Теорія «технологічного розриву»

У 1961 р. англієць М. Позер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатко­во технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгу­ють. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметрич­ний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на ви­робництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпор­ту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого цик­лу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокре­ма нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для амери­канського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія «циклу життя продукту»

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що де­які види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів - впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї про­дукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу. На першому етапі (впровадження ) розробляються нововведен­ня у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК). Певні причини пояснюють провідну роль ПРК: високі доходи; висока конкуренція; вимогливі споживачі; наявність вчених, кваліфікованих інженерів, сучасного обладнання. На цьому етапі виробничий процес працемісткіший. Продукція ще не стандартизована. Це збільшує затрати праці порівняно з автоматизованим виробництвом, яке відрізняється більшою капіталомісткістю. На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент. Це пояснюється тим, що: у цій країні розширюється ринок нових товарів; для місцевих споживачів вводяться унікальні модифікації товару; місцеві витрати можуть бути значними через труднощі; транспортні витрати значні; високі тарифи. З'являються пере­думови для створення стандартизованого технологічного процесу та обладнання. Процес виробництва все ще зали­шається працемістким. На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового то­вару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звич­ним та стандартизованим - виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст. Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть ви­користовувати стандартну вже технологію. Нижча собівартість дає можливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та облад­нання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.

Теорія абсолютних переваг

Засновник-Адам Сміт (1723—1790). Він критикував твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або коштовностей, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Вважав, що основою багатства - міжна­родний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. Для визначення того, на виробництві якої продукції слід спеціалізуватися країні, Сміт пропонував враховува­ти природні переваги (завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природними ре­сурсами) та набуті переваги країни (внаслідок роз­витку технології виробництва та високої кваліфікації робочої сили). Суть теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з менши­ми витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з менши­ми витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам).

Відповідно до поглядів А. Сміта:

1) урядам не треба втручатись у зовнішню торгівлю: вони маютьпідтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

2)зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці роз­ширенням ринку за межі національних кордонів;

3) експорт є позитивним чинником для економіки, тому що забез­печує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутріш­ньому ринку;

4) субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому мають бути скасовані.

Експорт повинен бути спрямований на забезпечення збуту надлишку товарів, що є на внутрішньому ринку. Теорія абсолютних переваг є актуальною і сьогодні, бо вона пояснює чому здійснюється зовнішня торгівля між країнами, але це була лише одна сторона зовнішньої торгівлі. Ця теорія не пояснювала чому здійснюють зовнішню торгівлю країни, що мають повністю абсолютну перевагу одна над іншою.

Приклад

	Країна А	Країна В
Т-р S   Т-р Т	3 ч   6 ч	12 ч   4 ч

У таблиці преведені дані про час, необхідний для виробництва одиниці конкретного товару в конкретній країні.

Країна А має абсолютну перевагу у виробництві товару S, бо вона витрачає на виробництво цього товару в 4 рази менше часу ніж країна В; а країна В - у виробництві товару Т, оскільки вона витрачає на виробництво товару Т на 2 години менше. Отже: