Спеціальні методи економічних досліджень

Щоб розкрити сутність явищ, необхідно теоре­тично і методично правильно підійти до їх дослі­дження. Економічною наукою використовується ба­гато методів. Вибір того чи іншого з них у коленому конкретному випадку залежить від характеру дослі­джуваного явища (процесу) і поставленої мети. Крім того, слід усвідомлювати різницю між методологією, методикою і робочою методикою або способом дослі­дження. Методологія наукового пізнання у широ­кому розумінні, як було сказано вище, включає ме­тоди дослідження, логіку і теорію наукового пізнан­ня. Методика є сукупністю методів, пов'язаних спільністю вирішення окремих проблем. Робоча методика розкриває прийнятий порядок і послідов­ність дій під час проведення досліджень, виконую­чи функцію алгоритму.

До складу спеціальних методів, які широко за­стосовуються під час проведення соціально-еконо­мічних досліджень, входять методи збору та узагаль-

нення інформації, аналізу, прогнозування, моделю­вання, програмно-цільові, евристичні методи.

Подібна побудова системи спеціальних методів залежить від логічної послідовності будь-якого дослі­дження, яке завжди починається збором інформації та її зведенням, подальшим її групуванням, аналі­зом, виявленням суттєвих елементів та визначаль­них зв'язків, що у подальшому дасть змогу опрацьо­вувати завдання майбутнього розвитку, будувати певні очікування, визначати ризики, ресурси та ефективність економічних рішень.

Ми розглянемо в узагальненому вигляді всі на­звані вище методи — їх сутність, сфери застосуван­ня, інтерпретацію отриманих результатів із залучен­ням прикладів. Це дасть можливість читачеві систе­матизувати свої знання щодо різнопланових методів наукових досліджень, допоможе у виборі структу­ри власної дослідної роботи, її послідовності, спо­собів досягнення поставленої мети.

Але для того, щоб проводити наукові розробки на високому професійному рівні, необхідно постійно звер­татись до відповідних напрямків окремих наук — ма­тематики, статистики, теорії ймовірності, економі­ки, аналізу господарської діяльності, кібернетики тощо.

7.1. Методи збору та узагальнення інформації

Початковою, відправною, точкою будь-якого до­слідження є збір даних про об'єкт. Оскільки ця кни­га присвячена методології наукових досліджень в економіці, то об'єктом дослідження завжди буде явище або предмет, пов'язані із соціально-економіч-

ними відносинами, що виникають у процесі вироб­ництва, обміну і розподілу матеріальних благ. Це може бути розвиток домогосподарств, суб'єктів гос­подарювання (підприємств), їх сукупностей (об'єд­нань), галузей, регіонів, національного або світово­го господарства, що розглядається під певним ку­том зору з метою виявлення структурних компо­нентів, зв'язків, закономірностей, факторів впливу тощо. Результатом такого вивчення зазвичай є прак­тичне використання отриманих знань для перетво­рення, зміни об'єкта дослідження або всієї системи, до якої він належить.

7.1.1. Методи спостереження та збору даних

Спостереження — це початковий етап емпірич­ного дослідження, який полягає у цілеспрямовано­му сприйнятті предметів і явищ дійсності для одер­жання безпосередніх даних про об'єкт пізнання. Воно є науково організованим процесом врахуван­ня фактів про явища та процеси, що відбуваються в економіці та збору на його основі масових початко­вих (вихідних) даних.

Для того щоб правильно організувати спостере­ження, необхідно ще до його початку точно визна­чити об'єкт, мету та умови спостереження, які у по­дальшому стають визначальними при виборі еле­ментів досліджуваної сукупності, розробці програ­ми та порядку збору даних.

Слід пам'ятати, що для отримання достовірного та об'єктивного первинного матеріалу, опрацювання яко­го дасть змогу зробити наукові висновки, необхідно, щоб спостереження задовольняло таким вимогам:

— було масовим;

— виконувалось за визначених умов (наприклад,
у певному зовнішньому середовищі, за умови дії
певної сукупності чинників тощо);

— мало необхідний інструментарій;

— було науково організованим (при визначе­
ній програмі, термінах, виконавцях, системі конт­
ролю).

Якщо у процесі спостереження будуть порушені названі вище вимоги, а зібраний матеріал виявить­ся "дефектним", весь процес дослідження буде спо­творений, а результати — хибними.

Спостереження має загальноприйняту систему класифікації (рис. 7.1).

Зокрема суцільне спостереження — це процес фіксації та збору інформації, орієнтований на повне врахування усіх одиниць сукупності, що складають досліджуване явище.

На відміну від нього несуцільне спостережен­ня охоплює лише частину одиниць такої сукупності, яка повинна характеризуватись масовістю та нести на собі всі характерні риси повної сукупності.

Різновидами несуцільного спостереження є ви­біркове спостереження, спостереження основного масиву, анкетне, монографічне.

Вибіркове спостереження передбачає спеціаль­ний випадковий відбір певного кола одиниць загаль­ної сукупності, характеристика яких дає змогу су­дити про всю сукупність.

Спостереження основного масиву проводиться за відібраними великими одиницями спостереження, всередині яких сконцентрована значна частина пред­метів або явищ, які необхідно вивчити.

 

Сутність анкетного обстеження полягає у зборі інформації згідно зі спеціально підготовленими фор-мами-запитами (анкетами) від певного кола осіб, що можуть оцінити певний предмет або явище відповід­но до свого фаху або за іншими критеріями. Зазви­чай воно носить вибірковий характер внаслідок того, що навіть у разі надання запиту всій сукупності осіб результати отримують лише від частки. Різновидом анкетного обстеження є інтерв'ювання.

Монографічний опис — спостереження, яке за­стосовується для детального вивчення одиничних, але типових об'єктів (господарств, організаційних схем тощо).

Залежно від того, яким чином враховуються фак­ти, розрізняють поточні, періодичні та разові спо­стереження.

Якщо у процесі спостереження систематично і постійно фіксуються факти у міру їх виникнення, воно характеризується як поточне регулярного спо­стереження. Іншим різновидом регулярного спо­стереження є періодичне, тобто таке, що повторюєть­ся через певні визначені проміжки часу.

Разове спостереження організовується із дотри­манням загальних правил проведення спостережень, але є актом одномоментним, що не передбачає по­вторів або постійного збору даних. Момент, до яко­го приурочене таке разове спостереження, є критич­ним моментом. Його вибір дуже важливий для пра­вильності первинних даних і залежить від розумін­ня природи досліджуваного явища, можливості до­ступу до нього тощо.

Від того, який вид спостереження обрано для збору певної первинної інформації, отримують різно­го роду первинний матеріал — анкети, записи регі-

страторів, документальну звітність, — який фор­мується уповноваженими особами або безпосередньо самими дослідниками із застосуванням спеціаль­ного інструментарію (або без нього) та відповідних знань.

Дані можна отримувати шляхом безпосередньо­го обліку, здійснюваного уповноваженою особою, для чого ведуться записи (реєстрації), що носять до­кументальний характер.

Крім того, для з'ясування ринкових позицій, по­питу, вимог до якості або ціни продукції, вибору найбільш привабливих для покупців товарів, розмі­ру сімейного бюджету певних категорій громадян та структури витрат, доходів домогосподарств тощо проводять збір даних шляхом опитування у формі анкетування, інтерв'ювання.

Анкетування проводиться за допомогою спе­ціально підготовлених опитувальних листів — ан­кет. Частіше всього застосовуються вибіркові та індивідуальні обстеження.

Інтерв'ювання — це процес виявлення позицій (відношення) опитуваних стосовно кількісних чи якісних характеристик явищ або процесів, яке про­водить безпосередньо дослідник.

Анкетування та інтерв'ювання, як і будь-які інші види обстеження, можуть бути суцільними, вибір­ковими, груповими та індивідуальними.

