Договір банківського вкладу.

Поняття договору банківського вкладу. За договором банків­ського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від дру­гої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надій­шла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсот­ки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу є реальним договором, тобто таким, що є укладеним у момент прийняття банком вкладу (момент внесен­ня суми вкладу до каси банку або її зарахування на банківський ра­хунок).

Відповідно до цього умови договору банківського вкладу, за яки­ми вкладник зобов'язується передати банку суму вкладу, не мають юридичного значення, а вкладник не може бути примушений на їх підставі до внесення вкладу або притягнений до відповідальності за ненадання вкладу банку.

Оскільки укладення договору банківського вкладу, як правило, вимагає відкриття вкладникові іменного банківського вкладного (депозитного) рахунка, цей договір укладається за умови здійснен­ня банком ідентифікації вкладника, включаючи надання вкладни­ком документів, необхідних для відкриття вкладного (депозитного) рахунка, перелік яких імперативно встановлений нормативно-пра­вовими актами Національного банку України.

Договір банківського вкладу є відплатним, оскільки вкладник має право на одержання від банку відсотків від суми вкладу або до­ходу в іншій формі. Оскільки за договором банківського вкладу вкладник має право вимоги до банку щодо повернення вкладу та сплати відсотків за ним або доходу в іншій формі та не має обов'яз­ків перед банком, цей договір є одностороннім.

У разі, коли договір банківського вкладу укладається з фізичною особою, він є публічним (ст. 633 ЦК України). Згідно з цим банк, укладаючи договори банківського вкладу з фізичними особами, не може надавати окремим вкладникам більш сприятливі умови вкла­ду, наприклад, сплачувати ним за вкладом більш високу відсоткову ставку.

Сторони договору банківського вкладу. Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Як залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення прийняття банківських вкладів є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо­вих послуг»)³. Приймати банківські вклади у національній та іно­земній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований) та банківська корпорація.

Для укладення договорів банківського вкладу у національній та іноземній валюті банки та банківські корпорації повинні мати бан­ківську ліцензію (статті 10, 47 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність») та письмовий дозвіл на здійснення операцій з ва­лютними цінностями (п. 5.3 «Положення про порядок видачі бан­кам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правлін­ня Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275)⁴, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Регулюючи вкладні операції кредитних установ, законодавство, крім ліцензування цих операцій, містить і деякі інші обмеження, на­приклад, обмежує вкладні операції банківських корпорацій, які можуть приймати вклади лише від банків або інших фінансових уста­нов (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із законодавством договори банківського вкладу можуть укладати й інші фінансові установи (юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесе­ні до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом). За­значені фінансові установи для укладення договору банківського вкладу з фізичними особами повинні мати ліцензію уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулю­вання ринків фінансових послуг»), а для укладення договорів бан­ківського вкладу, предметом якого є іноземна валюта, мати гене­ральну валютну ліцензію Національного банку України, яка нада­ється останнім згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здій­снення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297^і.

Прикладом фінансових установ, яким закон надає право прийма­ти грошові вклади, є кредитні спілки та об'єднані кредитні спілки, які мають право залучати вклади від своїх членів (статті 21, 23 За­кону України «Про кредитні спілки»)².

У випадках, визначених законом, договори банківського вкладу можуть укладатися і юридичними особами публічного права, на­приклад, Національним банком України, який, регулюючи обсяг грошової маси на ринку різноманітними засобами, має право здійс­нювати емісію власних депозитних сертифікатів (ст. 26 Закону України «Про Національний банк України»³, Положення про депо­зитний сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 9 вересня 2002 р. № 335)⁴.

Вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) мо­жуть бути резиденти України (юридичні та фізичні особи) і нерези­денти України (юридичні особи — інвестори, юридичні особи, що мають в Україні представництво, та фізичні особи).

Залежно від того, що є предметом договору банківського вкладу (національна або іноземна валюта), та відповідно до вимог нормати­вно-правових актів Національного банку України, що регулюють відкриття банківських рахунків, клієнтами за договором банківсь­кого вкладу можуть бути: юридичні особи приватного права — ре­зиденти; юридичні особи — нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи — нерезиденти інвесто­ри; фізичні особи — резиденти — громадяни України; резиден­ти — іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; нерезиденти — громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиденти — іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування в Україні згідно з чин­ним законодавством; фізичні особи, нерезиденти — інвестори.

Вкладником за договором банківського вкладу може бути інша банківська установа (резидент або нерезидент). У випадках, визна­чених законодавством, вкладниками за договором банківського вкладу можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, ради або за їх рішенням інші органи місцевого самоврядування (ст. 70 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)¹, районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби (ст. З Закону України «Про державну виконавчу службу»)² та ін.

Предмет договору банківського вкладу. Предметом договору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахун­ках банків), валюта України або іноземна валюта.

Закон не містить загальних вимог щодо джерела коштів, що пе­редаються вкладником у вклад. Однак при оформленні банківсько­го вкладу ощадним (депозитним) сертифікатом закон встановлює, що зазначені сертифікати придбаваються громадянами лише за ра­хунок їх особистих коштів, а підприємства придбавають їх за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати по­датків та відсотків за банківський кредит (статті 12, 19 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»)³.

Порядок внесення та повернення вкладу. Вклад вноситься юридичними особами перерахуванням коштів з їхніх поточних ра­хунків і після закінчення строку зберігання повертається на їхні по­точні рахунки. Проведення розрахункових операцій та видача кош­тів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи за­бороняється.

