Роль інформації у наукових дослідженнях та класифікація наукових документів

Основою будь-якого наукового дослідження є інформація — сукупність повідомлень, яка визна­чає міру знань про ті чи інші явища, факти, події та їх взаємозв'язок. За даними ЮНЕСКО, у сфері ви­робництва і поширення інформації у промислово розвинутих країнах зайнято більше половини насе­лення. Крім того, інформація в сучасному світі стає одним із різновидів експорту.

Всі елементи дослідницької діяльності тісно по­в'язані зі збором, переробкою та зберіганням інфор­мації (рис. 4.1).

Якість інформації в науковому дослідженні ви­значається такими критеріями: цільове призначен­ня, цінність, надійність, достовірність, достатність (повнота), а також швидкодієвість, періодичність, детерміністичний характер, дискретність, безпе­рервність, спосіб і форма подання.

Оскільки одна і та ж інформація може використо­вуватись для різних цілей — створення нових концеп-

цій, встановлення взаємозв'язків, вирішення проблем, пошуку нових фактів тощо, тому досліднику насам­перед необхідно встановити її цільове призначення.

Цінність інформації визначається економічним ефектом, який дає її використання. Практичне зав­дання, що стоїть перед науковцем, визначає харак­тер та обсяг необхідної інформації і вимагає відмо­витись від такої інформації, що не має прямого від­ношення до об'єкта дослідження. У такий спосіб забезпечується достатність або повнота інформацій­ної бази дослідження.

Цілями науково-інформаційної діяльності є ба-гатоаспектний пошук, збір джерел, аналіз і синтез даних, їх опрацювання, збереження, відтворення та трансформація пасивної інформації в активну.

Організація і проведення досліджень значною мірою залежить від складу, змісту й характеру залу­чених джерел, які у свою чергу визначаються метою і практичним призначенням розробок. Наприклад, економічні дослідження потребують багатоаспектної інформації, яку можна класифікувати так: теорії і концепції ринкової економіки; законодавчі акти; нормативні матеріали; звітні та статистичні матеріа-

ли; матеріали анкетного обстеження й особистих спо­стережень; програмні облікові, статистичні матеріа­ли; архівні матеріали; матеріали конференцій, сим­позіумів, нарад; наукові документи (рис. 4.2).

Вихідними джерелами наукової інформації слу­жать документи, в яких така інформація зафіксо­вана. Серед множини документів центральне місце посідають літературні джерела, матеріали практи­ки, результати наукових досліджень.

Літературні матеріали поділяються на аксіо­матичні (що не вимагають доказу) і неаксіоматичні (що вимагають доказу).

Нормативні документи як одне з джерел ін­формації за змістом і галузевою спрямованістю по­діляються на міжвідомчі і відомчі.

Важливим джерелом інформації для економіч­них досліджень є звітні матеріали, які зазвичай будуються відповідно до чинної системи управлін­ня та характеризують результати роботи економіки або окремих її елементів.

Щоб мати можливість відшукати серед множини звітних форм і показників потрібні матеріали, дослід­нику необхідно знати їх класифікацію і систематиза­цію. Нині є близько 500 форм оперативної, статис­тичної і бухгалтерської звітності. Загальна кількість показників, що містяться в цих формах, дорівнює: за змістом (за назвами) — 3800 одиниць; за кіль­кістю — понад 27 000 одиниць.

Звітна документація класифікується за ознаками:

1) виду (оперативна, статистична, бухгалтерська);

2) змісту (коротка, повна);

3) періодичності / терміну складання (щоденна,
п'ятиденна, декадна, місячна, квартальна, піврічна,
річна);

4) характеру (разова, постійна, тимчасова);

5) рівня (загальнодержавна, відомча, регіональ­
на, внутрішня);

6) форми (типова, спеціалізована, галузева).

Одним із найбільш важливих джерел досліджен­ня є літературні та насамперед — наукові документи.

Науковий доку мент — різновид матеріального носія із закріпленою за ним науковою інформацією, що характеризується певною логічною завершені­стю і призначена для її передачі у часі і просторі та використання у суспільній практиці.

Сукупність наукових документів складає науко­во-технічну літературу — матеріальну форму існування науки.

