Пізнання психології особистості

Кожна людина не схожа на іншу. Як і відбиток пальців, вона неповторна. Пізнання психології особистості, а саме закономірностей формування людини як суб'єкта життєтворчості; механізмів, форм і методів інтегрування всіх психічних процесів, станів, властивостей індивіда в системну якість, що опосередковує його взаємодію з соціумом через предметну діяльність, соціально значущі взаємини, процес соціалізації, турбувало людство ще в стародавні часи. Багатогранність феноменології особистості відбиває об’єктивно існуючи прояви людини в еволюції природи, історії суспільства та його власного життєвого шляху. Пізнання психології особистості – це безперервний процес, який потребує знань різних теоретичних поглядів щодо її структури.

Мета даного розділу - розкриття основних характеристик акцентуацій характеру й темпераменту (за К. Леонгардом, Г. Шмішеком та О. Лічко).

Мета вивчення розділу:

1. Освітня - сформувати у курсантів знання основних характеристик акцентуації характеру та темпераменту.

2. Практична - сприяти розвитку умінь класифікувати осіб за типами акцентуацій характеру та темпераменту

3. Розвивальна - розвивати уміння здійснювати візуальну діагностику типів акцентуації людини та обирати правомірні прийоми впливу на різні категорії акцентуантів.

4. Виховна - виховувати толерантне ставлення до індивідуально-психологічних відмінностей осіб.

 

ВСТУП

 

Психологічні особливості характеру об'єктів правоохоронної діяльності вирізняються своєю багатомірністю й різноманітністю. Класифікацій типів характеру існує дуже багато, однак найбільш вдалою для пізнання психології об'єктів правоохоронної діяльності є акцентуація характеру та темпераменту (К. Леонгард, Г. Шмішек та О. Лічко).

Акцентуація (лат. accentus – наголос). Підсилення, загострення певних психічних властивостей. К. Леонгардом [1964, 1968] розроблено концепцію акцентуйованих особистостей. Виділяють окремі риси особистості (акцентуйовані), які самі по собі ще не є патологічними, однак при певних обставинах можуть змінювати розвиток у позитивному або негативному напрямку, досягаючи особливої яскравості в психопатів і невротиків.

Акцентуації характеру - надмірна виразність (загостреність) окремих рис характеру. Акцентуації характеру притаманна уразливість особистості щодо психотравмуючих впливів, адресованих так званому місцю найменшого опору цього типу характеру при зберіганні стійкості до інших. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні й приховані (латентні) акцентуації, що можуть переходити один в одного під впливом різних чинників

О.Є. Лічко [1977] розглядає акцентуацію не тільки в особистісному плані, а й зіставляє її з характером, оскільки, на його думку, особистість є широким поняттям, що включає в себе, крім характеру та темпераменту, інтелект, здібності, світогляд тощо.

Виділяють десять типів акцентуації характеру й темпераменту: гіпертимність, схильність до застрягання афекту, емотивність, педантичність, тривожність, циклотимність, демонстративність, збудливість, дістимічність (субдепресивність), схильність до афективної екзальтації. У патології – демонстративності відповідає істерична психопатія, педантичності – ананкастична психопатія, схильності до застрягання – параноїдальна психопатія, збудливості – епілептоїдна психопатія. Зазначені поєднання акцентуацій різних особистісних властивостей, також інтро- та екстроверсії.

У підлітків О.Є. Лічко [1977] розрізняє такі типи акцентуацій характеру: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психостенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний, змішаний.

К. Леонгард[2] виділив дві групи акцентованих особистостей:

- з акцентуацією характеру (демонстративний, педантичний, ригідний, збудливий);

- з акцентуацією темпераменту (гіпертимічний, дістимічний, тривожно-боязкий, циклотимічний, афективний).

Існують дві класифікації типів акцентуацій характеру. Перша запропонована К. Леонгардом (1968), друга – О.Є. Лічко (1977). Наводимо співставлення цих класифікацій.

 

Тип акцентуйованої особистості за К. Леонгардом	Тип акцентуації характеру за О.Є. Лічко
Демонстративний	Істероїдний
Педантичний	Психастенічний
Застрягаючий (ригідний)	-
Збудливий	Нестійкий
Гіпертимічний	Гіпертимний
Дистимічний	-
Афективно-лабільний	Циклоїдний
Афективно-екзальтований	Лабільний
Емотивний	Сенситивний
Тривожний (боязкий)	Астено-невротичний
Інтровертований	Шизоїдний
Екстровертований	Епілептоїдний
	Конформний

 

У класифікації К. Леонгарда відсутні досить поширені в підлітковому віці нестійкий і конформний типи, а також астено-невротичний тип. Дистимічний тип у його класифікації відповідає конституційно-депресивному типу за П.Б. Ганнушкіним (1933), а застрягаючий тип – параноїдальному, вони обидва в підлітковому віці практично не зустрічаються.

 

2.1. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ Й ТЕМПЕРАМЕНТУ [3]

ГІПЕРТИМІЧНИЙ ТИП

Особливості прояву акцентуації. З дитинства така особа відрізняється галасливістю, товариськістю, сміливістю, схильністю до бешкетництва. Вона завжди створює багато шуму, любить неспокійні компанії. Настрій у неї завжди гарний, піднесений.

У підлітків цього типу відсутня сором'язливість і боязкість перед незнайомими людьми, вони недостатньо відчувають дистанцію щодо дорослих. Підлітки цього типу акцентуації, водночас, маючи гарні загальні здібності, виявляють непосидючість і недостатню дисциплінованість, навчаються майже завжди нестабільно. Вони мають багато різноманітних захоплень, але ці захоплення, як правило, поверхневі й швидко проходять. З дорослими, батьками, педагогами в них часто виникають конфлікти.

Домінуючі риси: екстраверт (тобто спрямованість психіки й фіксація інтересів на явищах зовнішнього світу); завжди гарний, дещо підвищений настрій; високий, що бризкає енергією, життєвий тонус, високий біологічний тонус, завжди гарний апетит і міцний сон; рано пробуджений і сильний сексуальний потяг; легка захопленість сексуальним партнером і швидке охолодження донього.

Особливості поведінки при конфліктах. Вони рідко бувають ініціаторами конфліктів. Епізодичні конфлікти можуть виникати через недостатньо серйозне ставлення до професійних обов’язків. Конфлікт також можливий в умовах суворої дисципліни, монотонної діяльності. У них розвинута тенденція до бурхливих, але коротких спалахів роздратування; однак вони немстиві, швидко відходять і миролюбні. Схильні засмучуватися з приводу зауважень оточуючих.

Позитивні риси: енергійність, потреба у діяльності, ініціативність, життєрадісність і оптимізм; щедрість і прагнення допомогти людям; товариськість; незалежність настрою від того, що відбувається навколо; вируюча енергія, нестримна активність і спрага діяльності.

Негативні риси: легковажність, готовність іти на ризик; схильність до прожектерства та аморальних учинків (беззлого наміру й готовністю відразу покаятися), брутальність (без будь-якого зла); поверховість, нездатність до тривалогозосередження на конкретній справі чи думці; невміння слухати, постійний поспіх, розпорошеність з тенденцією не доводити розпочату справу до кінця; перескакування з однієї справи на іншу, дратівливість, несерйозне ставлення до обов’язків, також сімейних.

Сфера інтересів, найбільш цікава професійна діяльність. Гіпертимічним типам подобається робота, яка пов’язана з постійним спілкуванням: служби побуту, ігрові види спорту, театр, організаторська діяльність. Вони не можуть довго залишатися на одному й тому ж робочому місці, схильні до зміни професії, місця роботи.

У таких типів зазначається нестримна активність; постійне прагнення до неформального лідерства; швидка адаптація в незнайомійі швидко мінливій обстановці. Вони не переносять самотності, чітко регламентованої дисципліни, розміреного режиму, одноманітної й монотонної обстановки, що потребує дріб'язкової акуратності діяльності, вимушеного неробства.

Реакція захоплень відрізняється в гіпертимів багатством і розмаїтістю проявів, але головне – крайньою мінливістю хобі. Колекціонування змінюється азартними іграми, одне спортивне захоплення іншим, один гурток на інший, чоловіки нерідко на короткий час віддають увагу технічним захопленням, жінки – художній самодіяльності...

Самооцінка – висока й дуже висока. Особи гіпертимного типу здебільшого переоцінюють свої можливості й здібності, бувають занадто самовпевнені, прагнуть показати себе, похвалитися, справляти на оточуючих враження.

Психологічний ризик. У таких осіб відзначається психологічна схильність до зловживання алкоголем і наркотичними речовинами. Віддають перевагу неглибокій ейфоризуючій стадії сп'яніння, але легко стають на шлях частого й регулярного вживання алкоголю.

Схильні до невиправданого ризику та групових видів злочину. Схильні до бродяжництва, самовільних відлучень, іноді тривалих. Справжні втечі з дому в гіпертимів зустрічаються рідко...

Спрямовуючи себе туди, де «кипить життя», вони часом можуть опинитися в несприятливому середовищі, потрапити в асоціальну групу. Всюди вони швидко освоюються, переймають манери, звичаї, поведінку, одяг, модні «хобі»...

Ці особи охоче беруть у борг, відганяючи від себе неприємну думку про наступний розрахунок. Люблять «пошикувати», легко піддаються на сумнівні авантюри. Брехливість не є їх характерною рисою, вона може бути зумовлена необхідністю вивернутись у важкій ситуації...

Гіпертимно-нестійкий варіант психопатизації є найбільш частим. Тут прагнення розваг, веселощів, ризикованих пригод більше виступає на перший план і штовхає до зневажання занять і роботи, до алкоголізації й уживання наркотиків, до сексуальних ексцесів і делінквентності, що, врешті-решт, може призвести до асоціального способу життя...

