Спеціальні методи наукових досліджень.

Прогнозування. Як метод наукового пізнання він полягає у передбаченні майбутнього етапу процесу, явища, предмета на підставі аналізу його минулого і су­часного.

Прогнозування — сукупність засобів і прийомів мислення, що да­ють змогу на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовніш­ніх) та ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у певному пе­ріоді часу вивести судження певної достовірності стосовно май­бутнього розвитку об'єкта.

Методи прогнозування класифікують за різними оз­наками. До найважливіших належать ступінь формалі­зації, загальний принцип дії, засіб отримання прогноз­ної інформації.

Більшість класифікаційних схем виокремлюють се­ред методів прогнозування метод екстраполяції, метод експертних оцінок, моделювання.

Дисперсний аналіз. Послуговуються цим методом для оцінювання впливу різних факторів на результат експерименту, планування аналогічних експериментів. Започаткований він англійським математиком Р. Фіше-ром для оброблення результатів агрономічних дослідів, метою яких було з'ясування умов отримання макси­мального врожаю різних сортів сільськогосподарських культур. Сам термін «дисперсійний аналіз» було засто­совано пізніше.

За кількістю факторів, вплив яких досліджується, розрізняють однофакторний і багатофакторний диспер­сійний аналіз.

Кореляція і регресія. Застосування цих методів спри­чинене необхідністю розглядати природні та суспільні явища у взаємозв'язку і постійній зміні. Поняття «ко­реляція» (лат. correlatio — співвідношення, взає­мозв'язок) і «регресія» (лат. regressio — рух назад) бу­ли запроваджені у науковий вжиток в середині XIX ст. завдяки працям англійських статистиків Ф. Гальтона та К. Пірсона.

Суть методу кореляції полягає у встановленні коре­ляційної залежності між двома змінними величинами, яка виявляє себе як функціональна залежність між зна­ченнями однієї з них і умовним математичним очіку­ванням іншої.

Регресійним аналізом називають встановлення фор­ми залежності між змінними, оцінювання функції ре­гресії, невідомих значень (прогноз значень) залежної змінної. Наприклад, явище «регресії до середнього» відкрив Ф. Гальтон у процесі вивчення залежності між зростом батьків і їх дітей, переконавшись, що зріст ді­тей, які народилися у дуже високих батьків, має тен­денцію наближення до середньої величини.

Факторний аналіз. Основним його завданням є пе­рехід від первинної системи багатьох взаємопов'яза­них факторів Xj, X₂,..., Х_м до відносно малої кількості латентних (прихованих) факторів F_1; F₂,.... F_k, k<m. Наприклад, продуктивність праці на підприємствах залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів (рів­ня освіченості співробітників, коефіцієнта зміни об­ладнання, електроозброєності праці, термінів експлуа­тації обладнання, кількості місць у їдальнях і т. д.). Факторний аналіз дає змогу встановити вплив на дина­міку продуктивності праці узагальнених факторів (наприклад, розміру підприємства, рівня організації праці, характеру продукції), які безпосередньо не спостерігались.

Кластерний аналіз. Цей метод передбачає розподіл певної сукупності об'єктів на групи «схожих» об'єктів, які називають кластерами (грец. klaostos — зламаний, потрощений), так, щоб об'єкти одного класу перебували «близько» один до одного, а об'єкти різних класів — на відносно віддалених відстанях.

Існують й інші спеціальні методи наукових дослі­джень. В економічній науці найчастіше використову­ють математичні моделі й методи, які спрямовані на формалізування складних економічних процесів і взає­мозв'язків, надання їм кількісного виразу через відпо­відні параметри.

Будь-яке наукове дослідження, як і наука загалом, спирається на теорію, факти і методи досліджень. Цим обумовлюється роль методології і методів наукових до­сліджень у пізнанні навколишньої дійсності.

Логіка наукового дослідження

 

Запитання. Завдання

1. З'ясуйте сутність методології та її роль у процесі наукового пі­
знання.

2. У чому полягають відмінності між традиційною і новітньою ме­
тодологічними культурами?

3. Охарактеризуйте сутнісні ознаки наукової парадигми.

