Ані гомер, ані ніякий інший поет не дорівнює ісаії в зображенні величі Бога, перед яким всесвіт є марною пилинкою – щонайбільше наметом, Який лише ставиться, а завтра звивається.

Фенелон

Вихідна точка – народ, остання мета – Бог. Між ними – світ його поезії.

М.Возняк

Композиційно розпадається на три частини:

І –гл. 1-39 – обставини що склалися в останні десятиліття VІІІ ст. до н.е.; загроза з боку Асірії, що закінчилася катастрофою для північної частини Ізраїля і нависла над південною частиною – Іудеєю.

ІІ – гл. 40-55 – після падіння Іудеї, в кінці вавилонського полону: становище, що через два століття.

ІІІ – гл. 56-66 – проблеми пізнішого часу, після повернення євреїв з вавилонського полону.

Є стилістичні і мовні відмінності ►►► Ісаії належить лише І-а частина, останні написані двома невідомими пророками: Второісаія, Протоісаія.

 

Особливість всієї книги: в ній знайшли відображення реальні життєві події.

Вчення Протоісаії

Відображає важке становище ізраїльтян, що склалося після їх повернення з полону. Прагне полегшити важке становище описом приходу щасливого царства, в ньому будуть вирішені всі проблеми і здійснені всі обіцянки Бога.

Обіцянки Ягве не збулися через жадібність начальства та поклоніння чужим ідолам.

Завдання народу: розчищення шляху Ягве, знищення всіх перепон на шляху до щасливого майбутнього.

Опис майбутнього (щастя всіх народів).

· Викриває соціальну несправедливість: правителів, що відзначаються жадібністю і чекають подарунків;

· заперечує розкіш і розпусту багатіїв;

· засуджує продажних суддів.

 

Люди забули про Ягве і віддають шану іншим богам (ідолопоклонництво).

„Омийтеся, очистіться... навчіться робити добро, шукайте правду, рятуйте пригнобленного, захищайте сироту, вступіться за вдову” (Іс. 1:11, 13, 16 - 17).

Перераховані гріхи народу і володарів ► вірогідніть важкого покарання за гріхи ►наступить мир, Ягве принесе народові правду: „І перекують мечі свої на орала. І списи свої – на серпи: не підніме народ на народ меч, і не будуть більше вчитися воювати” (Іс. 2:4).

Пророцтво про народження Емануїла („З нами Бог!”) від молодої жінки, потомка царя Давида.

Вчення Второісаії

Головна мета: дати втіху і вселити віру в страждущих.: „Утішайте, утішайте народ мій, говорить Бог ваш” (Іс. 40:1).

 

Продовження вчення про Ягве:

- абсолютна сила, що вирішує долю людства і всевіту;

- він несхожий ні на що земне і його не можна зобразити.

Виразник ідеї єдинобожжя, розвиває ідею про Месію.

Чотири пісні, в яких зображаються риси особистості, покликаної здійснити особливі обітниці Ягве в невідомому майбутньому:

І-а пісня – основне завдання слуги Ягве – повернення синів Ізраїля на батьківщину; донести дари Ягве до всіх нарадов світу.

ІІ-а пісня – мусить принести себе в жертву, стати мучеником в ім’я успіху своєї місії.

ІІІ-а пісня – бере на себе всі страждання людства, щоб вилікувати його від ран; добровільно приносить себе в жертву, щоб звільнити людей від наслідків зла. Життя і страждання слуги – жертва умилостивлення, що приведе до очищення багатьох людей.

ІV-а пісня – слуга – великий мученик майбутнього, який, можливо, не буде царем, а вийде з рядів низових людей.

2) Книга пророка Єремії - 52 розділи.

Вчення Єремії:

Проблема порушення завіту: народ, який Ягве колись вважав своїм і уклав союз на горі Синай, порушив завіт.

Пророкуючи майбутнє покарання, хотів змусити народ повернутися до Ягве і прохати у нього пробачення.

Умови прощення:

- розкаєння народу в гріхах;

- вчинки, вірні виконанню заповіту;

- очищення, „обрізання” серця.

Після катастрофи тон пророка змінюється: він не пророкує, а починає втішати ► пророкує месіанську епоху (потомок Давида), вказуючи на подвійну місію Месії: царську і священицьку, або про прихід двох Месій: царя і священика.

Зміст пророцтв: крах офіційної політики, падіння Єрусалима, бідування народу.

Виступає проти заключення різноманітних союзів, критикує відмову про виплату данини.

