Яким чином держави обмежують міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами

Як і будь-яка інша, торгівля банківськими і фінансовими послугами дуже швидко стає міжнародною.

Міжнародні правові питання в сфері банківської діяльності виникають:

- коли банк надає іноземний займ або іншу послугу, бере участь в угоді, яка має міжнародні наслідки;

- коли банк створює постійне підприємство в іншій країні;

- коли банк здійснює в іншій країні операції зі своє країни і при цьому не підпадає під деякі вимоги й обмеження, застосовувані за правом його країни.

Раніше системні ризики були, у більшості випадків, обмежені рамками однієї країни, оскільки:

- у багатьох країнах існували обмеження на операції з валютою й інші міжнародні банківські операції;

- рівень розвитку засобів комунікації, транспорту тощо обмежував можливості банків надавати послуги в інших регіонах.

Останнім часом засоби комунікації, транспорту, зниження обмежень на валютні операції та ін. привели до серйозних змін у сфері банківських послуг. Сучасні банки щодня здійснюють великі транскордонні угоди, їхні клієнти можуть бути з різних країн, і гроші, що вони одержують від банків у вигляді кредитів, відсотків тощо, можуть використовуватися де завгодно.

Цей процес змін у характері банківських і фінансових послуг прийнято називати глобалізацією.

У регулюванні глобальної банківської системи останнім часом виділилось дві тенденції:

- з одного боку, зниження обмежень банківської діяльності в багатьох країнах, щоб сприяти активізації банківської діяльності;

- з іншого боку, поява глобальних системних ризиків викликала необхідність створення стандартів банківської діяльності, узгоджених між різними країнами.

Таким чином, у всіх випадках, коли здійснюється міжнародна торгівля банківськими і фінансовими послугами, банки мають справу з цілим рядом державних вимог. Ці вимоги можна розділити на три групи:

- вимоги, що ставляться до всіх банків на території країни, незалежно від того, хто ці банки контролює;

- норми, що встановлюються тільки до іноземних банків або банків, які є власністю іноземних осіб;

- спеціальні норми в країні банку, що встановлюють до позик іноземним особам та інших банківських операцій, спрямованих "за кордон".

Прагнення багатьох країн забезпечити стабільність банківської системи призвело зрештою до створення в 1930 році Банку міжнародних розрахунків. У 1974 р. був сформований Базельський наглядовий комітет. Його головна мета - надати всім зацікавленим центральним банкам форум для обговорення питань міжнародного банківського регулювання. Серед питань, з яких Комітет давав рекомендації, найбільш важливе значення мали:

- регулювання діяльності дочірніх банків і філій іноземних банків. Базельський комітет рекомендував у Базельському конкордаті 1975 року:

* як приймаюча країна, так і країна материнського банку повинні нести спільну відповідальність щодо ліквідності філій і дочірніх банків та їх платоспроможності;

* центральний банк материнської компанії має здійснювати нагляд за платоспроможністю філій;

- у 1992 році Базельський комітет опублікував рекомендації з мінімального розміру статутного фонду банків;

- у 1997 році Базельський комітет опублікував "Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду".

Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:

- в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;

- через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.

Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.

Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн.

Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).

Обмеження на створення банків іноземними підприємствами. Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями - заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку.

Інший засіб - встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.

Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну "банківську юрисдикцію") мають "м'які" вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків. Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у скарбницю у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування.