Україна в другій світовій війні (1939-1945 рр. )

1 Причини та початок Другої світової війни.

2 Об’єднання західноукраїнських земель з Радянською

Україною.

3 Німецька окупація України. Рух Опору.

4 Наслідки для України Другої світової війни.

 

1 Причини та початок Другої світової війни. У 1939 р. Європа і світ стояли на порозі Другої світової війни. Український народ, що на сході страждав від сталінщини, а у західних регіонах від утиску Польщі, Румунії й Угорщини, чекали нові суворі іспити. Друга світова війна радикально змінила положення українців, воно стало ще більш важким. Розділ Польщі на початку війни призвів до встановлення на Західній Україні репресивного сталінського режиму. Потім після нападу Німеччини на СРСР, на Україні був встановлений ще більш жорстокий нацистський окупаційний режим. У такий спосіб Україна виявилася в епіцентрі політичного і військового протиборства СРСР і Німеччини і понесла значні матеріальні та людські втрати.

Якщо говорити про періодизацію подій війни на території України, то можна зазначити такі 2 етапи:

1 – 1 вересня 1939 р. - 22 червня 1941 р.

2 – 22 червня 1941 р. - осінь 1944 р.

Серед багатьох причин, що призвели до початку Другої світової війни, можна зазначити дві дипломатичні угоди, що безпосередньо вплинули на Україну. Підписавши 30 вересня 1938 р. Мюнхенську угоду, західні держави намагалися умиротворити Гітлера і дозволили йому розчленувати Чехословаччину (і Закарпаття). Але така політика не мала успіху.

23 серпня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад (пакт Молотова - Ріббентропа), до нього входив також секретний протокол, у якому Гітлер і Сталін розподілили Східну Європу на відповідні сфери впливу. Відповідно до протоколу СРСР поширював свій вплив майже на всі західноукраїнські землі. Маючи гарантії нейтралітету СРСР, 1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу, і почалася Друга світова війна.

 

2 Об’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. 17 вересня 1939 р. радянські війська вступили до Східної Польщі і зайняли майже всі землі населені українцями і білорусами. Польська держава перестала існувати. З погляду міжнародного права, угода Сталіна і Гітлера про поділ Польщі звісно була незаконною, але не можна забувати, що і Польща заволоділа Західною Україною у 1921 р. проти волі її народу.

Після двох корекцій остаточну лінію поділу між СРСР і Німеччиною було встановлено новим секретним протоколом при укладенні радянсько-німецького договору про дружбу і кордони 28 вересня 1939 р. Суто польські землі відійшли до Німеччині, за СРСР залишилася Західна Україна і Західна Білорусія, що були об'єднані в УРСР і БРСР. Цей кордон цілком відповідав національним інтересам українського народу і був виправленням історичної кривди у відношенні до нього з боку правлячих кіл Польщі. Протягом усієї війни СРСР вів наполегливу дипломатичну боротьбу за міжнародне визнання возз'єднання західноукраїнських земель. Нарешті на Ялтинській конференції глав урядів 3 великих держав у лютому 1945 р. уряди США й Англії визнали справедливість нового кордону.

Після закінчення Другої світової війни з установленням нової влади в Польщі змінилися і її відношення з СРСР. 16 серпня 1945 р. був підписаний договір про радянсько-польський кордон. В основному це був кордон, встановлений у 1939 р. За Польщею залишилася тільки населена українцями Холмщина.

Проте, повернемося до початку війни. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію передати йому Бессарабію і Буковину. У такий спосіб в УРСР виявилося ще 7 млн громадян Західної України.

Після входження Західної України до складу УРСР у 1939 р. на західноукраїнських землях почалося встановлення економічних і політичних структур радянського суспільства. Проте, модернізація регіону здійснювалася в умовах сталінізму, а це означало розширення на Західній Україні тоталітарної системи.