4. Проаналізуйте спільні й відмінні ознаки головних методологіч­
них «фільтрів».

5. Які відмінності існують між загальними і спеціальними метода­
ми наукових досліджень?

6. Охарактеризуйте пізнавальні особливості загальних методів
наукових досліджень.

7. Чим зумовлене застосування спеціальних методів наукових
досліджень? У чому полягає їх специфіка?

Загальна схема наукового дослідження

Кожне наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці має неповторну специфіку. Однак усі вони наділені загальними особли­востями, які охоплюють універсальні послідовні проце­си (етапи) (рис. 4.1):

1. Вибір теми, обґрунтування її актуальності і визна­
чення рівня її розробленості; вибір об'єкта, предмета,
окреслення мети і завдань дослідження.

2. Нагромадження необхідної наукової інформації,
пошук, вивчення й аналіз літературних та інших дже­
рел з теми дослідження; вибір напрямів дослідження з
огляду на його мету.

3. Відпрацювання гіпотези й теоретичних передумов
дослідження, визначення наукового завдання.

4. Вибір методів дослідження, які є інструментами
здобуття фактичного матеріалу, необхідною умовою до­
сягнення поставленої мети.

5. Оброблення й аналіз результатів експерименталь­
ного дослідження.

6. Написання тексту роботи, оформлення її вступу і
висновків, опис використаних джерел і створення до­
датків.

7. Підготовка до захисту і захист наукового дослі­
дження.

Важливим етапом дослідження є вибір його пробле­ми і теми. Вважається, що правильно обрана і сформу­льована тема — це половина виконаного дослідження. Тому починають роботу, переконавшись у чіткому з'ясуванні її теми. Основними критеріями при цьому повинні бути її актуальність, новизна і перспектив­ність.

Уперше логіка наукових досліджень була сформу­льована французьким філософом, математиком Р. Де-картом у його праці «Міркування про метод».

Декарт подає чотири простих і надійних, на його думку, правила для розуму, що наближають його до науки.

1. Ніколи не вважати істиною те, що неможливо виз­
нати очевидним. Це означає необхідність ретельно запо­
бігати поспіху й упередженості, залучати до своїх су­
джень лише те, що постає в розумі настільки ясно і чіт­
ко, що вже не може викликати сумніву.

2. Поділити кожну річ на стільки частин, скільки
потрібно, щоб краще її вивчити.

3. Вибудовувати свої думки у певному порядку, роз­
починаючи з предметів найпростіших і легко пізнава­
них, завершуючи пізнанням найскладніших.

4. Робити вичерпні переліки і всеохоплюючі огляди,
щоб мати впевненість, що нічого не пропущено.

Правила Декарта відповідають таким логічним опе­раціям: визначення, аналіз, синтез, нумерація (перелік).

Як правило, наукове дослідження здійснюють за та­кою логічною схемою:

1. Вибір (постановка) теми або проблеми досліджен­ня. Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослі­дження. Вона може бути складовою наукової пробле­ми, а сама проблема — розглядатись у межах науково­го напряму.

Науковий напрям — сфера наукових досліджень наукового ко­лективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній га­лузі науки.

Структурними одиницями наукового напряму мо­жуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об'єднує декілька менш суттєвих проблем.

Наукова проблема — конкретне питання, яке виникає, коли на­явних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, неві­домий.

Проблема об'єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, у розумінні якої співіс­нують різні погляди.

Гема — наукове завдання, що належить до конкретної галузі нау­кового дослідження.

Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов'язані з необхід-

ністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні ре­зультати дослідження. Мотивом вибору теми дослі­дження можуть бути необхідні для розв'язання пробле­ми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього до­слідження матеріальної бази, відповідних технічних за­собів тощо.

Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення у процесі дослідження обраної і сформульо­ваної на першому етапі назви теми, проблеми.