Пророкує падіння Єрусалима і руйнування храму ►► був звинувачений у зраді і боговідступництві: Ягве обіцяв захистити свій народ і храм; Єремія піддає слова Господа сумніву.

Вплив Єремії відчутний в книгах інших пророків та біблійних книгах. В часи Маккавеїв його вважали захисником народу і священного міста Єрусалима, в хритиянську епоху – як предтечу Ісуса Христа, мученика за праве діло.

4) Книга пророка Єзекиїля – 48 розділів.

593-570 рр. до Р.Х.

Дехто вважає, що Єзекиїль мав симптоми нервової хвороби (описи видінь, дивна поведінка – втрата мови, багатоденне нерухоме лежання).

Пророкує падіння Єрусалима як кару за гріхи: „Душа грішника хай умре”.

Пророкує об’єднання і відродження іудейського народу.

Книга являє собою нову концепцію іудейської релігії, відмінну від учень відомих пророків. Увага зосереджена не на минулому, не на традиціях батьків. Його цікавить вічний завіт в майбутньому.

Звертається до долі храму (сам священик), до культу, який буде в ньому відправлятися.– 48 розділів – попередження, пророцтва і видіння нового храма в Єрусалимі.

Порятунок Ізраїля – в ор-ції міцної церковної общини і в удосконаленні обрядності (593-570 р.р. до Р.Х.).

Народ, щоб уникнути подібного до вавилон. полону випробувань, мусить послідовно і без винятків дотримуватися законів Мойсея ►►► відображає новий напрям іудаїзму, сформувався після вавилон. полону.

Єзикиїля називають „батьком” іудаїзму.

Обіцяне майбутнє, царство Месії є надією і втіхою лише для вибраного народу. „Чорні народи” не будуть брати участь у поділі духовних благ месіанського царства.

Книга є першим твором апокаліптичної літератури, стала зразком для книг Даниїла і Захарії.

5) Книга пророка Даниїла – 12 розділів (165 р. до Р.Х.).

Не фігурує в єврейському каноні.

Апокаліптичний характер.

Головний герой – юнак Даниїл, що розгадував сни і марення царів, але мав і власні. У найважчих випробуванняхзалишається вірним вірі батьків.

Приклад Даниїла мав надихати переслідуваних за віру іудеїв на те, щоб вони витримали всі випробування.

Окремі фрагменти в канон потрапили пізніше і не завжди сприймалися як богодуховні (молитва Даниїла і трьох отроків, кинутих в гарячу піч, розповідь про Сусанну і старців, про обман жерців Віла, про вбивство дракона).

 

Мета: розкрити зміст того, що відбувалося за часів Антіоха Епіфана, сповістити близькість звільнення від страждань і цим надихнути євреїв на боротьбу за свою національність.

За змістом:

І ч. – Даниїл разом з трьома отроками потрапляє в полон до вавілонського царя Навуходоносора.

ІІ ч. – видіння, які мають характер апокаліптичних ► вони пояснювались як пророцтва про появу Месії, сина людського, що зламає міць Римської імперії.

Новий Завіт

Ідеологія і суспільний лад Римської імперії початку нашої ери.

Роман про життя і пригоди Сина Божого Ісуса Христа.

Основи віри і моралі християнської Церкви.

На сьогодні відомо більше 20000 рукописів Новозавітних книг.

 

На Русі з”явилися найраніше Євангелія і Апостол: Діяння апостолів + Послання апостолів.

Найстаріша книга – “Остромирове євангеліє”, списане з староболгарського оригіналу у Києві дияконом Григорієм для Новгородського посадника Остромира у 1056-1057рр., містить у собі євангельські читання, пристосовані для церковної відправи в неділі і свята – апракосне (неповне) євангеліє.

 

Зв”язок зі Старим Завітом

Новий Завіт прихований у Ветхому, а Ветхий розкривається у Новому.

Святий Августин

Ісус постійно нагадує про пророцтва Старого Завіту, як правило, на доведення свого месіанства.

У Старому Завіті більше 60-ти основних пророцтв і приблизно 270 уточнень, що збулися в Ісусі Христі. Вказується його генеалогія, місце, час, спосіб народження Ісуса, реакція людей на Нього та Його вчення, зрада, спосіб страти.

 

Євангелія

Сім істин, висловлених у Євангеліях:

1. У кожному Євангелії показана одна і та ж унікальна особистість. У Матвія – Цар, у Марка – Раб, у Луки – Людина і у Івана – Бог. Однак все це – Христос.