При підготовці анкети або програми інтерв'ю необхідно серйозно підходити до формулювання за­питань, які мають бути короткими, простими і зро­зумілими, а також визначення чисельності і складу групи опитуваних. Зокрема, запитання мають перед­бачати характер та розгорнутість відповіді — одно­значна ("так" чи "ні"), варіантна — попередньо ви-

значена (задана), відкрита (опитуваний сам форму­лює варіант чи вибирає з переліку наданих); з об­ґрунтуванням відповіді або її деталізацією чи без них і т. п.

Наприклад, якщо необхідно вивчити причини плинності кадрів на підприємстві, то анкета може міс­тити низку позицій, з'ясування яких виявить, з чим найчастіше було пов'язано звільнення працівників:

1) за ініціативою адміністрації:

— порушення трудової дисципліни;

— неякісне виконання службових обов'язків;

— немає можливості зайняти робітника за його
спеціальністю;

2) за ініціативою робітника:

— низький рівень оплати праці;

— сімейні обставини;

— не задовольняють умови праці;

— недостатньо цікава робота;

— погані відносини з адміністрацією;

— віддаленість від місця проживання (транспорт­
на доступність);

— переїзд на інше місце проживання;

— нема перспектив зростання і т. п.

Іноді є потреба деталізувати або розшифровува­ти окремі причини при розробці анкети. Слід також пам'ятати, що результативність опитування зале­жить від наявності довіри (встановлення контакту) між опитуваним і тим, хто безпосередньо проводить анкетування.

Спосіб збору інформації, за яким уповноважена та спеціально підготовлена особа проводить опиту­вання певної категорії людей з метою з'ясування проблеми, має назву експедиційного, а спосіб, коли опитуваним роздаються бланки для самостійного внесення відповідей на запитання, називається са-мореєстрація. Різновидом самореєстрації є розсил-ка запитів за допомогою пошти або електронної по­шти — кореспондентський спосіб збору даних.

Ще одним способом збору даних (перевалено со­ціологічних) є перепис, тобто спеціально організо­ване спостереження, завдання якого — повний облік кількості та складу певного явища шляхом запису необхідного набору даних за кожною одиницею, що складає досліджуване явище.

Ключовим питанням організації спостереження, як уже зазначалось, є визначення мети, об'єкта, одиниць сукупності та одиниць спостереження. Об'єк­том спостереження є сукупність одиниць предме­та або явища, що вивчається, стосовно яких необхід­но зібрати первинну інформацію. Одиниця сукуп­ності — це первинний елемент об'єкта спостережен­ня, що несе на собі ознаки, які підлягають реєст­рації. Одиниця спостереження — первинний еле­мент, стосовно якого передбачається отримати певні відомості. Одиниця спостереження та одиниця су­купності іноді збігаються, але зазвичай співвідно­сяться як загальне та часткове. Наприклад, при ви­вченні стану технічної оснащеності промислових підприємств одиницею спостереження є підприєм­ство, а одиницею сукупності — обладнання, устат­кування або їх окремі характеристики (вартість, рівень зношеності, виробнича потужність, рік випус­ку тощо).

Вирішальне значення в організації спостережень має програма, яка визначає мету, об'єкт, порядок проведення, загальну схему і послідовність, органі­заційну структуру, перелік показників, що мають характеризувати суттєві риси об'єкта дослідження, способи та інструменти їх виміру.

Зазвичай для систематизації вимог до формату таких спостережень та їх документування, склада­ють макети таблиць для внесення даних, а також прописують інструкції до їх збору.

Ефективність спостереження суттєво зростає, якщо при постановці завдання формулюється робоча гіпо­теза, попередньо систематизуються теоретичні знан­ня, раніше накопичені з дослідженої проблематики.

У процесі проведення економічних досліджень вчені та практичні працівники користуються мате­ріалами офіційної статистичної, бухгалтерської, по­даткової звітностей, спеціальних обстежень, опиту­вань, переписів, експертних оцінок та ін.

7.1.2. Методи вибіркового спостереження

Вибіркове спостереження дає змогу досліднику, не вдаючись до суцільного обстеження, отримати узагальнюючі дані, які правильно (достовірно, адек­ватно) відображають характеристики всієї сукуп­ності предметів або явищ.