Розпочинають дослідження із ознайомлення зі ста­ном проблеми. Адже для успішного її розв'язання до­слідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує доступні нормативні (постанови, накази, інс­трукції) і патентні (описи патентів і винаходів) доку­менти, вивчає літературні джерела (книги, журнали, наукові збірники, архівні документи), статистичні ма­теріали (результати соціологічних опитувань, успіш­ності, тестувань тощо). Цю роботу слід починати з опра­цювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисерта­ції, тематичного збірника наукових праць тощо). Під час ознайомлення можна отримати інформацію про ін­ші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься у тексті, підрядкових поси­ланнях, списку використаної літератури.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.

Іноді наслідком ознайомлення зі станом проблеми може бути висновок, що вона вже належно вивчена, описана, а результати досліджень упроваджено у прак­тику. У такому разі вивчення стану проблеми запобігає непродуктивній роботі. Обрана для дослідження проб­лема може бути не цілком визнаною, деякі її питання досліджені поверхово й побіжно. До того ж дослідник може і не погодитись із певними положеннями поперед­ніх досліджень. Тому наявні у друкованих джерелах ві­домості не перешкоджають проведенню нового дослі­дження, їх докладне вивчення може спричинити необ-

хідність змінити сформульовану назву проблеми (теми) дослідження.

2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми нау­кового дослідження не завжди остаточне. Під час вив­чення обраної для дослідження проблеми з'ясовуються її аспекти, розв'язані раніше, що дає змогу конкретизу­вати питання, які потребують свого вирішення. Відпо­відно до цього формулювання проблеми може звужува­тись або розширюватись, а її назва — уточнюватись.

Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослі­дження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження — сукупність і взаємозв'язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній об­ґрунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослі­дження, складають календарний план робіт, формулю­ють гіпотезу дослідження.

Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності міркувань, на підставі яких обрано проб­лему дослідження, розкривати чинники, які зумовлю­ють його необхідність. Ними можуть бути розвиток на­уки, суспільні потреби, необхідність узагальнення пев­ного досвіду та ін.

Актуальність дослідження залежить від того, на­скільки його результати сприятимуть вирішенню кон­кретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо. Новизна дослідження може полягати у відкритті нових закономірностей (технічних, психологічних, педагогіч­них, історичних, фізичних та ін.), визначенні шляхів їх використання для практичних потреб людини, сус­пільства.

Мета дослідження здебільшого міститься у форму­люванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал. Вона може стосувати­ся різноманітних теоретичних, прикладних питань. Як правило, її вбачають у виявленні залежностей між пев­ними факторами, з'ясуванні зв'язків між явищами, встановленні умов усунення недоліків у процесах, роз­критті можливостей удосконалення процесів, пізнанні закономірностей і тенденцій розвитку та ін.

Мета дослідження конкретизується в його завдан­нях, які дають уявлення про його спрямованість. Зав­дання розкривають мету дослідження, і у сукупності повинні бути адекватними їй.

Наявність мети й завдань є передумовою для обґрун­тованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, прила­дів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі ро­біт також відображають шляхи впровадження резуль­татів дослідження (усні виступи, публікації тощо).

Передбачений програмою календарний план робіт сприяє чіткому розподілу часу на кожний етап дослі­дження. Відсутність його породжує невизначеність, а нерідко й порушення термінів виконання окремих ета­пів дослідження, ритмічності всієї роботи, спричинює зниження дослідницьких результатів.

Важливим елементом дослідження є його гіпотеза — можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ста­вить перед собою дослідник. Складається вона з перед­бачуваних зв'язків між досліджуваними фактами. Фор­мулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обра­ної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з'ясувати передусім актуальніші пи­тання, сформувати попередні уявлення про зв'язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.

Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зу­мовлена такими причинами:

— гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає
напрям діяльності дослідника;

— вдало сформульована гіпотеза запобігає невизна­
ченості майбутніх результатів дослідження;

— гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко ок­
реслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у про­
цесі дослідження.

Переконливість гіпотези визначають і доводять екс­периментально. Щоб правильно сформулювати гіпоте­зу, необхідно мати широкий кругозір у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її істо­ричні передумови, теоретичні засади.