Вирішальну роль у тому, що на гіпертимній акцентуації зростає гіпертимно-нестійка психопатія, як правило, відіграє сім’я. Як надмірна опіка – гіперпротекція, дріб'язковий контроль і жорстокий диктат, який ще й поєднується з неблагополуччям внутрісімейних відносин, так і гіпоопіка, бездоглядність можуть служити стимулами до розвитку гіпертимно-нестійкої психопатії.

Гіпертимно-істероїдний варіант відрізняється переважанням таких рис характеру, як бажання прихвастнути, справити враження, похизуватися перед іншими. На тлі гіпертимності поступово вимальовуються істероїдні риси. При зіткненні з життєвими труднощами, при невдачах, у небезпечних ситуаціях і при загрозі серйозних покарань виникає й бажання розжалобити інших (аж до демонстративних суїцидальних дій), і справити враження своєю незвичайністю, і похвастатися, і «пустити пил в очі». Можливо, у розвитку цього типу також найважливішу роль відіграє середовище. Виховання по типу «кумира сім’ї» (Гіндікін, 1961), потакання примхам у дитинстві, надмірна похвала з приводу мнимих і дійсних здібностей і талантів, звичка завжди бути на виду, сформована батьками, а іноді й неправильними діями вихователів зумовлюють у підлітковому віці труднощі, які можуть виявитися нездоланними...

Гіпертимно-експлозивний варіант психопатизації відрізняється посиленням рис афективної вибуховості. Спалахи роздратування й гніву, нерідко властиві гіпертимам, коли вони зустрічають протидію чи терплять невдачі, тут стають особливо бурхливими й виникають з найменшого приводу. На висоті афекту нерідко втрачається контроль над собою: лайка й погрози вириваються без будь-якого врахування обставин, в агресії власні сили не зіставляються з силами об'єкта нападу, а опір може досягати «буйної шаленості». Усе це, як правило, дозволяє говорити про формування психопатії збудливого типу. Це поняття, як нам уявляється, охоплює дуже збірну групу. Подібність гіпертимної експлозивності з експлозивністю епілептоїдів залишається суто зовнішньою: значна відхідливість, схильність легко прощати образи й навіть дружити з тим, з ким щойно сварився. Відсутні й інші епілептоїдні риси. Можливо, у формуванні цього варіанту психопатизації істотну роль можуть відігравати не настільки рідкі в хлопчиків гіпертимного типу черепно-мозкові травми, навіть легкі, але повторні.

Головна потреба: у спілкуванні, розмаїтті та руху.

Особливості психокорекційних заходів. Психокорекційні заходинеобхідно здійснювати систематично, однак вони позитивних результатів не дають. Гіпертимний підліток не витримає чіткої регламентації поведінки й постійного контролю. Для нього такі умови будуть згубними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою активність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шукати інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяльності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості (наприклад, спортивних змагань, туристських походів, дискотек або інших шкільних вечорів, різноманітних заходів тощо), де можна проявити активність, уміння швидко орієнтуватися й задовольнити прагнення до лідерства, новаторства. Головне – урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен вирішувати добровільно й самостійно.

Захисні механізми психіки -витиснення, проекція, раціоналізація, сублімація. Ці особи не завжди серйозно ставляться до проблем, здебільшого їх відкидають або вирішують тут і тепер - під впливом емоцій.

ДІСТИМНИЙ ТИП

Особливості прояву акцентуації. Цей тип протилежний гіпертимічному. Характеризується зниженням основного фону настрою (інколи до субдепресії), песимізмом, фіксацією на сумних сторонах життя, ідеомоторною (ідея - в життя) загальмованістю, їх гнітить весела компанія. Їх легко впізнати по сором’язливому й безрадісному вигляду, міміка в них мало виразна.

Домінуючі риси: домосіди, загальмованість мислення, повільність, субдепресивність, низький рівень контактності.

Особливості поведінки при конфліктах. Ведуть замкнутий спосіб життя, рідко конфліктують з іншими людьми. Можливі конфлікти в ситуаціях, які вимагають бурхливої діяльності, зміни звичного способу життя.

Позитивні риси: серйозність, висока моральність, добросовісність, справедливість. Вони сумлінні, віддані в дружбі.

Негативні риси: пасивність, сповільненість, неповороткість, відрив від колективу, песимізм, млявість.

Сфера інтересів, найбільш цікава професійна діяльність. Для таких типів цікава робота, яка не вимагає широкого кола спілкування.

Самооцінка – депресивна, субдепресивна, низька, залежить від зовнішніх обставин і особистісного настрою.

Психологічний ризик: схильність до невротичної депресії.

Головна потреба: у гармонійному житті.

Особливості психокорекційних заходів. Необхідно підвищувати у таких осіб оптимістичне ставлення до життя.

Захисні механізми психіки: формування реакцій.