Всі сукупності, які вивчаються наукою, можна розподілити на генеральні, тобто повні, які охоплю­ють абсолютно всі наявні одиниці предметів чи явищ, та вибіркові, які стосуються лише частини генераль­ної сукупності, що підлягає вибірковому досліджен­ню.

Працюючи з вибірковими спостереженнями, до­слідники обмежуються використанням двох базових показників — відносних та середніх.

Відносні величини (частка, питома вага) дозво­ляють дати зведену характеристику сукупності за альтернативними ознаками, показують частку еле­ментів, які складають певну частину сукупності.

Середні величини необхідні для визначення серед­нього значення варіюючої ознаки всієї сукупності, яка досліджується, — генеральної чи вибіркової.

Завданням вибіркового спостереження є, таким чином, на підставі питомих та середніх характерис­тик сформувати правильне уявлення про предмет або явище. Досліднику необхідно обов'язково вра­ховувати, що під час формування та подальшого ви­вчення вибіркової сукупності можуть мати місце по­хибки реєстрації та похибки вибірки (або репрезен­тативності). Перші пов'язані з неточністю вимірю­вання та документування даних, отриманих у про­цесі спостереження. їх причини — так званий люд­ський фактор, неправильно вибраний критичний мо­мент, недосконалі методика або технічні засоби ви­значення кількісних чи якісних ознак тощо. Рівень похибок репрезентативності, як видно з назви, за­лежить від належного представництва у вибірковій сукупності елементів, які несуть на собі характерні риси генеральної сукупності. Цей тип похибок роз­раховується за допомогою показників середньої по­хибки вибірки, похибки частки альтернативної озна­ки, похибки безповторної вибірки, граничної похиб­ки вибірки, коефіцієнтів довіри. За їх допомогою, а також з урахуванням попередніх обстежень та проб­них вибіркових обстежень можна розрахувати не­обхідну кількість елементів вибірки.

Вибіркові сукупності можуть формуватись за допомогою методів відбору:

— нерайонованого (відбір здійснюється із гене­
ральної сукупності, яка не поділена на частини) та
районованого відбору (генеральна сукупність спочат­
ку розподіляється на декілька груп, які повністю її
охоплюють, з яких у подальшому обираються оди­
ниці вибіркової сукупності);

— випадкового (без попереднього групування,
визначення умов відбору, спеціальної послідовності
тощо, як, наприклад, лотерея або жеребкування);

— механічного (здійснюють сортування всієї су­
купності за будь-якою, навіть несуттєвою, ознакою
або погоджуються з природною послідовністю еле­
ментів, визначають інтервал методом співвідношен­
ня чисельності генеральної та вибіркової сукупностей
та формують нову сукупність необхідної кількості);

— типового (є синтезом районованого та механіч­
ного відборів з тією різницею, що групування обо­
в'язково проводиться за суттєвою ознакою);

— багатоетапного (типовий відбір, в якому по­
слідовно відбувається групування за різними суттє­
вими ознаками на різних рівнях; на першому етапі —
за однією, на другому — у визначених раніше сукуп­
ностях формуються групи за іншою ознакою і т. і.);

— багатофазного (типовий відбір, в якому по­
слідовно відбувається групування за єдиним кри­
терієм на всіх рівнях);

— комбінованого (вибірково-суцільного), згідно
з яким зазвичай на перших стадіях досліджують
повну нечисленну сукупність, а в подальшому, у
міру її розвитку та зростання, застосовують вибірку
за будь-яким доцільним методом або, навпаки, пе-

реходять від вибіркового дослідження до суцільно­го. Логіка застосування цього методу є продовжен­ням природної логіки розвитку економічних явищ;

— серійного (до складу досліджуваної вибірки
включають не окремі елементи, а цілі серії);

— моментного (абсолютно всі елементи процесу,
фіксуються та відбираються у певний момент часу);

— малого (сукупність елементів вибраної групи
не перевищує 20, але дає змогу судити навіть про чис­
ленну генеральну сукупність).

Припустимість та достовірність результатів такої вибірки підтверджена розподілом Стьюдента.