Проте багато політичних і економічних перетворень принесли західним українцям поліпшення:

- було багато чого зроблено для українізації і зміцнення системи освіти (із 6900 шкіл 6000 були українськими);

- помітно поліпшилося медичне обслуговування населення, особливо сільського;

- були націоналізовані промислові і торгові підприємства, що належали раніш полякам і євреям;

- були експропрійовані польські землевласники;

- почалася індустріалізація аграрного краю;

- почалося навчання і формування кваліфікованих наукових кадрів.

Проте, паралельно з цими реформами почалася і ліквідація створених на Західній Україні політичних, соціально-економічних і культурних відносин і традицій.

НКВС були заарештовані і депортовані на схід українські політичні лідери. Були змушені розпуститися УНДО й інші політичні партії. Від 20 до 30 тисяч активістів втікали в окуповану німцями Польщу. Після ліквідації ліберально-центристських організацій і партій залишилася тільки одна політична організація – підпільна мережа ОУН.

Ще до німецької окупації почалася насильницька колективізація. Біля 13% селян було колективізовано, що викликало різке невдоволення Радянською владою.

Невдоволення місцевого населення викликала і політика, спрямована на ліквідацію греко-католицької церкви. Було заборонено викладати релігію в школі, конфісковані церковні землі, велася антирелігійна пропаганда.

Навесні 1940 р. почалися масові депортації в Сибір і Казахстан. З осені 1939 р. по осінь 1940 р. органами НКВС без суду і слідства було депортовано 10% населення Західної України. Арешт загрожував кожному, кого підозрювали в українському націоналізмі.

Таким чином, приєднання західноукраїнських земель до Радянського Україні мало суперечливі наслідки. Населення краю тепер стало відокремлено від політичних і культурних цінностей Європи, воно втратило свою національну організацію і політичну структуру. Проте останні не були тільки негативними. Приєднання Західної України до складу УРСР було подією історичного значення. Уперше за багато століть українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті було вирішено польсько-український конфлікт. Почалася досить спізніла соціальна й індустріальна модернізація регіону.

 

3 Німецька окупація України. Рух Опору. 22 червня 1941 р. нацистська Німеччина напала на СРСР. Велика частина німецьких сил – група армій “Південь” повинна була захопити Україну. І саме на Україні Німеччина одержала ряд вражаючих перших перемог. Головна з них – знищення у вересні 1941 р. значних радянських сил у районі Києва й узяття у полон 650 тис. чоловік. Унаслідок цього через 4 місяця після вторгнення Німеччина окупувала майже всю Україну. До грудня 1941 було узято у полон 1,3 млн українців.

По-різному ставилося до окупації цивільне населення України. На Західній Україні, де радянська влада була особливо не популярною, німців іноді зустрічали як визволителів.

Поспішний відступ Червоної Армії мав трагічні наслідки для політичних в'язнів у в'язницях Західної України. Не маючи можливості їх евакуювати, НКВС із 22 по 29 червня 1941 р. провів масове знищення в'язнів. Усього було розстріляно біля 15 тис. чоловік.

При відступі радянських військ, усі підприємства України, якими могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Так у Донбасі були затоплені майже всі шахти, виведені з ладу багато металургійних заводів, знищені усе 54 домни. Здійснювалася масова евакуація за Урал і в Середню Азію військових заводів, кваліфікованої робочої сили і значних вчених-спеціалістів. Усього було вивезено біля 1500 заводів і більш 10 млн чоловік. Більш третини всього цього було евакуйоване з України. Місцем перебування українського радянського уряду стала столиця Башкирії – м. Уфа.

Однієї з найбільше впливових організацій на Україні залишалася ОУН. Як же укладалися взаємовідносини окупаційних військ Німеччини й ОУН?

