Тема 4. Розвиток політичної думки В Україні: історія і сучасність.

План

1. Перші уявлення про політику та державу у княжу добу та період польсько-литовської зверхності.

2. Політичні вчення періоду відновлення й ліквідації української державності (П пол. ХУП-ХІХ ст.).

3. Основні напрямки розвитку вітчизняної політичної думки ХХ – ХІ ст. ст.

 

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення теми, треба, насамперед виходити з того, що формування політичної думки в будь-якому суспільстві пов’язане з його соціальною диференціацією і виникненням держави. Відповідно, перші уявлення про політику на українських землях нерозривні з появою східнослов’янської державності.

Відомо, що за кілька століть до виникнення Київської Русі після державних об’єднань кіммерійців, скіфів, готів та ін., наші предки оформилися в окрему слов’янську групу антів і утворили Антську державу.

Політична думка антів, як і інших слов’ян, існувала у вигляді суспільно-політичних поглядів, що мали релігійно-міфологічний характер і одержали свій вияв у язичництві. Характерною ознакою суспільно-політичної думки наших предків докиївської доби є ідеї добра, правди, справедливості, патріотизму і свободи.

Політичну думку Київської Русі і Галицько-Волинського князівства теж доцільно показати на тлі їх суспільно-політичного устрою.

Далі треба охарактеризувати основні письмові пам’ятки того часу –літописи, збірки законів, політико-релігійні трактати. Найвідоміші з них: “Слово про закон і благодать митрополита Іларіона, “Руська Правда” Ярослава Мудрого, “Повість минулих літ” літописця Нестора, “Повчання” Володимира Мономаха, “Ізборник Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, Галицько-Волинський літопис”. Тут знаходимо постановку найважливіших політичних проблем суспільства та шляхи їх вирішення. Розкриваючи перше питання потрібно відзначити, що після падіння Київської середньовічної держави й остаточного занепаду Галицько-Волинського князівства наступив період тривалого іноземного поневолення українських земель; розподіл їх між Литвою і Польщею остаточно припинив існування української державності, негативно позначився на розвитку культури. Однак, це не перервало поступу української політичної думки.

Центром суспільно-політичного і культурного життя України цієї перехідної доби (від Київської Русі до Козацько-Гетьманської держави) була Галичина. Її географічне розташування, контакти з західноєвропейською культурою, утвердження католицизму сприяли поширенню передових теорій, провідне місце серед яких займали ідеї гуманізму (Юрій Котермак-Дрогобич (1450-1494); Станіслав Оріховський (1513-1566)).

Окремий виступ можна побудувати на відображенні загальних соціально-політичних процесів, що протікали в нових умовах (зміни в соціальних відносинах на тлі збанкрутілого феодалізму, погіршення національного становища українства, загроза окатоличення), зародженні релігійної полеміки, характеристиці полемічної літератури ХУІ-ХУП ст. (П.Скарга, І.Потій, І.Вишенський, Х.Філалет, брати С. і Л.Зизанії, І.Борецький та ін.). На семінарі слід показати вагомий внесок в розвиток української політичної думки учених Києво-Могилянської академії (Петро Могила, С. Яворський, Ф.Прокопович).

При розгляді другого питання насамперед слід зауважити, що з початку ХУП ст. на хвилі зростаючого національно-визвольного руху виринає козаччина, яка до своїх вимог на адресу польської держави відносить питання як соціально-економічного, так і церковно-релігійного характеру, переймає на себе роль провідної верстви українського суспільства. Результатом визвольних змагань того періоду і особливо війна 1648-1654 рр. було виникнення унікального автономного державного утворення – Козацько-Гетьманської держави, засновником якої був Б.Хмельницький. На цьому тлі потрібно висвітлити військово-адміністративний устрій Запорізької Січі, процес організації державної політичної влади, підкреслюючи, що новосформована державність органічно поєднувала в собі український традиціоналізм та новаторство, яке втілилося у новій формі державного правління – владі Кошового отамана (Гетьмана).

Показником високої зрілості політичної думки початку ХУІІІ століття є договір “Пакти і Конституція прав і вольностей Запорізького війська”, укладений гетьманом в еміграції Пилипом Орликом з його виборцями (старшиною) та запорожцями 16 квітня 1710 р. Слід подати стислий виклад змісту Конституції П.Орлика, показати її політичне значення.

Вагомий внесок у розвиток політичної думки України зробили українські просвітники ХУШ століття: Я.Козельський, С. Десницький, В.Капніст, В.Каразин, П.Лодій, Г.Винський та інші.. Просвітителі розробили питання про походження держави, її функції, типи державного правління поділ влади. У питанні слід наголосити, що в розглядуваний період українська політична думка поповнилася ідеями державної незалежності, автономії, демократії, волі, правди і справедливості.

