Спадкові права українських громадян за кордоном

У зв’язку зі смертю за кордоном громадянина України, відкриттям спадщини і наявністю за кордоном спадкового майна виникають спадкові відносини, що регулюються або на підставі колізійних норм внутрішнього законодавства певної держави, або на підставі норм міжнародної угоди. Україна визнає права спадкування, що виникли під дією іноземного закону. Громадяни України як спадкодавці за кордоном мають право заповідати своє майно і майнові права. Це означає, що українські громадяни можуть виступати спадкоємцями певної черги при спадкуванні за законом і мають право на отримання спадкової долі у випадку відкриття спадщини за кордоном за законом держави в якій відкрилася спадщина.

У більшості випадків внутрішнє законодавство, міжнародні угоди з правової допомоги та консульські конвенції виходять із принципу розщеплення режиму спадкування майна в залежності від його категорії. Відносно нерухомого майна застосовується закон місцезнаходження майна, а відносно рухомого – закон громадянства спадкодавця (або закон місця проживання). Якщо, наприклад, український громадянин помер на території іноземної держави, то його рухоме майно передається консулу України, для того, щоб він вчинив з ним за законом своєї держави. На нерухоме ж майно розповсюджується закон держави, на території якої воно знаходиться. Проте, при успадкуванні майна в деяких країнах цей принцип може не зберігатися. Так, відповідно до Цивільного кодексу Іспанії спадкування регулюється законом громадянства спадкодавця, що визначається на момент його смерті, яким би не була природа майна і держава де воно знаходиться.

Згідно з договорами про правову допомогу, які уклала Україна з КНДР, Румунією, Чеською республікою та ін. здатність особи складати або скасовувати заповіт, а також визначення правових наслідків недоліків волевиявлення, встановлюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач на момент складання або скасування заповіту. Форма складання або скасування заповіту визначається законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач на момент складання або скасування заповіту. Проте достатньо, щоб було дотримане законодавство Договірної Сторони, на території якої було складено або скасовано, змінено заповіт.

На відміну від законодавства України, яке передбачає шестимісячний термін для прийняття спадщини, в більшості зарубіжних країн цей термін є значно більшим. Наприклад в Англії він сягає 7 років. У США, Австралії, Канаді питання спадкування регулюються законодавством адміністративних одиниць цих країн (штатів, провінцій). Ним визначається і термін подання заяви на отримання спадщини, який може дорівнювати від кількох років до 30 років.

Захист спадкових прав українських громадян за кордоном покладений на консулів. Компетенція дипломатичного представництва або консульської установи визначається Консульським статутом України затвердженим Указом Президента України від 2 квітня 1994р., а також положеннями консульських конвенцій. Зазначеними актами на консулів відносно спадкування покладається обов’язок вживати заходів для охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо консулу стане відомо про спадщину, що відкрилася на користь громадян України, що проживають в Україні, він негайно передає у МЗС відомі йому дані про таку спадщину і можливих спадкоємців. Консул має право приймати спадкове майно для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні, вчиняти нотаріальні дії – посвідчувати заповіти, видавати свідоцтва про право на спадщину.

У справах про спадкоємство, у тому числі зі спадкових спорів, дипломатичні представництва або консульські установи є компетентними представляти (за винятком права на відмову від спадщини) без спеціальної довіреності в установах інших держав громадян своєї держави, якщо вони відсутні або не призначили представника.

Громадяни України мають можливість доручити ведення справи про спадщину за кордоном Ін’юрколегії.