За своєю сутністю гіпотези можуть бути індуктив-ііиаіи і дедуктивними. Для індуктивної гіпотези ха­рактерне увиразнення окремих фактів, на основі яких

роблять узагальнюючі висновки. Підґрунтя дедуктив­ної гіпотези утворює загальне положення, завдяки якому роблять висновки про зв'язки між окремими явищами.

Ефективність гіпотези залежить від того, наскільки вона є раціональним передбаченням, а не поспішним здогадом, простою і чіткою за формулюванням, адек­ватною щодо визначеного питання. Гіпотеза повинна відповідати фактам, на основі яких її утворено і для по­яснення яких вона призначена; враховувати раніше від­криті закономірності, але не суперечити відомим ре­зультатам досліджень; пояснювати певне коло явищ дійсності; передбачати нові факти, явища і зв'язки між ними; бути доступною для емпіричної перевірки. Гіпоте­за може і перешкоджати процесу дослідження, якщо во­на не враховує специфіки досліджуваних явищ.

3. Систематичне накопичення матеріалів. Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження. їх вибір залежить від мети і завдання до­слідження. Усі методи повинні бути спрямовані на пе­ревірку переконливості висунутих у гіпотезі передба­чень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.

Експеримент як складова частина наукового дослі­дження є одним зі способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути вияв­лення властивостей досліджуваних об'єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Основою експерименту є науково поставлений до­слід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за до­помогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спо­стереження яких необхідне для встановлення законо­мірних зв'язків між явищами. Поняття «експери­мент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкта пізнання, органі­зацію особливих умов його здійснення, перевірку про­гнозу. Загалом експериментом вважають науково по­ставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.

4. Зведення (опрацювання) результатів досліджен­
ня. На цьому етапі упорядковують, систематизують, пе­
ревіряють на достовірність або здійснюють статистичну
оцінку зібраних матеріалів. Надалі їм надають зручної
для аналізу форми (таблиці, графіки, математичні фор­
мули, рівняння тощо).

Зведені результати дослідження можуть виявитися недостатньо достовірними чи статистично значущими. З огляду на це виникає необхідність зібрати додатковий дослідний матеріал, провівши дослідження (спостере­ження, вимірювання, експеримент тощо) за тих самих умов, що й основні.

5. Теоретичний аналіз результатів дослідження. Зве­
дені результати дослідження всебічно вивчають й аналі­
зують, приділяючи увагу усвідомленню і встановленню
сутності і зв'язків між досліджуваними факторами, про­
цесами, явищами. Визначальними при обробленні ре­
зультатів дослідження є методи аналізу і синтезу, індук­
ції й дедукції. Окремо їх застосовують тільки під час
вивчення поодиноких явищ чи процесів. Для аналізу чи­
сельних результатів, пов'язаних із складними процеса­
ми, явищами, використовують їх комбінування.

Дослідні дані аналізують, порівнюючи з гіпотезою дослідження. Результати порівняння охоплюють такі можливі випадки:

— сформульовані у гіпотезі передбачення цілком
узгоджуються з результатами дослідження. Завдяки
цьому уможливлюється формулювання нових підтвер­
джених дослідними даними теоретичних положень чи
закономірностей;

— результати дослідження лише частково узго­
джуються з висунутими у гіпотезі передбаченнями, а
іноді суперечать деяким з них. Внаслідок цього вини­
кає необхідність змінити формулювання основних по­
ложень гіпотези, щоб вони відповідали одержаним
дослідним даним. Для підтвердження правомірності
зміни гіпотези проводять додаткові коригуючі дослі­
дження, і тільки після них роблять остаточні узагаль­
нення;

— гіпотеза не підтверджується дослідними даними.
Це є підставою для критичного аналізу, перегляду, про­
ведення нових досліджень.

Навіть негативні результати дослідження мають свою цінність, тому не слід недооцінювати їхнє значен­ня. У багатьох випадках вони допомагають правильно

змінити уявлення дослідника про досліджувані об'єк­ти, процеси чи явища.

На основі аналізу формулюють висновки або пропо­зиції. Результативність такої роботи значною мірою за­лежить від рівня кваліфікації й ерудиції дослідника, його уміння стисло, чітко і зрозуміло розкрити, оцінити нове і суттєве, що є результатом дослідження, визначи­ти шляхи подальших пошуків. Висновки не повинні бу­ти надто обширними. Оптимальний їх обсяг — не біль­ше 5—10 положень.

