Правове становище іноземних осіб у цивільному процесі

До цивільних процесуальних прав іноземних фізичних та юридичних осіб належить перш за все право на доступ до суду і до засобів судового захисту, а також право на справедливий публічний розгляд у суді. Слід зазначити, що процесуальне становище іноземців не завжди було сприятливим, нерідко вони піддавалися дискримінації порівняно з вітчизняними суб’єктами права. Так, в багатьох країнах лише до іноземців застосовувався такий інститут як судова застава (лат. cautio judicatum solvi): іноземний громадянин чи особа без громадянства мали право звернутися із позовом до суду лише за умови внесення судової застави, що мала забезпечити судові витрати, у випадку відмови у позові. Деякі держави скасували вимоги щодо судової застави лише у 1954 році, внаслідок приєднання до Гаагської конвенції з питань цивільного процесу, Конвенції про статус біженців 1951 р., та інших міжнародних угод.

В Україні іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи т а посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів (ст. 73 Закону України про міжнародне приватне право»).

Наданий іноземним особам в Україні національний режим у судовому провадженні є безумовним. Це означає, що суд не повинен ставити в кожному окремому випадку питання про наявність взаємності, тобто не повинен з’ясовувати в процесі конкретної справи, чи передбачені законодавством іноземної держави рівнозначні права для фізичних та юридичних осіб України.

Разом з тим, якщо в іноземній державі допущено обмеження цивільних процесуальних прав фізичних осіб, установ, підприємств чи організацій, законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження (реторсії) щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються такі спеціальні обмеження. Якщо іноземна держава скасовує спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб, Україна згідно із законом теж скасовує відповідні обмеження.

Іноземні особи можуть бути суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, якщо вони визнані носіями процесуальних прав і обов’язків, наділені процесуальною правоздатністю і володіють процесуальною дієздатністю.

У ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ст. 410 ЦПК України містяться норми про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність іноземних осіб. Так, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України.

Специфічне правове становище у МЦП мають іноземці, які є дипломатичними представниками іноземних держав. Відповідно до ч. 2 ст. 413 ЦПК акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або зазначеними міжнародними договорами.

Так, згідно з Положенням про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента України від 10 червня 1993 р., глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються імунітетом від юрисдикції судів України у цивільних справах (п. 13). Глава дипломатичного представництва на рівні посла або посланника акредитується при Президентові України, а на рівні повіреного у справах – при Міністерстві закордонних справ України. До персоналу дипломатичного представництва належать члени дипломатичного, адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу дипломатичного представництва.

Наведені положення щодо імунітету певного кола осіб від юрисдикції судів у цивільних справах повністю відповідають багатосторонній Віденській конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.

Суть судового імунітету перелічених осіб полягає в тому, що вони підлягають юрисдикції судів України лише у межах, визначених нормами міжнародного права або договорами з відповідними державами і тільки за наявності згоди на це держави, що акредитує. Йдеться про випадки, коли дипломатичні представники та інші перелічені особи вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи в зв’язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, позовами, що стосуються спадкування, а також у зв’язку з позовами, що виникають з їх професійної чи комерційної діяльності, здійснюваної ними за межами службових обов’язків (п. 13 Положення, ст. 31 Конвенції).

До осіб, які користуються судовим імунітетом в Україні, належать також працівники консульських установ – консульські посадові особи і консульські службовці консульської установи. Згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. і Положенням про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. до консульських посадових осіб належать особи, включаючи главу консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій (генеральні консули, консули, віце-консули, консульські агенти), а до консульських службовців – особи, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування консульської установи.

Консульські посадові особи і консульські службовці не підлягають юрисдикції судових органів щодо дій, здійсненних ними під час виконання консульських функцій. Однак зазначені особи можуть бути притягнуті як відповідачі за позовами, що випливають з договорів, за якими вони прямо чи побічно не взяли на себе зобов’язань як агентів держави, яку вони представляють (тобто діють як приватні особи), а також за позовами про відшкодування заподіяної дорожньо-транспортною пригодою шкоди (ст. 43 Конвенції, п. 25 Положення).

Дипломатичний імунітет поширюється також на представників іноземних держав, на членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України (п. 27 Положення), а також на міжнародні організації.

Цивільна процесуальна дієздатність складається не тільки зі здатності особи особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді, але й доручати ведення справи представникові. В силу принципу «закону суду» іноземці, особи без громадянства можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника (ст. 38 ЦПК).

Особиста участь у справi іноземної особи не позбавляє її права мати в цiй справi представника.

Оскільки національний режим цивільного судочинства поширюється на іноземних осіб, можна зробити висновок, що їх представниками в суді можуть бути адвокати або інші особи, які досягли 18 років, мають цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в судi (ст. 40).

Але найчастіше представниками іноземних осіб у суді виступають адвокати, а також інші особи, які допущені судом, що розглядає справу, до представництва по справі, незалежно від того, є вони громадянами України чи іноземцями. Стаття 41 ЦПК встановлює, хто не може бути представником в суді, і не містить будь-яких обмежень за ознакою громадянства.

Разом з тим іноземні особи, як правило, доручають ведення своїх справ Українській іноземній юридичній колегії (далі – Укрінюрколегія).

В силу принципу «закону суду» порядок оформлення довіреності на ведення справи у суді передбачений ст. 42 ЦПК. Однак при рішенні цього питання стосовно адвокатів Укрінюрколегії треба мати на увазі, що доручення на ведення справи Укрінюрколегією може бути оформлено іноземцем не тільки згідно із законодавством України, але і за іноземним законодавством держави, в якій він знаходиться. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам закону України. Вважається, що такий порядок оформлення доручення не суперечить «закону суду», за умови, якщо його зміст відповідає вимогам статей 42, 44 ЦПК.

Крім цієї умови іноземна довіреність, як і будь-який офіційний документ, що походить від іноземної влади, повинна бути легалізована. Згідно з Консульським Статутом України від 2 квітня 1994 р. із змінами від 21 травня 2002 р. органи України приймають такі документи і акти на розгляд лише при наявності консульської легалізації, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнародним договором, учасниками якого є Україна і держава перебування.

У міжнародному цивільному процесі широко застосовується також представництво іноземців у судах консулами відповідних держав. Мова йде про процесуальне представництво консулами як іноземців і осіб без громадянства в судах України, так і громадян України в іноземних судах. Таке представництво передбачено і внутрішнім законодавством України, і укладеними нею міжнародними угодами, в першу чергу Консульськими конвенціями.

Відповідно до Консульського Статуту України «консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України» (ст. 1). Згідно із ст. 26 Консульського Статуту України консул має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справи якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин. Це представництво триває доти, поки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів.