Організація наукового дослідження

 

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Якою є мотивація наукової праці?

2. Назвіть найбільш характерні психологічні ри­
си особистості вчених.

3. Які вимоги до організації розумової праці вче­
ного?

4. Наведіть приклади з творчого життя відомих
вчених та їх вислови щодо успіху в науці.

3.1. Сутність та основні етапи організації досліджень

Соціально-економічний розвиток характеризу­ється певними явищами і процесами. Вони потребу­ють дослідження, виявлення зв'язків, законів та за­кономірностей. Складність наукових досліджень, комплексність і тривалість виконання зумовлюють необхідність подрібнення їх на взаємоузгоджені та взаємопов'язані етапи:

1) визначення проблеми та її конкретизація;

2) попередня розробка теоретичних положень;

3) вивчення історико-економічного та сучасного
стану опрацьованості проблеми;

4) збір, систематизація та вивчення інформації;

5) розробка гіпотези;

6) визначення методики та методів дослідження;

7) складання робочого плану;

8) опрацювання інформації (обчислення, групу­
вання, зведення у таблиці, побудова графіків, кар­
тосхем, розробка логічних схем);

9) розробка висновків і пропозицій;

10) письмове викладення матеріалів дослідження;

11) обговорення ходу та результатів досліджен­
ня, консультації, рецензування;

12) впровадження результатів дослідження.

Такої послідовності дотримуються під час прове­дення будь-якого наукового дослідження — від кур­сової чи дипломної роботи до системного вивчення значущих наукових проблем і підготовки моно­графій. Слід взяти до уваги, що всі названі вище етапи тісно пов'язані і переплітаються між собою. Досягнути їх чіткого розмежування практично не можливо, і в "чистому" вигляді вони не існують. Так, збір матеріалу необхідно проводити вже на пер­ших етапах, а його первинна обробка може змусити дослідника внести зміни до робочого плану, перегля­нути методику, звузити об'єкт тощо. Тому слід ра­ціонально будувати основну частину дослідження за принципом чергування етапів, коли колена частина роботи (теоретична, методична, практична, аналі­тична) супроводжується вивченням літератури.

Послідовне чергування етапів особливо необхід­не, коли складність дослідження потребує розділи­ти його на кілька самостійних частин. Дотримання послідовності етапів сприяє формуванню у дослідни­ка вміння планувати й організовувати свою працю.

3.2. Вибір проблеми та вимоги до теми дослідження

Дослідницька робота — особливий вид творчої діяльності. Як будь-яка робота, дослідження має свій початок і завершення, але творчість — безкінеч­на. Дослідження, що здійснюється з конкретною метою, завершується при її досягненні. Наприклад, захист магістерської роботи або дисертації є підсум­ком і завершенням дослідження.

Дослідницька робота розпочинається з вибору про­блеми або теми дослідження. Це складне, відпові­дальне завдання потребує виконання цілого комплек­су робіт та реалізується у декілька етапів (рис. 3.1).

Проблему або тему наукових досліджень вибира­ють, виходячи з фахової готовності та зацікавле­ності: планів науково-дослідних робіт установи (нау­ково-дослідної тематики, що передбачається плана­ми галузевих міністерств, відомств, академій наук, закладів освіти, тематичних завдань, замовлень на проведення досліджень); цільових комплексних, га­лузевих і регіональних науково-технічних програм.

Однією з головних вимог, що обов'язково ставиться перед дослідницькою роботою, є її актуальність — важливість, необхідність вирішення саме зараз. Чіт­кого критерію встановлення ступеня актуальності немає. Під час оцінюваня прикладних наукових роз­робок найбільш актуальною визнається тема, що може забезпечити найбільший економічний ефект. Крім того, розробка теми має сприяти розвиткові нау­ки. Важливо, щоб вибрана тема у такій постановці до цього часу не розроблялась. Дублювання (повтор-

не або паралельне виконання схожих тем) можливе лише у виняткових випадках, коли необхідно забезпе­чити вирішення певних наукових і практичних завдань у найкоротші строки або застосовуючи різні підходи. Результати розробки теми дослідження (насам­перед прикладного характеру) мають бути економіч-

но ефективними і значимими. Інколи на початковій стадії не можна визначити економічний ефект. Тоді для орієнтовної оцінки ефективності використовують аналоги (близькі за назвою, предметом, об'єктом, метою тощо розробки). Під час дослідження теоре­тичних (у тому числі фундаментальних) проблем ос­новним критерієм є не економічна ефективність впро­вадження, а значимість теми.

