Договір дарування: поняття, ознаки. Сторони в доюворі. Предмет договору дару вання. Форма договору

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Отже, договір дарування може бути взаємним, у ньому можна встановити обов'язки обдаровуваного, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не скасовують безоплатність цієї угоди.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші, відомі ще з класич­ного римського права якості договору дарування, такі як: безстроко­вість, безповоротність переходу прав, збільшення майна обдаровува­ного, зменшення майна дарувальника тощо, але вони є лише похід­ними від основної ознаки — безоплатності цього договору.

Безоплатність є суттєвою ознакою договору дарування. Ніякі умови щодо надання зустрічного задоволення не беруться до уваги, інакше втрачається сутність цього договору. Застереження щодо зу­стрічного зобов'язання обдаровуваного призводить лише до того, що договір визнається нікчемним.

Договір дарування за ЦК України — це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником у дар речі або май­нового права, з іншого, — згода обдаровуваного на прийняття дару.

Важливим елементом у договорі дарування є зазначення про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати у майбутньо­му обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Право власності — це абсолютне право, при якому не допускаєть­ся втручання у його здійснення, за винятком випадків, встановле­них законом. Тому неоднозначно тлумачаться норми ЦК України, пов'язані з розірванням договору дарування на вимогу дарувальни-ка (ст. 727).

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дару-вальнику, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з до­говором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купів-ля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Основ­на різниця між ними, з якої витікають особливості договору дару­вання, — це безоплатність договору дарування і можливість втрати обдаровуваним права власності на предмет договору в зв'язку із вчиненням ним злочину проти життя, здоров'я, власності даруваль-ника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, або якщо внас­лідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить іс­торичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ст. 727 ЦК України). Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровува­ний створює загрозу безповоротної витрати дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, має бути власником майна, що від­чужується. Договір дарування слід відрізняти від односторонньої угоди щодо розпорядження майном на випадок смерті — заповіту. Проблема тут полягає у наявності теорії, згідно з якою дарування не є договором, а лише одностороннім актом, тобто угодою. Проте втілення у законодавстві дістав протилежний погляд, і головний його аргумент полягає в потребі отримання згоди від обдаровуваного.

Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої зго­ди, він вважається прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не за­явить про відмову від його прийняття (ст. 722 ЦК України).

Оскільки дарування — договір, він може мати місце лише за жит­тя дарувальника. Договори дарування «на випадок смерті» за чинним законодавством не дозволяються. При договорі дарування з обов'язком передання дарунка у майбутньому в разі, якщо до настан­ня умови, визначеної у договорі, дарувальник або обдаровуваний по­мре, договір дарування припиняється (п. З ст. 723 ЦК України).

Договір дарування є одностороннім, але надто специфічним. Ре­альний договір дарування, як правило, не породжує зобов'язань. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Тобто істот­ною умовою договору є передача речі. Попереднє регулювання да­них правовідносин за допомогою норм ЦК УРСР 1964 р. ґрунтува­лося на тому, що обдаровуваний набував право власності на майно без будь-яких зобов'язань.

Сторонами договору дарування можуть бути особи як приватні, так і публічні — фізичні та юридичні особи, держава Україна, Авто­номна Республіка Крим, територіальні громади, що діють як відпо­відна скарбниця.

Дозволяється дарування через представника. При цьому в дору­ченні необхідно вказати ім'я обдаровуваного, у противному разі доручення вважається недійсним. Щодо законного представництва встановлені певні обмеження, зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Законом встановлені обмеження щодо дарування між юридични­ми особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дару­вання можливе за умов, якщо це прямо передбачено в статуті дару­вальника. Така вимога не розповсюджується на дарування у вигля­ді пожертви.

Предметом договору дарування — дарунком можуть буті нерухо­мі та рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери. Крім речей, предметом договору дарування за ЦК України можуть бути майнові права, що поділяються на дві категорії: 1) якими вже володіє дару-вальник, тобто вони існують на момент укладення договору; 2) які виникнуть у майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб'єктного складу.

За загальним правилом щодо форм правочинів, передбачених ЦК України, правочини між юридичними особами, юридичними особами і громадянами укладаються у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

В усній формі укладається договір дарування предметів особис­того користування та побутового призначення. Суб'єктами даного договору можуть бути лише громадяни.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для ру­хомих речей особливої цінності. Такий договір, укладений в усній формі, вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів річчю незаконно. У разі недодержання простої письмової форми договір дарування майнового права та до­говір про передачу дарунка в майбутньому є нікчемним (ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна форма договору встановлена для дарування нерухо­мого майна. Суб'єктний склад не має значення.

У нотаріальній формі укладається договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неопо­датковуваного мінімуму доходів громадян.

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консенсуаль­ному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням — передачею дарунка обдаровуваному.

На вимогу про розірвання договору розповсюджується позовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим (ст. 727 ЦК України).

Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, но­вий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизна-ченого кола осіб, що має загальнокорисну мету — пожертву. Пожер­тва — це дарування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обу­мовленої мети (ст. 729 ЦК України).

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цін­ні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предме­том договору пожертви не можуть бути майнові права. Також у до­говорі пожертви має бути чітко вказана конкретна мета викорис­тання дарунка. Якщо такої мети у договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відріз­няє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благо­дійницької діяльності.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладе­ним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви рег­ламентується ст. 730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертву характеризується тим, що на обдаровувано­го завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для загальнокорисної мети. Наприклад, у разі, коли предметом дару­вання є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов'язок надати її у суспільне користування, тобто дозво­лити доступ усім бажаючим. Можуть бути й інші випадки укладення даного договору, проте обдаровуваний не завжди здатний організувати використання дарунка-пожертви у суспільних інтересах, за призна­ченням, передбаченим договором. Закон передбачає у цьому разі можливість зміни мети використання, але використання пожертви за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду (ст. 730 ЦК України).

Пожертвувач має право контролювати використання пожертви і в певних випадках, передбачених законом, скасувати договір. Пра­во скасування мають і його правонаступники.

Отже, пожертвувач або його правонаступники мають право вима­гати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.