Ті розділи математики і загальної теорії статис­тики, що займаються проблемами вибіркових спо­стережень, мають спеціальний науковий інструмен­тарій для перевірки типовості вибіркових даних та способів їх поширення.

Спостереження та експеримент є елементами до­сліду — наукового вивчення явищ за допомогою до­цільно обраних або штучно створених умов, що за­безпечують "чисте" протікання тих процесів, дослі­дження яких необхідне для встановлення законо­мірних зв'язків між явищами та їхньою сутністю.

Вони готують емпіричний матеріал для теоретич­них узагальнень і, водночас, є формою емпіричної перевірки теоретичних положень.

7.1.3. Методи групування

Групування — це розподіл генеральної або вибір­кової сукупності за певними сутнісними варіюючи­ми ознаками, які мають назву ознак групування або критеріїв.

Групування дає змогу упорядкувати первинний матеріал, систематизувати досліджувану сукупність та провести сортування її елементів. З цього, влас­не, і випливають завдання, які має вирішувати гру­пування у наукових дослідженнях:

1) розподіл генеральної або вибіркової сукупності
на якісно однорідні та масштабно менші сукупності,
які охоплюють всі досліджувані елементи;

2) вивчення складу сукупності за певними озна­
ками;

3) вивчення взаємозалежної зміни варіюючих
ознак у межах сукупності.

У результаті формуються типологічні, структур­ні та аналітичні групування. Зазвичай цей розподіл носить досить умовний характер, оскільки групуван­ня, будучи в основі своїй типологічними, містять структурні елементи та призначаються для проведен­ня аналізу.

За характером варіюючих ознак групи можуть бути атрибутивними (формуються за ознаками, що не мають кількісного виміру) або кількісними (ва­ріювання проявляється у зміні кількісного значен­ня окремих одиниць сукупності).

Особливою формою групувань є класифікації. Во­ни будуються виключно за атрибутивними ознака­ми, мають сталий характер, мають фундаментальне значення для теоретичного дослідження. Елемента­ми класифікації зазвичай є групи і підгрупи.

Групування висувають особливі вимоги до ви­значення варіюючих ознак. У першу чергу дослід­нику необхідно з'ясувати теоретичні основи існуван-

ня певних явищ та усвідомити, на вивчення яких елементів буде спрямоване групування.

Простіше формувати типологічні групування за атрибутивними ознаками — кількість груп та їх чисельність визначається безпосередньо взятою за основу ознакою. Типологічні групування, побудо­вані за кількісними ознаками, потребують визна­чення меж окремих груп, які вказують на перехід певних кількісних характеристик у якісні. Для цьо­го можуть застосовуватись дискретні та інтервальні показники. Прикладом подібних групувань є роз­поділ населення за віком, статтю, освітою, залуче-ністю у виробництво (атрибутивні) або рівнем тех­нічної оснащеності виробництва (кількісні).

Структурні групування застосовуються для од­нотипних сукупностей і орієнтовані на вивчення складу таких сукупностей за варіюючими ознаками, а також взаємозв'язків. Вони також можуть бути атрибутивними (зовнішньоторговельний обіг з різ­ними країнами світу, структура доходів домогоспо-дарств) і кількісними (групування промислових під­приємств за масштабом — кількістю зайнятих, об­сягом продукції).

Аналітичні групування спрямовані на вивчен­ня взаємозв'язків варіюючих ознак у межах однотип­ної сукупності. Взаємозалежні ознаки, як відомо, поділяються на факторні та результативні. Фактор­ною є варіююча ознака, під впливом якої змінюється (зростає або скорочується) інша, результативна (наприклад, продуктивність праці впливає на собівар­тість). Таким чином, колена група, сформована за фак­торною ознакою, характеризується середніми вели­чинами результативної ознаки.

Групування, побудовані за однією ознакою, мають назву простих, а за кількома, застосовуваними по­слідовно або одночасно, — складних. Останні бува­ють комбінованими та багатомірними.

Комбіновані групування це такі, в яких все­редині визначених за однією ознакою груп за іншою ознакою формуються групи другого рівня і т. д. (за­звичай від 2 до 4 ознак). Основна характерна риса — послідовне застосування різних ознак групування.