Носіями інформації можуть бути різні наукові документи, а саме:

— книжки (монографії, підручники, навчальні
посібники);

— періодичні видання (журнали, бюлетені, праці
інститутів, наукові збірники);

— нормативні документи (стандарти, будівельні
норми і правила, технічні умови, інструкції, вказів­
ки та ін.);

— каталоги і прейскуранти;

— патентна документація (патенти, авторські
свідоцтва);

— звіти про науково-дослідні та дослідно-конст­
рукторські роботи;

— інформаційні видання (збірники науково-тех­
нічної інформації, аналітичні огляди, інформаційні
листки, реферати, реферативні обзори, бібліогра­
фічні покажчики тощо).

Наукові документи та наукову інформацію, що в них міститься, прийнято поділяти на первинну і вторинну.

До первинних належать наукові документи, що містять безпосередні результати науково-дослідних або експериментально-конструкторських робіт (стат­ті, дисертації, брошури, монографії, книжки). Пер­винні документи, у свою чергу, поділяються на такі, що публікуються (друковані) і не публікуються.

Найбільш поширеними документами, що публі­куються, є книги і брошури. їх перевага полягає у систематизованому і повному викладі інформації. Крім того, існують періодичні видання, збірники, матеріали наукових конференцій, семінарів, праці наукових закладів тощо. Найбільший інтерес серед оперативних джерел інформації мають журнали.

До первинних документів, що не публікуються, належать науково-технічні звіти, інформаційні карт­ки, дисертації, депоновані рукописи, препринти тощо. Вони залишаються у формі рукопису та існу­ють у невеликій кількості примірників. Науково-технічний звіт є змістовним відображенням резуль­татів науково-дослідної чи дослідно-конструктивної роботи. Інформаційні картки містять короткі відо­мості про завершені науково-дослідні і дослідно-кон­структорські роботи, нові вироби, інновації тощо. Кандидатські і докторські дисертації становлять інтерес для спеціалістів, оскільки містять інформа­цію, що вирізняється науковою новизною і практич­ною значимістю. Депоновані рукописи (лат. depone-ге — віддавати на збереження) — це інформація, що знаходиться на збереженні уповноважених органів науково-технічної інформації та надається для озна­йомлення відповідно до запитів. Препринти — це друкованим способом розмножені неопубліковані статті, доповіді, узагальнення, які виготовляються для апробації наукових даних.

До вторинних наукових документів належать ті, що є результатом аналітико-синтетичної і логічної переробки первинної наукової інформації: інфор­маційні видання, каталоги, картотеки, бібліографічні видання, довідкова література. До складу бібліогра­фічних видань входять сигнальна інформація, рефе-

ративні журнали, експрес-інформація, огляди, дру­ковані картки. Сигнальна інформація — це оператив­не друковане повідомлення про нові публікації та можливість отримання доступу до них. Рефератив­ний журнал — це періодичне видання, в якому публі­куються реферати, анотації та бібліографічні описи літератури, що представляють найбільший інтерес для науки і практики. Експрес-інформація — періо­дичне видання, що містить розширені реферати ста­тей, описи винаходів і публікацій, які дають мож­ливість отримати інформацію про їх сутність та зміст, не звертаючись до першоджерел. Друковані бібліо­графічні картки містять повний бібліографічний опис джерел інформації. З них складаються каталоги — набори відповідним чином систематизованих карток, наявних у бібліотеці книжок, журналів та інших друкованих матеріалів. Картотека — це перелік всіх друкованих матеріалів, виявлених з певної те­матики. Бібліографічні видання забезпечують повну інформацію про нові публікації з будь-якого питан­ня та містять бібліографічні покажчики — перелік структурованої тематичної літератури. До складу вторинних документів також входять енциклопедії та різного роду довідники.

4.2. Структура та призначення наукових документів

Залежно від способу подання вся інформація, що міститься у науковому документі, поділяється на сигнальну, релевантну (виправдану), бібліографіч­ну і нову (основну).

Сигнальна інформація допомагає досліднику орі­єнтуватися у змісті наукового документа і включає титульний лист, анотацію, заголовки, зміст та ін.

Релевантна (виправдана) інформація міститься у тексті, в примітках, авторських поясненнях і має на меті уточнити основну інформацію або дати певні тлумачення.

Бібліографічна інформація — це дані про вико­ристання дослідником літературних джерел із за­значенням автора, назви його праці, місця видан­ня, видавництва і року видання.

Новою, або основною, інформацією є зміст робо­ти, подані автором нові положення, система доказів, правила, формули.

Пошук літератури зазвичай розпочинається з вивчення таких форм сигнальної інформації, як ре­ферат, анотація, тезис, резюме.

Реферат (від лат. refere — повідомляти, допові­дати) — це короткий (стислий) виклад змісту нау­кової роботи або її частини.

Необхідність у реферуванні виникає кожного разу, коли потрібно переказати зміст наукового до­кумента або його частини. Важливо, щоб читач отри­мав можливість сам оцінити, чи доцільно йому звер­татись до першоджерела. Разом із тим, реферат має давати ясну відповідь про новизну запропонованого наукового чи технічного рішення.

Техніка реферування близька до логіки науко­вого дослідження і передбачає відображення погля­ду автора роботи, що реферується. Реферат, як пра­вило, передбачає висвітлення таких позицій:

— проблема або тема дослідження;

— сфера дослідження;

 

— мета і завдання дослідження;

— метод дослідження;

— вид дослідження — фундаментальне, пошуко­
ве, прикладне;

— отримані результати та їх значення для науки
і практики.

Згідно з вимогами до реферату як стислого ви­кладу суті наукової роботи мова вторинного доку­мента має бути досить лаконічною, мати велику інформативну насиченість.

Анотація (від лат. annotatio — зауваження) — це коротка характеристика книги, статті або рукопису, в якій викладається зміст першоджерела, перелік ключових питань і дається його оцінка. В анотації, як і в рефераті, викладаються основні положення оригіналу, що вказують на значення та наукову но­визну роботи, на основі якої підготовлена анотація.

Теза — основна думка або ключове положення доповіді, лекції, статті чи іншого авторського первин­ного документа. Теза може бути короткою або розгор­нутою. Вона відрізняється від повного тексту оригіна­лу тим, що в ній відсутні деталі, пояснення, ілюстрації.

Резюме (фр. resume від resumer — викладати ко­ротко) — це анотація з елементами попереднього рецензування. Резюме, як і анотація, має акценту­вати увагу на вузлових моментах роботи, що роз­глядається, а також відображати її композицію. Ос­кільки резюме носить оціночний характер, воно може бути позитивним і негативним.

Рецензія (від лат. recensio — розгляд, обслідуван­ня) — це вид наукової, літературної і художньої кри­тики, науково-критична стаття, що дає оцінку дослі­джуваному твору.

Розгорнута рецензія, яка розглядає низку науко­вих робіт, що мають спільну проблематику, гіпоте­зу, хронологію тощо, має назву критичний огляд. Якість і точність — це основні вимоги до рецензії. Рецензент, аналізуючи позитивні сторони і недоліки наукової роботи, повинен грамотно й аргументова­но висловлювати свою позицію.

Як правило, рецензія відображає:

деталізації у коленому конкретному випадку засто­сування названих документів. Наприклад, спе­ціальні вимоги до реферату (автореферату) та ре­цензій (відзивів) щодо робіт, які подаються на здо­буття наукового ступеня, визначені Вищою атеста-ційною комісією України.

4.3. Принципи збору інформаційного матеріалу

 

— актуальність теми;

— повноту розкриття поставлених питань, гли­
бину їх опрацювання, наявність елементів науково­
го дослідження;

— новизну й оригінальність рішень, їх обґрунто­
ваність;

— використання передового практичного досвіду;

— практичне значення розробок і можливість їх
використання;

— ступінь оволодіння методами наукового дослі­
дження та опрацьованість зроблених пропозицій;

— повноту використання спеціальної літератури,
нормативних і довідкових матеріалів, фактичних
даних;

— уміння аналізувати й узагальнювати фактич­
ний матеріал та робити висновки;

— характеристику окремих елементів новизни та
ключових тез роботи, що заслуговують на особливу
увагу;

— зауваження, виявлені недоліки та упущення;

— загальний висновок.

Викладені вище загальні принципи побудови сигнальної інформації потребують уточнення або

Першим етапом виконання будь-якого дослі­дження є збір матеріалів — цифрових, фактичних, літературних, — що в сукупності складають інфор­маційну базу дослідження. Повнота і якість зібра­ного матеріалу справляє вирішальний вплив на ре­зультати дослідження.

