ТОП 10:

Мижнародний подил факторив виробництва



Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалеж­ності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі наби­рають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, куль­турні та інші перегородки між ними. Це приводить до утворення так званого «спільного ринку праці». Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціальних та трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та законодавство в соціальній сфері. Таке регулювання різнонаціональних соціальних структур відбу­вається у багатьох напрямах. Головні серед них:

• умови праці, способи найму і звільнення працівників;

• оплата праці, зокрема системи додаткових виплат;

• надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня;

• соціальне страхування;

• надання різних пільг, у тому числі матеріального постачання, відпочинку і т. д.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці. Підвищення міжна­родної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили.

Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експор­тері. Навіть у «нових індустріальних країнах» ставки заробітної плати промислових робітників у 80-х роках були в 5—10 разів нижчі, ніжу розвинутих країнах Заходу. Практична необмеженість на периферії світового господарства дешевих трудових ресурсів сприяє їх широкому включенню в орбіту функціонування про­дуктивного капіталу економічно розвинутих країн, насамперед на основі розвитку мануфактурних форм організації праці.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що фор­мується, має явно сегментований характер. У межах цього ринку створюються кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху. Така сегментація міжнародного ринку робочої сили віддзеркалює як міжнародний поділ праці, що склався, так і особливості у кваліфікації робочої сили й попиті на неї. Сегментування міжнародного ринку праці урізноманітнює склад робочої сили, що пропонується на цьому ринку. Водночас у його суб'єктів формуються специфічні риси й особливості, що відрізняють їх у цілому від зайнятих тільки на національних ринках праці. Достатньо сказати, що в суб'єктів міжнародного ринку праці помітно послаблюються національні уподобання, вони мобільніші і більш пристосовуванні до вимог наймачів.

У структурі міжнародного ринку праці вирізняються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю тру­дових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою ієрархією кваліфікації. Це загалом привілейований шар працівників з розвинутих країн, а також країн о середнім рівнем розвитку (Сінгапур, Тайвань, Гонконг). Слід згадати й інший, щоправда нечисленний, шар зайнятих у різних міжна­родних організаціях (ООН, спеціалізованих органах ООН, Між­народному валютному фонді, ВТО, ЮНЕСКО та ін.). Наймання працівників у такі організації відбувається на чисто міжнародній основі і, як правило, з урахуванням лише професійної придат­ності. Цей ринок праці має певну тенденцію до розширення з огляду на зростання міжнародних зв'язків та загострення гло­бальних проблем.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї категорії працівників можна приєднати також «еколо­гічних біженців», котрі через катастрофічні природні умови (на­приклад, посуха) змушені покидати свої насиджені місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.

Працівники, що пересуваються між країнами нелегально, по суті не мають юридичних і політичних прав. За необхідності при­ватні компанії легко можуть позбавитись їх, удавшись до депор­тації.

Економічна функція нелегального ринку праці зводиться пере­важно до обслуговування потреб величезної маси дрібних та се­редніх підприємств в індустріальних країнах, які, на відміну від великих підприємств, неспроможні застосовувати в широких мас­штабах дорогі працезбережувальні технології. Ці підприємства не можуть також за потреби переводити свої капітали у країни з дешевою робочою силою, як це часто роблять гігантські ТНК. Держава, як правило, мовчазно сприяє використанню праці нелегалів.

На ринку праці можна вирізнити ще дрібніші сегменти, класи­фікуючи робочу силу за віковими й професійними особливостями, ознаками тієї або іншої культури, традиції, а також націона­льними, расовими та статевими ознаками. Такий поділ чималою мірою пов'язаний з діяльністю ТНК, які мають попит на чітко визначені категорії робочої сили. Так, філіали західних компаній у країнах, що розвиваються (зокрема, в зонах «вільної торгівлі»), прагнуть використати насамперед працю молодих незаміжніх жі­нок, які не висувають високих вимог щодо оплати праці і водночас є слухняними, надійними, спритними в роботі і т. д. Жіноча робоча сила стала важливим сегментом нинішнього світового рин­ку праці, особливо в країнах, що розвиваються.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, на­самперед, виникненням такого нового й особливого його сегмен­та, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спе­ціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послу­гами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інте­лектуальної робочої сили може брати участь у виробничому про­цесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві по суті формується нове середовище. Змінюється звичний харак­тер конкурентної боротьби. Поряд із традиційним пошуком рин­ків збуту тепер іде напружений пошук цінних видів ресурсів, серед яких перше місце належить інформаційним ресурсам та їхнім носіям — людям. Компанії, що діють у високотехнологічних галузях, посилено полюють за інтелектуальними ресурсами. Без них тепер не можна вижити в конкурентній боротьбі. Виникає, таким чином, попит на добре підготовлених спеціалістів, котрі можуть засвоювати великі обсяги інформації, володіють технікою її обробки. Одночасно зростає попит на інші категорії працівників (фахівців у галузі комунікацій, фінансів, освіти, науки і т. д.).

Важливою особливістю сучасного міжнародного ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного капіталу. У США, наприклад, одним з вагомих факторів, що стимулює приплив іноземних приватних інвестицій, є наявність у цій країні висококваліфікованих робітників най­різноманітніших спеціальностей, без яких неможливе сучасне ви­сокотехнологічне виробництво.

В різних країнах світу сформувалися нині великі групи найма­ної робочої сили, котрі визначаються як «транснаціональна робоча сила». Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: вони готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з боку підприємств, розташованих у різних районах світу. Такі групи робочої сили утворилися, наприклад, у країнах Азії, Західної Європи, Африки, в районі мексикансько-американського кордону. Умови їхнього наймання, як правило, досить вигідні підприємцям, хоча в багатьох випадках ці працівники отримують доволі високу заробітну плату, частину якої вони пере­казують своїм сім'ям на батьківщину.

Важливою характеристикою міжнародного ринку праці є сту­пінь мобільності робочої сили. Рух трудових ресурсів набирає різних форм: природний, територіальний, галузевий, професій­ний, кваліфікаційний та соціальний. Найбільшу вагу має терито­ріальний рух робочої сили, хоч у міру еволюції міжнародного ринку робочої сили посилюється значення й інших форм. Міжнародний ринок праці становить комплексне явище, пов'я­зане як з розвитком самої особистості людини, так і з підвищен­ням якості праці, зміною характеру робочої сили, формуванням її нових якостей.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко­номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най­головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під­приємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спіль­них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя орга­нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб­ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскра­віше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від ЗО до 50% матеріального, фінан­сового й технологічного обороту світової економіки.

У навчальній і науковій літературі досить поширена так звана еклектична парадигма міжнародного виробництва Дж. Данінга. Він, зокрема, виділяє п'ять головних типів міжнародного вироб­ництва залежно від детермінуючих факторів:

• виробництва, що ґрунтуються на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технології, додаткових активів, при­родних ресурсів, інфраструктури, ринків;

• виробництва ринкової основи, які теж базуються на спільному використанні капіталів, технології, інформації. Крім того, за­стосовуються сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються реконструкція й модернізація, вводяться в дію інші потужності, досягається ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва, реалізуються переваги від зниження матеріальних і трудових витрат, від стимулювальних заходів урядової політики;

• виробництва, що базуються на раціональній спеціалізації про­дуктів або технологічних процесів. Вони поєднують характерні риси й особливості перших двох типів міжнародних вироб­ництв, а також забезпечують широкий доступ до ринків, еко­номію на масштабах і географічну диверсифікацію. Досягається економія від спеціалізації й концентрації виробництва, зни­ження працезатрат, реалізуються переваги від розміщення під­приємств у країні, що приймає;

• виробництва, пов'язані з торгівлею й розподілом продукту. Джерела економії —скорочення затрат на виробництво і доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне об­слуговування;

• змішані виробництва, що становлять різні комбінації названих чотирьох і використовують, крім того, переваги ринку та порт­фельних інвестицій.

Синтез різних типів міжнародного виробництва дає можли­вість реалізувати три головні групи переваг: власності, розміщення виробництва та інтерналізації. Додаткові переваги пов'язані зі спільним використанням активів та з трансакційними діями.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-09; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.172.52 (0.011 с.)