Багатомірні групування — це розподіл сукуп­ності на групи з одночасним (паралельним) викори­станням будь-якої кількості суттєвих ознак у комп­лексі¹, що дає змогу застосовувати кластерну тео­рію². Подібні багатомірні групування дають мож­ливість формувати однорідні сукупності, відбирати суттєві ознаки та типові групи об'єктів тощо.

Крім того, існують вторинні групування, тобто такі, які створюють нові групи елементів, викорис­товуючи для цього раніше здійснені групування. Для цього застосовують зміну початкового інтерва­лу або закріплення за кожною групою певної част­ки одиниць сукупності (питоме перегрупування).

Необхідно наголосити, що про який би спосіб гру­пування не йшлося, а особливо в разі групувань за кількісними ознаками, потрібно попередньо вирі­шити питання щодо кількості груп, їх чисельності, розміру інтервалу. Це можна зробити за допомогою спеціальних прийомів, опрацьованих загальною тео­рією статистики. Але у будь-якому випадку ознака групування має бути обґрунтована з позицій еконо-

мічної теорії, з урахуванням узгодженого катего­рійного апарату, принципів та законів (закономірно­стей).

7.1.4. Таблично-графічні методи

Цим методам відводиться значне місце у науко­вому узагальненні фактів, з'ясуванні закономірно­стей, систематизації впливу різного роду факторів тощо. Але перш ніж розкривати сутність та сфери застосування цього методу, необхідно зазначити, що, будучи віднесеним нами до структурного блоку "Методи збору та узагальнення інформації", він має набагато ширше застосування. Практично на всіх етапах наукового дослідження — визначення про­блеми, мети і підпорядкованих їй завдань, розроб­ки календарного плану, узагальнення накопичених раніше знань, проведення аналізу, обґрунтування пропозицій щодо подальшого розвитку об'єкта — він знаходить застосування та суттєво підвищує ефек­тивність роботи як з фактичним матеріалом, так і теоретичними схемами.

Табличний метод. Сутність цього методу поля­гає у систематизації і наочному поданні текстової та цифрової інформації, отриманої внаслідок збору да­них, групування, проведення аналізу, синтезу но­вих показників, прогнозування розвитку подій та моделювання ситуації, у вигляді таблиць. Табли­ця — це форма раціонального викладення інфор­мації. Макет таблиці — це певним чином структу-рована система рядків і стовпців (граф), призначена для інформаційного наповнення. Першим етапом за­повнення макета таблиці є розробка підмета і при-

судка, тобто таких ключових елементів таблиці, пер­ший з яких відображає об'єкт вивчення (наприклад, одиниці сукупності, які характеризуються за певни­ми кількісними ознаками), а другий — перелік ознак, якими характеризується об'єкт дослідження (на­приклад, кількісні показники).

Всі таблиці за характером підмета можуть бути класифіковані як прості (перелікові, хронологічні, те­риторіальні), групові, комбіновані.

Простими називають таблиці, в яких підмет не міс­тить групувань. Прості таблиці можуть мати вигляд:

— перелікових, у яких підмет складається із пе­
реліку одиниць, що становлять об'єкт дослідження
(наприклад, список персоналу, назви досліджуваних
підприємств, перелік основних фондів тощо);

— територіальних як різновиду перелікових,
характерною рисою яких є те, що підмет складаєть­
ся з назв територіальних, адміністративних або те­
риторіально-господарських утворень (міжнародних
союзів / об'єднань, континентів, країн, адміністра­
тивно-територіальних одиниць, економічних райо­
нів і т. п.);

— хронологічних — таблиць, підмет яких містить
окремі дати, періоди, які у подальшому характери­
зуються показниками присудка (виробництво про­
дукції в помісячній розбивці, щоквартальні сукупні
надходження до бюджету тощо).

Групові таблиці мають підмет, в якому об'єкт дослідження вже був підданий групуванню (напри­клад, розподіл за кількістю сімей, доходами фізич­них осіб, розміром виробництва доданої вартості).