Крім сказаного, тема має відповідати спеціалізації наукового колективу, членом якого є дослідник. Така спеціалізація сприяє накопиченню колективного до­свіду, підвищенню теоретичного рівня, якості та ефек­тивності розробок, скороченню строків виконання дослідження.

Розробка теми має бути забезпечена фінансуван­ням, обладнанням, матеріалами (для економічних досліджень у першу чергу статистичними) та необ­хідними умовами для впровадження результатів.

Отже, на стадії обґрунтування теми досліджен­ня вивчають усі критерії її вибору, після чого прий­мають рішення про доцільність її розробки.

Визначення мети і завдань наукового дослі­дження — один із важливих творчих етапів вирішен­ня проблеми. Мета дослідження — це кінцевий ре­зультат, на досягнення якого воно спрямоване. Вона має адекватно відображатись у темі роботи, містити в узагальненому вигляді очікувані результати та нау­кові завдання.

Завдання підпорядковуються основній меті і спрямовані на послідовне (поетапне) її досягнення. Вони не можуть формулюватись як "вивчення", "озна­йомлення", "дослідження" тощо, оскільки таким чином вказують не на результат наукової розробки, а на окремі технологічні процеси.

Мета і завдання дослідження не можуть бути визначені відокремлено від предмета та об'єкта. Під об'єктом у наукових дослідженнях зазвичай розу­міють процес або явище, що породжує проблемну ситуацію чи вимагає отримання більш детального знання. Предметом виступає явище або процес, що знаходиться в межах об'єкта та розглядається як елемент, частина об'єкта дослідження.

Формулювання проблеми. На основі скрупульоз­ного ознайомлення з вітчизняними і зарубіжними публікаціями у вибраному та суміжних наукових напрямках формулюють основне питання (пробле­му) і у загальних рисах визначають очікуваний ре­зультат.

Важливим під час формулювання проблеми є ви­вчення стану наукових розробок у цьому напрямку, у процесі якого дослідник повинен зробити систе­матизацію, відповідно розподіливши:

1) знання, що набули загального визнання нау­
кової спільноти та перевірені на практиці;

2) питання, які є недостатньо розробленими і ви­
магають наукового обґрунтування (дискусійні);

3) невирішені питання, сформульовані у процесі
теоретичного осмислення, запропоновані практикою
або ті, що виникли під час вибору теми.

Такий підхід при початковому ознайомленні з літературою дає можливість з'ясувати зміст пробле­ми, її зв'язок із загальними тенденціями розвитку предмета дослідження, його об'єктивними законо­мірностями тощо.

3.3. Конкретизація проблеми дослідження

Розробка структури проблеми передбачає виді­лення тем, розділів, питань. У коленій темі виявля­ють орієнтовну сферу дослідження. Потім її конкре­тизують, тобто предметно визначають, уточнюють, роблять більш наочною. Для того щоб конкретизува­ти, необхідно провести внутрішній причинно-на-слідковий аналіз, виявити всі змістовні сторони. Тому виділяють похідні проблеми, кожна з яких, у свою чергу, має стати об'єктом деталізації доти, доки не будуть визначені конкретні завдання, що становлять зміст поставленої проблеми.

Насамперед необхідно чітко визначити завдання дослідження. Правильне формулювання завдань підкаже шлях дослідження, його структуру, мето­ди, дасть змогу "відшліфувати" основну мету.

При виборі теми необхідно передбачати можли­вості використання отриманих результатів та форми його представлення (курсова або дипломна робота, реферат, автореферат, дисертація, наукова доповідь, монографія тощо). Чітке розуміння кінцевої мети дослідження сприяє досягненню успіху.

Конкретизація завдань дає змогу уточнити зміст проблеми. Для цього потрібно вирішити два питан­ня: по-перше, уяснити, які явища, предмети, про­цеси, закономірності має охоплювати проблема; по-друге, обмежити обрану тему від суміжних.

Необхідно встановити, чи повинна робота вико­нуватись лише на основі:

а) спостережень чи за допомогою експерименту;

б) літературних джерел і документів та практики;

в) сучасного досвіду чи з використанням більш
старих даних;

г) вітчизняних матеріалів чи з урахуванням за­
рубіжних джерел тощо.

Важливим моментом конкретизації проблеми є обмеження кола питань, які передбачається вивчати.