При висвітлення другого питання теми доцільно показати те соціально-економічне й політичне становище, яке склалося на українських землях на межі ХУІІІ-ХІХ ст.і пов’язане з ним формування української суспільно-політичної думки. Політичний вплив на розвиток української політичної думки зробили європейські впливи (німецька класична філософія, французький раціоналізм, ідеї польських, чеських дослідників).

Найпереконливішим свідченням загального духовного піднесення у середині ХІХ століття було заснування у Київському університеті таємної політичної організації “Кирило-Мефодіївське товариство” (1846-1847 рр.). Поява товариства була спробою інтелігенції замінити культурно-просвітницьку роботу політичною боротьбою за національні інтереси. Студентам потрібно проаналізувати політичну доктрину братерства, а також показати відмінність у формуванні політичних думок на західно- та східноукраїнських теренах.

Розгляд третього питання теми необхідно почати з відтворення суспільно-політичної ситуації в Україні на зламі ХІХ-ХХ століть як основного підгрунтя розвитку політичної думки. У питанні слід проаналізувати усі ідеологічні напрями українського національно-визвольного руху початку ХХ ст. – від консервативного (В.Липинський) до націоналістичного (І.Липа, Б.Грінченко, М.Міхновський, Д.Донцов, М.Сціборський).

Розкриття третього питання неможливе без показу передумов зародження націонал-комунізму (В.Шахрай, О.Шумський, М.Хвильовий, В.Винниченко, М.Скрипник), які вимагали пристосування постулатів комунізму до специфічно-національних умов, надання майбутньому ладові національного характеру. Слід показати програмні вимоги і практичну діяльність Організації українських націоналістів (ОУН). Характеризуючи політичну доктрину ОУН, студентові потрібно загострити увагу на її еволюції, до чого спричинився реальний хід історичних подій.

Характеризуючи нові політичні та правові концепції 60-80-х років, треба сказати, що основою їх був дисидентський рух (лат. dissident – незгодний), основні етапи якого в Україні, його особливості та своєрідний характер у південно-східних та західних областях потрібно охарактеризувати, назвати ініціаторів та активістів.

На завершення питання необхідно охарактеризувати суспільно-політичну ситуацію в Україні в часи “перебудови”, піднесення рівня самосвідомості українців, розширення мережі політичних інститутів, масових громадсько-політичних організацій, розгортання державотворчих процесів (Українська гельсінська спілка, Народний рух України, Народна Рада у Верховній Раді, прийняття “Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), проведення та результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., прийняття нової Конституції).

З проголошенням суверенної, незалежної, демократичної України за порівняно короткий час модернізовано або сформовано нові інституції державності. Тим самим було створено передумови подолання довготривалої інтелектуальної ізольованості, деідеологізації мислення, розширення обрисів політичної думки. Нині зусилля молодої вітчизняної політології спрямовані на відродження національної та утвердження загальнолюдської політичної культури; формування національно-демократичних доктрин, створення системи політологічної освіти в Україні, налагодження дійових контактів та співробітництва з науково-освітніми центрами передових країн світу.

 

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Зробіть порівняльний аналіз політичних ідей ранньодержавного періоду та Київської Русі.

2. Зробіть порівняльний аналіз на державу С.Яворського та Ф.Прокоповича.

3. Проаналізуйте програмні вимоги Кирило-Мефодійського товариства; розкрийте суть радикалізму Т.Г.Шевченка.

4. Зробіть короткий аналіз основних постулатів інтегрального націоналізму Дмитра Донцова.

5. Порівняйте політичні погляди націонал-комуністів та дисидентів 60-80-х років.

6. Розкрийте основний зміст політичної програми ОУН, покажіть у чому суть її еволюції.

Література

1. Волинець О.О. та ін. Політологія: Навч. Посібник. Львів: Вид-во НУ «Львівська Політехніка», 2005.

2. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

3. Зема В.Є. Полеміко-догматичні збірки ХУІ – початку ХУП ст. // Український історичний журнал. – 2001, № 5.

4. Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці на суспільно-політичному житті України кінця ХУШ – початку ХХ ст. – Чернівці, 2000.

5. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

6. Дичковська Г.О. Український націонал-комунізм. – К., 1998.

7. Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 р.) – Львів, 1999.

8. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років. – К., 1995.

9. Кондратюк В.О., Піскорський О.В., Лепісевич П.М. В’ячеслав Липинський – ідеолог українського консерватизму. – Л.: «Апріорі», 2003.