З початку Другої Світової війни протиріччя в ОУН вирвалися назовні. Між ветеранами 1917-1920 років і молодих радикалів виникнули гострі протиріччя. Обидва табори підтримували ідеї українського інтегрального націоналізму, але розходилися у питаннях тактики. Після убивства Коновальця в 1938 році старі члени ОУН пропонували обрати лідером Андрія Мельника, а молоді радикали – Степана Бандеру. У серпні 1939 року на конференції у Римі Андрій Мельник був проголошений керманичем ОУН. Але 10 лютого 1940 року Степан Бандера зібрав конференцію у Кракові. Не зумівши досягти компромісу, в ОУН відбувся розкол. Виникнуло два крила: ОУН-Б (Бандерівці) і ОУН-М (Мельниковці).

ОУН з ентузіазмом зустріла напад Німеччини на СРСР, розглядаючи його як можливість створення незалежної Української держави. Проте, хоча ОУН і Німеччина мали загального ворога – СРСР, їхньої цілі були різноманітними. Німці розглядали ОУН як диверсійну силу в радянському тилу. ОУН мала мету, скориставшись війною, розширити свій вплив на всю Україну. Німці по-різному ставилися до ОУН: Абвер (військова розвідка)на чолі з Адміралом В. Канарисом виступав за співробітництво з ним, але нацистський партійний апарат на чолі з Мартіном Борманом не розглядав ОУН як серйозну політичну силу. До того ж німці не знали, яку фракцію підтримувати ОУН-М або ОУН-Б.

Уже у перші дні окупації України конфлікт між інтересами ОУН і Німеччини вийшов на передній план. ОУН-Б пішла на ризикований крок, розв'язавши без згоди з німцями проголосити 30 червня 1941 року у Львові відновлення Української держави. На посаду прем'єр-міністра був обраний близький соратник Бандери Ярослав Стецько. Реакція німецького керівництва була швидкою. Уже через декілька днів після проголошення держави гестапо заарештувало і кинуло у в'язницю Бандеру і його прихильників.

Обидві фракції ОУН, без згоди німців, планували організувати і контролювати місцеву організацію в окупованих районах України. З цією метою вони зібрали біля двох тисяч своїх членів, розподілили їх на похідні групи, що повинні були йти в глиб України за наступаючими німецькими військами.

Проте в Німеччині були інші плани. У вересні 1941 року підрозділи СС заарештували і знищили багатьох членів похідних груп ОУН-Б. Через два місяці гестапо стало громити ОУН-М. Було розстріляно більше 40 членів, що грали активну роль. Українські націоналісти пішли в підпілля.

Україна була найбільшою радянською республікою цілком окупованою німцями. У серпні 1941 року цілком ігноруючи національні інтереси українців, Гітлер наказав розбити Україну на окремі адміністративні одиниці. Найбільша – Рейхскомісаріат України на чолі з Еріхом Кохом. Столиця – місто Рівно. Галичина стала одним із районів Генерал-губернаторства Польщі. Буковина і частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані союзнику Німеччини Румунії. Східні землі навколо Харкова залишалися під юрисдикцією німецької армії. Німецьке керівництво було переконано в тому, що України більше не існує. Німці тримали Україну під своїм повним контролем. На всі найважливіші адміністративні і господарські посади призначалися тільки німці. З особливою жорстокістю німці ставилися до євреїв і військовополонених. На Україні було створено більш 180 концтаборів. За декілька місяців було знищено біля 850 тисяч євреїв, а протягом війни майже 1,3 мільйона військовополонених.

Німецька адміністрація вирішила, що найкраще експлуатувати сільське господарство України шляхом зберігання колгоспів, але під контролем німців і під іншою назвою. Мала місце жорстока експлуатація селян. У результаті 85% продовольства Німеччина вивозила з України.

Проводилися так само і примусові мобілізації населення для роботи в Німеччині. Робітників зі сходу в Німеччині називали остарбайтери. Усього було вивезено до Німеччини 2,3 мільйона громадян.

Страшна жорстокість нацистської влади виявлялася також стосовно міського населення й української інтелігенції.

