Тема 2. Історія політичної думки: західна та східноєвропейська традиції

План

Зародження уявлень про політику та їх розвиток у стародавньому світі.

2. Політична думка епохи Середньовіччя.

3. Основні напрямки розвитку політичної науки Нового і Новітнього часу.

4. Реферат: “Екологічні проблеми в дослідженнях стародавніх мислителів.*

 

Методичні поради.

У першому питанні слід відзначити, що зародження політичної думки пов’язане з періодом розкладу первіснообщинного ладу, процесом формування держави і права.

Характеризуючи виникнення політичного мислення та перші погляди на політику в доісторичні часи спочатку слід зосередити увагу на країнах Стародавнього Сходу. Панівними формами державного правління тут були теократичні монархії. Політичні теорії, відповідно, обмежувалися релігійними рамками; проповідувалася пасивна покора владі, байдужість до суспільно-політичних справ.

В основі політичної думки стародавньої Індії є політичні учення племен аріїв (П тисячоліття до н.е.). Найдавнішими пам’ятниками індійської літератури на межі П-1 тисячоліть до н.е. були веди (буквально - священне знання) – релігійні гімни, трактати, обряди, ритуали і т.п., написані староіндійською (ведійською) мовою. У них відображена характерна для цього періоду релігійно-філософська система поглядів на суспільство, державу й особу. У ведах міститься виправдання установленого Богом кастового ладу: на владній вершині знаходяться жерці-брахмани; усім іншим верствам відведені покора і молитва. Велику цінність представляють “Закони Ману” – збірник приписів і правил, що регламентували поведінку у приватному й суспільному житті відповідно до релігійних догматів брахманізму, містять також настанови стосовно управління державою та судочинства. Одним з найдавніших відомих законодавчих зводів Вавілонії були закони Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), які відстоювали божественність права і царя, відображали характерні риси рабовласницького права. Основними суспільно-політичними течіями стародавнього Китаю були Лао-цзи, Мо-цзи, конфуціанство (Конфуцій, 551-479 рр. до н.е.) та легізм (Шан-Ян, 390-338 рр. до н.е.).

Відповідаючи на перше питання слід констатувати, що в політичній думці стародавнього світу, окрім країн Сходу, виділяється Греція. Далі в цьому питанні слід дати стислу характеристику політичного вчення Геракліта, Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля, висвітлити погляди софістів, суть доктрин циніків, стоїків, скептиків. Дана частина виступу завершується висновком про поступовий занепад стародавньої Греції і вихід на політичну арену Риму (Марк Туллій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) Аврелій Августин (354-430)).

У другому питанні насамперед доцільно зазначити, що епоха Середньовіччя (УІ-ХУІ ст.) була періодом формування і розвитку феодалізму, слід дати загальну характеристику політичних поглядів даного періоду. Політичні вчення цієї епохи розвивалися двома основними напрямками – східний (Візантія) і західним (Священна римська імперія), відзначалися певними особливостями. Визначне місце в формуванні політичних ідей епохи Середньовіччя належить італійському ученому-богослову Фомі Аквінському (1225-1274), який намагався пристосувати вчення давньогрецьких мислителів (Аристотеля) до католицьких догматів. Найяскравішим представником Відродження був відомий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Мислитель вважає, що політичні події, зміни в державі не залежать від Бога, мають об’єктивний характер. Макіавеллі одним з перших визначив предмет політології (держава, влада) та її метод, обґрунтував політику як дослідницьку науку. Стрижнем політичної поведінки вважав не християнську мораль, а вигоду й силу. Далі потрібно відзначити, що однією з центральних проблем того часу в Західній Європі була боротьба за формування сильних централізованих держав (Жан Боден (1530-1596)). Найголовнішим внеском Ж.Бодена в розвиток політичної думки є розробка теорії державного суверенітету.

Перш ніж почати ознайомлення з суспільно-політичними концепціями Нового часу, потрібно стисло охарактеризувати саму епоху. У боротьбі проти абсолютної монархії, дворянства видатні англійські мислителі Гуго Гроцій (1583-1645), Томас Гоббс (1588-1679), Джон Локк (1632-1704), французи Жан-Жак Руссо (1712-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1775), Жак Руссо (1712-1778), обґрунтували цінність свободи особи та необхідність конституційного правління. Впроваджуючи історичний підхід до оцінки політичних явищ, ці вчені розробили надзвичайно цінні політико-філософські концепції: природних прав людини, суспільного договору, народного суверенітету, розподілу влади, правової держави та інші.