Комбіновані таблиці мають підмет, для групуван­ня якого застосовують більше однієї ознаки (напри­клад, систематизуються дані за підприємствами різ­них галузей, згрупованих відповідно до кількості зай­нятих (малі, середні, великі) за показниками валової продукції, товарної продукції, реалізованої продукції).

Згідно з характерними рисами присудка таблиці також можна розподілити на кілька груп — прості, що передбачають паралельне розташування показ­ників, та комбіновані — зі складною структурою згрупованих кількісних ознак.

Багатовіковий досвід роботи науковців і прак­тиків з табличною формою подання інформації сфор­мував певні вимоги до складання таблиць. До цих вимог належать такі:

1) розмір таблиці має бути оптимальним — за­
надто мала таблиця буде недостатньо інформатив­
ною, а велика — перевантаженою даними, які склад­
но аналізувати;

2) всі змістовні елементи таблиць — назва, під­
мет і присудок повинні мати чіткі визначення, що
трактуються однозначно;

3) рядки підмета і колонки присудка повинні
розташовуватися за принципом "від загального —
до часткового;

4) рядки підмета та колонки присудка необхід­
но нумерувати для полегшення роботи з інформа­
цією;

5) варто використовувати лише загальновизнані
(стандартні) скорочення та умовні позначення;

6) округлення числових значень по всій таблиці
або в межах стовпців має проводитися з одним сту­
пенем точності;

7) розрахункові дані та синтетичні показники,
отримані внаслідок проведення автором самостійних
розрахунків з використанням певної вихідної інфор­
мації, обов'язково зазначаються окремо;

8) інформацію про першоджерела, на відомостях
з яких побудована таблиця, специфіку розрахунків
окремих показників, граничні коефіцієнти та обме­
ження тощо розташовують у примітках;

9) не допускається наявність у таблиці незапов-
нених клітин;

 

10) назви показників повинні зазначатись повніс­
тю з указаниям одиниць виміру;

11) слід уникати розміщення у таблиці різнорід­
них показників, в іншому разі необхідно робити спе­
ціальні вказівки на них у назвах або посиланнях.

Графічний метод. Як і табличний, графічний ме­тод передбачає проведення систематизації і наочне подання інформації, отриманої внаслідок збору да­них, групування, проведення аналізу, синтезу нових показників, прогнозування розвитку подій та мо­делювання ситуації, у вигляді графіків, діаграм, картограм, картодіаграм, логічних схем.

їх застосування у будь-яких дослідженнях, в то­му числі соціально-економічних, дає змогу на якіс­но новому рівні систематизувати накопичену інфор­мацію, рельєфніше осягнути взаємозв'язки, прита­манні предмету або явищу, покращити можливості аналітичного розгляду.

Графік — це наочне подання інформації у формі кількісних показників за допомогою геометричних ліній та фігур. Складовими елементами будь-якого графіка є: графічний образ; поле; просторові орієн­тири; орієнтири масштабу; експлікація.

Графічний образ — це основа графіка, що являє собою геометричні символи, — сукупність ліній, фі­гур і точок, за допомогою яких відображаються нако­пичені дані. Графічний образ може бути точковим, лі­нійним, стовбчастим, полосовим, квадратним, кру­говим та фігурним (у формі рисунків або силуетів).

Поле графіка — це простір, у якому розташо­вані графічні образи. Воно характеризується розмі­рами (обираються довільно, залежно від інформа­ційної насиченості та вирішуваних завдань) і пропор­ціями (зазвичай прямокутник зі співвідношенням сторін 1:1,33 або 1:1,5).

Просторові орієнтири — система координат або інша система символів, що вказує на місця розмі­щення та співвідношення графічних образів на полі графіка. Найбільш поширені просторові орієнтири у вигляді двомірної (Декартової) системи координат.

Орієнтири масштабу — позначки на полі графі­ка, які дають можливість кількісно співвіднести гра­фічні образи, визначити маспітаб. Масштабом є умовна міра переведення числової величини у гра­фічну, яка застосовується для пропорційного та адек­ватного відображення кількісних величин у змен­шеному (або збільшеному) вигляді. Масштабні шка­ли можуть бути прямолінійними, криволінійними, рівномірними (пропорційними) та нерівномірними (наприклад, логарифмічними).

