Вільям Леккі, англійський історик, відомий неприйняттям організованого християнства

Ісус Христос ( від гр. варіанту імені Йешуа (або Йошуа), що означає “Єгова-Спаситель” або “Господь-Спаситель”. “Христос” – з гр., що означає “Месія”, буквально – “помазаник”. Це є офіційне ім”я Господа, бо Ісус – Його людське ім”я (Лук. 1:31, 2:21). Офіційне ім”я чи титул – “Христос” - пов”язує Його з усіма Старозавітними пророцтвами про майбутнього Пророка (Втор. 18:15-19), Священика (Пс. 109; 4), Царя (ІІ Цар. 7:7-10). “Христос” – звання, що має на увазі царську і священницьку функцію його носія, утверджує Ісуса як Священика і Царя, пророкованого Старим Завітом ), Джизас Крайст, Жезю Крист.

Першим християнам було властиве зображення Ісуса у вигляді риби (за євангельською легендою Ісус збільшив кількісно дві рибини).

Грецьке слово “риба” складається з п”яти букв, що є початковими слів: Iesus Christus Theon Uios Soter (I-Ch-Th-U-S) - “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель”.

Риба в східній міфології – благодійник людства (у вавілонських магів: бог-риба навчив людей всьому – міф про Оаннесі).

 

Історичні свідчення про Христа:

І. Історики минулого (римляни Пліній і Тацит), що жили на межі ІІ століття, вказують: перші християни були послідовниками якогось Ісуса, розіп”ятого римським прокуратором Понтієм Пілатом, і який, як стверджували, воскрес із мертвих.

 

ІІ. Йосип Флавій, іудейський історик тієї ж доби, що відзначався особливою неприязню до християн, у “Іудейських древнощах” детально описав життя і вчення Ісуса Христа, Його смерть і воскресіння як безсумнівні факти. Характеризував Ісуса як мудру людину.

В той час жив Ісус, мудра людина, якщо взагалі його можна назвати людиною. Він здійснював речі незвичайні і був учителем людей, які з радістю сприймали правду. За ним пішло багато іудеїв, як і язичників. Він і був Христом. А коли за доносами знаменитих наших мужів Пілат приговорив його до розп”яття на хресті, його приверженці не відвернулися від нього. Бо на третій день він знову з”явився їм живим, що пророкували Божі пророки, так само, як і багато інших вражаючих речей про нього.

 

У Євангеліях немає вичерпного історичного образу І.Х. Перед євангелістами – Христос Воскреслий, прославлений, Небесний. Відтак вони описують його земне життя на фоні Його Божественної сутності.

 

Наділений рисами, властивими лише богу:

· він джерело життя;

· всюдисущий;

· всемогутній;

· безсмертний;

· чудотворець:

- влада над природою: ходить по воді, заспокоює бурю, годує тисячі людей декількома хлібами;

- зцілення хворих;

- вигнання бісів (давні вірування в демонічні сили);

- воскресіння мертвих (найвищий прояв Божественної сили Ісуса; Він більший, ніж пророки Старого Завіту: Ілля та Єлисей воскресили по одному померлому, а Ісус - трьох), має владу над життям і смертю.

 

Характер християнина:

	Любов	Ознаки внутрішнього стану християнина	Всі разом ці риси складають моральний портрет Ісуса Христа
	Радість
	Спокій
	Довготерпіння	Вияви його характеру щодо людей
	Благість
	Милосердя
	Віра	Вияви його характеру щодо Бога
	Покірність
	Стриманість

Діяння апостолів (“Історія апостолів” – німецький варіант назви) – 28 розділів.

Назва умовна, бо лише двоє апостолів згадуються в діях (Петро і Павло).

Продовження євангельської розповіді з моменті смерті Христа і до смерті апостола Павла (доповнення євангельської історії).

Час написання: 60-і р.р.

Автор: євангеліст Лука. Про це свідчить присвята Теофілу (як і Євангелія від Луки), передмова, подібність стилю (єдині мовні звороти, однаковий стиль цитування) та висловлюваних ідей.

Луці ми зобов”язані логічно послідовним описом апостольської діяльності Павла. Наскільки б “біднішими” виявилися б ми, не напиши Лука Книги Діянь! Адже і за її наявності ми зустрічаємося з певними труднощами при читанні Павлових послань, їх було б набагато більше, якби не ця книга Луки.

Ф.Брюс, коментатор Діянь

В Діяннях “мало етичних настанов, а звернення до вчення Христа повністю відсутнє. Теологічний зміст промов шаблонний, примітивний і наївний. Нема поетичної фантазії і апокаліптичної картинності. Головний інтерес автора - події і особостості. Тому Діяння можуть справедливо вважатися першою історичною книгою християнства”.

І.Елмотт, англійський історик

Існували й інші “Діяння”: діяння Петра, Павла, Андрія, Хоми; вони називалися “подорожами” або “чудесами” якогось апостола.

 

Сюжети Діянь не є достовірним історичними повідомленнями. Не розповідає про історію церкви, а підтверджує пророцтво Ісуса щодо місії апостолів. Свідомо передає лише радісну історію, це історія перемоги і торжества християнства.

Головний настрій: терпимість, примирення, співчуття приниженим, огида до багатства, що теж споріднює Діяння з Євангелієм Луки.

Композиція:

І – історія розповсюдження християнства в Палестині. Герой – апостол Петро. Йдеться про найважливіші факти з історії перших християн.

ІІ – історія розповсюдження християнства поза Палестиною: західна Азія, Європа, Рим. Герой – апостол Павло, перший серед апостолів, який звернувся з проповідуванням нового вчення до язичників. Складається з оповідей оповідача-очевидця та переповісток з уст інших.

Урівнює фігури Петра і Павла, надаючи їм однакових атрибутів влади і авторитету:

- обоє воскрешають мертвих;

- обоє виліковують хворих;

- обоє чудом рятуються із темниці…

 

Мета автора: зняти різкі відмінності, які існували між характером діяльності апостолів, і послабити великі притиріччя, що існували між ними щодо розповсюдження християнства серед язичників. Відображає універсальний характер християнства.