Як і в інших країнах окупованої Європи незабаром після приходу німців на Україну виникає підпільний рух, що було головною реакцією на політику нацистів. На Україні вже існували підпільні організаційні мережі ОУН, більшовиків, а на північному заході – поляків, кожна з яких мала власні партизанські сили. Ряди партизан поповнювали колишні червоноармійці, українські націоналісти, комуністи, євреї, остарбайтери і т.д. Партизани в основному зосереджувалися в лісах Волині, болотах Полісся і Карпатах.

Перші партизанські сили українських націоналістів виникнули в Поліссі і на Волині і на початку не були пов'язані з ОУН. Як тільки почалася війна, місцевий український лідер Тарас Бульба – Боровець – сформував частину за назвою “Поліська Січ”(пізніше перейменовану в Українську Повстанську армію – УПА). Як тільки німці спробували розпустити його частину, він повів своїх бійців у ліси, щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками.

Наприкінці 1942 року ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили, поклавши тим самим початок регулярної української армії.

Для об'єднання всіх націоналістичних рядів, ОУН-Б силою включила до складу своїх формувань підрозділи Боровця й ОУН-М, узявши для них найменування УПА. Головнокомандуючим об'єднаних сил був призначений український офіцер Роман Шухевич. Наприкінці 1943 року - поч. 1944 року чисельність УПА досягла 30-40 тис. бійців. Вона захопила контроль майже над усієї Волинню, Поліссям а потім і Галичиною.

Для підпільної роботи на окупованій території України були також залишені більш 40 тис. комуністів. Проте більшість із них загинула ще на початку окупації. Проте більш 100 тис. комуністів – робітників і селян – виявилися в тилу ворога.

Активна боротьба з загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 року почав бойову діяльність партизанський загін на чолі з Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани на чолі з Федоровим. Велику роль в організації народного опору грали Центральний штаб партизанського руху й Український штаб партизанського руху, створені в травні 1942 року.

На початку 1943 року Червона Армія розгорнула широкий наступ на фронті. Почалося масове вигнання окупантів із території України. Першим з обласних центрів було звільнене місто Луганськ. У той час як Червона Армія громила супротивника на фронтах, партизани успішно діяли в тилу. У лютому-березні 1943 року партизанські об'єднання Наумова і Федорова учинили тривалі рейди територією України. Чинили свої рейди і з'єднання УПА. Тільки восени 1944 року УПА провела 800 рейдів. Після того, як Західна Україна була звільнена Червоною Армією, УПА організувала серію акцій щоб перешкоджати організації і депортації українського населення.

 

4 Наслідки для України Другої світової війни. 1944 рік став роком остаточного звільнення України від німецько-фашистських загарбників. На початку жовтня 1944 року територія України була цілком звільнена від окупантів. А наприкінці жовтня війська 4-го Українського фронту вибили ворога з Закарпаття. На порядок денний стало питання про возз'єднання цього краю з радянської Україною. Перший з'їзд Народних комітетів, що зібрався в листопаді в місті Мукачеве схвалив Маніфест, що проголошував возз'єднання Закарпаття з радянської Україною. На з'їзді була обрана Народна Рада Закарпатської України. 29 червня 1945 року між СРСР і Чехословаччиною була підписана угода про возз'єднання Закарпаття з Україною.

Найважливішим завданням українського народу з початку звільнення окупованої території стало відновлення зруйнованого народного господарства, міст і сіл республіки.

Тільки прямі втрати України складали 285 млрд крб. Було зруйновано 714 міст і селищ, більш 28 тис. сіл, більш 16 тис. промислових підприємств, 10 млн чоловік залишилися без житла. 2 травня 1945 року пав Берлін, а 8 травня Німеччина капітулювала. 2 вересня 1945 року капітулювала і Японія. Друга світова війна закінчилася. Великий внесок у перемогу над фашизмом вніс і народ України.

 

 

Лекція 23