Значно збагатилася світова політична думка передовими ідеями США як незалежної держави (“Декларація незалежності” 1776 р., Конституція 1787 р.), поглядами засновників американської політичної традиції Т.Джеферсона і Д.Медісона. Належне місце в розробці оригінальних політичних ідей зайняли німецькі філософи І.Кант, (1724-1804) та Г.В.-Ф. Гегель (1770-1831). Ідеї правової держави, громадянського суспільства й демократії в І пол. ХІХ ст. успішно розробляв французький мислитель Алексіс де Токвіль (1805-1859).

Розкриваючи основні концепції сучасної західної політології, треба наголосити, що вони базуються на безпосередньому узагальненні практики і започатковують новий філософсько-соціологічний напрям – позитивізм. (О.Конт, Г.Спенсер, Дж.С.Мілль). Найвпливовішою постаттю на зламі ХІХ-ХХ ст.ст. був німецький дослідник Макс Вебер (1864-1920) – автор концепції про природу політичної влади, всесильність бюрократії, ідеї раціональності (утвердження інститутів права, парламентаризму, сучасної адміністрації). Італійські вчені Гаетано Моска (1858-1941) та Вільфредо Парето (1848-1923) є творцями сучасної теорії еліт.

З політичних концепцій ХХ ст. доцільно виділити концепції плюралістично-групового підходу до політики, що набув найбільшого поширення у США (А.Бентлі) У 30-х рр. розвинувся біхевіоризм (англ. behaviour –поведінка) – метод пізнання політики, який базується на індивідуальних особливостях політичної поведінки; спрямований на звільнення політології від загальної описовості й безсистемності, абстрактного підходу до фактів (Ч.Мерріам, Г.Лассуел). З 60-х рр. ХХ ст. набув поширення постбіхевіоризм. Розкриваючи тему, слід зазначити, що майже завжди існував зв’язок між західноєвропейською думкою та східноєвропейською традицією політичної науки.

Отже, політична думка передових країн світу від свого зародження й до нині пройшла тривалий і складний шлях, на якому політичні ідеї виникали й розвивалися під вирішальним впливом об’єктивних чинників суспільного розвитку (соціально-економічні умови життя, характер взаємовідносин різних класів і груп, державно-правова система тощо). В історії політичних ідей, попри їх різноманітність, взаємодію й зіткнення різних поглядів і позицій, відбувався процес осягнення об’єктивної природи держави, поглиблення уявлень про свободу, рівність і справедливість, про належний суспільний і державний устрій, форми і принципи взаємовідносин особи і влади, права і свободи людини тощо. Нині в західних країнах політичним наукам надають великого значення. Звернення до політичних концепцій минулого нерідко виявляється дійовим засобом розв’язання складних проблем сучасності.

 

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Порівняйте у вигляді таблиці вчення брахманізму та буддизму Стародавньої Індії.

2. Розкрийте суть «ідеальної держави» Платона. Покажіть, на Вашу думку, позитивні та негативні моменти у поглядах мислителя.

3. Дайте морально-політичну оцінку твердженню: «Мета виправдовує засоби».

4. Зробіть у вигляді таблиці порівняльний аналіз учень Н.Маккіавеллі та Ш.Монтескє про політику та державу.

5. Зобразіть у вигляді таблиці учення Томаса Гобса та Джона Локка про особу та державу.

 

 

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Екологізація гуманітарної освіти: Збірник наукових статей, матеріалів, документів. – Львів, 2004.

4. Історія політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2002.

5. Класики політичної думки (від Платона до Макса Вебера /Уклад. Г.Майєр та ін. – К., 2002.

6. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

7. Логвина В.Л. Політологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

8. Основи політичної науки. Курс лекцій. Ч.І. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів /За ред. Б.Бухти. – Львів, 1996.

9. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Підручник. – Львів: Магнолія плюс, 2006.

10. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

11. Політологія: в запитаннях і відповідях / За заг. Ред.. К.М.Левківського. – К.: Вища школа, 2003.

12. Стойко С. Концепція взаємодії суспільства і природи в античних мислителів та її екологічна інтерпретація //Церква і соціальні проблеми. Львів, 2000.

13. Рудич Ф.М. Політологія. Київ: Либідь, 2005.

14. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.