Під час збору матеріалів для наукового досліджен­ня слід керуватись такими принципами:

1) матеріали повинні збиратися цілеспрямовано,
залежно від мети і завдань наукового дослідження;

2) склад і структура цих матеріалів має відпові­
дати структурі дослідження. Отже, у процесі збору
інформації її слід групувати за розділами відповід­
но до плану роботи. Деякі матеріали можуть мати
не одиничне, а множинне значення, тобто виявитись
необхідними для підготовки різних розділів роботи.
У такому випадку згадані матеріали поміщають у
перший з названих розділів, а в інших роблять по­
мітки про їх місце розташування;

3) процес збору матеріалів складається з двох
стадій: спочатку матеріал накопичується без оцін­
ки його значення, а потім проводиться фільтрація,

або відбір істотних, необхідних елементів та виклю­чення зайвих чи дублюючих.

В економічних дослідженнях важливим джере­лом інформаційного матеріалу є робота з літерату­рою, даними офіційної державної статистики та звітними даними підприємств. Збір матеріалу обо­в'язково має супроводжуватись його оцінюванням.

Для будь-якої науково-дослідницької роботи ду­же важливими є літературні джерела. У науковій літературі містяться підсумки раніше проведених досліджень, викладаються різні концепції, форму­люються теоретичні, методичні або практичні про­блеми, накопичуються і трактуються факти. Тому літературу має вивчати кожен дослідник незалеж­но від галузі знання, в якій він працює.

Вивчення літературних джерел і збір матеріалів має свою логічну послідовність. Перший крок у цьо­му напрямку полягає у загальному перегляді тих джерел, які дають найбільш загальне уявлення про проблему. Необхідно звернутись до енциклопедій, довідників, словників і т. п. Але при цьому слід вра­ховувати, що у подібній літературі містяться лише загальні відомості про проблему та назви джерел, з яких вони отримані. Отже, дослідник отримує інфор­мацію про джерела, з яких можна почерпнути більш детальні відомості про предмет та об'єкт досліджен­ня, основні теоретичні та методичні засади його ви­вчення.

Наступний крок — робота з бібліографічними матеріалами, серед яких найважливіше значення мають реферативні збірники та бібліографічні по­кажчики. Найновішу інформацію зазвичай отриму­ють з періодичних видань. Економію часу при цільо-

вому пошуку дає використання останніх номерів журналів за кожен рік, оскільки в них публікують­ся згруповані за розділами списки статей із реквізи­тами авторів, назв робіт, місця публікації.

Важливо пам'ятати, що бібліографія потребує постійного оновлення, доповнення і розширення. Кожен, хто має наміри займатися науковою робо­тою, повинен постійно працювати над власною біб­ліографією за тематикою, яка є предметом його до­слідження. Для цього потрібно чітко дотримуватись правил складання бібліографії: вказати автора (пріз­вище та ініціали), назву роботи, місце видання і ви­давництво, рік публікації, кількість сторінок. Якщо мова йде про журнальні статті, то вказуються: прізви­ще та ініціали автора, назва статті, назва журналу, рік його видання, номер журналу та сторінки, де саме і розміщено матеріал (додаток В).

Коли бібліографію складено і відповідно до неї підібрано літературу, перед дослідником постає пи­тання про те, як правильно працювати з цією літе­ратурою. Суцільне читання не завжди приносить користь, може відволікати дослідника від його го­ловної мети. Тому потрібен попередній перегляд літератури, вивчення його структури, визначення важливих для ознайомлення розділів. Відкладаєть­ся вбік застаріла література або літературні джере­ла, які дублюються. Відбирається той мінімум, який необхідний для розкриття теми, її основних проблем. Отже, бібліографію можна структурувати на декіль­ка груп за ознакою важливості та з урахуванням наявного часу на її вивчення.

Однією з найбільш поширених помилок молодих дослідників є намагання зібрати максимальний об­сяг інформації без врахування власних можливос-

_____________________________________________ Розділ 4

тей та резервів часу, відведеного для роботи. У та­кому випадку збір матеріалів перетворюється на самоціль, а сама наукова робота, по суті, відклада­ється на невизначений термін.

Сказане свідчить, що для дослідницької роботи необхідно визначити оптимальну кількість матеріа­лу, який слід якісно опрацювати, оформити. Такий підхід має для дослідження найбільшу цінність.

Розділ 5