Дослідник обов'язково повинен ознайомитись з історичними аспектами проблеми. Важливим елемен­том пошуку правильного рішення є вивчення історії виникнення і розвитку проблеми, результатів рані­ше проведених з неї досліджень. На жаль, вивчення історії проблеми нерідко розглядається науковцями-початківцями як необов'язкове. Але слід наголоси­ти, що це "страхує" від дублювання раніше отрима­них результатів, чужих помилок, полегшує викори­стання досвіду попередників, дає змогу розглянути предмет у динаміці, з'ясувати загальні тенденції та подальші шляхи його розвитку і на цій основі буду­вати науковий прогноз. Завершальним етапом ви­вчення історії є аналіз сучасного стану питання.

Необхідно також виявити коло питань, які ста­нуть відправною точкою при визначенні перспектив подальшого вивчення проблеми. Наукова проблема має бути актуальною, науково значимою і вирізня­тись науковою новизною. Уточнення перерахованих характеристик майбутньої роботи дає змогу більш чітко встановити її рамки, скласти точний план, визначити терміни виконання, етапи і стадії.

3.4. Основи методики планування наукового дослідження

Структура плану визначається обсягом і склад­ністю дослідження: чим ширше коло питань, що роз­глядаються, тим детальнішим має бути план, ос­кільки саме деталізація забезпечить його внутріш­ню узгодженість та синхронність робіт.

Робочий план становить основу, визначає загаль­ну спрямованість дослідження та послідовність його проведення. Окрім того, якість робочого плану є за­порукою успішного завершення розпочатої науков­цем роботи. Його розробляють, виходячи з вибраної теми, сформульованих мети і завдань дослідження, обізнаності з його предметом, базової гіпотези. Він повинен відображати системне уявлення автора про ту роботу, яка має бути проведена. Головне — щоб логіка та послідовність дій були виправдані. План може складатись із остаточно сформульованих пунктів, які повністю відображають їх змістовне наповнення, або тез, що в основних рисах характе­ризують позицію автора, робочу гіпотезу, основні положення.

На більш пізніх стадіях виконання досліджен­ня, коли ключові питання опрацьовані, а набуті відо­мості про предмет дослідження систематизовані, молена також підготувати план-проспект — рефе­ративне викладення отриманих результатів у по­слідовності їх розміщення в рукописі. У подальшо­му він трансформується у кінцевий варіант плану, що відображає зміст цілком завершеної роботи.

Як правило, під час опрацювання складних про­блем (тем) план доцільно будувати за такою схемою:

вступ, розділи / глави, параграфи, висновки, спи­сок використаної літератури, додатки (рис. 3.2).

На основі планів досвідчені науковці зазвичай складають графік роботи. Попередній план-графік має включати лише найбільш істотні, тривалі робо­ти. Календарний план-графік є більш деталізова­ним. Він відрізняється від попереднього плану біль­шою конкретикою щодо організаційних моментів і строків. Його доцільно складати після попередньо­го ознайомлення з літературою, уточнення і конк­ретизації теми дослідження — до початку основної роботи. Добре продуманий і ґрунтовно розроблений календарний план-графік робіт — обов'язкова умо­ва успіху і раціональної праці дослідника (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Форма календарного плану-графіка

 

 

 

 

 

№ з/п	Назва роботи	Термін	Відмітка про ви­конання
декада	місяць
	Вибір теми
	Складання загального календар­ного плану
	Підбір літератури
	Складання детального плану
	Вивчення об'єкта дослідження
	Складання календарного плану-графіка написання роботи
	Написання роботи
	Рецензування керівником
	Підготовка до захисту: зовнішнє рецензування, підготовка тексту виступу, підготовка ілюстрацій
	Захист
Погоджено:	Склав
Науковий керівник
		(прізвище, ім'я, по батькові)
(науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові)

Планування наукового дослідження необхідне для оптимізації робіт, щоб при найменших затра­тах отримати найкращі результати. Для цього по­трібно спланувати кожен етап дослідження, визна-

чити його зміст і терміни виконання з урахуванням наявного фонду часу. Кожен етап слід виконувати з мінімальними витратами часу, намагатися працю­вати, випереджаючи графік. Оскільки у процесі ро­боти можуть виникнути певні труднощі, помилки, відхилення від прийнятого шляху, в плані доцільно передбачити резерви часу для їх усунення.

Коли науковець визначив для себе ключові по­ложення свого майбутнього дослідження, він вже може приступити до написання відповідного обґрун­тування (додаток Б). Як правило, це важливий до­кумент, що подається на розгляд наукового керів­ника, кафедри, вченої ради або організації, яка ви­ступає замовником дослідження. У будь-якому разі обґрунтування теми має засвідчити фахову підготов­ку науковця, його обізнаність не лише з темою, а й ступенем її опрацьованості в економічній літературі, напрацювання попередніх періодів.

Зазвичай обґрунтування містить такі розділи, як актуальність, зв'язок з планами НДР та науковими програмами, мета, завдання, методи, об'єкт і пред­мет дослідження, очікувані результати (їх загаль­ний огляд та ступінь новизни), структура досліджен­ня. У разі потреби наводять також робочу гіпотезу, необхідний для проведення робіт інструментарій, очі­куваний ефект від практичного застосування. Крім того, в обґрунтуванні мають міститися відомості про автора та чітке формулювання теми.

При підготовці обґрунтування теми наукового до­слідження необхідно пам'ятати такі широковідомі правила.

1. Вичерпне, коротке та аргументоване форму­лювання актуальності теми обраного дослідження 56

дає змогу сформувати початкове ставлення до про­блеми. Тому науковцю слід показати місце пробле­ми або завдання у заданій системі координат, її мас­штабність, необхідність нагального вирішення та зв'язок з важливими напрямками людської діяль­ності (в галузі економіки, екології, соціальній сфері тощо). Потім подається концентрований огляд роз­робок інших дослідників стосовно вирішення цього завдання з посиланнями і критичними оцінками та перелік невирішених у теоретичному, методологіч­ному або практичному планах питань, які, власне, і розглядатимуться автором.

2. У разі, коли робота не має стати власним пошу­
ковим доробком автора, який передбачається отри­
мати у ході незалежного дослідження, зазвичай вка­
зують на зв'язок з науковими планами та програ­
мами організації (навчальний заклад, науково-до­
слідна установа, конструкторське бюро тощо). Це
підсилює значимість результатів, оскільки вони бу­
дуть обговорюватись фахівцями у міру написання
роботи, отримають впровадження.

3. Мета і завдання дослідження мають бути
сформульовані методологічно правильно, достатньо
коротко, але з необхідними поясненнями щодо зав­
дань (розширене тлумачення). У сукупності вони по­
винні відповідати принципу системності та методич­
ним вимогам побудови дерева цілей.

4. Методи дослідження у момент написання
обґрунтування не можуть бути визначені у повному
обсязі, оскільки поетапне отримання нових відомо­
стей про об'єкт вимагатиме експерименту, нових
підходів. Але основний перелік загальнонаукових та
спеціальних методів необхідно сформулювати перед
початком робіт. Це підвищить довіру до програми

дослідження та підтвердить спроможність автора її виконати. Найвищої оцінки заслуговують такі обґрун­тування, в яких не лише наведено набір найбільш по­пулярних універсальних методів, а зроблено пояс­нення щодо їх застосування до кожного завдання дослідження.

5. Наукова новизна на етапі обґрунтування може бути визначена лише як очікування автором певних результатів, що аргіогі порівнюються з уже існую­чими розробками. Наукові положення, що належа­тимуть до новизни, формулюються чітко, з викла­денням основного змісту та принципових положень (або відмінностей). Слід пам'ятати, що до елементів наукового внеску автора відносять:

— наукове узагальнення та систематизацію до­
сліджуваного матеріалу;

— відкриття нових законів, закономірностей,
тенденцій, явищ, переваг;

— визначення причинно-наслідкових зв'язків,
факторів впливу, суттєвих чи базових елементів сис­
теми, функцій розвитку;

— розроблення категоріального апарату;

— типологію (класифікацію) елементів;

— визначення концептуальних рішень та шляхів
розв'язання проблеми;

— встановлення принципів, факторів, переду­
мов, типових рис;

— розробку моделей, механізмів, принципових
схем, програм;

— підготовку методик.

Крім того, важливе значення мають "негативні" результати дослідження, тобто такі, що доводять не-

доцільність використання певних теоретичних чи ме­тодичних підходів, хибності інших концепцій і т. п. 6. Практичне значення — важливий елемент обґрунтування, який підтверджує значущість тео­ретичних та методичних розробок автора для вико­ристання у процесі життєдіяльності людини (у пев­ній визначеній чи різноманітних галузях). Якщо ступінь попередньої опрацьованості проблеми дає змогу судити про можливий ефект від впроваджен­ня (економічний, фінансовий, соціальний, екологіч­ний, організаційний тощо), це стане ще одним важ­ливим моментом обґрунтування.