2. Всі євангелісти згадують про служіння Івана Хрестителя.

3. Всі пишуть про чудесне нагодування 5000 людей.

4. Всі пишуть, що Христос говорив про себе як про Царя, у відповідності з передбаченням пророка Михея.

5. Всі розповідають про зраду Юди, про відречення Петра, про суд, про розп”яття і воскресіння Ісуса Христа - не в переносному, а в буквальному розумінні; записи євангелістів складені так, що смерть Христа виступає як головна подія, заради якої Він приходив на землю; все, що було до цього – лище підготовка до неї.

6. Всі євангелісти пишуть про служіння Христа після воскресіння, яке є свідченням того, що Він навіть після великих страждань залишився незмінним.

7. Всі євангелісти провіщають Його Друге пришесті.

 

Символи кожного євангеліста (основа символа: головна думка євангеліста при зображенні життя і діяльності Ісуса Христа):

Матвій – людина (основне завдання: розповісти про людську природу Ісуса Христа, і тому починає з генеалогії).

Марко - лев (Ісус Христос – володар всесвіту, доводиться Його всемогутність).

Лука – телець (Ісус Христос приніс Себе в жертву тельців).

Іван – орел (Ісус Христос – Бог, що прийшов з неба на землю в образі людини. Орел піднімається вище за всіх інших птахів, як і Ісус – вище всіх людей).

Назва “євангеліє” закріпилася за певними текстами з середини ІІ ст. Первісно таку назву мали всі канонічні книги.

Присвячені розповіді про події з життя Ісуса Христа у зв”язку з Його вченням, викладають основи християнської міфології. Ісус приходить на землю смиренно, в образі слуги (раба), щоб своїми стражданнями, смертю і воскресінням спокутувати гріхи роду людського.

 

Євангелісти ніколи не описують Христа. Вони майже нічого не говорять про те, що думають про Нього, але дозволяють Йому самому говорити і діяти: образ у діях, дієвий і діючий. Це основна відмінність євангельської оповіді від звичайних біографій.

 

Мета: укріпити віру в Христа як в Месію. Мова йде про Христа віри, а не про історичного Ісуса.

 

Первісно існувало багато євангелій, канонізовано лише чотири, інші визнані апокрифічними:

…є чотири клімати, чотири вітри, чотири кінці світу, кожен з яких вимагає колони.

Святий Іриней

 

При читанні у церкві Євангелія завжди супроводжуються радісними окликами: ”Слава Тобі, Господи, Слава Тобі!”.

Притча – невелике за обсягом повчальне алегоричне оповідання, в якому фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Основна форма спілкування Ісуса з народом та учнями (говорить притчами), однак зустрічаються і у Старому Завіті (притча Йофама про дерева, які хотіли обрати собі царя; притча Нафана до Давида про багатого, який відібрав у злидаря його єдину вівцю; притчі Соломона).

Притчі у Євангеліях розміщені нерівномірно: найбільше їх у Луки, найменше – у Марка. У Івана їх немає взагалі.

Притчі Ісуса – настанови, створені на основі спостережень за навколишньою природою та звичайним людським життям.

Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють (Матв. 13,13).

Частина притч має пояснення від Ісуса, а більша частина залишається без тлумачення з метою посилення уваги з боку слухачів та спонуки їх до роздумів, з метою навчання їх пристосовувати істини віри до свого життя.

Класифікація притч:

I. за об”єктом алегорії:

¨ притчі, що пояснюють Ісусове вчення через алегорії, запозичені із світу природи та світу речей (притча про сіяча, притча про гірчичне зерно, притча про смоковницю тощо);

¨ притчі, що пояснюють Ісусове вчення через алегорії, запозичені з життя, із стосунків людей, вони є аналогією стосунків, що складаються між людиною і Богом. Для таких притч властива антитетична система образів: образи, що символізують світове добро, і образи, що символізують зло. До цієї групи належать: притча про злих виноградарів, притча про доброго самарянина, притча про неправедного суддю тощо.

II. за тематикою:

¨ притчі, в яких пояснюється поняття Царство Боже: про зерно гірчичне, про закваску, про небесний невід, про перлини;

¨ притчі, які тлумачать Заповіді Божі: про доброго самарянина, про безумного багатія, про блудного сина, про багатого та злидаря;

¨ притчі, в яких наявні апокаліптичні мотиви: про злих виноградарів, про шлюбний бенкет, про десять дів.