У великій мудрості багато печалі; і хто примножує знання – примножує скорботу.

Глави не пов”язані між собою логікою викладу, відтак: системного вчення книга не подає.

 

	Основний зміст	Розділи
	Все суєта	1-4
	Різноманітні приказки	5-10
	Відповідь Соломона	11-12

 

Різні точки зору щодо структури книги:

І – скомпонована у формі діалога, в якому захищаються два протилежні погляди на світ і життя (Гердер, Ейхгорн); суперечка про щастя, яку веде мудрість істинна і мудрість хибна (Шенкель).

ІІ- при компонування книги застосований діалектичний метод, за допомогою якого автор, подібно до Декарта, доходить до висловлюваних ним положень через сумнів і заперечення.

ІІІ – книга не має ніякого плану, поєднує в собі тісну єдність різних світоглядів, які належали різним мудрецям давнини (Дюдерлейн, Павлюс, Нахтигаль), чи сукупність різних кабінетних заміток, зроблених однією особою в різний час в різних станах душі (Штейдлін, Вістон, Шмідт, Блох), чи репрезентуючи твір, автор не обдумав плану, не виробив погляду на предмет.

Пісня Пісень (дослівно з гр. – найкраща пісня).

Написана після Вавілонського полону.

Читається на Пасху як алегорія стосовно Виходу з Єгипту: Бог-наречений заручається з Ізраїлем-нареченою.

Походження назви: Соломон вважав її найкращою з усіх 1005 пісень, які він написав (І Цар. 5, 12).

Поема, що зображає палке кохання, яке збереглося, незважаючи на всілякі спокуси, і залишилося вірним собі.

На основі народних пісень-прославлень краси Суламітки – коханої царя Соломона.

Форма: розмова нареченої з нареченим, що переривається хором подруг нареченої.

Дійові особи:

- наречена Соломона;

- цар Соломон;

- Єрусалимські діви.

 

Наречена: сунамітка Авігаш, найгарніша дівчина в усій країні, що доглядала царя Давида в старості (І Цар. 1:1-4) і стала дружиною Соломона. У творі – символічний образ, взірець, ідеал єврейської жінки. Риси зовнішності співвідносяться з явищами природи.

 

Наречений: цар Соломон, величний, мудрий, нестримний у своєму коханні чоловік, однак ніжний турботливий, пристрасний. У тексті порівнюється із оленем. Портретна харектеристика побудована на розгорнутих описах (порівняння з коштовностями).

Теми розділів:

І – любов Нареченої до Царя. Здебільшого передана словами її відданості Цареві та короткі відповіді Царя і Хору.

ІІ – Наречена насолоджується любов”ю Царя. Здебільшого це її внутрішній монолог про ніжні обійми Царя.

ІІІ: 1-5 – Сон Нареченої про зникнення її милого та радісну зустріч з ним.

ІІІ: 6-11 – весільна процесія. Привітання в царському садку весільної колісниці придворними дамами.

ІV – Цар палко кохає свою Наречену. Вона запрошує його у свій сад для подружньої насолоди.

V – Другий сон Нареченої про зникнення Нареченого після шлюбної ночі.

VІ – Суламітка найгарніша з 140 красунь царського палацу; всі вони разом з Царем визнали це.

VІІ Взаємна відданість Нареченої та Нареченого, висловлена у весільних піснях надто метафорично.

VІІІ – Невгасима любов і нерозривна єдність Нареченого та Нареченої. Слова Нареченої та Хору.

 

Псалтир

Цей божественний співець (Давид) часто хвилював моє серце і збуджував думку. Ніколи людська фібра не творила акордів таких задушевних, таких зворушливих, таких сильних; ніколи думка поета не спрямовувалася так високо і не проголошувалася так справедливо; ніколи душа людини не виражалася перед людиною і перед Богом у висловлюваннях і почуттях таких ніжних, таких симпатичних і таких зворушливих для серця. Всі найсокровенніші порухи людського серця знайшли свій відголосок і ноти на устах і арфі цієї людини, а якщо перенестися в окрему епоху, коли ці пісні розносилися землею, якщо подумати, що тоді лірична поезія найосвіченіших націй оспівувала вино, любов, кров і перемоги муз та борців на іграх Еллади, то неможливо не подивуватися звукам царя-пророка, який говорить з Богом- творцем, як друг із своїм другом, який розуміє і восхваляє Його чудеса, дивується з Його правди, молить Його про милосердя і, здається, є відлунням, яке повторює покірні слова Христа раніше, ніж воно були почуті…

Ламартін (1790-1869), французький поет