6. Літературне оформлення результатів досліджен­
ня. Всі матеріали дослідження систематизують і готу­
ють для узагальнення й літературного оформлення.

7. Упровадження результатів дослідження в практи­
ку. Результати дослідження стають науковою продукці­
єю тоді, коли їх починають застосовувати на практиці (в
освіті, на виробництві, в державному управлінні, охоро­
ні здоров'я тощо).

Упровадження класифікують за формою матеріаль­ного втілення (навчальні програми, навчальні посібни­ки, методичні рекомендації, засоби навчання, державні стандарти, алгоритми і програмні засоби, методи і засо­би забезпечення досліджень, технологічні процеси, конструкції споруд, машин, приладів, виробничого об­ладнання; засоби автоматизації й управління об'єктами і процесами тощо) і робочою функцією впроваджуваних результатів (організація й управління навчальним про­цесом; здійснення заходів із профілактики професійних захворювань; виготовлення продукції; експлуатація бу­дівель, споруд і транспортних засобів; функціонування систем організації та управління тощо).

Процес упровадження охоплює два етапи. Спочатку узагальнені результати дослідження піддають дослід­ній перевірці в практичних умовах (у навчальному про­цесі, на виробництві, у лікувальній практиці). Успішна дослідна перевірка результатів дослідження передує їх широкому впровадженню (в серійне виробництво) або обов'язковому застосуванню (у навчальному процесі, лікуванні тощо).

8. Оцінювання значущості результатів дослідження.
Наслідки впровадження результатів дослідження у
практику можуть бути найрізноманітнішими: забезпе­
чувати економічний (скорочення грошових витрат на
виробництво продукції), соціальний ефект (зростання
продуктивності праці, підвищення рівня освіченості,

працездатності, поліпшення умов навчання чи праці, збереження здоров'я людей). Оцінюють ефективність результатів наукових досліджень на основі спеціальних методик.

Отже, застосування загальної схеми здійснення до­слідження має на меті упорядкування роботи над роз­в'язанням проблеми. Дотримання послідовності етапів наукового пошуку забезпечує високий професійний рі­вень дослідження і ефективність його впровадження.

Організація і планування наукового дослідження

Результати наукового дослідження, ефективність за­траченого на нього часу залежать від того, наскільки про­думано воно сплановано й організовано. Не менш важли­вою є раціональна реалізація і таких його аспектів:

1. Накопичення наукової інформації з теми. Бажа­
но, щоб література з теми була вивчена якомога повні­
ше. Для виявлення джерел та посібників необхідно
звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних,
реферативних та інших інформативних видань.

2. Оволодіння методами дослідження. У науці не іс­
нує універсального методу дослідження. Кожен пошу-
ковець обирає найзручніший метод, зважаючи на особ­
ливість своєї теми.

3. Написання перших фрагментів роботи. Ними час­
то є перші спостереження над текстом, мовним явищем,
картки, конспектування.

4. Організація власного науково-довідкового апара­
ту. Вже на перших етапах роботи слід подбати про орга­
нізацію і збереження наукової інформації, первинної
документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час,
полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідни­
ки формують власні каталоги, папки з конспектами й
нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, у
яких відображають хід роботи, свої спостереження, мір­
кування тощо.

5. Підготовка наукових рефератів з теми. їх доціль­
но обговорювати в колі спеціалістів і зацікавлених осіб
з метою узагальнення накопиченого матеріалу з пробле­
матики, з'ясування суперечливих моментів, нових ас­
пектів, перспектив дослідження.

6. Робота над рукописом наукового твору. Оформ­
лення результатів наукового дослідження (реферат, до-

повідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) прохо­дить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; сис­тематизація й узагальнення первинних матеріалів; під­готовка чорнового варіанта рукопису; редагування ру­копису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації зі спеціалістами; оформлення остаточного варіанта рукопису.

Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.

Загальна характеристика джерел і посібників. Кож­ному досліднику доводиться обирати принципи й мето­ди вивчення літературного, лінгвістичного текстів. Для правильної і всебічної оцінки літературного, лінгвіс­тичного явища необхідне знання допоміжних дисцип­лін (джерелознавство, текстологія, історіографія і бібліо­графія). Джерелознавство допомагає у вивченні твор­чості письменника, лінгвістичного явища. Текстологія пояснює, як зароджувався твір, формувався текст. Біб­ліографія надає інформацію про роботи з певної темати­ки. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему. Ці науки допов­нюють і конкретизують одна одну.

Особливо важлива робота з джерелами. Ними мо­жуть бути літературні твори, лінгвістичні тексти, твори ділового характеру, що належать письменнику або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи письмен­ників, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформа­цію містять посібники, критичні, теоретико-літератур-ні та лінгвістичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Друко­вані джерела зберігаються в бібліотеках, рукописні — в архівах, рукописних відділах бібліотек та музеїв. Усі видання поділяють на періодичні та неперіодичні.

Серед неперіодичних видань розрізняють:

1. Монографічні праці. Для них обов'язкова єдина
тематика, розгорнута концепція, багатий фактичний
матеріал, наявність якого відображає логіку розвитку
ідеї автора. Монографії можуть бути результатом до­
сліджень одного або кількох учених.

2. Збірник наукових статей. Є колективною роботою
дослідників з певної теми або проблеми. Збірники поді­
ляють на такі типи:

— тематичні збірники (розпочинаються зі статей,
які теоретично осмислюють тему; інші статті конкрети­
зують її аспекти);

— праці з'їздів, конференцій, нарад;

— праці найавторитетніших учених.

Вихід у світ неперіодичних видань не підлягає чітко встановленому графіку, а зумовлюється готовністю нау­кового матеріалу для оприлюднення та ін.

Періодичні видання виходять друком регулярно че­рез певні проміжки часу. До них зараховують:

— серійні видання. Серію можуть формувати найріз­
номанітніші твори, об'єднані певною загальною ознакою
(тематикою, предметом, ідейною схожістю тощо);

— серійні збірники праць з певного профілю науки
або наукової теми наукових, навчальних закладів;

— газети, журнали. Публікуються регулярно згідно
зі встановленою їх засновниками періодичністю. Періо­
дичні видання можуть бути центральними органами од­
нієї або кількох державних, наукових, громадських
організацій, мати постійну редакційну колегію та ре­
дактора. Наукові журнали, як правило, тематичні, ві­
дображають наукові досягнення, проблеми в певній га­
лузі знань.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіт­кою роботою, що вимагає набиякого терпіння вико­навця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочита­ного під час роботи з книжкою та архівними матеріа­лами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора
тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну
кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних
тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, стат­
ті). Завдання конспектування полягає у глибокому осяг­
ненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особ­
ливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень
джерела, який розкриває його зміст).

Від наукової кваліфікації, особистої культури до­слідника залежатиме точність виокремленої в текстах і

занотованої головної інформації, адекватність мірку­вань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що суттєво впливає на їх використання.

Види навчально-дослідницьких робіт

Науковий пошук характеризується різними рівня­ми глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в за­гальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги пред'явля­ють до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), най-обдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Реферат. Є найпростішим видом навчально-дослід­ної роботи студента.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та ін­ших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Кожне із значень цього поняття передбачає певний різновид дослідної роботи: у першому значенні — сер­йозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими сту­денти виступають на наукових конференціях); у друго­му — короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бу­ти монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес — реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовую­чи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Ци­тування зумовлює посилання на джерело із зазначен­ням сторінок. Аналогічними є вимоги і до викладених думок авторів наукових робіт, якщо вони містять важ­ливі положення, висновки.

План реферату дослідник складає особисто. Компо­зиція реферату повинна охоплювати такі обов'язкові компоненти:

1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, наз­
ви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулюван­
ня мети реферату.

2. Головна частина. її завдання полягає у вичерпно­
му викладенні суті наукової інформації з теми. Може
складатися з кількох глав або підглав, що залежить від
теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

3. Висновки. їх викладають у формі міркувань, уза­
гальнень, зауважень референта щодо порушених у рефера­
ті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу. Як правило, він сягає 10—15 сторінок машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали.