10. Кондратюк В.О., Регульський В.Л., Зайцев О.Ю., Кондратюк С.В. Становлення незалежної України. Історія України: проблеми державності. Львів, 2001.

11. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

12. Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К., 2001.

13. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К., 2005.

14. Юристовський О.І.Нарис історії політичної думки України. Львів, 2001.

 

 

Тема 5: ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.

 

План

 

1. Зміст, типологія, джерела і принцип реалізації політичної влади.

2. Різновиди політичних режимів і їх характеристика.

3. Роль політичної влади у розв’язанні екологічних проблем.

 

Методичні поради

В підготовці до семінарського заняття з першого питання необхідно передусім визначити сутність та зміст політичної влади. Поняття влада походить від слов'янського слова володіти чимось: тобто влада базується передусім на пануванні власника, що володіє певними матеріальними і духовними ресурсами. Аналізуючи різні визначення влади, можна зробити висновок, що влада – це вплив однієї частини суспільства (групи, організації, індивіда) на поведінку іншої людини у бажаному для себе напрямі; це реальна можливість здійснювати свою волю в соціальному житті нав’язуючи її, якщо це необхідно іншим людям.

Важливо з’ясувати відмінність між суб’єктом і об’єктом влади, як суб’єкти і об’єкти можуть мінятись ролями. Необхідно розкрити проблему легітимності політичної влади в суспільстві.

Аналізуючи функції влади в суспільстві, їх суть можна звести до необхідності примусити всіх членів суспільства до узгодженої діяльності та заборонити неузгоджену діяльність.

Потрібно звернути увагу на засвоєння важливого компоненту владних відносин – засобів влади. Це передусім примус, право, авторитет (переконання). Коли переважає лише насильство і відбувається брутальне нав’язування своєї волі, тоді така влада втрачає авторитет і стає нелегітимною. Щоб влада була легітимною, на перший план виходить авторитет, а також виникає право, що регламентує діяльність самої влади. Тоді владу поважають, їй добровільно підкоряються. Примус також є важливим компонентом влади, без якої вона втрачає свою ефективність.

Слід усвідомити, що характер влада залежить від певних джерел. Такими джерелами є народ, власність (багатство), сила, інформація, особисті якості суб’єкта влади: розвинута воля, характер, освіченість, рівень духовності та професіоналізм.

Необхідно дати визначення видів влади (політичної, економічної,соціальної, духовної, сімейної), а також усвідомити особливість політичної влади, яка підпорядковує собі всі інші влади в суспільстві.

Окремо варто звернути увагу на відмінності існуючих форм виявлення політичної влади: державної політичної влади та громадської політичної влада (партій та громадських організацій, ЗМІ тощо). Основною в суспільстві є державна влада. Потрібно дати чітке визначення ознак державної політичної влади, а саме: верховенство, всеохопність, публічність, моноцентричність, легальність, різноманітність ресурсів. Слід усвідомити роль громадської влади в політичному житті. Громадська влада – похідна від державної влади, проте вона здійснює активний вплив на порядок формування та функціонування державної політичної влади.

Розглядаючи форми політичної влади студентам слід усвідомити, що політична влада є набагато ширшим поняттям ніж державна влада, оскільки її здійснює не лише держава, а також різні партійні та громадські організації.

Характер політичної влади невіддільний від принципів її реалізації політичної влади. Тому потрібно проаналізувати такі важливі принципи реалізації політичний влади як гуманність, орієнтація на спільне благо, примус, заохочення, переконання, розподіл влади на виконавчу, законодавчу та судову, гласність та відкритість влади.

Окремо доцільно розглянути основні норми здійснення політичної влади: Конституцію, закони, постанови, декрети, укази, розпорядження, декларації, договори, угоди, програмні документи партій, громадських організацій.

Аналізуючи у другому питанні поняття політичний режим слід з’ясувати причини введення в політологію цього поняття. Студент повинен мати чітке уявлення і вміти дати точне визначення політичного режиму. Під політичним режимом розуміють систему методів здійснення державної влади, що відображає стан прав і свобод людини, ставлення органів державної влади до права.

Потрібно дати вичерпну характеристику типів політичних режимів, розібратись у чому полягає відмінність тоталітарного, авторитарного та демократичного політичного режиму.

У третьому питанні слід окремо розглянути роль влади як інструменту вирішення екологічних проблем в суспільстві. Розкрити взаємозв’язок екології і владних відносин у суспільстві. Показати значення природних ресурсів як джерела влади. Визначити яке місце екологічні питання займають у відносинах об’єкту та суб’єкту влади.

