формулювати проблеми клієнта.

На думку Р. Мея [17], у більшості випадків, описуючи справжні переживання, клієнт здатний вербалізувати свою тривогу у вигляді недиференційованих дифузних відчуттів «стиснення», «тиску» в області грудей, «кому в горлі», «тяжкості в голові» тощо. В цьому випадку можна попросити клієнта зосередитися на неприємних відчуттях, докладніше розповісти про них, «побути з ними». Вербалізація і символічне вираження тривоги дає клієнту відчуття контролю над нею, що полегшує його стан.

Н. В. Тарабріна [35] описує, що «дистанціювання» з власними почуттями в процесі психологічної корекції дозволяє клієнтові усвідомити, що його тривога – це лише стан, який супроводжує його в даний момент життя, але не захоплює його особистість цілком, що тривога – це не він сам, а тільки своєрідна «декорація», на тлі якої протікає його психічна діяльність. «Декорацію» ж завжди можна поміняти, наприклад, змоделювавши, зокрема, стан «високої радості», яка, як правило, поглинає тривогу. Таким чином, консультування та корекція тривожних пацієнтів включає, як правило, не тільки роботу з психологічної проблематикою клієнта, але на перших етапах і опрацювання його стану тривоги з встановленням дистанції щодо тривоги і оволодінням тривогою як тимчасовим супутником психічного життя клієнта.

С. Л. Соловйова [33] стверджує, що тривога – це емоція, яка легко передається від людини до людини в ситуації міжособистісної взаємодії. Тривога клієнта легко передається консультантові. Для того, щоб не «заразитися» тривогою клієнта, а також для того, щоб знизити його рівень тривоги, психолог повинен вміти не реагувати на тривогу клієнта в тій же модальності, щоб не підкріплювати і не посилювати її. У процесі психологічної корекції важливо збереження консультантом емоційно-нейтрального стилю консультування пацієнтів з вираженою тривожністю.