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

, 1. Вибір або формулювання теми. З'ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

2. Обмірковування теми, складання попереднього
плану реферату.

3. Ознайомлення з науковою літературою, що відпо­
відає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкри­
вають тему.

4. Формулювання мети реферату, коригування пер­
винного плану.

5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану.
У процесі вивчення матеріалу, написання реферату

можуть з'ясуватися факти, аналіз яких спонукає до пе­регляду первинних елементів структури, основних смис­лових акцентів. Отже, навіть найдосконаліший план є не закостенілою догмою, а орієнтиром творчого пошуку.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, в ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас він повинен відповідати таким вимогам до його оформлення:

1. Використання паперу типового формату.

2. Скріплення і пронумеровування сторінок.

3. Правильне оформлення титульної сторінки.

4. Подання списку літератури в алфавітному поряд­
ку з дотриманням правил наукового апарату (відкриває
список посилання на текстуальне джерело твору, що
вивчається).

5. Недопустимість жодних надмірностей в оформлен­
ні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту
роботи.

Оцінюють реферат, використовуючи такі критерії:

1. Відповідність темі змісту і форми реферату.

2. Глибина, повнота розкриття теми.

3. Логіка викладення матеріалу.

4. Термінологічна чіткість.

5. Рівень навичок самостійної роботи з науковою лі­
тературою та вміння критично оцінити її.

6. Власне бачення проблеми дослідником, творчий
характер роботи.

7. Якщо реферат є основою усного повідомлення,
враховують і вміння відібрати найсуттєвіший матеріал
для короткого виступу.

При написанні рефератів нерідко виникають труд­нощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовно-стильові особли­вості наукової, навчально-дослідної роботи залежать від володіння їх авторами лексикою, іншими виражаль­ними засобами. Наприклад, в історіографічній частині реферату, як і будь-якої іншої наукової роботи, доціль­не використання таких мовних структур:

1. Структури, які використовують для акцентуван­
ня на основних проблемах і питаннях, що аналізуються
автором:

автор розглядає питання (чого)?

окреслює питання, пов'язані (з чим?) аналізує проблеми (чого?) розкриває своє розуміння (чого?) викладає основні положення (чого?) веде мову (про що?)

2. Конструкції, які використовують для фіксації
проблем, що виокремлюються автором:

автор підкреслює, зазначає важливість (чого?) вказує (на що?)

приділяє особливу увагу (чому?) концентрує особливу увагу (на чому?) зосереджує увагу (на чому?)

3. Звороти, які вживають при переліку питань, що
одночасно розглядаються автором:

автор торкається (чого?) згадує (про що?) зазначає (що?) (крім того) автор торкається (чого?)

4. Структури, які використовують при викладенні
системи авторської аргументації, що передбачають

ілюстративний та фактичний матеріал, посилання на інші джерела:

автор протиставляє (що чому?) зіставляє (що з чим?) аргументує свою думку (чим?) наводить приклади, цифри, які свідчать (про що?) ілюструє свої висновки (чим?) підтверджує (що? чим?) спирається на класифікацію, запропоновану (де? ким?) посилається на статті (чиї?)

5. Якщо автор неодноразово повертається до концеп­
туально важливих для нього ідей в різних розділах своєї
роботи, то відображення цього в тексті реферату може
відбуватись через використання таких мовних структур:

автор спеціально

декілька разів зупиняється (на чому?) постійно повертається до думки (про що?) неодноразово звертає увагу (на що?) особливо акцентує на тому, що...

6. У заключній частині реферату наводять основні
висновки, які зробив автор першоджерела, узагальню­
ють головні ідеї реферованої роботи. Найчастіше при
цьому використовують такі мовні структури:

автор робить висновок про те, що... доходить висновку, що...

Підбиваючи підсумки,

автор підкреслює важливість (чого?)

На завершення

автор стверджує, що...

Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що...

Безперечно, цими мовними моделями не обмежуєть­ся виражальна палітра реферату, кур