Важливо розкрити місце і роль політичної, економічної та духовної влади у збереженні довкілля. Основну увагу звернути на особливості політичної влади як засобу вирішення екологічних проблем.

Варто висвітлити специфіку діяльності державної влади, партійної влади, влади громадських організацій та інформаційної влади в охоронні навколишнього середовища. Проаналізувати значення державної влади як основного знаряддя забезпечення екологічної безпеки народу.

Окремого розгляду потребують засоби реалізації екологічної безпеки суспільства: переконання, примус, заохочення, принцип розподілу влади. Потребу застосування дискреційної влади в екстремальних ситуаціях.

Необхідно проаналізувати постановку питання захисту навколишнього середовища законодавчою владою держави. Способи вирішення практичних питань збереження довкілля виконавчою владою. Використання судової влади проти порушників екологічного законодавства.

На завершення дати характеристику різних підходів щодо вирішення екологічних проблем в при демократичному, тоталітарному і авторитарному політичному режимі, розкрити роль владних структур України у вирішенні екологічних проблем.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. У вигляді схеми зобразіть характерні ознаки та джерела політичної влади.

2. Здійсніть порівняльний аналіз (у вигляді таблиці) основних ознак тоталітарного та авторитарного політичного режимів.

3. Дайте визначення різних видів влади, наведіть приклади.

4. Дайте визначення політичної та державної влади. Покажіть спільне та відмінне.

 

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Екологізація гуманітарної освіти: Збірник наукових статей, матеріалів, документів. – Львів, 2004.

4. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

5. Політологія./ За заг. Ред.. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. – К., 2001.

6. Політологія / За наук. Ред.. А.Колодій. – К., 2003.

7. Рудич Ф.М. Формування політичних структур в сучасній Україні: політологічний аналіз // Укр.іст.журнал. 1994, № 2-3.

8. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К., 2005.

9. Шморгун О. Чим авторитарна влада відрізняється від диктаторської //Політологічні читання. 1994, № 1.

10. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.

11. Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. – К.: Дакор, КНТ, 2006.

 

 

Тема 6.ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

План

1. Суть, ознаки та особливості політичної системи.

2. Структура, типи, функції та закономірності розвитку політичної системи.

3. Становлення та утвердження демократичної політичної системи України.

4. Фіксований виступ або реферат з проблем екологізації освіти.

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення першого питання студент повинен насамперед відзначити властивість кожного суспільства формуватися у системи –економічні, соціальні, ідеологічні, духовні, етнічні. До тлумачення поняття “система” – (грец. systema – ціле, складене з частин) є різні підходи. Найприйнятнішим для студентів буде, на нашу думку, таке визначення: система – це впорядкована сукупність взаємодіючих компонентів, яка виникає і функціонує для досягнення певної мети і володіє інтегративними якостями, що не властиві окремим компонентам, які її утворюють.

У виступі мусить бути наголошено, що однією з найскладніших систем є суспільство. Спеціальною підсистемою, призначеною для саморегулювання суспільства, є політична система, як невід’ємна складова політичного процесу. Після визначення поняття «політична система» можна коротко зупинитись на історії появи й дослідження політичної системи, показати її характерні риси.

Важливо звернути увагу на особливості дослідження проблем політичної системи в різних країнах. В сучасній українській політології особлива увага приділяється питанням держави та інших політичних інститутів. Водночас широко досліджуються функції політичної системи, пов’язані з політичною діяльністю та політичними технологіями.

Далі показуємо ознаки й особливості політичної системи суспільства: визначальна роль владних відносин; здатність до цілеспрямованих дій, орієнтованих на інтеграцію суспільства, утвердження соціальної стабільності і злагоди; управління як основна риса політичної системи, вираження суті її функціонування; високий рівень інституціалізації; історична, економічна, соціальна, ціннісно-культурна детермінація; висока мобільність, здатність швидко реагувати на впливи зовнішнього середовища і змінювати свою структуру. Кожну з відзначених ознак та особливостей політичної системи необхідно пояснити ширше з наведенням конкретних прикладів.

У другому питанні насамперед слід зосередити увагу на структурі політичної системи. Основними елементами політичної системи є: політична (державна) влада, політичні інститути, політичний процес, політична діяльність, політичні відносини, політико-правові норми, політична свідомість і політична культура. Названі елементи мають різну суспільну якість (інститути, відносини, процеси, норми, ідеї), відіграють свою специфічну роль у політичній системі. Лише в сукупності, інтегровані в цілісність, вони можуть забезпечити її функціонування.