3.5. Застосування системного підходу в наукових дослідженнях

Будь-яку систему можна визначити як сукуп­ність, комбінацію або набір взаємопов'язаних еле­ментів, що утворюють єдине ціле. Поняття системи ґрунтується на таких положеннях:

1) вона є множиною взаємопов'язаних частин;

2) всі елементи множини знаходяться у взаємній
залежності;

3) вивчення будь-якого елементу субмножини
дає можливість виявити властивості єдиного ціло­
го;

4) ця сукупність елементів сформована таким
чином, щоб реалізувати певне призначення.

Система, у свою чергу, може включати в себе низ­ку підсистем, об'єднаних єдиним процесом функціо-

нування частин або елементів. Вони реалізують пев­ну операцію (програму), необхідну для досягнення мети, що поставлена перед системою.

Одним із головних напрямів реалізації системно­го підходу в дослідженні будь-яких процесів і явищ, у тому числі економічних, є використання принципів цілісності, всебічності, системотворних відносин ча­стин і елементів, субординації, динамічності, випе­реджального відображення.

Принцип цілісності зобов'язує розглядати сис­тему як єдине ціле, якість якого не зводиться до вла­стивостей його окремих складових елементів. Орієн­тація на будь-яке одне дясерело інформації веде до порушення системного підходу.

Принцип всебічності вимагає враховувати всі внутрішні зв'язки і відносини системи, а також фак­тори, що впливають на її функціонування.

Принцип системотворних відносин вимагає визначення саме тих зв'язків між частинами або елементами системи, які забезпечують її цілісність, існування та розвиток.

Принцип субординації дозволяє будувати ієрар­хію елементів і відносин за певними чітко визначени­ми критеріями (мобільність, адекватність, керо­ваність).

Принцип динамічності характеризує систему як таку, що постійно змінюється. Динамічність зу­мовлює існування достатньо гнучких зв'язків внут­рігосподарської взаємодії між елементами системи.

Для теоретичного дослідження та практики сут­тєве значення має творче узагальнення передового досвіду, а також принцип випереджального відоб­раження, згідно з яким не слід обмежуватись лише констатацією наявного стану системи, — необхід-

но прогнозувати її вірогідний розвиток у майбут­ньому.

Принцип всебічного системного підходу тісно пов'язаний з комплексним підходом, сутність яко­го проявляється у дослідженнях об'єкта в цілому та окремих його елементів, включаючи внутрішні зв'язки. Комплексний підхід враховує також мож­ливі напрями і побічні наслідки реалізації заходів програми, проекту тощо.

Системний підхід зумовлює використання сис­темного аналізу у наукових дослідженнях. Загаль­ноприйнятої методики системного аналізу немає. Зазвичай до наукових інструментів системного ана­лізу відносять:

1) методи і процедури теорії дослідження опе­
рацій, що дають змогу розробляти кількісні реко­
мендації, необхідні при плануванні й організації
цілеспрямованих дій;

2) методи аналізу систем, що використовуються
для визначення завдань і вибору шляхів розвитку
систем, оцінки поведінки систем в умовах невизна­
ченості;

3) методи системотехніки — методи проектуван­
ня і синтезу складних систем у результаті вивчення
способів функціонування їх елементів.

За своїм характером системний аналіз є науко­вою методологією. Використання системного аналі­зу в наукових дослідженнях передбачає проходжен­ня таких етапів:

формулювання проблеми;

иіі lit її.і,» <\

Розділ З

— використання і генерування альтернативних
варіантів, які ведуть до досягнення поставлених
цілей;

— взаємне порівняння альтернатив та вибір опти­
мального способу досягнення мети.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні етапи організації наукових
досліджень.

2. Чим зумовлена необхідність дотримання по­
слідовності етапів організації наукового досліджен­
ня?

3. Якою є послідовність роботи з вибору теми
дослідження?

4. Назвіть основні вимоги до теми дослідження
та її формулювання.

5. Охарактеризуйте необхідний ступінь конкре­
тизації проблеми дослідження.

6. Опишіть послідовність та схему розробки струк­
тури проблеми дослідження.

7. Назвіть основні складові форми календарного
плану-графіка наукового дослідження.

8. Якими є загальновідомі правила обґрунтуван­
ня теми наукового дослідження?

9. Визначте сутність і принципи реалізації сис­
темного підходу в дослідженні.

Розділ 4