Експлікація — перелік вербальних, геометрич­них символів та пояснень, які дають змогу читати графік, розпізнавати змістовне навантаження, що несуть на собі графічні образи.

Найбільш популярними серед дослідників є такі види графіків:

1) за змістовним навантаженням:

— порівняння;

— структури (поточної та структурних змін);

— динаміки;

— контролю;

— просторового розташування (картограми, кар­
тодіаграми);

— варіаційних рядів;

— залежностей варіюючих показників;

2) за формою:

— стовпчасті (розташовані у дво- або тримірній
системі координат стовпчики однакової ширини і
різної висоти, яка відображає розмір варіюючої озна­
ки. Вони зазвичай розташовуються на вісі абсцис та
мають довжину, що проектується на вісь ординат.
Ці графіки дають змогу характеризувати спів­
відношення кількісних ознак — абсолютних вели­
чин, динаміку, структуру явищ);

— полосові (ці графіки аналогічні стовпчастим,
але розташовуються по вісі ординат та проектуються
на вісь абсцис);

— квадратні (мають, відповідно, форму квадра­
тів, співвідношення площ (добутків сторін) або роз­
мірів сторін яких відображає співвідношення явищ
або предметів);

— кругові (мають, відповідно, форму кола, спів­
відношення розмірів площі (добутків радіусів) або
діаметрів яких відображає співвідношення явищ або
предметів);

— фігурні (різновид полосових діаграм, всередині
яких розміщують символи, що характеризують на­
лежність полоси до певної ознаки або явища);

 

— секторні (коло, розподілене радіусами на сек­
тори, площа або центральний кут яких характери­
зує частку та масштабне співвідношення окремих
одиниць єдиного цілого);

— лінійні (динаміка показника відображається
безперервною лінією, вбудованою в Декартову систе­
му координат, що характеризує розвиток досліджу­
ваного явища. Зазвичай на вісі абсцис відображають
періоди, а на вісі ординат — кількісне (абсолютне чи
відносне) значення показника);

— картограми та картодіаграми (наочне пред­
ставлення показників, що характеризують окремі
географічні об'єкти — адміністративно-територіальні
одиниці, економічні райони, країни і т. п. Картогра­
ми структурують географічний об'єкт за основними
ознаками, виділяючи умовно однорідні елементи, а
картодіаграми уточнюють їх, додаючи відомості про
абсолютне значення окремих показників та їх тери­
торіальну прив'язку);

— графічні знаки (наприклад, знаки Варзара, що
показують не лише масштабне співвідношення явищ,
а й складові, внаслідок множення яких отримано
результуючі дані).

7.2. Методи аналізу

Неможливо отримати наукові уявлення про на­вколишній світ, не застосовуючи аналіз, який має надзвичайно важливе значення для економічних досліджень. Аналіз — це розподіл предмета або яви­ща на складові елементи з метою встановлення їхніх взаємозв'язків та визначення, таким чином, їх внут­рішньої сутності. З цих позицій економічний аналіз

зазвичай розглядають як науковий спосіб пізнання сутності економічних явищ через визначення їх структури, змісту та взаємозв'язків. Як відомо, в економіці розподіляють три рівні аналізу: макроеко-номічний (рівень світової та національної економік); регіональний та мікроекономічний (на рівні окремих суб'єктів підприємництва).

Аналіз необхідний для економістів — теоретиків та практиків. Першим він дає змогу визначити за­кономірності й зв'язки між предметами та явища­ми в економіці, які формулюються у вигляді теорем, законів, закономірностей і у подальшому мають за­стосовуватись у предметній діяльності людей. Для других він є сполучним елементом між програмою, проектом, прогнозом і втіленням їх у життя, яке контролюється за допомогою обліку. В узагальнено­му вигляді економічний аналіз має допомагати у ви­рішенні таких завдань:

1) вивчення характеру дії економічних законів,
закономірностей;

2) визначення тенденцій, що складаються в еко­
номічній сфері за певних умов;