Фізичні особи можуть вносити вклад готівкою або перерахуван­ням з власного вкладного (депозитного) рахунка в іншому банку чи з власного поточного рахунка.

Вклад може бути повернутий фізичним особам за їх бажанням у безготівковій або готівковій формі. Кошти з вкладу фізичних осіб, у тому числі в готівковій формі, мають повертатися банками без будь-яких обмежень у сумі.

Закон дозволяє внесення вкладу на рахунок вкладника іншою особою, якщо грошові кошти надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором не передбачено інше. Вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підляга­ють поверненню відповідно до вимог ст. 388 ЦК України (ч. 2 ст. 1062 ЦК України).

Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК України), що передбачає від сторін фіксації його змісту в одному або кількох до­кументах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допо­могою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір банківського вкладу може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається до-держаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або ощадного сер­тифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановле­ним законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері бан­ківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ст. 1059 ЦК України).

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Види вкладів. Вклади поділяються на два види: вклад, що нада­ється банку на умовах його видачі на першу вимогу (вклад на вимо­гу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого дого­вором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено й інший порядок повернення вкладу, наприклад, вклад під умовою (відкладальною — досягнен­ня фізичною особою чотирнадцяти років).

Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Винятком із цього правила є вклади, зроблені юридичними осо­бами на інших умовах повернення, що встановлені договором (ст. 1060 ЦК України).

Зміст договору банківського вкладу. Відповідно до вимог чин­ного законодавства та враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» договір банківського вкладу має містити: назву договору, на­зву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-вкладника, адресу або найменування, місцезнаходження юри­дичної особи-вкладника; найменування фінансової операції — надан­ня вкладу (депозиту); суму вкладу, вид вкладу; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сто­рін; підписи сторін, а в разі відкриття вкладного рахунка фізичній особі (резиденту) — ідентифікаційний номер фізичної особи — плат­ника податку. Ідентифікаційний код може бути відсутній у договорі, якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Закон у цілому не обмежує суми вкладу, яку вкладник може на­дати банку як вклад. Однак у деяких випадках, регулюючи операції банківських установ, закон обмежує обсяг їх вкладних операцій, наприклад, спеціалізованим банкам, крім ощадних, закон заборо­няє залучати вклади (депозити) фізичних осіб в обсягах, що переви­щують п'ять відсотків капіталу банку (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Оскільки договір банківського вкладу є реальним, його зміст складає обов'язок банку повернути вкладнику вклад та сплатити відсотки за ним або доход в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення іме­ні фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). Остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає із прав вкладника, або вираження нею бажання іншим способом скористатися такими правами (наприклад, вимога щодо отримання вкладу, поповнення вкладу, оформлення довіреності на розпорядження вкладним рахунком, застава майнових прав за ним). До набуття особою, на користь якої зроблено банківський вклад, прав вкладника ці права вкладника належать особі, яка зро­била вклад.

Припинення договору банківського вкладу вкладником, яким є фізична особа, відбувається за одностороннім волевиявленням осо-би-вкладника. Що ж до договорів банківського вкладу, вкладника­ми за якими є юридичні особи, то вони припиняються таким чином: вклади за вимогою — на вимогу вкладника, а вклади на інших умо­вах — згідно з умовами договору.

Ощадна книжка та ощадний сертифікат. Укладення догово­ру банківського Екладу з фізичною особою і внесення грошей на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою. Як і при укладенні договору банківського вкладу у звичайній письмовій фор­мі, укладення договору в цьому випадку супроводжується відкриттям вкладнику іменного рахунка. Ощадна книжка виконує дві функції: 1) підтверджує факт укладення договору банківського вкладу; 2) відображає операції за вкладним рахунком. Однак вико­нання ощадною книжкою функції відображення операцій за вклад­ним рахунком має свої особливості, оскільки у разі надходження грошових коштів на вкладний рахунок з інших рахунків вкладника або від третіх осіб відображення таких операції буде здійснено лише при відвідуванні банку та пред'явленні вкладником ощадної книж­ки. Тому дані ощадної книжки можуть бути не завжди об'єктивни­ми. Законом окремо визначені вимоги щодо змісту ощадної книж­ки, в якій має бути зазначено найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК України).

Ощадна книжка може бути за домовленістю сторін іменна чи на пред'явника. Вкладникам — фізичним особам — нерезидентам в Україні надається лише іменна ощадна книжка (п. 3.2.1 Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валю­ті, затвердженої постановою Правління Національного банку Укра­їни від 18 грудня 1998 р. № 527). У банківській практиці ощадна книжка найбільш широко використовується ощадними банками, наприклад, Ощадбанком України.

Договір банківського вкладу також може бути оформлений ощадним (депозитним) сертифікатом (надалі — «сертифікат»). На відміну від ощадної книжки, сертифікат застосовується для оформ­лення вкладів як громадян, так і юридичних осіб.

Сертифікати можуть бути строкові (під певний договірний від­соток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'яв­ника (ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчужен­ня) іншим особам є недійсним. На відміну від них, сертифікати на пред'явника обертаються вільно та можуть бути предметом цивіль­них правочинів на ринку цінних паперів. Використання сертифіка­тів на пред'явника, на відміну від ощадної книжки, пов'язане з тим, що за вкладами, які оформляються сертифікатами, вкладні (депозитні) рахунки вкладнику не відкриваються, а отримані від вкладника кошти вкладу обліковуються на рахунку самого банку.