Вивчення питання було б неповноцінним без висвітлення типології політичних систем. Традиція класифікації різноманітних політичних систем почала складатися в стародавні часи. Платон, приміром, вирізняв монархію, аристократію і демократію. Арістотель запропонував шестикомпонентну систему форм правління: монархія, тиранія, аристократія, олігархія, політея, демократія. Марксисти, опираючись на класові пріоритети, виділили рабовласницьку, феодальну, буржуазну та соціалістичну політичні системи. Німецький політолог та соціолог М.Вебер (1864-1920) поділяв політичні системи на традиційні, раціональні, бюрократичні. Наприкінці 50-х рр. ХХ ст. Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальний (частково індустріальний), тоталітарний. У сучасній західній науці виділяють такі основні типи політичної системи: військові та цивільні; консервативні, завершені та незавершені; мікроскопічні, макроскопічні, глобальні; традиційні та модернізовані; демократичні, авторитарні й тоталітарні. Загалом сучасна політологія за характером розподілу влади ділить політичні системи на авторитарні та демократичні.

У виступі необхідно також показати основні функції політичної системи, виділити дві закономірності розвитку політичної системи – закономірність рівноваги і закономірність маятника.

У третьому питанні висвітлюємо процеси становлення та вдосконалення політичної системи України. Треба почати з цього, що політична система українського суспільства перебуває у стадії формування, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної демократичної держави. Нині чинним компонентам політичної системи (від законодавчих органів влади до політичних і правових норм) належить остаточно звільнитися від рис минулого і наполегливо утверджувати в собі риси демократичної плюралістичної системи. У виступі з цього питання потрібно виділити роль Конституції України (28 червня 1996 р.) у визначенні провідних засад: формування й розвитку політичної системи України.

Політична система України характеризується сучасними дослідниками як: молода, самостійна система, без достатньо ефективних нових традицій та досвіду самостійного функціонування; відносно стабільна; централізована з деякими елементами регіоналізації та децентралізації; перехідна від закритої до відкритої системи, від неправового до правового типу; легітимна для більшості населення; миролюбна, неагресивна; світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної); етатизована (одержавлена). Вона показується також як система з відносно низьким темпом розвитку соціальних процесів та недостатньо сприятлива до соціальних новацій, система яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня та якості добробуту основних верств населення.

На завершення даного питання необхідно показати шляхи й методи вирішення найактуальніших проблем сучасного українського суспільства. Державотворчі процеси в Україні, потреби виходу із соціально-економічної кризи вимагають збалансованого розвитку політичної, економічної і соціальної систем, урахування при формуванні політичних структур специфіки українського політичного менталітету, історичного досвіду та сучасного становища України, моделювання і прогнозування розвитку політичної системи. Модернізація політичної системи нашої держави повинна ґрунтуватися на розвитку політичної теорії, вивченні й використанні в політичній практиці досягнень вітчизняної й зарубіжної політичної науки.

Завдання студентам для самостійної роботи

1. Схематично зобразіть теоретичну модель політичної системи Девіда Істона та охарактеризуйте її основні складові.

2. Дайте стислу характеристику політичній системі сучасної України.

3. У вигляді таблиці висвітліть характерні ознаки та особливості політичних систем.

4. У вигляді схеми зобразіть основні елементи політичної системи та дайте їм визначення.

Література

1. Веклич О. Удосконалення економічних інструментів екологічного управління в Україні // Економіка України. 1998, № 9.

2. Кисельов М. Гуманістичні засади сучасної екології// Філософська думка. – 2000, № 3.

3. Марченко Б.І. Формування екологічної моралі в студентському колективі //Педагогіка і психологія. – 1998, № 2.

4. Оцінка екологічної ситуації в Україні //Пашута М.Т., Калина А.В. Прогнозування та макроекономічне планування. – К., АУП, 1998.

5. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

6. Політологія. /Кер. Авт. кол. Панов. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005.

7. Політологія / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. – К., 2001.

8. Практикум з політології / За заг. ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2003.

9. Пушкар М.С. Екологічні проблеми економічного розвитку України // Розміщення продуктивних сил України /За ред. Є.П.Качана. – К., 2001.

10. Різак І. Людство удосконалює та корегує план спасіння життя на планеті: Всесвітній саміт зі сталого розвитку та його наслідки для законодавчої влади в Україні// Голос України. – 2002, 13 вересня.

11. Туниця Ю.Ю. Екологічний імператив – запорука сталого розвитку //Урядовий кур’єр. – К., 2000, 15 лютого.

12. Уткін О. Екологічні проблеми і Церква в Україні //Церква і соціальні проблеми. – Львів. – 2000.

13. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002.

14. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.